Бабусине виховання

Милі з дитинства образи - добрі, м'які бабусі й дідусі, які ні в чому не відмовляють любимим внукам. Утім, інколи осі "бабусиного" виховання кардинально зміщені. Як бути, якщо старше покоління активно "виховує" не тільки внуків, а й їхніх батьків? Чи варто цілком перекладати батьківську функцію на бабусь і дідусів?

Шестирічна Каринка від самого народження живе в бабусі. Ні, вона не сирота. У дівчинки є і мама, і тато, і навіть старший брат-студент. Просто так склалося, що мама з татом працюють, брат навчається, дівчинкою займатися нікому, тому функції батьків добровільно взяла на себе бабуся. 60-річна Маргарита Олександрівна - у минулому вчителька. "Невістка з чоловіком зайняті досить відповідальною справою, вони медики, - розповідає вона. - Ідуть рано, повертаються пізно, ніколи про себе подбати, що вже про Кариночку казати. А нам з нею добре: ми й на англійську ходимо, і в музичну школу, і на танці. Усе за графіком, жодних накладок. Ось і в школу вона в моєму мікрорайоні піде, навіщо батькам додаткові навантаження?".

Зі слів Маргарити Олександрівни, її внучка бачиться зі своїми батьками лише один раз на тиждень: в суботу чи неділю. Частіше це буває на її, бабусиній території. Додому до тата з мамою вона возить Карину неохоче. Посилається на відстань (п'ять зупинок метро). Своєю чергою, батьки в житті дитини беруть матеріальну участь, буквально закидаючи її іграшками та обновками. Двічі на рік вони купують їй путівки на море, за кордон. Але відпочивати з Кариною, у зв'язку зі щільним робочим графіком, не їздять. З повною відповідальністю цю місію виконує бабуся.

"...Типова підміна суб'єктів уваги й турботи, - коментує психолог Олена Гапоненко. - Маргарита Олександрівна - вдова, яка сама виховала сина, до того ж - колишня вчителька, яка звикла вчити, керувати. Не сумніваюся, що займатися внучкою вона могла б на її території, тобто в будинку батьків. Але бабуся її буквально "вилучила", відгородила, створивши для т.зв. побачень свій, зручний графік. Використовуючи й "зручні" причини: щільний робочий графік мами з татом, відсутність у них часу для занять із донькою, відстань".

Зі слів спеціаліста, у даному разі внучка для бабусі - не тільки молодша родичка, якою треба опікуватися у зв'язку з обставинами, що склалися. Вона - суб'єкт реалізації материнських і наставницьких інстинктів, не реалізованих повною мірою під час роботи в школі, у період дорослішання її сина. Це свого роду компенсація за незроблене. Звісно, батькам пощастило, їм не треба відпрошуватися з роботи, наймати няньку, - адже виховує дівчинку рідна людина, котрій можна довіряти. Але чим небезпечне таке "довірительство"?

"У дитини неповний або взагалі розірваний зв'язок із батьками, - переконана Олена Гапоненко. - Традиції й сімейні цінності їй прищеплюють не батьки, а бабуся, що апріорі не може стовідсотково збігатися з основами рідної домівки. Як правило, дитина в такій сім'ї - гість, "недільник". Для неї тато з матір'ю - хороші знайомі, щедрі друзі, але не рідня. Атрофується духовний зв'язок матері та дитини. Мамою для малої стає людина з позаминулого покоління. На жаль, бабуся не вічна. Рано чи пізно дитина зіштовхнеться зі смертю людини, яка її виховала. І що тоді? Жити з батьками? З "чужими", на жаль, рідними людьми?".

На думку психолога, активність у зазначеній ситуації мають виявити саме батьки Карини. Спочатку слід зробити частішими побачення з малою, розбавивши їх вечірніми, буденними. Незле було б змінити місце дислокації, - хай бабуся приїжджає до них додому і займається внучкою на її території. Дитина звикатиме до своєї кімнати, до особистого простору, обладнаного не десь, а в рідній домівці.

Зважаючи на весь механізм системи, в ситуації з батьками Карини, швидше за все, виникне конфлікт: бабуся на їхню пропозицію не пристане. У цьому випадку слід вдатися до спокійного, мирного, але конструктивного діалогу. Зрештою, Маргарита Олександрівна орієнтується в основах педагогіки і психології, тому доводити роль мами у вихованні дитини їй не потрібно. Якщо спокійного діалогу не вийде, необхідно звернутися до фахівця. Адже недоговореність, незгода в даному разі може обернутися соціальною катастрофою: з доброї й турботливої бабуся перетвориться на злого ворога.

Восьмирічний Кирило - звичайна дитина, яких у Миколаєві тисячі. Втім, хлопчик і особливий: як сам він каже, у нього дві мами й два тата. Друга пара "батьків" у Кирюші - рідні бабуся та дідусь, які мешкають разом із ними.

Невирішене квартирне питання спровокувало мешкання на
30 кв. м житлоплощі відразу трьох поколінь: бабусі з дідусем, мами з татом та їхнього сина. І все б, можливо, ладилося, якби головою сім'ї не була... бабуся Катя (у минулому - кранівниця на будівництві), яка буквально ненавидить свого зятя, інженера Антона (Кирилового тата), а доньку Світлану вважає невдахою ("могла б собі й кращу партію знайти"). Чоловіка - Кирюшиного дідуся (пенсіонера-дальнобійника) баба Катя називає "порожнім місцем", який не має власної думки. Собі ж вона відвела роль "ломової коняки", на якій тримається весь дім.

Утім, на всьому цьому тлі соціальних конфліктів бабуся Катя дуже любить внука Кирюшу, дозволяючи йому, у буквальному сенсі, все і навіть більше. Відтак, усе життя родини побудоване навколо бажань, потреб і примх 8-річного хлопчика, який став, попри свій юний вік, зрілим егоїстом.

Жодна подія в цій родині не відбувається без організації й прямого керівництва Катерини Іванівни. Вона топ-менеджер з агресивними задатками вчителя-мораліста. Не церемонячись дає словесні характеристики всім - чоловікові, дочці, зятю. Оскільки ж робиться це щодня і в присутності Кирюші, хлопчик засвоїв, що його батьки та дідусь - "нікчеми", а головне слово - за ним і за бабусею.

"Типовий приклад бабусі-агресора, - коментує ситуацію психолог. - Авторитет батьків нівельований, хлопчик міцно засвоїв своє соціальне місце в сімейній ієрархії, яке визначене сліпою любов'ю до нього бабусі. Катерина Іванівна - чітко виражений холерик, лідер із букетом психологічних, соціальних комплексів та важким характером. Погодьтеся, не кожна жінка піде в кранівниці. Рід професійної діяльності визначив формування її особистості: жорсткість, конкретика, відсутність лірики. Тим часом нерозтрачена любов як до чоловіка, так і, швидше за все, до дочки вилилася в сліпе беззастережне почуття до внука. Якщо сім'ї не роз'їдуться по різних, хай і найнятих, квартирах, трагедії не уникнути. Хлопчик виросте повним егоїстом з усіма наслідками, які з цього випливають.

"Затурканість" зятя переросте в згубні звички, до яких він, можливо, вдасться, щоб внутрішньо позбутися ярлика непотрібності, навішеного тещею. Нереалізований повною мірою соціальний материнський інстинкт Світлани теж нічого доброго не обіцяє. З одного боку, вона ще "мамина донька", яка не сміє протистояти слову матері. З іншого - мати і дружина, без чіткого усвідомлення цієї життєвої функції".

Не отримає взаємності сторицею від любимого внука й баба Катя, впевнена фахівець. Егоїстам чужі співчуття, співпереживання, турбота про ближнього. Взявши від бабусі все (аж до матеріальних заощаджень і квартири), дорослий Кирюша без співчуттів, не замислюючись залишить її.

Чи подасть він горезвісну склянку води старим батькам - питання спірне. Адже вони, за твердженнями бабусі, "нікчеми"...

Є серед батьків наших батьків і "бабусі-жертви". Це люди, чия любов до дітей і внуків безмежна. Їхнє життя обертається навколо нащадків 24 години на добу. Добре, коли любов взаємна, коли діти-внуки, вирісши в турботі, розуміють благу жертовність стареньких і теж оточують їх любов'ю. А якщо цей соціальний вівтар не має другої чаші, і під кінець життя бабусі-дідусі, віддавши всіх себе дітям та внукам, опиняються в будинку пристарілих?

…Надмірна любов псує близьких. У цьому, як в аксіомі, переконана 62-річна пенсіонерка Тетяна Георгіївна. У минулому бухгалтер, жінка веде активний спосіб життя: відвідує спортзал, співає в хорі, зустрічається з подругами, бере участь у всіх політичних процесах мікрорайону. Дивлячись на громадську позицію Тетяни Георгіївни, мимоволі подумаєш, що жінка самотня. Але це не так. Вона розлучена, має двох дорослих доньок і трьох внуків, у вихованні яких участі не бере.

"Я виховувала дітей без бабусь і дідусів, - каже співрозмовниця. - Між парами в інституті бігала в ясла, проводила безсонні ночі біля колиски, прала й готувала. Чоловік поїхав на Північ, на заробітки. Батьки не допомагали, не хотіли мене балувати. Раніше я на них ображалася, а тепер розумію: не треба перетворювати бабусю на няньку! Я своїх виростила - і нічого. Ось нехай і вони поворушаться..."

Попри такий стан речей, вибудуваний мамою-бабусею, і доньки, і внуки Тетяну Георгіївну люблять, хоча й зустрічаються переважно на свята. Вона не балує малюків ні грішми, ні подарунками, а головним аргументом матеріальної турботи називає той факт, що після її смерті все майно залишиться внукам. "Не заберу ж я все з собою..."

"Підсвідомо, але цілком закономірно героїня в ролі бабусі поводиться так само, як робили це
її батьки, - вважає Олена Гапоненко. - Ця модель поведінки соціально спадкова. Буває, що, переживши побутові труднощі й відсутність допомоги з боку батьків у молодості, жінка, ставши бабусею, поводиться з точністю до навпаки. Компенсуючи тим самим "пробіли" у своєму житті. На жаль, частіше ситуація "без бабусі" повторюється. З іншого боку, внуки, які виростають без "надмірної опіки" старших родичів, стають більш самостійними й стійкішими до різних життєвих труднощів. Авторитет батьків у них беззастережний. І не чекайте вдячності від своїх дітей, вони "віддадуть" її вам у ставленні до своїх дітей.