Як справи з нашим вугіллям?

DT.UA постійно приділяє увагу стану і перспективам вугільної промисловості України. Зокрема, таким питанням, як профіцит вугілля і доцільність нарощування його видобутку, собівартість і дотації, інвестиції, приватизація вугільної промисловості й закриття шахт. Тим більше що прем'єр Арсеній Яценюк нещодавно заявив, що бюджет країни дотує 180 тисяч шахтарів у Донецькій і Луганській областях. Дотації у вугільну галузь, за словами Яценюка, щороку становлять 34 млрд грн. Але ситуація у вугільній галузі від цього не поліпшується.

Видобуток вугілля

Видобуток вугілля в Україні у 2013 р. становив 84 млн т, що більше, ніж 2012-го, коли було видобуто 82 млн т. Зауважимо, що згідно з програмою "Українське вугілля", складеною у
2001 р., видобутоквугілля до 2010 р. мав зрости до 110 млн т з 80 млн 2000-го. Виявляється, що наміченого не досягли навіть у 2013 р. Але, з іншого боку, можливо, це й добре, що прогноз не справдився. Бо в іншому разі запасів вугілля на наших складах було б значно більше. Однак тільки нарощувати запаси вугілля на складах нелогічно.

Зазначу, що не лише в Україні вугілля останніми роками не має попиту, а й в інших країнах. Наприклад, Великобританія скоротила видобуток вугілля з 28 млн т у 2003 р. до 18 млн - в 2011-му.

Іноді звертають увагу на те, що запаси вугілля в Україні великі, тому галузь треба розвивати. Дійсно, доведені запаси вугілля в країні становлять 16 млрд т. Але значні запаси ще нічого не означають, адже їх розробка може бути недоцільною з позицій поточної та (або) перспективної рентабельності. До слова, запаси вугілля не тільки у нас значні. Вони вагомі і в інших країнах. Наприклад, у Польщі вони становлять 14 млрд т. Проте видобуток вугілля там згортають, тому що одна частина шахт нерентабельна, а в іншій частині робота небезпечна.

Собівартість і дотації

Одним з головних показників ефективності виробництва є зниження собівартості вугілля в Україні. Згідно з програмою "Українське вугілля" вона мала залишитися у 2010 р. на колишньому рівні - 121 грн/т, а фактично зросла. І нині собівартість перевищує 1350 тис. грн, тобто підвищилася більш як удесятеро. Щоправда, це можна пояснити також інфляцією, яка за цей період для виробників промислової продукції збільшилася майже в п'ять разів. Та навіть з урахуванням цієї обставини фактом залишається зростання собівартості вугілля в Україні. Тобто програма й щодо цього досить неточна. Проте в цьому випадку - це добре, тому що, швидше за все, для її реалізації (у зв'язку з прогнозованим зростанням видобутку) знадобилися б іще більші дотації. А вони вже й зараз фантастичні!

Державна підтримка вугільної галузі (дотації галузі) у 2012 р. становила 15 млрд грн. На 2013-й було передбачено видатки за загальним фондом державного бюджету в сумі понад 13 млрд грн. На 2014 р. Кабмін пропонував Раді виділити вже 14 млрд грн на підтримку і реструктуризацію вуглепрому. А чи не краще дотації зменшити, але використовувати ці гроші саме для реструктуризації.

Однак "надежды юношей питают, отраду старым подают". В оновленій Енергетичній стратегії зазначається: "На другому етапі розвитку галузі в період з 2015-го по 2020 р. очікується активна модернізація шахтного фонду приватними інвесторами. Галузь вийде на рівень рентабельності, державне субсидування повністю припиниться. На третьому етапі розвитку галузі у 2020–2030 рр. очікується стабілізація зростання видобутку вугілля та поступове заміщення потужностей і технологій (зокрема, закриття шахт, які відпрацювали свої промислові запаси)".

Інвестиції

Інвестиції в галузі "видобуток вугілля, лігніту і торфу; видобуток уранової і торієвої руд" у 2010 р. (за даними міжгалузевого балансу України згідно з "Статистичним щорічником України за 2011 р.") становили лише 1 млрд грн при загальному обсязі виробництва цієї галузі 50 млрд грн. Більш того, це не інвестиції в основний капітал, а тільки за статтею "зміна запасів матеріальних оборотних засобів". А за статтею "чисте придбання цінностей" - 0 грн! Блиск?!

Приватизація

На сьогодні проведено широку приватизацію шахт. Приватизовано 60% шахт (за обсягом видобутку). Але практика приватизації не тільки вугільної промисловості показала, що приватник воліє не витрачати прибуток підприємств на модернізацію, а спрямовувати значну його частину на дивіденди або інші, більш значущі або приємніші для нього витрати. Здається, що наша приватизація - більше данина давній нашій традиції XIV–XV століть: "Дать боярину Х город (у цьому випадку - шахту) N в кормление".

Нині модно говорити не про приватизацію, а про здачу шахт у концесію. Що це змінює? Хіба що можна буде врахувати досвід Остапа Бендера і його друзів: одержувати дотації під шумок, розповідаючи про партнерство влади і приватника.

Здається, що тому й очікувані концесіонери робитимуть так само, як колишні "прихватизатори", але привласнюватимуть не прибуток, якого майже немає у решти ще неприватизованих вугільних шахт, а вчинять так з дотаціями.

Чи не час послухати ямщика з "Капитанской дочки": "Вдруг ямщик стал посматривать в сторону и, наконец, сняв шапку, оборотился ко мне и сказал: "Барин, не прикажешь ли воротиться?". Тобто не тільки не приватизувати або "концесіювати" досі ще державні шахти, а націоналізувати раніше приватизовані (повернути назад). І тим самим хоча б їхній невеликий прибуток повернути в державний бюджет, наприклад, як дивіденди. Ефективний власник, хоч як сумно, не відбувся. Він не відбувся і в інших галузях, як і інвестор не відбувся, якщо врахувати, що у
2012 р. обсяг ВВП дорівнював 70% ВВП 1990-го.

Зазначається, що для технічного переозброєння вугільних підприємств у держави бракує коштів. Безсумнівно. Але якби й вистачало, навіщо розвивати збиткові галузі? У цих умовах більш виправдане не переозброєння, а просте закриття шахт, на що й була спрямована програма "Вугілля України" й Енергетична стратегія як у старій редакції, так і в оновленому варіанті.

Посилання на Захід з приводу приватизації вугільної промисловості зазвичай не працюють. Якщо у нас частка приватних шахт (з видобутку) у загальній їхній кількості у вугільній промисловості становить близько 60%, то в деяких країнах ЄС, наприклад, Австрії і Франції, - близько 25%, щоправда, у США та Японії - 75%. Тож апріорі врахувати досвід країн Заходу неможливо. Хоча, якщо ми тримаємо курс на ЄС, то приклад краще брати зі Старого Світу.

Закриття шахт

У 2013 р. жодної шахти не закрили. І наші практики, та й учені воліють говорити не про закриття, що звісно ріже слух. Винайшли термін "реструктуризація" (що зручніше порівняно з більш конкретним - закриття).

Важливо розуміти, коли шахти безумовно необхідно закривати. Це та ситуація, коли не тільки прибуток, але й додана вартість менше 0, тобто сума зарплати і прибутку ≤0. У цьому разі витрати на купівлю навіть тільки матеріальних ресурсів перевищують ціну продукту - вугілля. Це якщо посадити 1 кг картоплі, а зібрати 0,5 кг, або, як варіант, товкти воду в ступі - теж робота! Краще взагалі нічого не робити і лише платити зарплату шахтарям. У цьому разі буде зростання ВВП, а не його падіння, як при безглуздій роботі.

В оновленій Енергетичній стратегії про закриття шахт - загальні слова: "На третьому етапі розвитку галузі 2020–2030 рр. очікується стабілізація зростання видобутку вугілля і поступове заміщення потужностей і технологій…". Склали б програму на період до 2050 р., тоді вже точно відповідати було б нікому.