Про структурну перебудову економіки України

З моменту розробки першої Програми структурної перебудови економіки України (СПЕ) минуло понад 20 років. Її необхідність, на думку авторів, була пов'язана з тим, що "питома вага виробництва предметів споживання в загальному обсязі продукції промисловості у 1992 р. становила тільки 33%, тоді як у країнах з розвиненою економікою цей показник досягає 50–60%", що веде до "сировинної й напівфабрикатної спрямованості ринку".

Стан структурної перебудови економіки країни

Подивімося конкретно, наскільки цілей цієї програми досягнуто (див. табл. 1), а якщо ні, то чому і які заходи слід вжити для подолання цього. Якщо це можливо. З даних таблиці 1 видно, що цілі програми СПЕ щодо збільшення питомої ваги машинобудування й легкої промисловості не досягнуті. Навіть відбувся відкіт від рівня 1990 р. Особливо нас спіткали невдачі в машинобудуванні (табл. 2).

Зауважимо, що дані про виробництво легкових авто у 2016 р. не публікуються Держстатом України (як вони пишуть) з метою забезпечення виконання вимог Закону України "Про державну статистику", зокрема про конфіденційність статистичної інформації. Секрет фірми шито білими нитками…

Однак у харчовій промисловості відбувся рух уперед - її питома вага в промисловості збільшилася до 21%. Прогресу також досягнуто в сільському господарстві - валовий збір зерна зріс у 2017 р. до 62 млн т проти 51 млн 1990-го. Щоправда, у тваринництві справи гірші (табл. 3).

На зміну структури економіки вплинув ряд факторів. Основними серед них були: падіння рентабельності, відсутність зростання інвестицій, зниження деяких податків, ослаблення державного керування економікою тощо.

Рентабельність

Динаміка рентабельності свідчить про те, що наші надії на її зростання не виправдалися (табл. 4). У міру збільшення частки приватної власності рентабельність економіки падає. Щоправда, цьому є пояснення - війна. Хоча держпідприємства 2015 р. закінчили з прибутком у 3 млрд грн, а в приватних було 340 млрд грн збитків. А в 2016 р. прибуток держкомпаній становив 7 млрд грн, а приватних - 62 млрд, тобто вони вирівнялися, якщо врахувати невелику частку держвласності на сьогодні.

Зауважимо, що ми майже рекордсмени за часткою приватної власності в економіці країни. Зараз частка держвласності в загальному обсязі власності України становить лише 16%, тоді як у США - 32, Швеції - 62%.

Інвестиції

Інвестиції в абсолютному вираженні зросли (табл. 5), але їх частка у ВВП коливалася та зрештою по Україні дійшла майже до мінімуму - 15%. Протягом 2015–2016 рр. в Україні було відкрито 56 нових заводів, серед них і сонячні електростанції. Але переважно це не заводи, а цехи, наприклад з переробки сміття.

Частка іноземних інвестицій у загальному їх обсязі незначна. Тож надії на те, що в нашу економіку поллється іноземний капітал, не справдилися.

Вільні економічні зони

Певні надії покладали на створення ВЕЗ зі зниженими ставками податків. Починаючи з 1990 р. в Україні було створено півтора десятка ВЕЗ. Найуспішнішими з них стали "Порто-франко" в Одесі, "Славутич", "Яворів", "Закарпаття", "Донецьк", "Азов" у Маріуполі, "Полісся" у Волинській області, однак в останнє десятиліття там скорочується кількість підприємств через відсутність стратегії розвитку. За словами А.Яценюка, вільні економічні зони вже існували в Україні, але вони не забезпечили належного позитивного ефекту для економіки, а стали центрами корупційних дій.

Тіньова економіка

Тіньова економіка у нас значна й не демонструє особливих тенденцій до зниження (табл. 6). Зауважимо, що ступінь вірогідності вимірювання частки тіньової економіки досить низький. Наприклад, Мінекономрозвитку говорить про 40%, а Держстат дає вдвічі менше - 17–20%.

Вважаю, що значним обсягам тіньової економіки сприяє комерційна таємниця приватної власності. А загалом нині склалося трохи дивне становище: комерційної таємниці немає на рівні держави та областей України - Держстат надає всіляку інформацію. Немає її й на рівні фізичної особи, що подає електронну декларацію. А от у середній ланці дізнатися, наприклад, фінансовий результат щодо окремої шахти - проблема.

У світі тіньова економіка коливається в досить значних межах (табл. 7). Її існуванню сприяють і офшори.

Безробіття

Структурній перебудові економіки певною мірою перешкоджає безробіття (табл. 8). Якщо поглянути на рівень безробіття по країнах світу, то Україна перебуває за цим показником десь посередині. На початку 2017 р. у Білорусі вона становила 0,9%, у Греції - 24, у Росії - 5,6, а у нас - близько 10%. Разом із тим було б непогано згадати часи СРСР, коли безробіття дорівнювало нулю. Чи можна цього досягти? Важко сказати. Згідно з Конституцією України ми нібито маємо це зробити, адже "кожен має право на працю". Хоча не зовсім зрозуміло: а що таке право на працю і як ним скористатися?

Податок. Бюджет

Через приватизацію бюджет недоотримує значні суми. Це пов'язано з тим, що в Україні податок на прибуток приватних підприємств становить 15–20%, а на прибуток державних підприємств - 75%. Зі зменшенням частки держпідприємств це помітно позначається на наповненні бюджету (табл. 9).

Також негативно позначається практично відсутність прогресивного податку на доходи фізичних осіб (15–20% від суми доходу), у той час як у розвинених країнах максимальна ставка податку може перевищувати 50% (США, Франція, Швеція).

А взагалі ми, напевно, призабули, що зарплата - це зароблена плата. Часто наші керівники одержують величезні доходи через дивіденди незалежно від результатів праці тих, ким вони керують. Чому б міністрові АПК не одержувати зарплату (премії) за прибуток АПК, міністрові енергетики й вугільної промисловості - за прибуток керованих ним галузей? А нардепи - мати свій дохід від прибутку всієї економіки України, а не дивіденди від окремих підприємств. Окремі підприємства, може, і спрацювали добре, але якщо вся економіка на спаді, то за що в цьому разі стимулювати депутатів?

Свого часу президент Порошенко проголосив боротьбу з олігархами. Впровадження прогресивної шкали (за прикладом Заходу) і буде кроком у цьому напрямку й дасть можливість поповнити бюджет країни.

Державна власність і управління

Роль держави різна у випадку приватної й державної власності. Нині роль держави в Україні послабилася.

Основна відмінність - можливість у випадку держвласності координувати роботу підприємств, тобто погоджувати попит і пропозицію на попередній стадії, при плануванні. Про це, зокрема, говорить Нобелівський лауреат П.Самуельсон: "Збагачена державним плануванням і макроекономічним контролем економіка зможе краще функціонувати, ніж капіталізм минулої епохи або комунізм".

Д.Стігліц зазначає: "Існують проблеми взаємодії між приватними фірмами, які часто ведуть до надмірних інвестицій в одну галузь і недостатніх - в інші. Держава за такого підходу перебуває в найкращій ситуації для планування розвитку галузі. Такі відносини були особливо важливі для слаборозвинених країн і для галузей, що потребують серйозних капітальних вкладень". І додає: "Чому державні підприємства мають поводитися інакше, ніж приватні?". Інакше кажучи, форма власності особливо не впливає на стиль управління й, отже, на ефективність виробництва. Тільки в одному випадку дивіденди дістаються невеликим групам людей, а в іншому - усьому суспільству.

Тому ефективним виглядає посилення ролі держави в координації роботи підприємств. Варто було б відновити координацію планів підприємств, АТ, ФПГ (корпорацій) через центральні міністерства й відомства (МПП, МВП, МПЕ, МАП та ін.) на чолі з Мінекономіки, яке слід знову перетворити на оновлений Держплан, як пропонував економіст О.Ємельянов.

***

Минулі після розробки Програми структурної перебудови економіки України 20 років не дали належного результату в промисловості: частка машинобудування не лише не збільшилася, а й упала з 16 до 6%. Щоправда, деяких успіхів досягнуто в сільському господарстві, зокрема, вдалося збільшити збір валу зерна з 50 млн до 60 млн т.

Приватизація, на яку покладали надії щодо зростання ефективності економіки, не виправдала їх, хоча обсяг приватної власності в Україні сягнув 84% від усієї власності. А це значно вище рівня розвинених країн. Очікуваного зростання рентабельності й інвестицій не відбулося, а саме вони й мали забезпечити структурну перебудову економіки.

З погляду бюджету державні й приватні підприємства перебувають у нерівних умовах. Перші в Україні платять податок 75% від прибутку, а другі - 15%. Що, крім усього іншого, призводить до зростання олігархів, а це суперечить політиці деолігархізації, проголошеної президентом.

Тіньова економіка зі збільшенням частки приватної власності не зменшилася, а досягла максимуму порівняно з 2007 р. Щоправда, методи її вирахування викликають великі сумніви: Мінекономрозвитку оцінює тіньовий сектор у 40%, а Держстат - у 20%. Зростанню тіньової економіки сприяє також комерційна таємниця в середній ланці управління (акціонерних компаніях): домогтися від них інформації - проблема.

Координація МЕРТ як приватних, так і держкомпаній змушує бажати кращого. В основному в управлінні економікою країни панує екстраполяція за тенденцією та інтуїтивне визначення керуючих параметрів: ставок податків, розмірів мит тощо. Невипадково колишній очільник МЕРТ А.Абромавічус пропонував узагалі скасувати це міністерство.

Враховуючи вищесказане, слід ще раз розібратися в складному питанні структурної перебудови економіки України як працівникам НДІ, так і співробітникам відповідних міністерств і відомств, а не проголошувати необґрунтовані гасла, які ми й так часто чуємо.

P.S. Хотілося б подякувати Держстату України за сприяння в одержанні необхідної для статті інформації.