Усі склади державного підприємства "Львіввугілля" переповнені. Відсутність реалізації вже призвела до чималих боргів із виплати зарплати, виплат до держбюджету та інших фондів. Найскладніше становище на ПАТ "Львівська вугільна компанія", яке, крім заборгованості з заробітної плати, не має чим оплачувати поточні виробничі витрати.
Днями під стінами Львівської ОДА зібралося близько 150 працівників ПАТ "Львівська вугільна компанія", (с. Сілець Сокальського району). Головна вимога протестувальників - виплата заборгованої за три місяці зарплати. Робітники порушували й питання перспективи роботи підприємства.
Як повідомила активіст із Незалежної профспілки гірників України "Львівської вугільної компанії" Ольга Шкоропад, працівникам компанії заборгували 90% зарплати за січень, лютий і березень поточного року, або майже 12 млн грн. Люди готові приступити до роботи, коли буде погашено заборгованість із зарплати, повернуто попередній графік роботи підприємства, компенсовано видатки за проїзд.
Попри завчасне попередження про акцію, відповідальних осіб, які в попередні роки завжди були присутні на подібних зустрічах, на місці не виявилося. Спілкуватися з працівниками збагачувальної фабрики довелося щойно призначеному першому заступнику голови ОДА Йосипу Ситнику, який знав про проблему у загальних рисах. Отже, протестувальникам порадили пікетувати "ДПЕК Західенерго", від якої залежать обсяги закупівлі вугілля.
У компанії "ДПЕК Західенерго" запевнили, що поставки західноукраїнського вугілля у січні-квітні 2014 р. зросли на 43,1% порівняно з аналогічним періодом минулого року. "При збереженні існуючих темпів поставки до кінця 2014 р. буде відвантажено 800 тис. т вугілля з державних шахт Західної України. У 2013 р. компанія придбала 730 тис. т, у 2012-му - 670 тис. т", - повідомили у підприємстві. А директор з комерційної діяльності Андрій Фаворов запевнив: "ДПЕК готова закуповувати майже весь обсяг вугілля шахт Львівсько-Волинського басейну відповідної якості, однак рішення, з якого регіону, у яких пропорціях має надходити державний вугільний ресурс, приймає виключно ДП "Вугілля України".
На перший погляд, причина кризи, яка чотири роки не вирішується на збагачувальній фабриці, доволі проста. Підприємство опинилося у вкрай невигідній економічній ситуації через відсутність належних обсягів збуту вугілля, яке переробляється на фабриці. За кращих часів третя у Європі за потужністю збагачувальна фабрика була розрахована на переробку 9,6 млн т вугілля на рік. Цього було достатньо, аби забезпечити збагачення вугілля, видобутого на всіх шахтах Львівсько-Волинського вугільного басейну. Товарний концентрат призначався для теплових електростанцій західного регіону і частково для коксохімічних заводів Придніпров'я. Однак час вніс корективи.
"Нині шахти ДП "Львіввугілля" щомісяця видобувають 130 тис. т вугілля, - розповідає генеральний директор ДП "Львіввугілля" Андрій Дяченко. - Це критична межа, на якій ми балансуємо, щоб не зупинити шахт. Але вугілля нікуди дівати. На аварійних складах шахт сьогодні накопичилося близько 270 тис. т вугілля, що значно ускладнює роботу і призводить до додаткових витрат. У найгіршому становищі перебувають шахти, які мають високозольне вугілля. Їх уже зараз можна зупиняти. Крім того, що ми накопичуємо вугілля, ми не можемо також отримати кошти, необхідні для ведення виробничої діяльності".
Усе це безпосередньо позначається на роботі збагачувальної фабрики, яка залежить від шахт. Зараз, щоб вона могла належно працювати, щомісяця потрібно реалізовувати хоча б 150–180 тис. т вугільного концентрату. Фабрика ж ледь-ледь переробляє 100 тис. т. Через те, що нинішні обсяги збагачення є критично мінімальними для підприємства, останніми роками воно працювало собі на збиток. ПАТ "Львівська вугільна компанія" - це дуже великий комплекс, який нині задіяно лише на 15–20%. Через це лише за минулий рік "зароблено" 70 млн грн збитків. Більшість боргів становили амортизаційні відрахування.
Коли компанія ДПЕК купувала пакет акцій "Західенерго", Фонд держмайна України та Кабмін зобов'язали нового власника купувати для електростанцій, які входили до "ДПЕК Західенерго", українське вугілля. Власник це й робить, та оскільки компанія володіє шахтами в Донецькому регіоні, їй зручніше використовувати власне вугілля.
У Сокальському районі 60% усіх податків - це відрахування від діяльності ДП "Львіввугілля". Сьогодні у вугільній галузі працюють 10,5 тис. чоловік. Гендиректор ДП "Львіввугілля" А.Дяченко вихід з ситуації бачить у встановленні квоти на відвантаження західноукраїнського вугілля на "ДПЕК Західенерго".
"Торік на засіданні спеціальної контрольної комісії ми вже розглядали питання, щоб визначити і письмово зафіксувати квоту на закупівлю вугілля, яке "ДПЕК Західенерго" повинне брати з Львівсько-Волинського басейну, але з цього поки що нічого не вийшло, - говорить перший заступник голови ФДМ у Львівській обл. Наталія Горлач. - І тепер, коли змінилася ситуація і виникла потреба у коригуванні зобов'язань покупця, має бути добра воля всіх сторін угоди. Якщо її немає, то можна спробувати зробити це з допомогою судових рішень. Але тут перспектив мало".
"Відсутність збуту вугілля - головна причина нинішнього кризового стану вугільних шахт, - говорить А.Дяченко. - Ця проблема актуальна і на Сході України. Це пов'язано з профіцитом вугілля в країні. Але там шахти можуть перерозподіляти його з однієї електростанції на іншу. Шахти Львівсько-Волинського басейну мають лише один об'єкт збуту - "ДПЕК Західенерго". Проте рішення, чиє вугілля продавати - західноукраїнське чи вугілля зі східних регіонів, приймає ДП "Вугілля України".
Проблеми на збагачувальній фабриці почалися ще у 2002 р. Чехарда із взаєморозрахунками між шахтами і фабрикою завершилася тим, що суд заборонив фабриці вимагати у судовому порядку заборгованість від шахт, які увійшли до списку стратегічних підприємств України. Внаслідок цього збагачувальна фабрика отримала чималі фінансові збитки.
У грудні 2000 р. цілісний майновий комплекс збагачувальної фабрики було передано в оренду ЗАТ "Львівсистеменерго". У 2007–2008 рр. було проведено роботу з підготовки до продажу зданого в оренду майнового комплексу. У травні 2008-го спільним рішенням органу приватизації - орендодавця та орендаря було прийнято рішення про створення АТ "Львівська вугільна компанія". При цьому частка орендаря становила 62,4%, орендодавця (ФДМ) - 37,6%. Держпакет акцій неодноразово виставлявся на продаж, але через відсутність попиту він не реалізований і досі. Згодом орендар продав свій пакет акцій, і тепер його власниками є три луганські ТзОВ. Але фінансового стану фабрики це не поліпшило, оскільки фабрика є заручником ситуації на вугільному ринку. Тепер майже тисяча працівників компанії щодня ризикують залишитися без роботи.
"Ми не просимо керівництво підприємства підвищувати нам заробітну плату. Нехай віддадуть зароблене, - каже машиніст-збагачувальник ПАТ "Львівська вугільна компанія", робітниця з 20-річним стажем Ірина Маїк. - Нам говорять, що фабрика збиткова. Чому ж тоді власники не закриють її або не проведуть санації? Але ми навіть не знаємо, кому вона належить, до кого апелювати".
"Якщо буде закрито збагачувальну фабрику, більшість шахт Львівсько-Волинського басейну теж буде зупинено, - зазначає А.Дяченко. - Річ у тім, що за винятком кількох шахт, які працюють із сокальським вугільним пластом, решта шахт видобувають вугілля, зольність якого становить 53–56%. Без збагачення його не візьме жодна котельня, жодна електростанція".
За його словами, найбільша проблема регіону - відсутність енергетичного балансу.
Ще на початку 2012 р. ряд шахт регіону було внесено до переліку об'єктів, які підлягали приватизації або передачі у концесію. До цього списку потрапили шахти "Зарічна", "Великомостівська" та "Візейська", хоча спочатку уряд мав намір їх узагалі закрити. Проте після того, як на мітинг вийшов ледве не весь Червоноград, рішення було скасоване.
"Це проблема уряду, як вийти з цієї ситуації, - зазначив у одному з коментарів народний депутат від Сокальського району Степан Курпіль. - Приватизація шахт - не панацея. Як ми бачимо, концентрація енергетичних підприємств у руках одного власника - це також проблема. ДПЕК діє у своїх корпоративних інтересах, тоді як соціальні, економічні проблеми, які виникають у регіонах через те, що державні шахти у таких умовах не можуть працювати, приватних власників не цікавлять".
Нині в Україні загострилася проблема з газом. Чому б не перевести хоча б львівські котельні на вугілля і тим самим збільшити обсяги його реалізації? Адже нині є спеціальне обладнання, яке допомагає спалювати високозольне вугілля у звичайних теплових печах.
"Так, - погоджується Микола Мисак, - але це тривалі проекти, якими в уряді ніхто досі не займається. Україна весь час живе у перманентних виборах - президента, депутатів ВР, місцевих рад. До мене зверталися бізнесмени, готові за 10 млн грн збудувати установку, яка без шкоди для навколишнього середовища спалюватиме високозольне вугілля і забезпечуватиме теплом та гарячою водою один із районів м. Львова. Але ця пропозиція нікого в області не зацікавила. Сьогодні як на рівні уряду, так і на місцях до ДП "Львіввугілля" нікому немає діла. Має бути спеціальна тривала програма розвитку вугільної галузі. Це питання не одного дня…".
Скільки людей, стільки і думок, а тим часом ситуація у вугільній галузі Західної України з кожним роком загострюється.