ШІСТЬ УРОКІВ ЛОБІЗМУ

Шість місяців роботи українського нафторинку показали, що він, порівняно з минулим роком, значно поздоровішав: уряд знайшов взаєморозуміння з виробниками, заводи збільшили випуск продукції, ціна нафтопродуктів регулюється попитом і пропозиціями. Здавалося б, життя налагоджується. Якби не напади лобістської ностальгії «нових-старих» депутатів із парламентського комітету з аграрної політики, котрі вносять дисонанс у налагоджений механізм нафторинку.

Питання парламентського лобізму не було в першому півріччі домінуючим для українського ринку нафтопродуктів, але стало квінтесенцією останніх тижнів й початку нового півріччя. Пішовши на парламентські канікули, депутати так і не проголосували щодо законопроекту про пільги для імпортерів, перенісши його розгляд на вересень, але шрами на тілі нафторинку тільки від самого факту його розгляду залишаться.

При тому, що аграрне лобі як таке має безліч переваг, безсумнівно, що ініційоване сьогодні депутатами ВР скасування ПДВ й акцизу на імпортні ПММ призведе до негативних наслідків на ринку нафтопродуктів. На думку більшості опитаних експертів ринку, така ініціатива буде кроком назад, у 1999 рік, коли дві третини ПММ поставляли імпортери; коли при вартості тонни нафти на 68% дешевше, ніж сьогодні, імпортери продавали пальне аграріям на третину дорожче від сьогоднішньої ринкової ціни; коли літр бензину на АЗС коштував у середньому на 20 коп. дорожче, ніж сьогодні; коли завантаження НПЗ було вдвічі меншим від сьогоднішнього. Сьогодні й піде мова про те, що вартість пального перебуває в рамках мораторію, підписаного рік тому урядом, НПЗ й аграріями; що половина імпортного пального, як показує практика попередніх років, не потрапить до аграріїв, а буде реалізована через АЗС.

Урок перший — міжнародний

Світовий ринок нафти знає багато лобістських схем і прикладів, але коли лобізм групи національних компаній іде врозріз із інтересами держави, ці схеми не спрацьовують. Як правило, держава підтримує творчі, а не деструктивні ініціативи своїх виробників. Цивілізований лобізм повинен мати власні джерела. Той факт, що нафтова компанія Standart знайшла нафту в Єгипті й, заручившись підтримкою місцевого уряду, займається розробкою нового родовища, відомий багатьом. Але мало хто знає, що почати пошук нафти в районі, який раніше вважався безперспективним, змусила одного з директорів компанії Біблія, точніше другий розділ книги «Вихід», де розповідається, що мати Мойсея, перш ніж пустити немовля по річці в колисці, обсмолила її. Бізнесмен зметикував: якщо в Єгипті є смола, то мусить бути й нафта, що й підтвердив Чарльз Вітшот, нафтовий експерт Standart. Сьогодні Єгипет добуває нафти в 20 разів більше, ніж Україна, а за її запасами входить у першу п’ятірку африканських нафтовидобувних держав...

Світова ціна нафти нинішнього року на третину підвищила вартість нафтопродуктів у розвинених країнах. Аналогічне відбувалося й у Росії, де ціна нафтопродуктів зросла на чверть. Днями міністр економічного розвитку й торгівлі РФ Герман Греф заявив, що 2003-го в Росії можливий різкий стрибок цін на паливо, якщо ціни на нафту залишаться високими. Світовий баланс попиту і пропозиція нафтової сировини регулює інтереси країн-виробників і країн-споживачів.

США, яким украй невигідні високі ціни на нафту, змушені змиритися з тим, що за півроку вартість нафтового «кошика» побільшала на 29,5%, «потягнувши» за собою нафтопродукти. Як відомо, сприяв цьому зростанню політичний чинник — загроза глобальної війни в Перській затоці.

«Сьогодні на ціну нафти впливають ринкові чинники: збільшення або зменшення споживання нафтопродуктів. Приміром, на початку липня в зв’язку з Днем незалежності у США зросло споживання бензину — ледь піднялося в ціні «чорне золото». Але для значного зростання передумов немає: запаси достатні, політика більше не впливає на ціну так, як під час її останнього подорожчання», — говорить «ДТ» Сергій Лук’янов, генеральний директор агентства Petroleum Argus.

Світова політика дещо відмежувалася від нафтових справ, що в Україні компенсує активність «народних політиків». За словами С.Лук’янова, нафта поставляється в Україну за цінами не набагато нижчими від світових, тож російським нафтовикам закачувати сировину на сьогодні вигідно й ця модель взаємозв’язку світових розцінок на нафту й вартості сировини, що поставляється на українські НПЗ, збережеться й у майбутньому. Тож зростання цін ПММ, що відбувалося в Україні, закономірне, і той факт, що зниження обсягу поставок російської нафти в третьому й четвертому кварталі не відбудеться, цілком очевидний, хіба що за форс-мажорних обставин, про що поговоримо нижче.

«Світові ціни на нафтопродукти посилюють вплив на внутрішні ціни тільки тоді, коли частина імпортного ресурсу збільшується», — говорить «ДТ» Олесь Пограничний із ВАТ «Концерн «Галнафтогаз». Тобто тоді внутрішній ринок потрапляє в іще більшу залежність від підвищення розцінок на готове пальне в сусідніх державах і від дій урядів сусідніх держав. Таких, приміром, як обмеження на експорт ПММ на час жнив у Білорусі.

Урок другий — ціновий

Якщо застосувати думку американського письменника Амброза Гвінета Бірса до нашої теми, то вийде, що ціна лобізму є вартістю нафтопродуктів плюс розумна винагорода за докори сумління при визначенні ціни. Справді, адже повинна мучити совість ініціаторів законопроекту про введення пільг для імпортерів за те, що рік тому аграрії визнали оптимальною для них ціною вартість дизпалива й 76-го бензину в 1700 грн. за тонну. Сьогодні середня ціна тонни ДП становить 1632,5 грн, а низькооктанового бензину — 1656,0 грн.

Здавалося б: повне задоволення депутатських амбіцій і селянських проблем. Але керівник комітету з аграрної політики Іван Томич вважає, що через таку ціну сільгоспвиробники втратять 1 млрд. грн. За всієї поваги до його розрахунків, усе-таки більше довіри викликають прогнози Мінекономрозвитку та з питань європейської інтеграції, з яких випливає, що кожного місяця імпортери заощаджуватимуть від 3 до 6 млн. дол., а за три «гарячі» місяці заощадять близько 18 млн. дол. Тож цифра мінімізації «сільськогосподарських втрат», у разі введення пільг на імпорт ПММ, на порядок нижча, ніж це уявляють собі аграрні депутати і, крім того, ці дивіденди одержать не селяни, а імпортери, а це, погодьтеся, зовсім не одне й те саме.

З початку року вартість оптових партій ПММ істотно підвищилася — на 50—70%. Але не слід забувати, що, по-перше, вона до цього знизилася на 60—80%; по-друге, вартість української нафти за цей час зросла на 91,5% із 450,9 грн. у грудні 2001-го до 863,4 грн. за тонну в червні 2002-го; по-третє, ціна російської за той самий час також зросла на 29,3%. Зокрема тому, що експортне мито в Росії з 1 червня підвищилося в 2,5 разу і становить 20,4 дол. за тонну. Крім того, за російську нафту, на яку в першому півріччі припадало 74,6% від загального обсягу поставок на українські НПЗ, стягують ПДВ і акциз як у Росії, так і в Україні. «І поки що розв’язання останньої проблеми не проглядається, позаяк умовою зняття ПДВ Росія бачить вступ України в ЄврАзЕС», — вважає Валерій Кузьменко, держексперт Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБОУ.

Цікаво, що вартість пального на АЗС за той самий час виросла тільки на 30—50% і роздріб сьогодні є стримуючою силою, яка не дає підвищуватися оптовим цінам. За словами О.Пограничного, в Україні склалася така ситуація, коли ціни формують не оптовики, а, навпаки, роздрібні торговці, оскільки значна частина заправок працює напряму з власниками ресурсів за договорами комісії, джоберством тощо. Оператори ринку нафтопродуктів вважають, що боятися зростання цін, а тим паче будувати штучні греблі на шляху їх формування, безглуздо.

Урок третій — інвестиційний

Лобізм, використовується як інструмент захисту національних виробників. Лобі, лобізм (від англ. lobby — кулуари), система контор і агентств великих монополій при законодавчих органах США, які здійснюють прямий тиск (аж до підкупу) на законодавців і держчиновників в інтересах цих компаній, пояснює Велика енциклопедія. Не буду розводитися про підкуп законодавців, але якось не по-державному протиставляти інтереси підприємств різних галузей господарства, приміром, фермерів і нафтопереробників, оскільки внаслідок цього неодмінно програє держава.

Набагато важливіше лобіювати закони, що дозволяли б розвиватися національному виробникові (будь то аграрій, нафтовик або металург), створити умови для сприятливого інвестиційного клімату, а потім не змінювати ці правила гри залежно від погоди чи настрою депутатів. Адже інвестори працюють в Україні в дуже непростих умовах, про що «ДТ» не раз писало.

Цих жорстких умов не витримують окремі компанії. Зокрема, «Сургутнафтогаз» інвестує кошти в білоруську нафтохімію, віддавши їй перевагу перед українською. «ЮКОС» визнає за краще поставляти в Україну нафту давальцям і нафтопродукти імпортерам, вкладаючи кошти в російську енергетику і східноєвропейські проекти. «Славнафта» згорнула свої проекти в Україні.

А на початку літа про втрату інтересу до «Херсоннафтопереробки» заявила компанія «КазМунайгаз» (правонаступник «Казахойлу»). «Для «Казахойлу» після ліквідації пільгової схеми переробки нафти робота на АТ «Херсоннафтопереробка» стала нерентабельною.

Урок четвертий — виробничий

Аграрії ще пам’ятають часи, коли двічі на рік Україна на найвищому рівні зверталася до Азербайджану і Греції з проханням поставити солярку для посіву або жнив. Вітчизняні НПЗ не могли задовольнити навіть потреби аграріїв, а про весь ринок нафтопродуктів годі й говорити. Сьогодні ситуація кардинально змінилася, причому на користь України.

Так, за п’ять місяців 2002 року виробництво нафтопродуктів в Азербайджані скоротилося порівняно з аналогічним періодом минулого року на 13,8%: випуск автомобільних бензинів зменшився на 7,3% (до 232,5 тис. тонн), гасу — на 8,6% (258,1 тис. тонн), дизпалива — на 21,1% (636,6 тис. тонн).

В Україні за шість місяців 2002 року, порівняно з аналогічним періодом минулого, переробка нафти зросла на 63,2% і сягнула 10037,3 тис. тонн. Виробництво автомобільного бензину збільшилося на 59,86% (2276,3 тис. тонн), дизпалива — на 65,5% (2915,6 тис. тонн).

Основні постачальники нафтової сировини — компанії «Татнафта», ТНК, «ЛУКОЙЛ», «КазМунайгаз», «Башнафта», ЮКОС, «Роснафта», «Славнафта», «Укрнафта». Але 74,6% сировини поставляється з Росії, і ці обсяги дозволяють стабільно працювати п’яти з шести заводів. Тільки на «Херсоннафтопереробці» на російську сировину припадає 14% споживання, на інших НПЗ — понад половину.

За даними прес-служби ЗАТ «Укртатнафта», «завод працював стабільно всі попередні місяці. Причому в червні переробили на 150 тис. тонн нафти більше, ніж у травні, а з початку року — понад 3,6 млн. тонн нафти. Глибина переробки становить 63,34%, вихід світлих нафтопродуктів 53,88%. Тож ніяких проблем із роботою й відвантаженням дизпалива на ринок у нас не існує. Завод може відвантажити стільки ПММ, скільки потрібно. Абсолютно незрозуміло, навіщо при цьому запроваджувати пільги для імпортерів».

Відзначимо, що вихід світлих нафтопродуктів по галузі в цьому півріччі, порівняно з минулим, виріс із 34,8 до 51,73%. Тобто галузь перебудувалася під споживача, яким є зокрема й сільгоспвиробник.

Є ще кілька цікавих цифр, про які Кабмін поінформував Верховну Раду. 95% нафтопродуктів на ринку — вітчизняні, країна перетворилася з імпортера на експортера палива, а надходження в бюджет від сплати акцизного збору з бензину збільшилися в 5,5 разу, а з дизпалива — вдев’ятеро.

Як повідомили «ДТ» у ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття», сьогодні завод працює стабільно й переробляє сировину акціонерів і сторонніх давальців. «А якщо введуть пільги для імпортерів, то НПЗ доведеться непереливки й невідомо, чи вдасться конкурувати, приміром, з імпортним дизпаливом», — кажуть на «Нафтохіміку».

Тож запровадження пільг для імпортерів інвестори мають право розглядати як форс-мажорні обставини, вважає Сергій Лизунов, виконавчий директор ПІІ «ТНК-Україна». «Якщо мета введення пільг полягає в здешевленні продуктів харчування, то пільги потрібно було затверджувати не для імпортного палива, а для продукції вітчизняного виробництва, яка займає 95% ринку. Тоді одночасно стимулюватиметься вітчизняна нафтопереробка й підтримуватиметься аграрний сектор. Чи відповідатиме ціна нафтопродуктів завдяки пільгам на імпорт сподіванням — не може гарантувати навіть сам аграрний комітет ВР. Грубо кажучи, пільги на імпорт нафтопродуктів не означатимуть низьку ціну на внутрішньому ринку, оскільки жоден трейдер не гарантує, що, ввозячи нафтопродукти на територію України, він продасть їх за якоюсь наднизькою ціною аграрному сектору. А вітчизняні НПЗ мають зобов’язання перед урядом, що ціна солярки для аграріїв не перевищуватиме певну планку, які ми на сьогоднішній день і виконуємо», — говорить «ДТ» С.Лизунов.

Для такого НПЗ, приміром, як ЛиНОС, запровадження пільг у період початку процедури санації, яка передбачає протягом наступних півтора року виплати кредиторської заборгованості, згубне. А говорити про створення компанії «Нафта України» у такому випадку не доведеться.

Урок п’ятий — пільговий

Розрахунок економічної ефективності переробки нафти на найбільшому в Україні НПЗ «Укртатнафта» показує, що при вартості російської нафти в 145 дол. за тонну, вартість низькооктанового бензину повинна бути на рівні 1700 грн., а солярки — не менше 1600 грн. за тонну. Вартість тонни ДП в Росії становить 230,7 дол., 76-го бензину — 249,4 дол. за тонну, тобто при пільговому імпорті вартість цих ПММ буде на 50—60 дол. нижчою, ніж українських. Тому власники українських заводів не зацікавлені в запровадженні таких пільг, оскільки це поставить їх у нерівні умови з трейдерами, а лобіювати свої інтереси вони вміють, вважають у «Галнафтогазі».

«А стосовно аграріїв, які нібито повинні виграти від такого законопроекту, то насправді вони нічого не виграють», — говорить О.Пограничний. Повторюся, не виграють із простої причини — уся різниця між внутрішньою та зовнішньою ціною дизпалива осяде в кишенях імпортерів. При цьому надходження в бюджет припиняться не тільки від дедалі більшого імпорту, а й від вітчизняних НПЗ, що зупиняться.

«Коли вводять пільги для одних і не вводять для інших (особливо, коли їх одержують імпортери на шкоду виробникам) — це порушення законів ринку. Якщо вводити пільги для імпортерів, то й для НПЗ, інакше нафтопереробка зупиниться й ми знову залежатимемо від поставок готових нафтопродуктів із Білорусі, Росії, Азербайджану. Так було колись і пальне тоді коштувало дорожче, ніж тепер. Взагалі, я пов’язую питання введення пільг із корупцією, за якою Україна посідає провідне місце у світі», — жорстко коментує ситуацію В.Кузьменко.

Не торкаючись питання корупції, звернемо увагу на «однобокість» поданого комітетом з аграрних питань законопроекту. На запитання, чому вводяться пільги тільки для імпортерів, автору не зміг відповісти ні Іван Томич, ні Олег Юхновський. Введення тимчасових пільг для всіх учасників ринку, зокрема й виробників, котрі сьогодні поставляють практично всі ПММ, означав би турботу депутатів про кінцевого споживача — аграріїв. Інакше ця декларативна турбота виглядає як турбота про окремо взятих постачальників нафтопродуктів. Й усі інші твердження є наївним знущанням.

«Сьогодні на терміналах НПЗ перебуває 150 тис. тонн дизпалива. Чому аграрії його не купують? Вартість цього дизпалива становить 1600 грн. за тонну, тоді як максимальна ціна за угодою між НПЗ, нафтовими компаніями й урядом — 1700 грн. за тонну, що цілком влаштовувало Міністерство аграрної політики під час підписання меморандуму», — дивується Н.Приймак. Більше того, скасування ПДВ й акцизу на вітчизняні нафтопродукти сприяли б зниженню вартості бензину А-76 вітчизняного виробництва до 1120,3 грн. за тонну, а ДТ — до 1185,1 грн. Але уряд на початку липня запропонував парламенту збільшити ставку акцизного збору на бензин на 50% — до 60 euro, а на дизельне паливо — на 200% — до 30 euro за тонну...

Урок шостий — антимонопольний

Найслабша ланка в українській грі під назвою «ринок нафтопродуктів» — монополізація. Дотримуючись логіки професора Массачусетського технологічного інституту Поля Самуельсона, міжнародного апологета економіки, монополізація ринку настає, коли товар пропонує один виробник. Тож в Україні говорити про монополізацію ринку нафтопродуктів принаймні передчасно. На думку експертів FKG-Ukraine, ці натяки є частиною «лобістського всесвіту» компаній, що не знайшли себе в новому «світоустрої» ринку ПММ. «Український ринок рухається не до монополії, а до олігополії, коли на ринку залишається кілька основних операторів (власників українських заводів і основних тримачів нафтопродуктів) і компанії, що працюють із ними за різними схемами (комісія, франчайзинг тощо)», — вважає О.Пограничний.

В Україні монополізацію покликаний унеможливлювати закон «Про захист економічної конкуренції», підкріплений методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, затвердженою розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 р. №49-р. За цими документами, монополію можна змішати з економічною ефективністю.

Приміром, у невеличкому місті розташовано п’ять АЗС, три з яких належить облнафтопродукту, із держпакетом, отже, останній окупував понад 35% ринку і є монополістом. З погляду економічної доцільності будувати нові АЗС у місті не вигідно, а «розбазарювати» держмайно протизаконно. Як бути з «зайвими» АЗС — закрити чи продати? Ні закон, ні методика відповіді на ці запитання не дає.

Зате Антимонопольний комітет провів власне розслідування на ринку нафтопродуктів і на початку липня повідомив, що після приходу в Україну іноземних інвесторів монополізації виробництва ПММ не відбулося, як і не спостерігається монопольного становища на відповідних регіональних ринках роздрібної торгівлі нафтопродуктами.

З 5079 АЗС лише близько чверті належить великим брендовим мережам. Але, за словами Сергія Андронова, першого заступника гендиректора «ЛУКОЙЛ-Україна», нафтовики не можуть диктувати ціни українським роздрібним трейдерам, тим паче в умовах, коли продовжується розростання джоберських мереж. Роздрібну ціну формують власники АЗС, три чверті яких не входять до складу брендових мереж.

«В Україні працюють шість заводів, три найбільші нафтові компанії — ТНК, «ЛУКОЙЛ», «Татнафта». З кожним із НПЗ і НК співробітничає по 20—50 комерційних структур, зокрема давальців, посередників, джоберів тощо. За такої структури ринку монополізація неможлива в принципі, оскільки торгівлею нафтопродуктами займається понад 450 комерційних структур», — вважає А.Оськін.

Тож хоч як крути, а міф про український монополізм набагато менш реальний, ніж правда про національний лобізм. Тільки від останнього залишається відчуття, що він має не тільки суто меркантильний характер, а й стає розмінною монетою в руках політиків.