Житлово-комунальне рабство

19 сiчня, 2021, 13:03 Роздрукувати
Відправити
Відправити

У нього можуть потрапити як субсидіанти, так і ті, за чий рахунок держава виплачує їм субсидії

Із розмови в черзі до каси маркету:

— У мене тріщить голова. Де брати гроші
на оплату підвищених тарифів за комуналку?

— Я теж постійно про це думаю.

З субсидією не вийшло. Страшний сон якийсь…

 

Вірусні мантри

Мабуть, кожен чув мантру: високопоставленому чиновникові, щоб він більше не брав хабарів, треба платити вищу зарплату, й тоді ми точно подолаємо гідру корупції. І ось уже є результат — наші чиновники отримують космічні (абсолютно не відповідні їхнім трудовим досягненням) зарплати, яким, мабуть, позаздрять багато їхніх європейських і американських колег. Зате мікроскопічні зарплати платників податків, що саме й скинулися на цей «космос», просто непомітні при порівнянні.

І корупція… розквітла пишним цвітом. Чому не навпаки? Тому що практично неконтрольовані чиновники уявили себе небожителями з принципово іншим рівнем матеріального споживання. Тепер найстрашніший сон для них — позбутися незаслужено отриманих життєвих благ або можливості їх обслуговувати. Понад те, їм хочеться все більше. І вони просто змушені «підробляти».

Є ще одна мантра, яку нині активно втовкмачують у голови громадян: комунальні тарифи (на газ, електрику, воду) мають бути високими. Мовляв, як у Європі. Бо ми переходимо на ринкові відносини.

І, нарешті, паличка-виручалочка для тих, хто не може потягнути позахмарних тарифів, — субсидії. Це ще одна вірусна мантра, яку нам нав’язують.

Тарифи: високі, але посильні

pixabay/sarajanssen

Справді, в Європі тарифи на житлово-комунальні послуги вищі, ніж у нас, але вони посильні для місцевого населення й тому значно різняться, залежно від конкретної країни. І субсидіанти там теж водяться, проте їх кількість – мізерна, бо тарифи відповідають фінансовим можливостям більшості населення.

Крім того, не секрет, що в Європі зовсім інший масштаб цін, непорівнянний із нашим. Відповідно, і зарплати відрізняються від наших, а отже й купівельну спроможність не порівняти. Навіть якщо вірити українській офіційній статистиці, яка оцінює середню зарплату в Україні приблизно в 12 тис. грн/місяць, то і в такому разі вона виявляється більш ніж у п’ять разів нижчою від середньоєвропейської. Але це — середня температура по палаті. Якщо брати Німеччину, де середня бруто-зарплата за місяць (до сплати податків та соціальних зборів) становить 4 тис. євро (в еквіваленті — близько 136 тис. грн), то вона перевищує українську вже в 11 разів. Чи можемо ми нарівні з німцями платити комуналку? Навряд.

Можливо, тоді нам комфортніше, ніж жителям Східної Європи? Вже зараз, за даними Європейської комісії за I квартал 2020 року, наприклад, середній тариф на електроенергію для побутових споживачів, з урахуванням усіх податків, у столицях європейських країн (21,5 євроцента за кВт·год.) у чотири рази відрізняється від діючого тарифу в Україні (близько 5 євроцентів за кВт·год.). Нагадаємо, що середньоєвропейська зарплата вп’ятеро вища за нашу. То чому, переходячи на ринок, Україна має ще більше підвищувати ціни?

Субсидій на всіх не вистачає

А скільки в нас субсидіантів? Що їх кількість абсолютно не порівнянна з кількістю європейських, усім очевидно. І все-таки. За даними Мінсоцполітики, з 14,9 млн домогосподарств субсидії отримують понад 3,1 млн. Крім того, приблизно 1,8 млн сімей користуються пільгами на оплату житлово-комунальних послуг. Тобто пільгами й субсидіями користується приблизно третина українських сімей.

Виходить, що решта громадян (середній клас) не просто платять за себе збільшені тарифи, а ще й, по суті, через податкову систему та бюджет скидаються на субсидії сусідам. При цьому ризикуючи на випадок чергового підвищення тарифів і цін у країні скотитися в касту субсидіантів. Якщо, звісно, для них там знайдеться місце.

Адже твердження, що всі бідні отримують субсидію, не має нічого спільного з реальним життям. Усе якраз навпаки — з кожним підвищенням цін дедалі більше людей або опиняються за бортом державного субсидування (невипадково порядок нарахування субсидій так часто й мудровано змінюється), або їм доводиться доплачувати зі свого гаманця все більше.

І нічого дивного немає в умовах, коли рік у рік зменшуються нормативи нарахування субсидій і різко скорочуються відповідні бюджетні витрати. Так, якщо 2017 року на субсидії в бюджеті передбачалося 72,3 млрд грн, то 2020-го – уже всього 39,3 млрд (зниження на 45%!). 2021-го всі тарифи значно зросли, а бюджетні відрахування для субсидіантів зменшилися ще на 7%, навіть порівняно з 2020 роком, — до 36,6 млрд грн. У нас що, за рік пандемії громадяни стали багатшими? Чи на всіх усе-таки не вистачає?

Чому б тоді інакше люди по всій країні вийшли взимку на траси, вимагаючи вгамувати апетити газових монополістів? Зауважте, більшість їх — пенсіонери, яким, за їхніми словами, елементарно не вистачає «на поїсти». Або вони субсидій не отримують (в офіційному порядку надання субсидій пасток для цього предостатньо), або їх уже не вистачає, — доплати відповідно до квитанцій сягнули критичної межі.

Другий бік медалі — гігантські неплатежі. Уже на кінець попереднього опалювального сезону, за даними Держстату, заборгованість населення за спожиті житлово-комунальні послуги впевнено перевищила 60 млрд грн. Просто гігантська сума! Близько 40% у структурі боргу становлять газ і його розподіл, ще 30% — централізоване опалення та постачання гарячої води.

Як можна в таких умовах спускати оскаженілі монополії з короткого повідця на населення, просто називаючи все це «ринком»? Спочатку організуйте справжню конкуренцію, продумайте економічні заходи впливу на неї з боку держави… Але не називайте «ринком» те, що є, м'яко кажучи, непорозумінням, під час якого велика державна компанія-монополіст, що контролює близько 15 млрд куб. м дешевого українського газу, почала гру на підвищення тарифів для свого власника — злиденного населення, — прикриваючись тарифом на «три копійки» нижчим, ніж у її комерційних конкурентів.

Якби люди не вийшли з протестами, тарифи в умовах такої липової конкуренції на псевдоринку злетіли б у небеса.

Псевдоринок і непід'ємні тарифи

Чому всього цього не хочуть помічати європейські реформатори і наші кредитори, без яких нам просто ніяк? Чому продовжують повторювати мантри про обов'язковість ринку з неминуче високими тарифами на комуналку та субсидіями для всіх бідних. Адже на практиці в умовах України все це або не працює, або працює з такими викривленнями, що призводить до абсолютно протилежного результату.

Життя вже без натяків неодноразово показало: якщо в нинішніх умовах впровадити у країні псевдоринок на комуналку на кшталт газового (який об'єктивно викликав опір людей) — це буде тим самим що приректи переважну більшість громадян країни на житлово-комунальне рабство. Хіба жарт — улітку скасували ПСО (спецзобов’язання зі стримування цін), і в новому опалювальному сезоні, за свіжою інформацією з офісу президента, маржа постачальників зросла з 5 до 46%. І це в умовах, коли газу українського видобутку нині цілком достатньо для потреб населення.

Якщо заплющувати на все це очі, то в кишені комунальних монополій через непід'ємні тарифи з домашніх господарств та державного бюджету будуть максимально викачуватися кошти. І уникнути такого безрозмірного комунального податку не вдасться нікому, хто має хоч якийсь дах над головою…

Більше статей Сергія Следзя читайте за посиланням.

 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК