Зернові ігри та хлібні ціни

Найпопулярніша чутка на Дніпропетровщині — про можливу відставку губернатора Володимира Яцуби. Кажуть, що просто ця людина вже зробила свою справу. За рік із гаком новий губернатор добряче перекроїв політекономічну структуру регіону. До традиційних двох дніпропетровських груп, «Інтерпайпу» та «Привату», за час губернаторства Яцуби додалися відразу дві донецькі — СКМ Ріната Ахметова й ІСД Сергія Тарути. В руках донецького бізнесу опинилася левова частка металургії та гірничорудної промисловості області. Втім, якщо металургійний переділ в основному торкається саме бізнес-еліти, то ситуація на зерновому ринку стосується всіх.

Минуле літо запам’яталося гострим корпоративним конфліктом навколо підприємства «Дніпромлин», що покриває майже половину потреб області, та досить високим врожаєм зерна — 2,36 млн. тонн (55% якого — продовольче). І паралельно з цим зберігалися високі ціни на зерно для хлібозаводів.

В області сьогодні розпалюється конфлікт між владою та місцевими виробниками і продавцями зерна. Наявності конфлікту не заперечує і Володимир Яцуба. На прес-конференції у Дніпропетровській облдержадміністрації 25 серпня 2004 року він згадав про критику на його адресу, зокрема й по зерновій проблемі. Губернатор підкреслив, що у ЗМІ нині розгорнуто кампанію, яка прямо стосується цього питання, а також персони губернатора. Відправною точкою конфлікту послужила його заява, зроблена на початку серпня, що Дніпропетровська облдержадміністрація утримуватиме ціни на зерно на рівні 800 грн./т.

Своє прагнення губернатор виправдовує метою зробити прибутковими дніпропетровських сільгоспвиробників: «2003 року прибутковість наших підприємств збільшилася на 61%. Це пов’язано з тим, що ми утримали ціну на соняшник, не маючи практично врожаю зернових. Нинішнього року ми очікуємо 80% прибуткових сільгосппідприємств. Ми готові продавати зернову продукцію за межі області, але за ціною не нижче 800 грн./т (150 дол./т.)».

Критики відразу ж зазначили, що неврожай 2003 року соняшнику — це зовсім не надурожай-2004 пшениці. І сьогодні працюють зовсім інші ринкові механізми. Водночас така турбота з боку місцевої влади може обернутися для сільгоспвиробників серйозними збитками.

Зокрема, керівник аналітичного агентства Аgriculture Сергій Наливка зауважив: спроби губернської влади адміністративно утримувати ціни на зерно в регіоні на високому рівні призвели до того, що «трейдери нині нічого не скуповують — чекають, коли ціна впаде, а вона обов’язково обвалиться, бо ні в уряду, ні у місцевої влади немає достатніх коштів, щоб її утримати. А аграрії не зможуть довго тримати зерно, бо не мають ємностей для його зберігання».

До того ж у регіоні активізувалася тіньова торгівля зерном. За даними агентства Аgriculture, позабіржова ціна на зерно в Дніпропетровській області не перевищує сьогодні 520—530 грн./т. «І навіть за таку ціну ніхто не квапиться купувати», — підкреслив Сергій Наливка.

Аналітик також зазначив, що від політики стримування цін найбільше постраждають саме селяни. Нинішнього року Дніпропетровська область реалізує за держпрограмами близько 100 тис. тонн. Це 73 тис. тонн продовольчого зерна Держрезерву і 36 тис. тонн пшениці під заставу ДАК «Хліб України». Навіть якщо додати регіональну програму і закупки мерій, то всього через них пройде не більш як 10% зерна. На викуповування решти ні в держави, ні в адміністрації немає коштів. І спроба фіксувати ціни мало що дасть. Елементарна логіка підказує, що у врожайний рік ціна на зерно знижуватиметься...

Та й прогнози доброго врожаю, а отже, і зниження собівартості на початку літа вселили надію у хліборобів. Надію на те, що вони зможуть швидко реалізувати частину зерна за реальну ринкову ціну, поповнити оборотні активи і на отримані кошти розпочати підготовку до нової посівної кампанії.

Натомість вони тепер змушені тіньовими каналами збувати зерно за межі області сусідським зернотрейдерам. А місцева міліція намагається створити «лінію Мажіно» на міжобласних кордонах, перехоплюючи «незаконні» вантажівки з зерном. З погляду економіки, абсурдна вже сама поява терміна «зерно, що продається за межі області», як і «ціна зерна для підприємств регіону». Це могло бути в період розпаду країни на феодальні князівства, в XI столітті, але нині надворі століття XXI...

Тим часом влада поступово починає переключати адміністративні важелі на утримання цін уже безпосередньо на хліб. «Після того, як зберемо зерно, розглянемо питання зниження ціни на хліб на 10%», — обіцяв губернатор. Обладміністрація вже видала відповідне розпорядження.

Але самі пекарі від такої перспективи не в захопленні. Заступник генерального директора асоціації акціонерних товариств «Дніпрохліб» Микола Хрипкоф сказав днями журналістам: «У Дніпропетровській області немає підстав для зниження цін на хліб, оскільки не простежуються тенденції здешевлення зерна і борошна. Зерно нового врожаю продають в області лише через біржу за цінами, визначеними главою облдержадміністрації, — 800 грн./т за пшеницю третього класу, що не дозволяє пекарям знизити ціни на свою продукцію».

Пекарі хотіли б знати і про економічне обгрунтування таких цін. Один із експертів ринку зазначив: «2002-го собівартість виробництва зерна оцінювали у 280—300 грн. І тодішні заставні ціни в 350 грн. забезпечували 25% рентабельності. Нинішнього року нам уже скромно кажуть, що собівартість майже удвічі вища — 450 грн. З якого доброго дива такий стрибок — ніхто до пуття не пояснив. Гаразд, припустимо. Але тоді той-таки рівень рентабельності — це максимум 560 грн. Але аж ніяк не 800... Пекарям кажуть, що 5% рентабельності — це «саме те». А для решти закладають 80%. При цьому ресурсів на закупівлю не виділяють. У результаті оператори не можуть купувати зерно за завищеними цінами, селяни сидять без грошей... Зате розповідають, що ми вантажитимемо зерно Лужкову. Цікаво, його ціна у 150 дол. за тонну влаштовує? Чи для москвичів будуть знижки за рахунок дніпропетровців?»

Отже, сьогодні адміністративно встановлена мінімальна ціна на зерно в області не дозволяє здійснювати легальних угод із закупівлі хліба. Інакше кажучи, виробники ризикують перейти на роботу «з коліс»... При цьому хлібороби ще й оплачують витрати зі зберігання зерна. І це ще півбіди: адже зберігати його доведеться в будь-якому разі. Проблема в тому, що половина зерносховищ країни не сертифікована. У Дніпропетровську становище не краще. А це означає, що сертифіковані склади можуть використовувати монопольну перевагу, щоб підвищити ціни на свої послуги. Якщо ж сільгоспвиробники погодяться зберігати зерно на не сертифікованих складах, то вони не зможуть здати його в заставу й отримати свіжі грошові ресурси.

При одночасному адміністративному утриманні високих цін на зерно і зниженні цін на хліб у наказовому порядку на ринку існує реальна загроза або колапсу, або повного переходу в тінь.

Інакше кажучи, знову виникне ситуація торішньої зернової кризи. Хлібники скоротять збиткове для них виробництво, з’явиться дефіцит хліба (як це було торік), а засіки при цьому ломитимуться від незатребуваного на ринку дорогого зерна.

І це при непоганому врожаї. І це напередодні виборів. Кому воно треба?

До речі, уже зараз є надлишки торішніх запасів. Володимир Яцуба цей факт констатував таким чином: «Частина зерна у нас досі лежить. І ті «розумні люди», котрі звинувачували облдержадміністрацію, що ми народ голодом заморимо, можуть купити це зерно зі знижкою. Я готовий їм допомогти. Конкретно у нас лежить 500 тонн зерна, купленого за бюджетні гроші». Але виходить, що утримання цін на зерно в області невигідне не лише сільгоспвиробникам, трейдерам і споживачам, а й самій державі? Адже за високими цінами зерно передусім змушений буде закуповувати Держрезерв (до речі, цікаво подивитися на список фірм, яким дозволили продати зерно за такими цінами). То що, держава добра — усе спише?