Відновлений князівський палац у древньому Збаражі нині може приймати туристів. Збаразькій історичній пам’ятці таки пощастило перед усіма іншими, що збереглися на теренах краю...
На жаль, вигляд міст і містечок області, за винятком Бережан, де за рахунок бізнесу відремонтовано будівлі у центрі, а за кошти держави міста — вулиці і дороги, навіює тільки смуток. Панорами злиднів, сірості та обмеженості не заохочують туристів затримуватися в області більше одного дня. Директор історико-культурного заповідника у Збаражі Анатолій Маціпура пропонує свій варіант вирішення проблеми: «Кожного дня у Збараж прибувають шість–сім автобусів з туристами. Якби був пристойний сервіс, комплекс споруд міг би щомісяця заробляти 5—7 тис. гривень. Нині історичним об’єктам залишаються копійки, а основні заробітки дістаються туристичним фірмам, причому з інших областей. І та важлива перевага краю, що тут збереглася третина замків України, залишається тільки перевагою віртуальною. Недавно сесія обласної ради запровадила туристичний збір у розмірі шести відсотків від прибутків турфірм. Але хто бодай задумувався, чи не слід спрямувати його на облаштування місцевого сервісу?»
Не відчувається туристичної вигоди і від знаменитої релігійної святині — Почаївської лаври та чудотворних місць у селі Зарваниці. Через нерозвинену інфраструктуру в місцеві бюджети від паломництва потрапляють мізерні копійки. Натомість на бідні скарбниці звалюються розбиті дороги, поруйновані комунікації, стихійні сміттєзвалища.
Економісти-аналітики уже тривалий час вважають, що в майбутньому розвиток Тернопільщини визначатиметься трьома напрямками: сільським господарством, переробною промисловістю і туризмом. Належний рівень послуг з організації відпочинку та дозвілля мав би підтримувати на плаву маленьку аграрну область, формувати її бюджет і створювати робочі місця. Однак говорити сьогодні про відчутні надходження від туризму, як мінімум, несерйозно. Судіть самі: торік до зведеного бюджету області місцеві туристичні фірми внесли лише 162 тис. гривень.
У 1997 році було затверджено регіональну програму розвитку туризму до 2005 року. Та вона практично не виконувалася. Держбюджетне фінансування явно недостатнє, з обласної скарбниці упродовж останніх 20 років на такі цілі не було виділено жодної копійки. А от, скажімо, Львівська облдержадміністрація, наприклад, для відновлення історичних пам’яток, які приваблюють туристів, виділила торік 3 млн. гривень. Годі й говорити про приватний інтерес до туристичної галузі на Тернопіллі.
В унікальні об’єкти краю — карстові печери, Кременецькі гори, неповторний Дністровський каньйон – нога закордонного туриста ступала дуже мало. А м’який клімат у басейні Дністра на півдні краю особливо сприятливий для відпочинку. Однак і спелеотуризм чи водний туризм в області поки що сприймають як щось нетипове. Туризм у селах, чи так званий зелений туризм теж у зародковому стані. Щоправда, у Тернополі створено центр сприяння розвитку агротуризму «Терноцвіт» та організовано навчання для людей, які виявляють бажання займатися цим видом діяльності. Але зареєстрованих приватних підприємців, що вже готові приймати туристів і створити їм усі побутові зручності, у краю одиниці. А такі послуги сільського туризму, як риболовля, верхова їзда, ігри на спортивному майданчику, що вже стали звичним явищем у країнах Східної і Центральної Європи, для надзбручанців чи наддністрянців — терра інкогніта.
Про туристичні об’єкти краю за останніх десять років не випущено жодного сучасного довідника, не створено відеофільму. Необхідність цієї рекламної роботи і її фінансування у межах 50 тис. гривень було озвучено тільки зовсім недавно, на сесії облради у квітні. Тим часом сусіди — Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька та Закарпатська області, об’єднавшись у так званий Карпатський єврорегіон, уже розвивають туризм і отримали для цього від фонду ЄС-ТАСІS півтора мільйона євро.
Обласні депутати затвердили нову програму розвитку туризму – до 2010 року. Вона охоплює багато напрямків — формування за кошти держбюджету семи регіональних ландшафтних парків та двох національних природних парків — «Дністровський каньйон» і «Кременецькі гори», відновлення понад 20 історичних об’єктів — церковних храмів, замків, заснування центрів молодіжного і дитячого туризму, розвиток сільського туризму… Поряд з джерелами бюджетного фінансування стоять цифри приватних капіталовкладень. Можливих. Заступник начальника управління з питань фізичної культури, спорту і туризму облдержадміністрації Михайло Лисевич застерігає одразу: «Програма — це не догма, а тільки окреслене коло завдань, які нам треба вирішувати. У процесі виконання може виявитися, що певні роботи осилити не вдасться. Все впирається в кошти…» Але, погодьтеся, важливо зрозуміти просте бажання, точніше небажання, простого інвестора в Україні: не хоче він квапитися на конкурс з передачі в оренду або продажу у власність історичних об’єктів. Сміється в такому разі новий українець з принципу — хто більше заплатить.
Мабуть, таки варто віддати туристично привабливі споруди і будівлі, віддалені мальовничі куточки безплатно або за мінімальну плату у приватні руки, але під інвестиційні зобов’язання — впорядкувати, відремонтувати, провести консервацію чи реставрацію і підтримувати в нормальному стані. Бо виходить з точністю до навпаки: тільки-но починаємо розписувати доходи від туризму, у десятки разів зростають втрати.
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google