Вигідні ціни — і свій піде до свого по своє

Цьогорічні жнива, які в наших степах уже завершуються, обіцяють, як і минулого року, непоганий врожай зернових — десь 2 млн. 300 тис. тонн. Це трохи менше, ніж очікувалося. Результат трохи зіпсував дощовий початок жнив, коли град знищив близько 20 тис. гектарів посівів, завдавши збитків на 120 млн. грн. Тож хоча цього року і посіяли насінням вищої репродукції, і зима змилостивилася — лише 2% озимих довелося пересівати, непередбачуване літо внесло свої корективи. Та загалом середня врожайність очікується до 30 центнерів з гектара.

Оптимізму хліборобам додає те, що в області нині широко застосовується технологія нульового обробітку грунту. Це дає можливість не лише зменшити витрати (орють, культивують і сіють озимі тепер одночасно), а й сподіватися на вищий врожай.

У цьому переконалися у тих господарствах, де застосовують цю технологію на чималих площах, і вже не перший рік. Як, наприклад, «УкрАгроКом». Хотіла написати — Олександрійський, але ж тепер це господарство обробляє землю на території п’яти районів області (загалом понад 50 тис. гектарів) і входить до десятки найпотужніших у краї. Торік тут зібрали зернових по 80 центнерів з гектара.

Такі господарства, які мають розвинену економіку (тільки цього року інвестували 20 млн. грн. у придбання нової техніки та ще 43 — у розширення потужностей своїх трьох елеваторів), можуть почуватися більш-менш упевнено.

Набагато гірше дрібнішим господарствам, де й урожаї на порядок нижчі, і техніки часто не вистачає. Оренда її вже після того, як сусіди зі своїм ужинком справляться, як правило, призводить до значних втрат урожаю, а низькі закупівельні ціни на зерно та іншу продукцію (наприклад, цьогорічні 650 грн. за тонну ячменю просто збиткові) щоразу ставлять хліборобів на межу виживання.

Сільгоспвиробникам потрібен агент

Сподівання на те, що фермери стануть годувальниками України, принаймні на степовій Кіровоградщині, не справдилися. Звісно, цьому багато причин. І не в останню чергу — відсутність цілеспрямованої державної політики, адже з 1 млн. 760 тис. гектарів сільськогосподарських угідь області фермери обробляють близько 400 тис. — як правило, невеличкі наділи по 50—100 гектарів. Їм, власне, й доводиться найважче, бо мають невеликі можливості для маневру.

Звісно, найтяжча проблема хліборобів — ціни на сільгосппродукцію. Не особливо радують і запропоновані Аграрним фондом 1150 грн. за тонну зерна третього класу. Це лише трохи вище від собівартості. Та чи зможе Аграрний фонд істотно допомогти хліборобам, коли досі це не вдавалося?

У розпал жнив генеральний директор Аграрного фонду України Олександр Маренець побував на Кіровоградщині, зустрівся із сільгоспвиробниками, запевнив їх, що фонд має достатньо коштів, аби закуповувати зерно за вигідними для них цінами. Та попри запевнення, хлібороби-степовики хотіли б, щоб процес закупівлі тривав активніше. Бо сподіватися на місцеві засіки не доводиться. На Кіровоградщині, наприклад, за словами начальника управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Івана Владова, 96 тис. тонн продовольчого зерна залишилося ще з минулого року, всього ж області на рік необхідно 113—115 тис. тонн. І хоча Кіровоградщина має достатньо потужностей для зберігання зерна (більше 2 млн. тонн можна розмістити на елеваторах і майже мільйон — на сертифікованих складах), однак ситуації це не рятує.

На думку сільгоспвиробників і переробників, яку було підтримано на нещодавньому засіданні ради сільськогосподарських підприємств області, необхідний державний оператор (чи то агент) ринку зерна. Його основною функцією має бути регулювання цін на зерно, відслідковування світових тенденцій, недопущення різкого та необгрунтованого зростання цін на пальне та мінеральні добрива. Звернення учасників ради з цими та іншими пропозиціями щодо підтримки вітчизняного сільгоспвиробника направлене до Кабінету міністрів. Чи почують його там? Адже багато звернень так і залишилися голосом волаючого в пустелі.

Іван Владов упевнений: багато що стане на свої місця, коли на законодавчому рівні буде прийнято низку актів, що створять умови для цивілізованих земельно-ринкових відносин. Адже ставлення власника і орендаря до землі дуже різне. Далі тягнути з цим процесом не можна, бо наступає тіньовий ринок. У більшості випадків земля вже є власністю, і повернути її назад практично неможливо. На Кіровоградщині 10—20% власників земельних паїв виїхали чи померли (спадщина офіційно оформлюється далеко не завжди).

Вперед… назад до кооперації

Та не тільки на вищу виконавчу владу сподіваються хлібороби Кіровоградщини. В їхніх планах — розвиток кооперативного руху, точніше, ефективнішого внутріобласного співробітництва. Тим більше що досвід такий в області є: більше десяти років тому тоді новопризначений голова облдержадміністрації Валерій Кальченко запропонував 25 регіональних програм, об’єднаних схожою ідеєю, що дало змогу значно збільшити доходи бюджету. Саме цим він і надбав значний авторитет, який пізніше бездарно розгубив у політичних баталіях. Ці баталії відсунули на задній план і позитивний економічний досвід. Очевидно, настав час згадати про нього.

План соціально-економічного розвитку краю, прийнятий обласною радою на початку року, передбачає ширший розвиток кооперативних зв’язків. Конкретний недавній приклад — Світловодський маслосиркомбінат. Підприємство має сучасне обладнання, але працювало не на повну потужність — не вистачало сировини потрібної якості. А в області вона є, але вивозиться. Певні організаційні зусилля з пошуку сировини потрібної якості і створення умов для того, щоб її вигідно було продавати саме згаданому маслосиркомбінату, розв’язали проблему.

Це ж стосується і переробки ріпаку та сої, які вирощують на наших полях: тепер є можливість і переробити їх на місці, але не всі про це знають і часто вивозять сировину далеко за межі області. Переробники ж змушені завозити. ЗАТ «Креатив», наприклад, доставляв сою аж з Аргентини!

Агропромислове підприємство «Хлібодар» з Кіровоградського району, що входить до десятки найкращих підприємств з виготовлення крупів, усерйоз займається розвитком кооперативного руху, створивши «Стіл замовлень». Поки що він діє на території трьох районів, але можливості для розширення — величезні.

Та найбільшим проектом, що потребуватиме серйозних зусиль і, безперечно, підтримки держави (як мінімум, виділення земельної ділянки), може стати спорудження в області молокопереробного заводу. Річ у тому, що старий ще наприкінці 90-х наказав довго жити, тож область п’є привозне молоко, а людям, що тримають корів, доводиться здавати його, особливо влітку, фактично за копійки. Більші сільгоспвиробники порахували: цілком реально зібрати кошти і побудувати новий сучасний молокопереробний завод. І якщо виробництво молока, доставка та переробка матимуть приблизно однакову рентабельність, то хоч трохи оживе вже ледь жевріюча в області молочнотоварна галузь.

Координацію кооперативних зв’язків має здійснювати обласна рада сільгосппідприємств, членами якої вже є провідні агроформування області.

Тож колись популярний лозунг «Свій до свого по своє!» з плином часу набуває нових обрисів.