ВАТ «АЗОВМАШ»: ПИТАННЯ ПРО ВІДРОДЖЕННЯ ВИРІШЕНЕ І ЗНЯТЕ З ПОРЯДКУ ДЕННОГО

—Найголовніший успіх «Азовмашу» за минулий рік у тому й полягає, що немає конкретного проекту, який «витягнув» усе підприємство. На цю хвилину ми вже припинили розмови про відродження виробництва — це питання просто зняте з порядку денного як вирішене. Нинішнього року «Азовмаш» планує реалізувати продукції на 450 млн. грн., що поставить наше акціонерне товариство в один ряд із найкращими підприємствами України. Тепер мова йде про подальший розвиток заводу та збереження набраних темпів.

Їх пощастило набрати завдяки тому, що програм розвитку виробництва було не одна-дві, а близько десяти. Так, деякі з них іще не працюють на всі 100%, але жодної не було відхилено. Утричі, порівняно з 2000 роком, вдалося збільшити обсяг виробництва металургійного та гірничорудного устаткування. У два з половиною рази — цистерн. Відродили виробництво товарів народного споживання, на якому багато хто вже поставив великий хрест. Запрацювали програми кранобудування, переоснащення на металургійних підприємствах сталеплавильних цехів, що вилилося в контракти з «Північсталлю», Новолипецьким і Магнітогорським меткомбінатами тощо. Відновилися зв’язки з підприємствами Красноярського вугільного басейну. Почали активно працювати на ринках Індії, Єгипту, Алжиру й Угорщини.

«Азовмаш» контролює 80% ринку цистерн у країнах СНД. Налагодили взаємодію з «Уралвагонзаводом» та Асоціацією вагонобудівників Росії, про що два роки тому ніхто й помислити не міг. Одна з наших останніх розробок — цистерна європейського зразка — проходить експлуатаційні випробування в Туреччині, і якщо все йтиме так, як зараз, реальністю стане постачання цього зразка нашої продукції турецьким партнерам.

— Ви сказали, що плануєте реалізувати продукції на 450 млн. грн. Цифра сама собою гідна поваги, але вона могла й не стати такою вагомою, якби в червні не було списано 140 млн. грн. кредиторської заборгованості державі...

— Поки не ухвалили відповідного закону, цю заборгованість було реструктуризовано. Ми її помалу погашали й не забували сплачувати всі поточні платежі в бюджетні й позабюджетні фонди. Торік «Азовмаш» сплатив учетверо більше податків, ніж 1999-го. Але тепер склалася така ситуація, що держава мусить щомісяця повертати нам кілька мільйонів гривень ПДВ. Сьогодні, коли ми виготовляємо продукцію з рентабельністю 8—10 %, неповернення 20% ПДВ робить її збитковою. Підприємство просто задихається. Через це доводиться йти на конфлікт із податковою адміністрацією і повертати свої гроші з допомогою судів. Але я розумію, що це — ненормальне явище, і ми вже вийшли з пропозицією до представників податкової служби про припинення такої практики. Треба домовлятися на умовах, які влаштовували б обидві сторони. Ми готові до пошуку такого компромісу.

— Нинішній прем’єр пан Кінах донедавна очолював Спілку промисловців і підприємців, і вже хто-хто, а він знає всі ці проблеми не з чужих вуст. Як ви гадаєте, він зможе переломити ситуацію?

— Нинішній прем’єр — тверезомислячий політик. Свого часу, ще головою комітету ВР із питань промислової політики, він підтримав нас у прагненні ввійти в число учасників експерименту в гірничо-металургійному комплексі. Заручилися ми схваленням і тодішнього прем’єр-міністра Валерія Пустовойтенка. Але його наступник — Віктор Ющенко, підтримуючи ідею на словах, на ділі її потихеньку угробив. Про введення в експеримент великих машинобудівних підприємств, що виготовляють устаткування для металургів і шахтарів, просто перестали згадувати. Сподіваюся, пан Кінах буде послідовним у проведенні власної політики, і це забезпечить позитивний результат.

— Крім свого рідного ПДВ, вам доводиться мати справу і з його російським «братом», і нічого хорошого від таких «зустрічей» не буває. Як ця проблема впливає на виробництво вашої продукції, тих-таки цистерн, приміром?

— Щодо цього виду продукції питання не настільки актуальне. Інша річ —забезпечення необхідним устаткуванням підприємств, які мають стратегічне значення для тієї ж таки Росії. Бородинський і Березовський вугільні розрізи під Красноярськом постачають Примор’я та Далекий Схід енергетичним вугіллям. На цих розрізах ось уже майже двадцять років працюють наші роторні комплекси. Настав час їх модернізації, спочатку планувалося, що цього року в нас закуплять запчастин на 10 млн. доларів. Врешті-решт, опустилися до 2 млн., і процес зупинився... Під час візиту на «Азовмаш» посла Росії в Україні Віктора Черномирдіна ми порушили питання щодо російського ПДВ на українську продукцію, і нам пообіцяли всебічно вивчити проблему. Бо його сліпе стягування без урахування реальних потреб економік обох країн може тільки заподіяти шкоду.

— Чи реально говорити, що той візит на завод високого гостя матиме конкретне ділове продовження?

— Гадаю, так, оскільки наступного року ми плануємо поставити в Росію продукції на 80—100 млн. доларів.

— Непрямим підтвердженням того, що справи на «Азовмаші» справді змінилися на краще, служить інвестування вами заводу «Жовтень», який дійшов до такого стану, що далі вже нікуди. Чому ви зважилися на цей крок?

— Бо не повинен стояти непорушно у центрі Маріуполя завод, на якому працює 250 чоловік. До мене звернувся міський голова Юрій Хотлубей із проханням якось допомогти цьому підприємству. Наші фахівці поїхали туди, подивилися і з’ясували, що головна проблема «Жовтня» — у розкраданні. Поставили іншого директора — і ситуація змінилася того ж місяця. Виробництво запрацювало, а люди вперше за два роки змогли одержати зарплату. Не зазиратиму наперед, але, можливо, цей приклад буде не єдиним.

— І це правильно, оскільки відзнака Президента України «За заслуги» 2-го ступеня, яку ви отримали нинішнього року, передбачає, що за нею йде відзнака 1-го ступеня...

— Цією нагородою відзначено мій внесок у виконання контракту на постачання танків у Пакистан та низку інших програм. Про нагороди за роботу «Азовмашу» нема чого й говорити. Ми тільки на самому початку шляху.

— Сталевий лист, створений спільними зусиллями фахівців металургійних комбінатів і конструкторів «Азовмашу», витримав випробування 125-міліметровими кумулятивними снарядами на очах у делегації турецьких військових фахівців. Лист мають встановити на танку Т-84 і цим допомогти йому виграти змагання з німецьким «Леопардом». Як розвивається ситуація з урахуванням останніх подій на заводі ім. Малишева?

— Поки що тривають відбірні тури, тож рано давати якісь оцінки та прогнози. Стосовно ситуації в харків’ян, то, на мою думку, попередній керівник значною мірою винен у проблемах, які нині стоять перед заводом. Не знаю, як він працював з іншими підприємствами, але ми були змушені звернутися з позовом до суду на «малишевців» і мало не збанкрутили їх. Вони заборгували нам 4 млн. грн., і, розуміючи ситуацію в цілому, ми йшли на певні поступки. Але після того, як із нами взагалі перестали розраховуватися й не хотіли вести діалог, наш терпець увірвався... Глибоко переконаний, що як розвалюють підприємство, так і створюють — конкретні люди. Сподіваюся, це розуміє новопризначений керівник заводу ім. Малишева. Наші два підприємства пов’язує 40-річна спільна праця, і ми ще дуже багато можемо разом зробити. Приміром, налагодити виробництво українського бронетранспортера. Оскільки цей ринок набагато ємніший, ніж ринок важкої бронетанкової техніки.

— На 5-й міжнародній виставці озброєнь «АЙДЕКС-2001» (ОАЕ) бронетранспортер БТР-94, корпус, башта й інші деталі якого виготовлено в цехах «Азовмашу», здобув блискучі оцінки. Його нагородили оплесками, а коли ж він надійде в продаж?

— Цей БТР — наше спільне дітище з конструкторським бюро ім. Морозова. Ми його робили на дослідному виробництві, а завод ім. Малишева тим часом стояв без грошей і замовлень. Якби він брав участь у процесі, то перспективи серійного виробництва БТР-94 були б зовсім іншими. Контракт на постачання 90 машин в ОАЕ є, і він виконується, хоч і з певними труднощами. Гадаю, вони зникнуть, якщо до нашої роботи підключаться фахівці харківського заводу.

— Президент підписав закон про розвиток виробництва української бронетехніки. Чи відіграло це свою позитивну роль?

— Підписати підписав, але документ знову не доведено до розуму відповідальними за його втілення в життя чиновниками. Досі немає переліку підприємств, що потрапляють у сферу його дії. На папері все чудово. У житті — жодних змін. Упевнений, що справу гальмують конкретні персоналії, у яких багато амбіцій, але мало бажання працювати.

— Тому ви і взялися за переустаткування «Хаммерів»?

— Це було зроблено на прохання міністра оборони. Мушу сказати, що нічого складного тут не було. Оцінити «наші» «Хаммери» всі могли на параді на честь 10-ї річниці Незалежності. Вони вже пройшли випробування на полігоні, і МО подякувало нам за виконану роботу.

— Фахівці «Азовмашу» працюють над технічним обслуговуванням заправних систем ракети «Циклон» на російському полігоні «Плісецьк». Крім того, ведуть ескізні розробки старту ракети-носія «Циклон-4». Чи плануєте ви проводити аналогічну роботу щодо української ракети-носія «Зеніт»?

— Робота в Росії вже наближається до завершення, оскільки вони самі освоїли випуск необхідного устаткування. Стосовно перспектив в Україні, то тривають консультації з КБ «Південне», але конкретних контрактів поки що немає.

— Чи часто споживачі вашої продукції висловлюють сумніви з приводу її якості?

— Поточного року «Азовмаш» не одержав жодної рекламації. Наша політика в цьому питанні проста: якщо є претензія до якості, то ми разом із замовником знаходимо причину й вирішуємо, що робити. На жаль, інколи бажання захистити честь мундира превалює над логікою розвитку подій.

— Ви маєте на увазі слова генерального директора «Азовсталі» Валерія Сахна, який після січневої аварії засипного апарата доменного виробництва, що призвела до збою у виробництві й недоодержання чавуну, висловив претензії до постачальників цього устаткування, а саме до «Азовмашу»?

— Претензій від «Азовсталі» щодо цього факту ми не маємо. Було прохання допомогти. Просто цей апарат вісім років пролежав на складі, і коли його почали монтувати, то виникли проблеми, які й допомогли розв’язати наші конструктори. А щоб не повторювалася описана вище ситуація, ще на початковій стадії переговорів про постачання устаткування ми запрошуємо до себе фахівців замовника і будуємо свою роботу з урахуванням їхніх побажань, рекомендацій.

— Якщо вже ви згадали конструкторів, то я не можу не процитувати генерального директора меткомбінату ім. Ілліча Володимира Семеновича Бойка, який, коли зайшло про взаємодію цього підприємства з «Азовмашем», сказав: «там нікому працювати, фахівці розбіглися». Наскільки він має рацію, даючи таку характеристику?

— Я гадаю, він це сказав зопалу. Чи не про сьогоднішній день. Річ у тому, що донедавна відносини «Азовмашу» з місцевими меткомбінатами були досить специфічними. Наша продукція потрапляла до них не на основі прямих договорів, а через руки багатьох посередників, яким було начхати на якість і які заради прибутків готові були вирішувати технічні питання на межі «фолу». Близько року витратив я на те, щоб усіх їх прикрити й почати працювати безпосередньо. Дуже багатьом це не сподобалося. На тих же таки комбінатах ім.Ілліча та «Азовсталь» ряд керівників середньої ланки гальмували цей процес, як тільки могли. Зокрема дезінформуючи директорів, однак ці часи в основному позаду.

Стосовно наших конструкторів, то відділ, який розробляє нову продукцію для металургійних підприємств, був і залишається одним із найкращих у світі. А фахівці нікуди не порозбігалися. Навпаки, відділ зріс на 30 чоловік. Техніка, яку вони конструюють, працює у понад 40 країнах світу, і, беручи участь у тендерах на виробництво сталеплавильного, доменного, кранового устаткування, «Азовмаш» дуже часто перемагає.

— Купивши Харцизький трубний завод, «ІСД», що володіє 24,99 % акцій ВАТ «Азовмаш», не відмовився від купівлі державного пакета акцій вашого підприємства, аби стати його повноцінним власником?

— З економічного погляду, було б дуже правильно, якби підприємство перебувало в руках трудового колективу й корпорації. Баланс інтересів колективу та інвестора дозволить домогтися необхідних результатів. Перекіс у той чи інший бік, на мій погляд, зашкодив би справі. Що ж до «ІСД», то за ці півтора року корпорація зарекомендувала себе сумлінним та надійним діловим партнером.

— «Азовмаш» продовжує працювати над створенням портальних кранів разом із фінською компанією КОNECRANES?

— Ми вже робимо третій кран, і в нас є всі підстави стверджувати, що робота в цьому напрямі тільки починається.

— На початку нашої розмови ви тепло висловились про нову продукцію для Туреччини...

— Цистерна, яка проходить випробування в цій країні, — наша гордість. Її характеристики не поступаються найкращим європейським зразкам аналогічної продукції, і ми сподіваємося, що вона працюватиме по обидва боки Босфору. Це ще раз доводить наявність на «Азовмаші» потужного інтелектуального потенціалу.

— Ваші конкуренти в Україні також не сиділи склавши руки, а активно працювали. Я маю на увазі Стахановський вагонобудівний завод, який почав виготовляти цистерни для перевезення ядерних відходів. Вони вас потіснили?

— Усе дуже просто. Це підприємство купила російська група «Альянс», і ми про все з ними домовилися. Вони займаються своєю традиційною продукцією, але разом з нами випустять для власних потреб «Альянсу» 1,5—2 тис. цистерн. Угода джентльменська: вони працюють на своєму ринку, «Азовмаш» — на своєму. Вважаю, що такий принцип співпраці себе цілком виправдовує.

— Рух уперед неможливий без технічного переоснащення «Азовмашу». Ви враховуєте у своїй роботі цю обставину?

— За десять місяців поточного року, попри всі труднощі, 26 млн. грн. витрачено саме на це. Наступного року на реконструкцію та технічне переоснащення плануємо спрямувати мінімум 60 млн. грн.

Тупцювати на місці не збираємося...

Тих, хто в’їжджає в Маріуполь, вітає життєрадісний плакат «ВАТ «Азовмаш» — разом переможемо!». Кажуть, що один із директорів, який прогледів це місце для вивішування власного заклику, був дуже невдоволений — такий шанс прогавив! Оскільки йому вже не вдасться написати: «Разом — перемогли!».