В Україну пішки

Перетнути українсько-польський кордон стало трохи легше. Встигнемо до Євро-2012?

Євро-2012 уже не за горами, а от ситуація на українсько-польському кордоні, як і раніше, далека від європейських стандартів. Однак 2008 рік таки приніс певні позитивні зрушення. Нагадаємо, в січні минув рік із часу запровадження суворих митних правил, котрі практично ліквідували «човникову» контрабанду сигарет — одну з головних причин пробок на західних кордонах.

Торік уперше за всю історію незалежності з’явилася можливість подорожувати між Україною та Польщею без тривалого очікування в пунктах пропуску та сплати хабарів, що безумовно сприятиме розвитку туристичної галузі в Західній Україні. Однак не будемо надто оптимістичними. Адже цивілізовані умови перетину кордону вдалося створити лише… в пішохідному пункті пропуску Шегині—Медика, який відтепер слугує не контрабандистам, а туристам і бізнесменам.

Нині нікого не дивує ситуація, коли польські туристи під’їжджають автомобілем до Медики, залишають машину на стоянці, проходять кордон пішки (всього за десять хвилин) і в Шегинях сідають на маршрутку до Львова. Адже їхати автомобілем через польсько-український кордон — собі дорожче. А чи не могли б такі стандарти перетину кордону функціонувати також в автомобільних пунктах пропуску, в тому числі на кордонах з іншими сусідами?

Операція «Кордон»

Коли рік тому запроваджували нові, антиконтрабандні правила перетину кордону, всім здавалося, що це лише тимчасово. З 1 грудня 2008 року (на практиці ця система запрацювала в січні 2009-го) дозволяється перевозити лише дві пачки сигарет з України до країн ЄС, тоді як раніше можна було легально провезти десять пачок. Причому майже всі «човники» мали їх із собою набагато більше: надлишковий товар вони приклеювали до тіла, ховали під куртками та в ручному багажі. Та найважливіша зміна — не так зменшення ліміту, як жорстке його дотримання. Сховати три блоки сигарет так, щоб виглядало, нібито переносиш лише один, можливо, але довести митнику, що в тебе лише дві пачки — це вже непросто. Особливо коли за таке порушення загрожує вже не тільки конфіскація товару, як колись, а й кількасот злотих штрафу та заборона виїзду з Польщі.

Усі ці зміни — не випадкові. Протиконтрабандні заходи, які лише посилюватимуться, пов’язані з підготовкою до Євро-2012. Польський уряд побоюється, що нинішня патологія у візово-прикордонній сфері може призвести до зриву цієї події. Другою, не менш важливою причиною є криза та проблеми з бюджетом. Приборкати контрабанду та знайти в такий спосіб додаткові кошти — легше, ніж підвищувати податки чи скорочувати витрати. Тим паче що це загрожувало б президентським амбіціям чинного прем’єра Дональда Туска, щоправда, він цілком може прийняти рішення не брати участі у виборчій кампанії. А польські вибори — вже восени цього року…

Цікаво, що минулорічна акція польських служб відбулася за узгодженням з українською стороною, що знов-таки є позитивним винятком — досі такої координації бракувало. На межі 2008—2009 років запрацювала інформаційна система, котра дає змогу точно й швидко встановити, скільки днів іноземець перебував у певному році на території України. Згідно з українсько-польською угодою, термін перебування на території України — максимум 180 днів. Тим часом чимало польських громадян, котрі заробляють на життя контрабандою, перетинали кордон навіть кілька разів протягом доби майже щодня. Де-юре, навіть якщо хтось завітав до України лише двадцять хвилин, узяв «товар» і пішов назад, він використав один із цих 180 днів. Та раптом з’ясувалося, що обмежити контрабандно-корупційні явища, які є причиною заторів на кордоні, доволі легко: достатньо вимагати від польських громадян дотримуватися чинних законів.

Фактично багатьом контрабандистам українські прикордонники на якийсь час заборонили в’їзд до України. Цікаво, що це викликало широке обурення в польському Підкарпатті: там не звикли, що Україна може часом вимагати дотримання встановлених правил від поляків так само, як Польща цього вимагає від українців.

Треба змінити роботу

Чи дала боротьба з контрабандою якийсь ефект? Як з’ясувалося, тепер на кордоні фактично немає тих, хто носив сигарети туди і назад, — жителів Перемишля. Хоча до грудня 2008 року вони становили близько 80% тих, хто користувався пішохідним пунктом пропуску Шегині—Медика. Заборона перевозити більш як дві пачки сигарет спрацьовує.

Життя таки змусило перемишльських контрабандистів стати до нормальної роботи. Ніхто не помер з голоду, кожен якось влаштувався — хтось поїхав на заробітки на Захід, хтось працює напівлегально у знайомих або підробляє сезонними роботами. Аргументи про те, що ці люди приречені на контрабанду, бо для них немає іншої роботи, не знайшли підтвердження на практиці.

Криза як імпульс для розвитку туризму

Процеси обмеження нездорових явищ на кордоні збіглися з різким падінням обмінного курсу гривні до валют західних сусідів України, тобто злотого і євро. Торік усі українські товари та послуги стали для сусідів на кількадесят відсотків дешевшими. Для прикладу, ще в листопаді 2008-го візит до піцерії у Львові обходився полякові у 15 злотих (тобто приблизно у стільки ж, як у Польщі), а тепер він коштує смішні сім-вісім злотих.

Прикордоння повернулося до часів, що передували 2005 року, коли продукти в України були в середньому на 30% дешевші, ніж у Польщі чи Словаччині, а деякі товари та послуги — дешевшими навіть удвічі-втричі. Нинішня слабка гривня в поєднанні з, можливо, більш доступним і приязним кордоном дають виразний сигнал західноукраїнському туризму: розвивайся!

Підійшовши до розв’язання цієї проблеми по-справжньому, на Львівщину та Закарпаття можна було б привабити туристів, які досі традиційно відпочивали в Словаччині. Ця країна вже перестала бути «ціновим раєм», особливо після запровадження євро. Це — великий шанс на розкручування західноукраїнських курортів чи просто цікавих місць, які привабливі вже тим, що вони ще не відкриті й дешеві.

Проблеми залишаються

Як уже згадувалося, торік з’явилася «хвіртка» для туристів, які не бажають стояти вісім і більше годин у черзі перед автомобільними пунктами пропуску. Тож багато туристів під’їжджає до пішохідного пункту пропуску, проходить його і далі сідає в маршрутку. І тут можна запитати: чому на пішохідному пункті пропуску швидке проходження кордону можливе, а на автомобільних переходах доводиться стояти? І чому на кордоні з Польщею лише один пункт пропуску, в якому дозволений рух пішоходів?

Відповідь на ці запитання очевидна: це — «заслуга» корупції, навмисно повільної праці польських служб, а також надмірної бюрократії з українського боку. Досвід Західної Європи підтверджує, що всі ці «талончики», «імміграційні картки» та більшість інших паперів, які треба заповнювати на кордоні, — нікому не потрібний залишок «совка», що ускладнює процес і створює умови для корупції.

Пункти пропуску повинні бути побудовані у такий спосіб, щоб митний і паспортний контроль польських та українських служб здійснювався спільно. Інакше кажучи, водій повинен подати паспорт українському та польському прикордонникам, які працюють разом, а потім український митник разом із польським колегою мають провести митний огляд. Причому пункт пропуску не обов’язково мусить розташовуватися точно на кордоні — жодні об’єктивні чинники не заважають його проведенню повністю на польській або українській землі, якщо про те домовляться МЗС двох країн. Крім того, водії повинні вільно в’їжджати на територію пункту пропуску (без жодних «талончиків» на брамі) і зупинятися лише в місці паспортного та митного контролю.

На жаль, процес запровадження цих спільних українсько-польських перевірок затягується, причому гальмом є українська сторона. Як пояснюють в українському МЗС, Україна не має коштів на будівництво нових пунктів пропуску та на модернізацію існуючих, тож зміни та інвестиції відкладаються на невизначене майбутнє.

З іншого боку, проблема браку коштів є трохи надуманою. Адже польська сторона наполягає на тому, щоб пункти пропуску будували і модернізували за найвищими стандартами, а відтак, це справа дуже дорога. Ефект? За величезні кошти будують чи модернізують один-два об’єкти на рік, і вони справді чудові, але... не виконують своєї функції. Чудовим прикладом є великий об’єкт польської частини пункту пропуску Гребенне—Рава-Руська: побудували близько 20 смуг для прикордонного та митного контролю, а працюють лише чотири-п’ять, унаслідок чого на в’їзд до Польщі треба чекати, як і раніше, п’ять-вісім годин, а то й більше.

Польські вимоги будувати дуже гарні і дорогі об’єкти включають і ще один аспект — постійно бракує коштів на створення інфраструктури для обслуговування пішохідних і велосипедних туристів. Як уже згадувалося на прикладі Шегинь, лише в пішохідних пунктах пропуску можна перетнути кордон без черг і приниження.

Усі ці проблемні питання не обійшов увагою польський омбудсмен Януш Кохановський, який восени минулого року доручив своїм працівникам поїхати в Україну та перевірити ситуацію. Чиновникам «пощастило» вистояти в черзі… десять годин, після чого вони написали звіт і розповіли, як у них вимагали хабар за прискорення процесу. Цей факт широко коментувався у польських ЗМІ, а сам Януш Кохановський викликав до себе представників митних і прикордонних служб та розпочав роз’яснювальну роботу.

Користуючись нагодою, редакція «Дзеркала тижня» переслала пану Кохановському свої зауваження та запитання з приводу ситуації на кордоні. Про результати акції польського омбудсмена плануємо розповісти на шпальтах тижневика.