Усіх — в колгосп! Імені 1 травня

Блакитною мрією кожного українського уряду було закриття житлово-комунального питання. Себто — бажання побудувати таку систему відносин між комунальними монополістами та населенням, щоб не мати до них жодного відношення. Зняти з себе цей головний біль, а разом й проблему утримання та модернізації застарілого житлового фонду.

Для чого призначають міністрів

Призначення в першому уряді Зеленського на посаду міністра з розвитку громад та територій (Мінрегіон) Альони Бабак — промовисте свідчення такого бажання у президента та його команди. Дійсно, до цього призначення пані Бабак ні сном, ні духом не зналася на проблемах регіональної політики, місцевого самоврядування чи реформи децентралізації, проте «з’їла собаку» у житлово-комунальних питаннях.

Саме вона була тим «бульдозером», який пропхав через Верховну Раду два базових закони — «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та нову редакцію Закону «Про житлово-комунальні послуги», що відгородили залізобетонною (умовно) стіною постачальників послуг від претензій споживачів. Пробити цю стіну теоретично можна, але скоріше розіб’єш собі голову… (ZN.UA, «Закон житлово-комунального кріпацтва»).

Отже, єдине логічне пояснення призначенню землячки президента на посаду міністра — завдання закрити ЖК-питання раз і назавжди. Хоча виконано воно не було, але з порядку денного — не знято, про що свідчить зокрема промовистий сюжет на пропрезидентському каналі «1+1» з лякалками про те, що буде, якщо обивателі до 1 травня ц. р. не створять ОСББ чи не проведуть загальнобудинкові збори для вирішення поставлених у законі про ЖКП питань.

Першотравень — день солідарності усіх сусідів!

Перш за все слід зазначити, що новий закон про ЖКП не викликав бурхливих оплесків у ВР попереднього скликання. В першому читанні його було ухвалено 2 лютого далекого 2016 року. Тоді всім мешканцям багатоповерхівок було встановлено крайній термін — 1 липня. Якщо не зберуться та не створять ОСББ чи не визначать управителя будинком, їх «віддадуть в управління» місцевій владі. Після того законодавчий «бульдозер» проштовхував проект до другого читання 20(!) місяців. Нарешті 10 грудня 2017 року закон набрав чинності. Але, як виявилося, ненадовго.

Рівно через півроку, 10 червня 2018, він її втратив. Чому? Бо набула чинності інша редакція закону. Очевидно до депутатів дійшло, що багато чого в законі є, м’яко кажучи, нереалістичним, тому знадобилося перекроїти його наново.

Однак і це не все — автори проекту й тут вдалися до казуїстики: хоча закон і чинний, але «вводиться в дію» майже через рік — 1 травня 2019-го! Тут слід порадити депутатам усіх скликань уважно пошукати в Конституції України поняття «введення в дію», я, приміром, його не зайшов. Якщо закон чинний, то він має діяти, а все інше — од лукавого.

Що вимагає нова редакція закону про ЖКП? Цитата: «Не пізніш як протягом одного року з дня введення в дію цього Закону співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов’язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг».

Простою мовою це означає що до 1 травня 2020 року мешканці усіх багатоквартирних будинків країни (в тому числі ОСББ чи ЖБК) зобов’язані були провести збори й визначити «модель», себто вид договору, який укладається з виконавцем кожної комунальної послуги — індивідуальний чи колективний. Останній може підписати голова ОСББ чи ЖБК або управитель багатоквартирним будинком, або уповноважена на це співвласниками особа.

Якщо ж мешканці не проведуть збори або не дійдуть згоди, в тому числі про обслуговування внутрішньобудинкових мереж, які їм належать як спільна власність, то кожен з них має укласти індивідуальний договір на постачання води, тепла, вивіз сміття, водовідвідення, а також на обслуговування мереж. При постачанні електроенергії та газу законом встановлена лише одна форма договору — індивідуальна. Це буквально означає, що договори треба укладати з кожним мешканцем квартири, однак до кращого автори закону не додумалися.

В підсумку зазначимо, що народ не треба було лякати — з 1 травня надання послуг не припинилося, та й не могло припинитися. Якщо нових договорів немає, то діють старі, отже українці можуть й далі спати спокійно. Але недовго.

Коронавірус — не назавжди

Цього року усі карти комунальникам сплутала пандемія, однак питання створення по всій країні житлово-комунальних колгоспів «Імені 1 травня» з порядку денного не зняте. Можна не сумніватися, що й після закінчення карантинних обмежень у левовій частці будинкових спільнот загальні збори все одно не відбудуться. Отже управителі будинками будуть нав’язані їм зовні в той чи інший спосіб. Так само переважна більшість сімей отримає «індивідуальні» договори з надання комунальних послуг. Отже, рано чи пізно мешканці багатоквартирних будинків, а це приблизно половина усіх українців, можуть залишитися сам-на-сам з комунальними монополістами. І тут головне — не зміст договору, а відсутність ефективного контролю та санкцій для комунальників за якість послуг.

Приміром, якщо в «години пік» у вас в квартирі немає води — не доходить до верхніх поверхів — то платити за ненадану воду вам не треба, але від того не легше — доведеться йти на роботу чи лягати спати… немитим. А от якби за таке водоканал штрафували в розмірі місячної оплати, він забезпечив би підкачку на верхні поверхи. Зараз довести відсутність води чи в один день, чи постійно, практично неможливо.

Так само з опаленням: якщо в квартирі взимку холодно, то встановити, хто винен — холодний теплоносій, діряві вікна чи тонкі стіни — теж неможливо, навіть при наявності квартирного лічильника тепла. Але про нього більшості мешканців багатоповерхівок залишається лише мріяти — коштує він чимало, тому на кожну батарею його не поставиш.

Як контролювати та карати локальних монополістів? Як зробити щоб люди платили лише за те, що реально споживають? Як люди можуть регулювати споживання, тобто економити? Та чи не отримають вони через економію чергове зростання тарифів? Ось якими питаннями має займатися уряд та Верховна Рада, а не ухвалювати пустопорожні закони та проголошувати бездумні декларації.