У Южному помітили загарбницькі настрої

Англійське слово «рейдер» хоч іще й сприймається майкрософтським Word як незнайоме, міцно увійшло в побут українських громадян. Його вживають політики, щоб звинуватити опонентів, прес-служби, щоб зацікавити журналістів відвідати прес-конференцію. А недавно я почув, що рейдером назвала чоловіка дружина...

У більшості випадків люди й самі не усвідомлюють, що це слово означає. Та я смію сподіватися, що коли словосполучення «рейдерське захоплення» звучить із вуст прем’єр-міністра, мова справді йде про недружнє поглинання чужої власності.

Поняття «рейдерство» Юлія Тимошенко використала минулої середи, коментуючи ситуацію в найбільшому українському морському порту Южний на традиційній прес-конференції після засідання Кабінету міністрів. «Це питання про порт Южний. І його рейдерське захоплення, — відреагувала вона на прохання журналіста прокоментувати конфлікт. — Мінтранс обов’язково втрутиться в цю ситуацію». І хоча не всі обіцянки влади здійснюються, хотілося б вірити, що ці слова не розійдуться зі справою.

Скромні запити

Несхвальний відгук прем’єра — це реакція на спроби компанії «Трансінвестсервіс» (ТІС) авторитетного підприємця Олексія Федоричева витребувати від порту Южний 51,3 млн. грн. У 2005 році ТІС розробив документацію та отримав дозвіл на будівництво термінального комплексу на 18-му причалі порту. Щоб термінал зміг приймати судна великого тоннажу, компанія провела роботи із поглиблення дна. 2007 року державна комісія прийняла в експлуатацію завершений комплекс. Однак мирного співіснування інвестора з портом не вийшло.

У січні 2009 року правонаступник ТІС — ТОВ «ТІС-Руда» — подав позов до Одеського обласного господарського суду із вимогою до порту виплатити більш як 51,3 млн. грн. — нібито за майно, «отримане без правових підстав». Майном позивач вважав акваторію порту в районі 18-го причалу, котру вони поглибили. Позов було подано попри те, що сам Олексій Федоричев раніше в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» заявляв: «Стивідорна компанія своїм коштом поглиблює лиманське мілководдя під захід океанських суден, маючи намір вийняти близько 10 млн. кубометрів грунту, потім передати акваторію державі ж для розвитку вантажопотоків і отримання прибутків, але державна установа цьому всіляко протидіє».

Схоже, що тепер плани стивідорної компанії змінилися. Юристи ТІС, абсолютно не бентежачись, у позовних вимогах зазначають: оскільки акваторія може перебувати тільки у державній власності, то держава має компенсувати компанії вартість робіт із поглиблення дна біля 18-го причалу. Однак це не єдина вимога. Позивач також вимагає відшкодувати збитки від портових зборів у порту Южному, котрих нібито зазнала компанія.

Також стивідорна компанія підрахувала, явно не на шкоду собі, вартість доходу, котрий отримав державний порт, використовуючи державну ж акваторію, і нарахувала на цю суму тривідсоткову пеню, котру також було включено до загальної суми позову.

Такі позовні вимоги не могли не викликати здивування у керівництва порту. Там зазначають: «Мало того що держава віддала ТІС територію біля причалу, то вони ще вирішили витребувати гроші за те, що його для себе ж і вдосконалили! І чомусь позивачі не звертають уваги на те, що сам 18-й причал повністю включений в акваторію, віддану Кабінетом міністрів у користування порту».

Необхідно зазначити, що за законом приватна структура не має права на відведення акваторії. А отже, не може нею володіти і, природно, не може вимагати за неї будь-яких компенсацій. Власником акваторії є не порт Южний, від якого ТІС вимагає кругленьку суму, а держава Україна в особі Кабміну і Фонду держмайна. Певне, останнє й викликало обурення прем’єр-міністра.

Попри те, що позов було подано ще в січні, справа просувається повільно. Суд залучив до участі Міністерство транспорту як повноважний орган уряду, котрий управляє держвласністю, — вочевидь, суддя правильно оцінив, до кого насправді вирішив позиватися ТІС. Щоправда, Мінтранс було залучено лише як третю сторону. Застопорилася справа через те, що позивачі зажадали проведення судової будівельно-технічної експертизи, котра мусить підрахувати розмір нібито завданого збитку.

Народження конкурента

Діяльність компанії ТІС передусім пов’язана з підприємцем Олексієм Ставніцером, якого один із моїх колег на шпальтах «Дзеркала тижня» представив як радянського інтелігента, котрий узявся за нелегку справу піднімати порт Южний із руїн. Завдяки його діяльності і було створено компанію «Трансінвестсервіс». Однак відбулося це не зовсім так, як хотілося б подати шанувальникам його підприємницького таланту.

Ще за радянських часів у порту було побудовано суперсучасний перевантажувальний комплекс фосфоритів. Замовниками будівництва виступили Міністерство морського флоту СРСР і порт Южний. Фінансування здійснювали за рахунок централізованих державних капіталовкладень. На комплекс не шкодували народних грошей. Технологічне устаткування закупили у ФРН. У 1989-му ввели в експлуатацію першу чергу комплексу потужністю 2,5 млн. тонн на рік і 17-й причал. Паралельно завершували будівництво другої черги комплексу потужністю 2 млн. тонн і 16-го причалу. І 1990 року на базі цих об’єктів створили державне підприємство «Лиман», що увійшло до структури Держагрохіму СРСР.

Як випливає з протоколу установчих зборів СП «Трансінвестсервіс», вони пройшли не тільки без участі іноземного інвестора, а й без представників держпідприємства «Лиман». Також попри те, що майно ДП «Лиман» (відповідно до довідки, підписаної 1994 року начальником ДП «Лиман» В.Хоменком) оцінювалося в 109,61 млн. дол. США, сторони заявили статутний фонд нового підприємства в розмірі усього 31,02 млн. дол. А все майно «Лиману» було оцінено в якісь 15,02 млн. дол. Іноземним партнером СП стала маловідома австрійська фірма Austria International Consulting Gmb, котрій було дозволено внести 70% свого паю протягом року. Надалі австрійці ніякої участі в долі спільного українсько-австрійського підприємства «Трансінвестсервіс» не брали.

Щоб перереєструвати ДП «Лиман» у ТОВ з іноземними інвестиціями, у міськраду міста Южний із листом звернувся голова ради СП «Трансінвестсервіс» В.Куличенко. Цікаво, що одночасно він же обіймав посаду заступника міністра промисловості України. Примітно, що держчиновник В.Хоменко з начальника ДП «Лиман» «перетворився» на виконавчого директора СП «Трансінвестсервіс».

Проте це все так, дрібниці — порівняно з головним порушенням при створенні ТІС: у статуті новоспеченого СП як «цілі діяльності» було вказано «задоволення потреб підприємств... із перевалювання вантажів», а як «предмет діяльності» — «будівництво й експлуатація глибоководних причалів, призначених для перевалювання вантажів». А либонь відповідно до діючого 1994 року в Україні Кодексу торгового мореплавства СРСР, усе це — функції, надані суто державному морському порту, котрі не можуть бути метою і предметом діяльності приватної структури.

Далі у «Трансінвестсервісу» почалася історія з норвезькою державною компанією Norsk Hydro. Компанія погодилася вкласти в ТІС 15,2 млн. дол., а за свої грошики — одержати оперативне управління. І навіть гроші переказала в український банк, а потім швидко їх відкликала. За словами пана Ставніцера, «Норск Гідро» захотіла за частку малу «господарювати на терміналі вартістю в 150 млн. дол. протягом 12 років». Але не так сталося, як гадалося...

Законослухняні норвежці ще довго ходили по судах у пошуках правди. А на кону вже стояли гроші іншого інвестора, Олексія Федоричева, котрий і придбав 49% ТІС, що залишилися від австрійської компанії і були забрані у норвежців.

Опора позивача

Слід приділити увагу основному власнику ТІС, аби вдумливому читачу стало зрозуміло, що тут держава протидіє не якійсь дрібній сошці, котра вклала в будівництво терміналу свої останні кревно зароблені гривні. Власник ТІС — російський магнат Олексій Федоричев, статки якого 2006 року журнал Forbes оцінив у 450 млн. дол.

За даними російського журналу «Секрет фирмы» (входить у видавничий дім «КоммерсантЪ»), бізнесом Федоричев почав займатися ще наприкінці 1980-х: торгував залізничними шпалами, одного разу із ним розплатилися аміаком, він продав його на добрива — і втягся, забезпечуючи зовнішньоторговельні операції «Уралкалію». А в середині 1990-х вчасно опинився в потрібному місці: коли через низьку платоспроможність покупців на найбільшому російському заводі — виробнику сірки «Астраханьгазпромі» сталося колосальне затоварення, що загрожувало регіону екологічною катастрофою, підприємець узяв на себе всі ризики з вивезення та реалізації продукту. Він продав сірку за кордон і в такий спосіб вийшов на зарубіжні ринки.

У грудні 1994 року Федоричев створив компанію Fedcominvest, яка спеціалізується на експорті сірки, добрив і зерна зі східноєвропейських країн. В Україні підприємець володіє двома підприємствами з виробництва фосфорних добрив.

Відомий Олексій Федоричев і завдяки своїй любові до спорту. Ще 1995 року, відразу ж після створення Fedcominvest, він став надавати допомогу футбольному клубу Monaco. А пізніше запропонував інвестувати в клуб, який відчував фінансові труднощі, 100 млн. євро за три роки в обмін на контрольний пакет акцій. Однак ця пропозиція стала причиною скандалу. «Я не можу погодитися на продаж. Клуб — це гордість усього князівства, і дуже важливо, які гроші в ньому крутяться», — заявив князь Монако Реньє III. Хоча пан Федоричев і пізніше спонсорував Monaco, вкладаючи в команду по 3,5 млн. євро щороку.

Та все ж широкій громадськості бізнесмен став відомий після того, як 2005 року придбав 71% акцій московського футбольного клубу «Динамо». Щоправда, вже наприкінці березня 2007-го він продав свій пакет за 100 млн. дол.

Хто проти

У публікаціях у ЗМІ сторона позивача неприкрито виступає проти нинішнього керівника порту Южний Юрія Крука. Очевидно, його бурхлива діяльність заважає здійсненню планів ТІС. Йому ставлять за провину молодість (йому усього 30 років) і недосвідченість (хоча до цього він уже встиг покерувати найбільшими транспортними компаніями). А також згадується й те, що його батько Юрій Крук-старший є давнім і відданим прибічником діючого прем’єра Юлії Тимошенко.

Втім, найголовніша розбіжність усе ж лежить в економічній площині. Молодий керівник, прийшовши в порт, почав активну діяльність із розвитку державної інфраструктури. Чистий прибуток порту в першому кварталі зріс у 4,9 разу — до 164,02 млн. грн. Це вивело порт на перше місце серед 18 морських портів країни: його частка в загальній структурі доходів становила 24,8%, у структурі прибутків — 32%. Природно, отримати такі показники вдалося за рахунок конкуренції з приватними компаніями. І тому претензії до Юрія Крука слід розглядати не більш ніж як спроби конкурентів-приватників прибрати надто завзятого, як вони кажуть, «комсомольця з комсомольським запалом», який приходить на роботу о 7-й ранку, а йде о 12-й ночі. А можливо, позивач просто побачив, що в порту з’явився прибуток, із якого можна взяти незароблену частину.

Не в останню чергу невдоволення конкурентів викликане й прийнятою нещодавно програмою розвитку порту до 2015 року. Відповідно до неї, у найближчі п’ять років вантажообіг порту Южний і підприємств, що працюють у його акваторії, має зрости більш як учетверо — до 81,36 млн. тонн на рік. Планується збільшити кількість вантажних причалів в акваторії до 32 (16 державних і 16 приватних), із них п’ять — побудувати; обновити судна портового флоту, модернізувати перевантажувальну техніку і реконструювати інженерні мережі споруд. У планах — будівництво перевантажувального комплексу потужністю 1,2 млн. тонн на рік, спеціалізованого комплексу з перевалки навалювальних вантажів (вугілля і руда) пропускною здатністю 4,4 млн. тонн на рік, вугільного терміналу потужністю 10 млн. тонн на рік, а також спеціалізованого перевантажувального комплексу навалювальних вантажів відкритого зберігання потужністю 13 млн. тонн на рік.

Реакція влади

Судовий позов компанії ТІС — це всього лише частина великої картини. У порту побоюються не стільки позову в 50 млн. грн., скільки тенденції. Адже так само можуть вчинити й інші. За оцінками Юрія Крука, потенційні збитки порту від таких позовів можуть сягнути півмільярда гривень.

Про цю тривожну ситуацію влада казала й раніше. Так, у листі в.о. керівника Головного контрольно-ревізійного управління України Наталі Рубан від 20 листопада 2007 року на ім’я віце-прем’єр-міністра Андрія Клюєва сказано: «...високоліквідне державне підприємство постійно втрачає доходи, що призводить до багатомільйонних втрат держбюджету. Зокрема, на балансі МТП «Южний» не перебуває причал №16, берегоукріплення і територія, до якої він прилягає... Розрахункові втрати порту від обробки вантажів комерційною структурою на цьому причалі тільки за 2006 — перше півріччя 2007 року становлять понад 17 млн. грн. Аналогічна ситуація спостерігається і з причалом №17, котрий за рішенням суду 2006 року порт примусово передав ТІС у користування (оренду), унаслідок чого МТП «Южний» щороку втрачає мільйони прибутків...»

ГоловКРУ рекомендувало концерну «Укрморпорт» терміново вжити заходів із повернення причалу №16 на баланс порту і розірвання договору оренди причалу №17 — але проблеми із самим «Укрморпортом» перенесли вирішення проблеми на невизначений строк.

Із тим, що ситуація в порту потребує втручання держави, погоджуються практично в усіх парламентських фракціях. Таріел Васадзе з БЮТ, котрий, до речі, є одним із кандидатів на пост міністра транспорту, каже: «Стосовно портів держава має керуватися виключно державними інтересами, а не інтересами приватних структур. Я виступаю за чесний аналіз усіх договорів на предмет їхньої законності і відповідності державним інтересам».

Подібні думки висловлюють і в Партії регіонів, і в «Нашій Україні». «Ми вже втратили Чорноморське пароплавство. Якщо нічого не зміниться, втратимо і порти», — каже Юрій Кармазін із «Нашої України».

На завершення варто тільки сказати, що Юлія Тимошенко запевнила, що держава зможе відстояти свої інтереси в Южному. Вона підкреслила, що рейдерам під час роботи уряду не вдалося захопити жодного великого державного об’єкта. А віце-прем’єр Олександр Турчинов заявив, що оскільки йдеться про присвоєння державного майна і можливе блокування роботи порту, в цю ситуацію втрутиться не лише Мінтранс, а й Міністерство внутрішніх справ. Фактично це стало відповіддю держави на нові, більш досконалі спроби переділу держвласності початку XXI століття.