ТОРГУВАТИ БУДЕМО ЧИ БАЗАРИТИ?

Влітку й на початку осені, коли кількість покупців в Україні різко зростає за рахунок туристів і гостей, наші базари, де й у звичайний час немає застою, живуть ще інтенсивнішим життям. Десятирічного прямування ринковим курсом Україні, на відміну від її західних сусідів, не вистачило, щоб унести радикальні зміни в торгівлю, перетворити численні торговельні ряди в сучасні магазини та супермаркети. І є всі ознаки того, що таким атавізмам стартового періоду ринкових відносин ще жити та й жити. Ось і доводиться наводити лад у тому господарстві, яке маємо. Якщо вже без базарів не можна обійтися, то в них можна хоч щось окультурити, впорядкувати.

У Миколаєві укрупнення ринків відбулося не без конфліктів. Тут із понад півсотні їх залишилося 28. Процес цей торкнувся навколишніх міст та райцентрів. У Первомайську, Южноукраїнську, Вознесенському залишилося по кілька ринків, а в рядових райцентрах — по одному-два. Аналогічні процеси відбуваються і на Кіровоградщині, що свідчить про загальні тенденції розвитку.

Очевидно, і верхи усвідомили, що базари ще довго визначатимуть обличчя української торгівлі. З’явилися нові Правила торгівлі на ринках, у яких зроблено спробу регламентувати дії адміністрацій цих наймасовіших торгових об’єктів, підприємців, які на них працюють, реалізаторів, продавців, описати права покупців. Проте довгоочікуваний спокій не настав. Навпаки. Річ у тому, що новий документ, розширивши права покупців, не зміг вирішити головної проблеми, яка породжує найбільше конфліктів. Йдеться про взаємини місцевої влади та адміністрації ринків, з одного боку, і ринкових торговців, реалізаторів — з другого. Тут усе залишилося без особливих змін, викликавши розчарування торгуючого люду, якому набридли як постійне зростання грошових зборів, додаткові платежі, які казна-звідки беруться, так і невизначеність у базарному сегменті та всіх ланках, що до нього прилягають.

…В один із базарних днів на жителів містечка Бобринець, що на Кіровоградщині, очікував «сюрприз». Прилавки обох ринків — продовольчого та промтоварного — виявилися порожніми. Торговці на знак протесту проти упередженого ставлення до них місцевої влади влаштували страйк, зібралися на мітинг протесту. У Бобринці, як, утім, і в ряді інших невеличких міст, підприємств, які нормально працюють, майже не залишилося. Як у таких умовах наповнити місцевий бюджет? Правильно. За рахунок підприємців, що, в основному, звили свої «гнізда» на місцевих ринках. Тим паче що кількість торгуючих у Бобринці вчорашніх робітників, колгоспників, учителів перевищила чотири сотні, що для 10-тисячного населеного пункту чимало. Ось і надумали депутати міськради вирішувати гострі проблеми за рахунок торговців. Для цього, не особливо мудруючи, збільшили збори, потім ще... І хтозна — скільки це тривало б, якби районна прокуратура не добачила в діях депутатського корпусу порушення закону і не зажадала скасування рішення. Та замість того, щоб усунути зазначене порушення, міськрада розпочала пошук можливостей не виконувати запропонованого. І тут у жорсткий діалог із владою вступили вже підприємці. З допомогою страйку, який продемонстрував, що базар, через брак потрібної кількості магазинів, населенню дуже навіть потрібний.

Примітно, що торговці вимагали насамперед прозорості відносин. Головне, на чому вони наполягали, — це провести загальні збори при міській владі, аби чітко з’ясувати, куди йдуть кошти від різних щомісячних ринкових зборів. Особливо обурило підприємців те, що хоча територія ринку облаштовується й утримується за їхній рахунок, їм, крім облаштування власних робочих місць, доводиться щомісяця виділяти кошти ще й на охорону, утримання обслуговуючого персоналу ринку.

Попри втручання районної прокуратури, міська влада не поспішає виправляти ситуацію. Позиція проста й непохитна: надходження від нових ставок (тих, що визнані незаконними) уже внесені до бюджету, за законом — зменшувати видаткову частину після прийняття бюджету не можна. Це положення закону, на відміну від попереднього, влада дуже шанує. Отож підприємці змушені платити за підвищеними розцінками й накопичувати обурення.

У Первомайську, що в Миколаївській області, ринкових ставок влада не підвищувала, але конфлікт спалахнув не менш гострий. Частина підприємців, які торгують на продовольчому ринку, прийшовши на свої робочі місця, дуже здивувалися, довідавшись, що їхні послуги тут уже не потрібні. Адміністрація ринку просто не дала їм дозволу на торгівлю наступного місяця. Обуритися, прямо скажемо, було від чого. Як-не-як, кожен торговець на свої кошти обладнував робоче місце, справно платив чималий ринковий збір, оренду — і раптом такий пасаж. Не цікавлячись думкою торговців, адміністрація пішла на корінну реконструкцію відділу продуктів, які швидко псуються, — відвела спеціальний майданчик, провела електрику, встановила холодильні камери. І підприємцям запропонували — або йдете з ринку, або переходите на нові робочі місця. І... жодних варіантів. Здавалося б, що поганого в переході на краще обладнане місце? Однак якщо раніше добова плата за торговельне місце становила 5 грн., то тепер — 26. Крім того, підприємцям треба було оплатити вартість холодильної камери — 2200 грн. Чимало з них просто не могли відразу викласти таких сум, та й коректність заходу була під великим сумнівом. Однак на аргументи торговців не зважали. Мовляв, якщо комусь нові умови не підходять — то збирай манатки й скатертиною доріжка.

Коли розбиратися зі скаргою підприємців на свавілля адміністрації ринку прибули представники з області та міськвиконкому, то висновок був однозначний — «ринкові барони» явно перевищили свою владу. Продовольчий ринок як-не-як облаштовувався на кошти торговців, а виходило так, ніби господарі тут — дирекція, і більше ніхто.

Якщо до цього конфлікту добре придивитися, то побачимо, що йдеться про боротьбу за власність між тими, хто її справді створює, і тими, у кого... більше влади й ширші можливості впливати на ситуацію. Не треба бути провидцем, щоб зрозуміти: якщо таких хитрих ділків у їхньому прагненні підім’яти під себе всіх торгуючих не зупинити, не поставити їхні дії в суворо визначені рамки, то ринкові підприємці, незалежно від індивідуальних спроможностей, «виродяться» на працівників, які торгують чужим товаром і не на своїй території, тобто перетворяться на реалізаторів. Підприємницькі ж функції перейдуть виключно до директорів ринків. І зусиль торгуючих для перелому ситуації, захисту своїх прав вочевидь замало.

Незалежно від того, чим завершиться протистояння в Первомайську, чітко проглядається, хто бере в ньому гору. Недавні вибори наочно показали, що директори ринків, про яких ще кілька років тому було майже не чути, стають помітними постатями не тільки в економіці, а й у політиці. Якщо вони самі не стають депутатами різного рівня, то їхні чималі кошти йдуть на підтримку потрібних людей. У тому, що «базарні барони» поповнюють ряди олігархів місцевого розливу, не було б великого лиха, якби процес їх становлення не був гальмом для зростання сотень і тисяч підприємців, не «консервував» саме явище базару. З вигадливим змішанням кондового адміністрування ще радянського розливу з ринковою вольницею.

Хіба можуть рядові «базарні» підприємці нагромадити кошти на магазин чи супермаркет, якщо самі перетворилися на своєрідних «дійних корів», які годують місцеві бюджети, чиновників і, до того ж, ростять базарну «еліту», яку таке становище повністю влаштовує? Держава та громадянське суспільство, що народжується, не тільки змирилися з таким станом справ, а й прагнуть використовувати його для латання дір. Це очевидно хоча б із того, що багато великих ринків передаються правлінням різних спортивних клубів (в основному футбольних). Ніхто не приховує, що відбувається це для стягування різних сум на потреби спортсменів. Якщо навіть припустити, що спортсменам справді щось перепадає від базарного пирога, то тим самим визнається факт, що левова частка коштів, які виручаються на ринках, іде зовсім не підприємцям, найздібніші з яких могли б відкривати свої магазини, і навіть не на благоустрій ринків, які тонуть у бруді. А надходить на потреби спортивних клубів, апетити яких зростають набагато швидше, ніж прибуває коштів від діяльності торговців.

Характерно, що найчастіше конфлікти виникають на ринках, відданих начебто на вирішення спортивних проблем. Скажімо, у Миколаєві найчастіше страйкують підприємці ринку, розміщеного на Центральному стадіоні, і його молодшого побратима — речового ринку біля міжміського автовокзалу. Ці найбільші речові ринки міста було передано у підпорядкування СК «Миколаїв». Підприємці обурюються тим, що, в розрахунку на одне торговельне місце, платити доводиться чималі гроші. Називають 400, 600 і навіть 800 грн. на місяць. І, попри такі солідні надходження, для торговців не створено елементарних умов. Ринки хоч і зараховані до першої категорії, не мають джерела якісної питної води, інших вигод.

У періодичних конфліктах повноцінного діалогу між партнерами не виходить. Розмова відбувається, як між глухим і німим. У відповідь на скарги підприємців про непомірно високий ринковий збір, орендну плату, всілякі разові платежі господарі — функціонери СК «Миколаїв» — говорять про своє, нарікаючи, що доходи від ринків покривають лише близько половини потреб для баскетбольної та футбольних команд. Торговці звертають увагу на той факт, що ринки занепадають і відвідування їх знижується, а у відповідь чують закиди — до вас, мовляв, щодня надходить свіжа копійка, а в спортклубах зарплату платити нічим. Підприємці скаржаться на низьку купівельну спроможність населення, а у відповідь чують, що, мовляв, розпочався новий футбольний сезон, клуб залишився без спонсорів, а отже, потрібні додаткові надходження.

Ринки в такому вигляді, у якому вони в нас сформувалися, — ідеальне середовище для функціонування ніде не врахованих капіталів, їх тіньового обороту. Цим вони близькі до тих спортивних клубів, функціонери яких зовсім не прагнуть, аби процеси, що в них відбуваються, насамперед фінансового характеру, були прозорими. Прогресуючий процес зрощування двох, здавалося б, віддалених одна від однієї сфер діяльності має під собою міцну базу і, хоч як це сумно... хороші перспективи на майбутнє. Несталі ринкові збори, така сама нестійка орендна плата — це найчастіше лише вершина того айсберга платежів, які час від часу доводиться вносити торгуючому люду.

Кожне місто на підтвердження цього має чимало своїх прикладів. Ми наведемо один — торішній інцидент у Миколаєві, коли за випробуваною бандитською технологією (прикріплення до днища машини вибухового пристрою) вбили віце-президента ФК «Миколаїв» Юрія Бойка. У ході судового розгляду з’ясувалося: вся «провина» трагічно загиблого полягала в тому, що він довідався про шахрайства з фінансовими коштами тодішнього президента футбольного клубу «Миколаїв» і міг перешкодити цим діям. Йшлося про 28 тис. дол., незаконно зібраних на потреби функціонерів із підприємців центрального речового ринку. Сума для Миколаєва не така вже й мала. Та вона, по суті, випадково випливши в ході розслідування вбивства, далеко не повною мірою відбиває масштаби коштів, які «робляться» на ринках і йдуть не за призначенням.

Якщо ситуацію не переломити, обгрунтовано не підтримати підприємців, які протестують, — то «базарити» замість того, щоб цивілізовано торгувати, доведеться ще довго.