Стиль управління — столичний

З прийняттям закону про столицю в Києві склався далеко не демократичний стиль управління. Симбіоз державного управління і місцевого самоврядування, що не набрав сили, дає про себе знати. Як наслідок — не завжди приймають оптимальні рішення, зокрема, що стосуються земельної та житлової політики. Не створені умови для діалогу між членами територіальної громади та владою. Навіть депутати не завжди отримують своєчасні відповіді на свої запити та пропозиції.

У принципі, пересічному жителю все одно, як побудована влада, головне, щоб вона працювала ефективно та в інтересах громади. Саме для цього і необхідний аналіз її дій. Розглянемо, приміром, деякі питання інформаційної, економічної і політичної складових управління містом.

Влада та ЗМІ

У квітні ц.р. Київська міська рада прийняла програму сприяння місцевому самоврядуванню та підтримки діяльності органів самоорганізації населення. Текст програми надрукували в газеті «Хрещатик» без пояснень і доповнень, прийнятих на пленарному засіданні Київради. Важливе для киян рішення так і не стало подією.

Нагадаю, що ще в березні 2002 року Київрада прийняла Статут територіальної громади м.Києва. Текст цього документа, як і вищезгаданої програми, не виносився на широке обговорення і, по суті, не поглибив і не розширив можливості самоврядування для пересічних киян. Спостерігаючи впродовж останніх десяти років, як за відсутності реальних кроків експлуатується тема місцевого самоврядування, можна лише тяжко зітхнути.

В інтер’єрі п’ятиповерхівок

У статті «Настав час стратегічного планування» (журнал «Столичний вісник», травень 2004 р.) головний архітектор міста Василь Присяжнюк заявив: «Саме детальний план забудови визначає функціональне призначення територій, поверховість будинків, щільність забудови... На жаль, упродовж останніх десяти років такі документи в Києві не розглядалися. Тому, мабуть, і виникають алогізми, за які нам часто дорікають».

Важко сказати, чи зуміє В.Присяжнюк разом з АТ «Київпроект» навести порядок у містобудуванні, адже кожного місяця на пленарному засіданні Київради сотні земельних ділянок знаходять своїх користувачів за відсутності детальних планів забудови. Так, 24 травня 2004 року на сесії Київради за сприяння заступника міського голови — секретаря Київради В.Ялового — прийняли рішення про виділення земельної ділянки площею 0,43 га жіночому баскетбольному клубу «Динамо». Клуб має намір побудувати висотний будинок на Нивках у центрі існуючої п’ятиповерхової забудови між вулицями Саратовська, Салютна, Муромська і В.Піка. Інтереси баскетбольного клубу виявилися вищими за інтереси людей, які проживають на цій території, адже надалі з реконструкцією п’ятиповерхівок у цьому кварталі неминуче виникнуть проблеми. У жителів кварталу була надія на київського градоначальника Олександра Омельченка. Але, знаючи ці проблеми, О.Омельченко все-таки підписав рішення Київради від 24.06.04. за № 339-3/1549.

Земля та житлове будівництво
як фінансовий ресурс

Припускаю, що нинішній підхід до роздачі землі в Києві призводить до недоотримання великих фінансових коштів, що могли б поповнювати бюджет міста. Зробимо приблизний розрахунок суспільних втрат.

За рік у Києві будують 1 млн. кв. метрів житла, що йде на продаж. Середня його вартість по Києву становить 700 у.о. за 1 кв. метр при собівартості будівництва 400—450 у.о. Тому прибуток будівельних компаній упродовж одного року становить приблизно 250 млн. у.о. Ці дані близькі до реальних, тому що ринкова ціна одних лише документів на відведення землі площею 1,2 га в районі вулиці Щербакова становить 1,1 млн. у. о. (див. журнал «Мир квартир», №18, с. 157). Тобто фактично нашу землю вже продають.

Звідси випливає, що при хазяйському підході до земельної проблеми в бюджет Києва щороку могло б додатково надходити до 100 млн. у.о. Це дозволило б побудувати для черговиків приблизно 200 тис. кв. метрів житла, або близько 4 тис. квартир. Нині для цих цілей із бюджету міста виділяється 86 млн. грн., що дозволяє побудувати в середньому 500 квартир на рік.

Пропонується: ввести мораторій на виділення землі під будівництво житлових багатоповерхових будинків і провести її інвентаризацію, що дозволить виявити відведені, але не використовувані ділянки землі. Відомо, що окремі організації мають по кілька десятків таких ділянок. Ціна цього питання, як показав наведений розрахунок, сотні мільйонів у.о. на рік.

Чиї інтереси переважать — ділків від землі чи територіальної громади Києва? Хто ж переломить ситуацію, якщо не мер і депутати, які обрані жителями столиці та мають необхідні повноваження? Поживемо — побачимо...

Що стримує реконструкцію п’ятиповерхівок?

Питання з реконструкцією п’ятиповерхівок може зайти в безвихідь через відсутність вільних земельних ділянок. Тому час терміново визначатися, де й у яких масштабах виділяти землю, на якій будуть зароблені кошти на програму реконструкції. А жителям «хрущовок» слід відстоювати кожну п’ядь землі свого мікрорайону для будівництва стартових будинків, у котрі їх відселятимуть.

Я не випадково хочу послатися на досвід Москви. Там міська влада керує процесом, предметно займаючись стратегією планування виділення землі та будівництва. Всі члени представницької київської делегації, яка відвідала в травні Москву, зазначили, що аналогічна діяльність у російській столиці організована значно краще, ніж у Києві, земельна і пов’язана з нею будівельна політика проводяться на більш високому рівні.

Тому для організаційного забезпечення настільки складного соціального проекту у виконавчому органі Київради необхідно створити спеціалізоване управління, у веденні якого буде планування та координація робіт із реконструкції житлових і нежитлових будинків.

У процесі підготовки до реконструкції необхідно законодавчо закріпити права жителів при відселенні та зробити економічну частину проекту реальною. Для цього адміністрація міста має підготувати пропозиції зі зміни Житлового кодексу, що пройшов перше читання у Верховній Раді України. Як свідчить 10-річний досвід московської реконструкції, площа нових будинків, призначених для відселення, не повинна перевищувати площу житла, яке підлягає реконструкції більш ніж у 1,6 разу. Наприклад, у мікрорайоні Нивки Шевченківського району для відселення потрібно побудувати 1 млн. кв. метрів житла. А щоб компенсувати витрати на будівництво, знос, відселення без отримання прибутку, треба побудувати додатково й продати ще 1,4 млн. кв. метрів житла.

Найважче завдання — відселення людей зі старих будинків у нові. І далеко не кожна організація з цим впорається. Міська влада, зіштовхнувшись із проблемами відселення людей із будинку 20-д на вул. Туполєва, продала «стартовий будинок» на вул. Щербакова, 63-б. Тому реконструкцією житлових п’ятиповерхових будинків і відселенням людей разом із міською владою мають займатися не просто будівельні, а керівні компанії. До функції такої компанії входить проведення комплексу робіт із зносу і реконструкції старих будинків, будівництво нових, залучення інвесторів і, звісно ж, відселення. Гарантією ефективного використання міської землі стане спрямування до 90% прибутку керуючої компанії на реконструкцію.

Теорія і практика самоврядування

За ідеєю, закон про столицю України покликаний регулювати відносини міської громади та органів центральної влади. Та фактично він максимально зміцнив у Києві вплив центральних владних структур — виконавчий орган міської ради став симбіозом самоврядування та державної адміністрації.

Відповідно до логіки закону про самоврядування депутати міської ради мають стояти на варті інтересів своїх виборців. Законодавець розділив повноваження ради та міського голови з тим, щоб забезпечити природні противаги, що сприяють виробленню об’єктивних рішень. Теоретично депутати підконтрольні та підзвітні лише своїм виборцям. Та на практиці депутати залежні від виконавчої влади міста. Велика частина депутатів працює у виконавчому органі. Депутатами є більшість заступників мера міста. Як бачимо, порушується логіка функціонування представницької влади: виконавча влада не повинна контролювати сама себе.

Слід відзначити, що попри всі складнощі та проблеми управління містом, останнім часом авторитет О.Омельченка серед депутатів помітно зріс. Депутати, безумовно, оцінили гідну поведінку Олександра Олександровича в той складний період, коли вирішувалося питання про законність суміщення ним двох посад у зв’язку з досягненням пенсійного віку. Стався перехід на більш високий рівень розуміння і міжособистісного спілкування.

Проте стиль управління міською громадою залишився старим, і, щоб його поліпшити, необхідний приплив професіональних управлінців. А основою для їхньої діяльності мають стати нові підходи до управління, а також удосконалене законодавство як про місцеве самоврядування, так і про столицю.