СКОВЗАННЯ НАД УРВИЩЕМ ЛІТОПИС ЕКОНОМІЧНОГО БЕЗЛАДУ НА ОКРЕМО ВЗЯТОМУ ПРИКЛАДІ ДНІСТРОВСЬКОЇ ГАЕС

За останні двадцять років Дністер ще не був таким мілководним: скелясті береги оголилися до неможливого, гниють водорості, інколи задихається риба. Вчені-гідрологи не можуть достеменно пояснити цього прикрого феномена. Одночасно з природними оголилися й інші пов’язані з Дністром болючі проблеми — політичні, соціальні, економічні. Тліє міжнародний конфлікт із делімітації українсько-молдавського кордону дністровським фарватером. На місто-привид перетворюється Новодністровськ — штучний супутник каскаду трьох ГЕС, що одна за одною бетонними греблями перекрили стрімку течію ріки. Екологічною катастрофою світового масштабу загрожує недобудована гідроакумулювальна електростанція, яка мала запрацювати ще вісім років тому.

Вона стала останньою великою новобудовою СРСР, що невдовзі після початку будівництва станції почив у бозі, не завершивши накреслених черговим з’їздом КПРС планів реорганізації південно-західного сегмента свого енергетичного комплексу. А вони були грандіозні і, що цікаво, на відміну від багатьох гігантоманських заходів радянської епохи, раціональні й навіть необхідні. Дністровська ГАЕС розв’язувала гостру проблему регулювання частоти і напруги в енергетичній мережі України, підвищуючи стабільність її функціонування. (Цей показник важко оцінити кількісно, але спеціалісти стверджують, що зниження частоти струму щороку завдає Україні економічних збитків на суму близько ста мільйонів доларів). Маневруючі потужності гідроакумулювальної дозволяли створювати аварійний резерв електроенергії і, до всього, ефективно використовувати роботу атомних та теплових станцій. Адже вночі, коли споживання струму мінімальне, ті станції працюють майже вхолосту. Змінити їх технологічний режим неможливо. Надлишок енергії, що йшов (і досі йде) в нікуди, планувалося спрямувати на перекачування дністровської води з нижнього водоймища ГАЕС у верхнє. Щоб потім, у пікові для енергосистеми години, накопичені водні маси падали з двохсотметрової висоти на турбіни, виробляючи необхідну і, що важливо, дешеву додаткову енергію. Причому, на відміну від атомних і теплових станцій, без будь-якої шкоди для довкілля.

Ідея стара, як сама енергетика. Гідроакумулятивні станції є обов’язковою складовою енергетичних систем усіх країн, котрим дарована така розкіш, як повноводні ріки. Економічна вигода від Дністровської ГАЕС потужністю 2275 тис. кіловатів (найбільша гідроакумулювальна станція Європи, вона має силу 2,5 сучасних атомних блоків) була для СРСР величезною. Для України — тим паче...

На початок 90-х готовність об’єкта становила 50 відсотків до пуску першої турбіни. Окрилені ентузіазмом, гідробудівці давали по два річних плани. Глибинні тунелі прорізали в дністровській скелі місце для дренажних штолень, семи підземних водогонів і вертикальних агрегатних шахт, де планувалося розмістити найсучасніше енергообладнання. А на самій горі вирито котлован під верхнє водоймище площею 250 гектарів. Водогони мали тимчасові бетонні кріплення, які саме почали замінювати на постійні металеві. Ці роботи треба було виконати чимшвидше, оскільки бетон не витримував тиску річкових схилів. І тут фінансування припинилося…

Подальша історія Дністровської ГАЕС ідентична історії української економіки. Будівельники більше року працювали в борг, без зарплати. Керівництво «Дністрогесбуду», шукаючи вихід зі складної ситуації, вело роботи тільки на бартерних засадах. Зрештою взяли банківські позики під високі відсотки. Незабаром, як і слід було очікувати, кредитори оголосили компанію банкрутом. Частину техніки довелося віддати за борги. Новодністровськ — місто енергетиків — лихоманили страйки й мітинги-протести сотень людей, що опинилися без роботи і жодних перспектив на майбутнє.

Проблема полягала ще й у тому, що недобудовану ГАЕС неможливо було «заморозити» до кращих часів, а то й взагалі про неї забути, як про інші радянські довгобуди. Єдиний вихід — ввести в експлуатацію, оскільки станція, що завмерла напівдорозі, загрожувала екологічній безпеці. Порушення нормативних термінів будівництва викликало численні аварії. «В разі виникнення катастрофічного зсуву в районі ГАЕС вузьке русло Дністра перекриється зсувними масами заввишки 20 метрів, що призведе до затоплення найближчих сіл, а прорив греблі викличе хвилю, здатну знести розташовані нижче за течією населені пункти», — попереджали спеціалісти МНС. Ліквідація локальних аварій забирала значні, не передбачені жодним кошторисом суми. Лише у 2001 році на ці роботи пішло 700 тис. гривень.

Кілька років вимушеного простою призвели до колосальних втрат. Техніка, що залишилася на будівництві, почала іржавіти, виходити з ладу. Роз’їхалися хто куди досвідчені спеціалісти. Ті, що залишилися, писали листи-звернення до Президента, уряду і Верховної Ради з проханням продовжити спорудження ГАЕС. Нарешті перші особи країни (як годиться, напередодні чергових президентських виборів) вирішили ознайомитися з ситуацією на місці. Результатом тих візитів стала, зокрема, власноруч написана Леонідом Кучмою резолюція опрацювати шляхи фінансування добудови Дністровської гідроакумулювальної станції і знайти гроші для введення в дію її першої черги до 2001 року.

Почався 2004-й, а перспективи запуску першого агрегату (всього їх сім), як і колись, губляться в туманному майбутньому.

На довгобуді побувало безліч високих гостей. Прем’єр-міністри, спікери, чернівецькі губернатори (станція лежить на території Буковини, поблизу Молдови) дивилися на завмерлі будівельні майданчики, слухали енергетиків і схвально кивали головами, обіцяючи кошти на будівництво.

Вісім постанов Кабміну ніби й намагалися зрушити фінансування добудови ГАЕС на Дністрі з мертвої точки. Однак жодна не принесла користі. Щоправда, відчутно підсобило гідробудівцям (а вони, наївні оптимісти, попри все, не втрачають надію випити шампанське з нагоди запуску свого багатостраждального витвору) урядове розпорядження про спорудження станції за рахунок цільової надбавки в одну копійку до чинних тарифів на відпуск електроенергії енергетичними компаніями «Дніпрогідроенерго» і «Дністрогідроенерго».

Копійка до копійки, і будівельники нарешті отримали кілька десятків мільйонів гривень, левова частка яких пішла на ліквідацію аварійних ситуацій. Але принаймні уже мали стабільне (і чи не єдине) джерело фінансування, спираючись на яке, можна було розробляти будівельні графіки, укладати договори з генпідрядниками, поновлювати застарілу техніку. Будівництво налагодилося. До Новодністровська повернулися спеціалісти, що заробляли на прожиття на будовах Росії, Греції, Португалії.

Але невдовзі знову виникли фінансові проблеми. Обсяги робіт довелося згорнути наполовину і звільнити триста працівників. Далі — гірше. Минулого літа взагалі не було ніяких надходжень. Підозри дністровських енергетиків, що у столичних владних кабінетах затіваються нові схеми фінансування довгобуду, були недаремними. З Києва повідомили, що несподівано виникли труднощі з оподаткуванням цільової надбавки, яка живила будівництво ГАЕС. Тепер воно фінансуватиметься зі спецфонду, що формується з надходжень на енергоринок країни.

У Новодністровську ці нововведення не викликали захоплення. Якщо механізми накопичення коштів для ГАЕС із копійчаної надбавки цілком прозорі і можна було більш-менш точно передбачити реальні обсяги фінансування, то надходження на енергоринок — таємниця за сімома печатками. Щоправда, Мінпаливенерго таки надало гідробудівцям незначну грошову допомогу, яка, однак, зовсім не врятувала ситуацію. Не врятують будівництво і 80 млн. грн., обіцяні ГАЕС цьогорічним бюджетом.

— Нині для налагодження сталого технологічного процесу треба щороку освоювати на будівельно-монтажних роботах 150—200 мільйонів гривень, — каже голова правління ВАТ «Дністровська ГАЕС» Василь Субота. — Ще 400 мільйонів необхідні для придбання турбін, трансформаторів, високовольтного обладнання. За таких темпів фінансування ми могли б запустити перший агрегат через два-три роки, і тоді наша гідроакумулювальна станція потроху почала б себе окупати, а незабаром — і давати значний прибуток.

Але такі обсяги фінансування, судячи з багаторічного і сумного досвіду ставлення держави до Дністровської ГАЕС, абсолютно нереальні. За тих же, що є зараз, її будівництво розтягнеться на 15 років, а це неприпустимо. Певним чином могла б зарадити окрема державна програма добудови гідроакумулювальної станції. Однак на її розробку, і особливо на затвердження потрібен час, якого, за великим рахунком, уже немає.

До всіх фінансових бід додалися ще й організаційні — після щойно виданого президентського указу про створення Національної акціонерної «Енергетичної компанії України». Тепер взагалі невідомо, хто опікуватиметься недобудованою ГАЕС, — як і раніше, Мінпаливенерго чи новостворена «Енергетична компанія».

…На двохсотметровій висоті дністровської кручі, у бетонному котловані порожньої аванкамери верхнього б’єфа ГАЕС, яку давно планувалося заповнити тисячами кубометрів води, свище пронизливий вітер. Внизу Дністер вигинається сріблястою стрічкою, ніби остерігається цієї аргілітової скелі з її техногенним начинням (аргіліт, між іншим, швидко вивітрюється й дає тріщини) і тимчасовими кріпленнями величезних підземних тунелів, які давно відслужили свій термін і потребують негайної заміни. Якщо ті кріплення не витримають (а це може статися будь-якої хвилини), скеля почне сковзати. Повільно чи швидко — буде вже неважливо.