РЕГІОНАЛЬНА ВІТРОЕНЕРГЕТИКА В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ПЕК УКРАЇНИ

Як відомо, Крим — один із найпроблемніших регіонів України з погляду постачання електроенергією. Лише близько 8% потреб республіки покривається за рахунок власних генеруючих потужностей. Жорсткі екологічні вимоги дуже обмежують можливості створення власного генерування, що свого часу стало однією з причин припинення будівництва Кримської АЕС. У зв’язку з цим особливого значення набирає розвиток у нашому регіоні нетрадиційної енергетики. З цього погляду Крим — найперспективніше місце для будівництва вітрових електричних станцій (ВЕС), чому сприяє наявність у причорноморській та приазовській зонах значного вітрового потенціалу. Оскільки ж загальнонаціональною Комплексною програмою будівництва ВЕС в Україні передбачено, що в перспективі до 20—30% від загального споживання електроенергії в країні покриватиметься за рахунок використання ВЕС, то, порівнявши цю цифру з потребами Криму, можна дійти висновку про надзвичайно важливу роль цієї програми для розвитку кримської енергетики.

Згадані вище 20—30% додаткового генерування — це близько 10—15 тис. мегават, частина з яких, будучи генерованими в Криму, може істотно знизити залежність регіону від поставок електроенергії з материкової України. Певна річ, слід враховувати технологічну особливість ВЕС як генеруючих об’єктів: коефіцієнт використання встановленої потужності навіть найсучасніших вітроенергетичних установок (ВЕУ) — близько 35—40%. Але простий перерахунок свідчить, що і в такому разі йдеться про реальну додаткову потужність в екологічно чистій енергетиці на рівні 4—6 тис. МВт. Ця цифра досить солідна для Криму, адже вона сумірна з потужністю великої атомної електростанції.

До розвитку вітроенергетики кримське керівництво підходить із усією відповідальністю, про що свідчать раніше ухвалені постанови Верховної Ради і Ради міністрів АРК. Про це я суджу не з чуток, позаяк у попередньому скликанні кримського парламенту очолював постійну комісію з питань промисловості, будівництва, транспорту, зв’язку і паливно-енергетичного комплексу. Неодноразово питання розвитку вітроенергетики розглядалися на засіданнях комісії, давалися рекомендації, вживалися конкретні заходи для поліпшення справ. Саме з ініціативи нашої комісії ВР автономії прийняла спеціальну постанову з розвитку регіональної вітроенергетики й доручила кримському урядові встановити постійний контроль над виконанням програми будівництва ВЕС у нашому регіоні. При цьому враховувалося, що розвиток кримської вітроенергетики найбезпосереднішим чином залежить від виконання національної Комплексної програми будівництва ВЕС. Цією програмою керує Міжвідомча координаційна рада, голова якої — перший віце-прем’єр України О.Дубина, що також свідчить про високий рівень державної уваги до використання альтернативних джерел енергії.

Поза всяким сумнівом, нині Комплексна програма будівництва ВЕС — один із найважливіших державних інвестиційних проектів. У виготовленні вітроустановок беруть участь кілька десятків великих конверсійних заводів країни на чолі з ДП «ВО Південний машинобудівний завод ім. А.М.Макарова». Саме увага до конверсійних підприємств зіграла свого часу вирішальну роль у тому, що держава підтримувала і продовжує підтримувати виконання Комплексної програми. Досить далекого 1994 року, коли було видано першу постанову Кабінету міністрів із цього питання, у країні вже існував надлишок генерувальних потужностей у тепловій і атомній енергетиці. Тож зі зрозумілих причин пріоритетом у той період було не будівництво ВЕС, а організація виготовлення на вітчизняних конверсійних заводах сучасного ліцензійного вітроенергетичного устаткування як високотехнологічної продукції цивільного призначення.

Розглядаючи вітроенергетику як принципово нову галузь промисловості, що базується на розумному поєднанні інтересів машинобудування та енергетики, слід пам’ятати кілька важливих обставин.

Перша з них стосується ролі різних міністерств та органів виконавчої влади в керівництві галуззю. Звичайно, провідні міністерства в цій справі — Мінпромполітики та Мінпаливенерго, проте в них цілком різні ролі в цьому проекті. Якщо Мінпаливенерго покликане було сконцентруватися переважно на питаннях методичного керівництва будівництвом ВЕС і стратегії розміщення станцій у різних регіонах країни, то Мінпромполітики відповідало як за організацію виготовлення сучасних вітроустановок, так і за організаційно-технічне забезпечення керівництва Комплексною програмою будівництва ВЕС. Це зумовлено не лише тим, що на виготовлення устаткування відводиться близько 70% фінансових коштів Комплексної програми. Весь перебіг її виконання прямо залежить від термінів і форм підготовки виробництва сучасних ВЕУ.

Не менш важлива роль й інших органів державного управління, представники яких є членами Міжвідомчої координаційної ради. Сюди слід зарахувати НКРЕ, що контролює формування тарифів для ВЕС, Мінекономіки, що відстежує економічну політику при будівництві цих станцій, Міноборони та Держводгосп як замовників відповідних станцій. Роль Держкоменергозбереження зрозуміла за визначенням.

Важливу функцію відведено регіонам, зокрема нашому, на території якого розміщено більшість українських ВЕС. Розуміючи це, ще 2000 року керівництво Мінпаливенерго України прийняло розумне рішення передати керівництво всіма кримськими ВЕС Раді міністрів Автономної Республіки Крим, оскільки таке керівництво раціональніше здійснювати, перебуваючи поруч з енергетичними об’єктами. Міжвідомча координаційна рада цю ініціативу підтримала й ухвалила відповідне рішення. Нині розглядається питання створення спеціальної робочої групи з представників Мінпаливенерго України та Мінпаливенерго Криму, яка має знайти найраціональнішу форму розподілу обов’язків та відповідальності за керівництво кримською вітроенергетикою.

Говорячи про необхідність прискорити виконання Комплексної програми, слід особливо наголосити на важливості збереження ролі та функцій Міжвідомчої координаційної ради, що минулими роками дозволило домогтися помітних результатів. Адже зроблено у вітчизняній вітроенергетиці чимало. Уже функціонують шість промислових ВЕС (Донузлавська, Новоазовська, Тарханкутська, Сакська й ін.), побудованих на основі ліцензійних ВЕУ USW56-100, що серійно виготовляються на українських заводах. Загалом таких вітроустановок випущено понад 450 штук, 100% вузлів для них виготовляють українські заводи. Можна цілком упевнено говорити, що, з погляду виготовлення ліцензійної вітроенергетичної техніки, нічого подібного в країнах СНД немає, наша країна — визнаний лідер. Як результат нині Україна посідає досить почесне 13-те місце в Європі за потужністю своїх ВЕС, яка сумарно перевищує 40 МВт, у тому числі кримських — біля 30 МВт.

Проте, зазираючи в майбутнє, треба визнати: зробленого явно мало, необхідно докласти великих зусиль для збільшення генерування на вітростанціях. Як випливає з Комплексної програми будівництва ВЕС, сумарна потужність українських ВЕС 2010 року має сягнути 1800 МВт, але це бачиться малоймовірним без збільшення нинішніх темпів будівництва таких станцій. А домогтися істотного нарощування будівництва можна тільки налагодивши на українських заводах виготовлення нових, більш перспективних ВЕУ. Тут ми вимушені торкнутися важливого питання, якому останнім часом преса приділяла велику увагу. Йдеться про цілком необгрунтоване протиставлення ліцензійних ВЕУ машинам вітчизняної конструкції. До цього протиставлення вдаються нібито з добрими намірами, тобто з метою підтримки вітчизняного виробника.

Насправді вітчизняними виробниками ліцензійних ВЕУ USW56-100 є ВО «Південмаш» та інші заводи — його субпідрядники. Це вони, виготовляючи 100% вузлів ліцензійних ВЕУ, забезпечили створення в Україні вітроенергетики як нової галузі промисловості. І саме вони повинні одержати найбільшу підтримку з боку держави.

При цьому не має значення, за якими кресленнями ці заводи виготовляють відповідні установки — українських конструкторських організацій чи за ліцензійною конструкторською документацією, одержаною від закордонних фірм. Багато країн світу домоглися високих результатів у розвитку своєї промисловості, науки й техніки, використовуючи саме ліцензійні розробки. Головне у цій справі інше — ефективність тієї чи тієї техніки. Досвід виготовлення на українських заводах ліцензійних ВЕУ USW56-100 та будівництва на їх основі ВЕС, зокрема й у Криму, підтвердив слушність орієнтації на виготовлення ліцензійної техніки.

Ясна річ, зараз ВЕУ USW56-100 потужністю 110 кВт уже морально застаріли, проте слід нагадати, що 1993-го, коли в Україні починалося їх виготовлення, найпоширенішими машинами у світі були ВЕУ потужністю 100—250 кВт, тому тоді виробництво в нашій країні цього типу установок було логічним як перший крок у створенні української вітроенергетики. Для довідки: і сьогодні в Каліфорнії (США) використовується близько 4000 ВЕУ USW56-100 на ВЕС Алтамонт, що свідчить про ефективність і надійність цих машин. Попри те, що поруч із ними встановлюються принципово нові ВЕУ потужністю 600 кВт і вище, ніхто не збирається демонтувати USW56-100, бо ці машини генерують електроенергію і кожна з них дає до 15 тис. дол. доходу на рік.

Так само треба діяти і в українських умовах. Тобто забезпечити ефективне використання ВЕС, уже побудованих на основі ВЕУ USW56-100, і водночас активно починати виготовляти машини нового покоління — ВЕУ Т600-48 за ліцензією бельгійської фірми «Турбовіндс». Прийняте з цього питання наприкінці червня ц.р. рішення Міжвідомчої координаційної ради має сприяти ефективному виконанню Комплексної програми будівництва ВЕС із розвитку вітроенергетики України. Потрібно враховувати, що при освоєнні виробництва ВЕУ Т600-48 на українських заводах у цих підприємств з’являється можливість одержати доступ до найсучасніших світових технологій у галузі металургії, хімії, електроніки, механічної обробки металів тощо. Водночас будівництво вітростанцій на основі нової техніки, у свою чергу, принесе величезну користь українській енергетиці.

На завершення слід згадати про ще один важливий аспект — інвестиційний. Зрозуміло, що фінансових коштів Комплексної програми замало для забезпечення інтенсивного будівництва ВЕС в Україні. Потрібні інвестори як внутрішні, так і зовнішні. А для них дуже важливий рівень тарифу, який НКРЕ затверджує для відповідних станцій. Поки що тариф, визначений для українських ВЕС, не дуже відрізняється від встановленого для теплових станцій, тобто на рівні 15—18 коп. за одну кіловат.годину. Якщо така тенденція збережеться, навряд чи знайдуться охочі інвестувати кошти в українську вітроенергетику.

Досвід інших країн свідчить, що тарифи на екологічно чисту електроенергію ВЕС встановлюються набагато вищі, ніж для теплової енергетики. Цим уряди стимулюють розвиток не тільки власної машинобудівної промисловості, а й безпаливного генерування, яке в багатьох країнах зробили пріоритетним, з огляду на кінцеву вичерпність органічного та ядерного палива. Цей досвід потрібно уважно проаналізувати й використовувати в Україні.

І ще кілька слів про міф, що полягає в нібито існуванні зарубіжного інвестора, який просто мріє якнайшвидше прийти в Україну і вкласти свої гроші в будівництво вітроелектростанцій, використовуючи для цього виготовлені за кордоном установки. Цей міф активно використовують противники виготовлення ліцензійних ВЕУ на українських заводах. А насправді прибічники цієї ідеї просто «проштовхують» свої проекти, в основі яких лежить бажання одержати закордонні кредити для купівлі імпортних машин. Під такі проекти, зрозуміло, вимагають гарантії українського уряду і при цьому пропонують НКРЕ встановлювати тарифи для таких ВЕС на рівні 7—8 центів за кВт·год. При такому підході електроенергія ВЕС, побудованих на імпортованих в Україну установках, була б удвічі-втричі дорожчою від виробленої на ліцензійних ВЕУ, виготовлених на українських заводах. Це очевидно, оскільки українські ВЕУ значно дешевші від закордонних машин.

Викладені вище міркування, ясна річ, не охоплюють усього спектру проблем, але вони можуть певною мірою пояснити причини гострої боротьби, яка останнім часом розгорнулася навколо Комплексної програми будівництва ВЕС. Ця боротьба природна, в її основі лежать інтереси конкретних організацій та осіб. Людям властиво обстоювати свої інтереси, однак для того й існують органи виконавчої влади, аби в прийнятих рішеннях було враховано передусім інтереси самої держави. А вони полягають у тому, щоб однаковою мірою підтримати кожну з основних галузей промисловості, які працюють на вітроенергетику, тобто і машинобудування, і електроенергетику. Домогтися цього можна тільки якщо буде збережено та зміцнено вже наявні структури міжгалузевої координації та кооперації, передусім саму Міжвідомчу координаційну раду з питань вітроенергетики.