Продуктовий цінник — ліки від ілюзій

У Донецьку останнім часом полюбили сумно жартувати про те, що Україна, попри задекларований курс на Європу, дедалі більше нагадує звичайну африканську країну. З усіма відповідними атрибутами. Замість зими — сезон дощів. Вожді і корупція — теж, загалом, на рівні. І найголовніше — банани дешевші від яблук і полуниці. Кілька років поспіль — навіть «у сезон», коли наші, рідні фрукти саме достигають і, по ідеї, мають дешевшати...

Зростання цін на продукти — тема, якій в інформаційному просторі приділяли чимало уваги, поки «громадськість» не захопили мильними операми про політичні суперечки, боротьбу з інфляцією, повальне всиновлення і дострокові вибори у Києві.

Тим часом, залишившись без уваги публіки, продукти зростати в ціні не перестали. Це ж не політики, котрі бурхливу діяльність демонструють лише під прицілом телекамер. У кожному регіоні України природне бажання прогодувати свою родину (у буквальному сенсі) обходиться «маленькому українцю» дедалі дорожче. Водночас у кожного регіонального продуктового ринку є і свої характерні риси. Перефразуючи Толстого, усі ситі області однакові, кожна голодна — голодна по-своєму.

Якщо розглядати ситуацію в Донецькій області, то ще на початку року місцеві експерти оптимістично прогнозували, що частка витрат на харчування в бюджеті середньостатистичної сім’ї має трохи скоротитися, у межах 3—5%. Зате передбачалося, що зростуть витрати на комунальні послуги. Як прийнято казати в таких випадках, «життя внесло свої корективи». Ні, з комунальними послугами все гаразд, вони подорожчали, як і було обіцяно: в області підвищили тарифи на воду, де-не-де переглянули ціну на проїзд у громадському транспорті. А з продуктами вийшло, цитуючи ще одного нинішнього класика, «нємножко па-дибільнаму»: темпи зростання цін випередили прогнози. Цінники в магазинах підтверджують ще один сумний жарт: життя дорожчає, тому що перестає бути предметом першої потреби.

Тут, на місцях, події демон­струють абсолютну неефективність таких методів боротьби зі зростанням цін і можливою монопольною змовою, як «голе» адміністративне обмеження торгових надбавок на основні продукти харчування. Як пояснила кореспонденту «ДТ» начальник Держінспекції з цін у Донецькій області Світлана Старцева, контролери можуть перевірити дотримання певних меж торгової надбавки тільки на шляху «постачальник — торговий заклад». Однак у тих випадках, коли націнка не дає змоги торговцю працювати прибутково на прямих поставках від виробників, ланцюжок подовжується: у ньому з’являються оптові перекупники, своєрідні внутрішні «офшори». Відповідно, формальних підстав для застосування санкцій немає, а обиватель, дивлячись на зростання цін, ставить споконвічні обивательські запитання — як далі жити і куди дивиться влада?

Можливості Держінспекції проводити повноцінний моніторинг також невеликі — 78 працівників, тоді як в області, за офіційними даними, кількість торгових підприємств сягає майже 18 тис.

У такій ситуації вирішального значення набуває характер особистих відносин між владою і бізнесом — як виробниками «соціальних» товарів, так і операторами роздрібної торгівлі. Чиновникам найчастіше доводиться йти на компроміси. Так, чинне розпорядження губернатора Донецької області Володимира Логвиненка про обмеження торгової надбавки дає можливість підприєм­ствам включати в собівартість транспортні витрати, «якщо рівень надбавок не відшкодовує витрат». Урядовий меморандум із операторами ринку довелося продублювати місцевими угодами. Такі документи підписала і обласна влада, і муніципалітет Донецька.

Меморандуми на місцевому рівні підписали 22 суб’єкти господарювання, у тому числі — 18 виробників і чотири торгові мережі. Мер Донецька Олександр Лук’янченко запевняв, що це допоможе стабілізувати ситуацію на продовольчому ринку, оскільки учасники меморандуму погодилися за окремими видами продукції обмежитися надбавкою в 5—10%.

Донецька область від багатьох регіонів різниться тим, що залежить від зовнішніх поставок продуктів. Вугілля і сталі тут на всю країну вистачає, та ще й на експорт залишається, а от нагодувати жителів регіону самотужки не виходить. Звідси й високий ступінь залежності від цінової політики постачальників з інших областей. «На ринку немає інших механізмів, окрім як створення достатку, коли пропозиція перевищує попит. В іншому разі дефіцит завжди створює зростання цін», — так оцінює ситуацію голова Донецької облради Анатолій Близнюк.

Наприклад, потребу хлібокомбінатів і решти підприємств у борошні вищого та першого гатунків місцеві виробники задовольняють лише на 26,7%. З початку року роздрібні ціни на борошно в/г зросли на 5,7% — до 2,77 грн. за кілограм. На продовольчих ринках — на 10,9%, до 2,96 грн.

Існує діапазон цін і на інші продукти, що пов’язано з кількома чинниками. По-перше, дрібні підприємці на ринку не мають можливості заробляти на обороті, як великі оператори, тому тут продукти дещо дорожчі. По-друге, всередині самої Донецької області є регіональні відмінності: ціни на продукти трохи вищі там, де жителі отримують вищі доходи і при цьому віддалені від виробників. Наприклад, у містах, де розташовані великі підприємства важкої промисловості.

Оптові ціни для пекарень і хлібокомбінатів на борошно вищого гатунку становлять 2,1 грн. за кілограм (зростання на 9,9%). Борошно першого гатунку подорожчало на 10,1% — до 1,96 грн. за кілограм. Відповідно, дорожчає і хліб: найбільші темпи зростання цін спостерігаються на хліб із борошна першого гатунку (+21,1% — до 2,93 грн./кг). Щоправда, цей «соціальний» хліб у структурі споживання займає лише четверту частину. Дві третини в загальному обсязі припадає на хліб із борошна вищого гатунку, котрий подорожчав усього на 3,9%.

Характерно, що при цьому підприємства Донбасу практично не закуповують зерна і борошна з Держрезерву, попри нижчу ціну. Місячна потреба області в борошні вищого гатунку, приміром, становить 10300 тонн. За квітень-травень хлібозаводи, що входять до асоціації «Донбасхліб», закупили у держави 64 тонни. Причина проста: найближче сховище розташоване в Кіровоградській області, і зганяти борошновоз по демпінгову продукцію в результаті обходиться дорожче, аніж відразу замовити у виробника з доставкою.

Цікавою особливістю місцевого зерно-борошно-хлібного ринку є те, що тут головну роль відіграють підприємства, котрих звикли бачити в ролі лідерів інших галузей. Досить великими виробниками зерна та операторами роздрібної торгівлі є ММК ім. Ілліча і шахта ім. Засядька. Маріупольський меткомбінат володіє мережею з 58 магазинів, «Засядько» (в особі ТПК «Шахтар») — 33 об’єктами торгівлі. Стільки закладів не має жодна профільна мережа супермаркетів, які працюють у регіоні. «Ілліч», до того ж, щільно обжив практично всі орні землі на півдні області. Зазначається, що, завдяки поставкам продукції власного виробництва в мережах промпідприємств, деякі види продуктів продаються за демпінговими цінами.

Однак регіональні чиновники звинувачують промислово-аграрних магнатів у недостатньому патріотизмі. На думку фахівців, можна було б утримати ціни на зерно, борошно і хліб у регіоні, якби ММК ім. Ілліча поставляв своє зерно на внутрішній ринок, а не експортував. У менеджерів меткомбінату свої резони: всі підрозділи ММК користуються єдиним розрахунковим рахунком, який при вивезенні за кордон навіть непрофільної продукції дає право на відшкодування ПДВ. Тож чиновникам залишається тільки скреготати зубами як борцям за державні інтереси і захоплюватися вишуканістю рішення як фінансистам.

Найбільше зростання цін зафіксоване, втім, не на хліб, а на м’ясо. Більше того, на найбільш етнічний продукт — сало. Вартість сала з початку року зросла на 63%, і коштує воно в середньому трохи більше 20 грн. за кілограм. Свинина (котра просто м’ясо) подорожчала на 56,7% (до 43 грн./кг), яловичина — на 46,9%, до 36,39 грн./кг. Іноді на ринках можна було зустріти й вищі ціни — до 50—60 грн. за кілограм м’яса. У Держінспекції з цін стрімке подорожчання цього продукту схильні пояснювати сезонним підвищенням попиту та обіцяють у швидкому майбутньому деяке зниження цін. Традиція така — щороку навесні всім «донецьким» хочеться м’яса...

Є ще один чинник — кілька великих м’ясокомбінатів закупили солідні партії. Що примітно — зв’язуватися з Держрезервом м’ясники теж не захотіли.

Курятина подорожчала на 19,4%. Розкид цін чималий — від 13,5 до 20 грн./кг, залежно від виробника. Підвищення вартості м’яса птиці стало результатом боротьби за якість продукції: одна з найбільших птахофабрик регіону, «Шахтарська», вирішила возити яйця для своїх інкубаторів літаком із Німеччини.

Загалом виробники Донець­кої області задовольняють потребу регіону в м’ясі на третину.

Повністю залежним Донбас залишається від загальної ситуації з цінами на цукор: власних цукрозаводів тут немає. Середня ціна по області становить 3,85 грн./кг, зростання із початку року — на 12,6%. З інших продуктів, які доводиться завозити з інших регіонів, залишаються гречка, манна крупа і рис. Якщо киянам пощастило, і гречку їм роздають безплатно, то в Донецьку її доводиться купувати — по 5,22 грн. Щоправда, подорожчала вона зовсім мало. Зате рис зріс у ціні на 75,4% — до 6,21 грн./кг.

Дорожчає вся група молочних продуктів, особливо масло і сметана. На цьому ринку в області працюють дев’ять власних виробників, які теж годують лише третину потенційних споживачів. Дві третини обсягу споживання покриваються поставками від сусідів.

Єдина втіха — подешевшали курячі яйця, у середньому на 10%. Тому що ринок насичений: 35% дають підсобні господарства та дрібні фермери, решту — великі підприємства АПК, які входять до фінансово-промислових груп. Аналогічна ситуація спостерігається з картоплею, капустою, морквою та іншими овочами.

Несподівано подорожчала сіль. Несподівано, втім, лише для невтаємничених. Просто цього року всеукраїнський монополіст — «Артемсіль» — згадав, що давно не підвищував робітникам зарплату, а ті почали чомусь розбігатися по інших підприємствах. Довелося звернути увагу на пролетаріат. Заплатити за турботу про людей доведеться іншому пролетаріату, який прийде до магазинів...

Вивчення ситуації на продовольчому ринку залишає подвійне враження. З одного боку, поки не сталося нічого такого, що поставило б людей на межу голодної смерті. З іншого — неприємно щодня спостерігати нехай копійчані, але все ж подорожчання. Знову ж таки, іноді хочеться побалувати себе чимось понад адміністративно регульований «споживчий кошик». Однак не будемо засмучуватися завчасно. Льюїс Керролл запевняв своїх читачів, що «путей немало в мире есть, чтоб как-нибудь прожить»...