Підтримати
Обсяги витрат областей на утримання доріг часом у десятки разів перевищують видатки на ТрО і громадську безпеку. Важливо — утримання доріг це не будівництво, а підтримання у належному стані існуючої інфраструктури, тобто поточні ремонти. Ті самі ремонти, на які після кількох років затятого «Великого будівництва» видатки, навпаки, мали би скорочуватися. Та навіть якщо припустити, що дороги наші дійсно повально потребують ремонту, хіба їхній належний стан є пріоритетнішим за фінансування ТрО? Але так уже вийшло, що те ж таки «Велике будівництво» буквально зацементувало схему розпилу бюджетних грошей саме через «дорожників». Готову корупційну інфраструктуру окремими областями було успішно використано й торік. Попри все.
Є кілька причин, через які стала можливою ця історія. Перша — в Україні не перестали красти. Здається, що суспільство згуртоване як ніколи, мужньо протистоїть ворогу, віддає останнє ЗСУ, і от-от народиться нова, принципово інша, Україна. Це не зовсім так. Відсоток тих, хто хоче пиляти бюджети, за нашими спостереженнями, не знизився суттєво. На відміну від відсотка публічних даних, які дозволяли б контролювати казнокрадів, — це друга причина. Інформацію про бюджетні плани ще якось наколупати можна, а от про реалізацію цих планів чи внесені впродовж року корективи здатні добути лише найнаполегливіші. І ми щиро вдячні усім, хто допомагав нам збирати ці зерна правди. Але насправді відкриті бюджети, проміжні звіти, публікація яких була зобов'язанням, прозорі закупівлі, на які міг глянути будь-хто охочий, — у минулому. У підсумку з каламутної води почали тягати не вудкою, а сітями, і ніхто не надавав по руках. Отже, третя причина— благословення від центральної влади, яка точно в темі, а раз мовчить, то й на паях.
А й правда, чого соромитися та стримуватися решті, якщо навіть у керівника Дніпропетровської області — беззаперечного лідера за дорожніми видатками, жодних проблем нема. Узяв собі пан Резніченко, та й витратив на утримання доріг минулоріч майже два мільярди гривень обласних грошей, з яких півтора мільярди отримала фірма його фітнес-тренерки. Чим усе закінчилося? Як відреагував на очевидне порушення президент, що призначає та звільняє голів ОДА? А ніяк. Резніченко з’їздив із Зеленським у Херсон, ручкався з Єрмаком на камеру, а тренерку просто прибрали із офіційних бенефіціарів фірми, та й по тому. Як думаєте, які висновки зроблять інші регіони, в яких видатки на дорожні латки скромніші? Думаю, збільшать апетити цьогоріч. Ресурс є.
Насправді, на відміну від держбюджету, місцеві не переживають катастрофи, бо їм на голову не впав наростаючий дефіцит у 150 млрд грн на місяць. Основне падіння доходів місцевих бюджетів, за даними Офісу підтримки реформи децентралізації, припало на березень-квітень минулого року. Причому було це падіння, наприклад, не таким глибоким, як під час коронакризи 2020-го, — не нижче рівня 2019 року.
Уже з травня доходи загальних фондів бюджетів громад стабільно зростали, і часом цей приріст був двозначним. Зрозуміло, що комусь було краще за всіх, а комусь геть кепсько, — області, в яких ведуться бойові дії, точно не жирували ані в травні, ані в грудні. На щастя, таких областей меншість. Натомість у решті областей, навпаки, справи пішли вгору: у Львівській області доходи зросли на 41% порівняно із 2021 роком, у Закарпатській — на 38%, у Волинській та Івано-Франківській — на 31, у Рівненській — на 27, у Дніпропетровській — на 16, у Києві та області — на 5 і 7% відповідно.
Основна причина такого розквіту — надходження від податку на доходи фізичних осіб, які зросли на 35%. Цей податок із зарплат дає 68% доходів загальних фондів бюджетів на місцях. Торік ПДФО, попри війну та внутрішню міграцію, стало більше, бо, по-перше, на початку 2022-го на 4% зріс норматив його відрахування до місцевих бюджетів, а по-друге, дякуючи зарплатам військових. Причому друга причина — ключова.
Якщо подивитися на помісячну динаміку ПДФО, значне його збільшення починається якраз із березня 2022 року, коли військові зарплати стрімко зросли. Наразі ж із 25 млрд грн ПДФО, які щомісяця отримує скарбниця, 10 млрд — це податки з грошового забезпечення, винагород та інших виплат військовослужбовцям. Тобто дякуючи солдатам регіони не лише можуть спокійно жити і працювати, вони ще й фінансово почуваються значно краще. І куди ж ті «солдатські» податки ідуть? Ви вже знаєте відповідь, але деталізуємо.
Ми проаналізували та порівняли видатки на дороги та безпеку лише в областях, дотичних до зони активних або можливих бойових дій. Бо пріоритетність у видатках для них має бути приблизно однаковою. Погодьтеся, вимагати від затишних Черкащини чи Хмельниччини такого ж рівня тривожності та підготовки до зустрічі ворога, як у харків'ян чи сумчан, несправедливо. Також, на жаль, нам не вдалося отримати повну картину щодо Миколаївської області, що можна пояснити, зважаючи на обставини. Отримане порівняння — красномовне (див. рис.). Дорожнім ремонтам — усе, безпеці — рештки. Винятком із правила, а заразом і орієнтиром справедливого розподілу видатків є багатостраждальна Харківщина, де «дорожні» обсяги порівнянні із «безпековими», причому потреба у латанні доріг дійсно виправдана наявними руйнуваннями. Приємно вразили Рівненщина та Волинь, там чимало пішло «на дорожні латки», але й на безпеку грошей не пошкодували в очікуванні наступу з півночі. Решта — хапайся за голову.
Витрати на утримання доріг перевищують видатки на ТрО, громадську безпеку та мобілізацію в десятки разів: Сумщина — на дороги 218 млн грн, на безпеку 5 млн, Чернігівщина — на дороги 153 млн, на безпеку 5,5 млн, Одещина — на дороги 242 млн, на безпеку 12 млн, Київщина — 130 млн проти 13 млн, Житомирщина — 443 млн проти 4,8 млн грн.
У Дніпропетровщини, до речі, видатки на безпеку та ТрО — рекордні 280 млн грн, але все псують ще більш рекордні 2 млрд грн на дорожні роботи. Тим більше що Дніпропетровська область має один із найбільших бюджетів (після Києва) в обсязі понад 11 млрд грн, і ці сотні мільйонів для неї — цілком співмірні витрати. На відміну від 18% від бюджету, витрачених на ремонт доріг.
Аборигени при цьому зазначають, що реального ремонту в області потребували лише дві дорожні ділянки, і він точно не потягнув би на суму більше 300 млн грн. А місцеві ж пліткарі додають, що і Резніченко не потягнув би так багато на ремонти, якби Зеленський не повірив у казочку, що області такі видатки на дороги потрібні, бо траси потребують розширення, щоб за потреби стати злітно-посадковими смугами. Ми повірили б, якби не знали, що українські аеродроми, які дійсно зазнали великих втрат на початку війни, активно відновлюються, і їхнє використання однозначно більш пріоритетне, бо все ж таки однієї ЗПС для військової авіації замало. Що ж, цілком допускаємо, що президент цього не знав. Але ми бачимо тренд у видаткових пріоритетах областей і розуміємо, що мовчазна згода Банкової на його продовження — більш ніж реальний бюджетний ризик цього року, а «дніпропетровські» масштаби дорожніх робіт за «солдатські» гроші цьогоріч із задоволенням підхоплять інші області. Із безкарністю завжди так.
Цього року фінансування місцевих бюджетів, передбачене державним кошторисом, становитиме 605 млрд грн. При цьому 2023 року подовжено норму щодо зарахування збільшеного нормативу ПДФО на рівні 64%. Також до місцевих бюджетів і надалі зараховуватиметься ПДФО з грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовцям. І це правильно, бо саме децентралізація значною мірою забезпечила ту стійкість, яку демонструє українська економіка, зважаючи на втрати та витрати, пов'язані із війною. От тільки пріоритети у регіональних очільників усе ж мають змінитися раніше, ніж електорат покарає їх за них на чергових виборах. Бо якщо питанням безпеки нехтувати, то замість виборів можна отримати «рєфєрєндум». А якщо продовжувати красти — Майдан. Обирайте, панове.
Більше матеріалів Юлії Самаєвої читайте за посиланням.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google