«Операція на оточення»

Дебют Донецької обласної ради в ролі власника регіональної компанії «Вода Донбасу» вийшов, як той млинець із прислів’я, грудкою. Новий «хазяїн» монопольного постачальника питної води в області почав із того, що на першій же своїй сесії 2008 року підвищив тариф на питну воду, яку відпускає компанія приватним особам, підприємствам і населенню.

Тепер водоканали в містах Донецької області купуватимуть питну воду для жителів, яких вони обслуговують, по 0,74 грн. із ПДВ за кубометр. Підприємства теплокомуненерго тепер повинні будуть розщедритися на 4,2 грн. із ПДВ за кубометр. Таку ж ціну встановлено для бюджетних установ і організацій. Тарифи для населення становлять 2,4 грн. із ПДВ. Ціна зросла в середньому на 51%.

Для жителів Донецької області найнеприємніше в цьому те, що вони можуть стати жертвами класичної «операції на оточення». Холодна питна вода — структурний елемент собівартості практично всіх комунальних послуг. Цю ж воду потім підігрівають у котельнях і подають у систему опалення. Цю ж воду з тих же котельних подають у труби як гарячу. Цією ж водою, зрештою, поливальні машини вранці «освіжають» вулиці, прибиральниці миють під’їзди, сходи й офіси, а пожежники поливають палаючі будинки та інші об’єкти.

«Підвищення цін тільки на воду — це не така вже й велика біда, але це провокує ланцюгову реакцію», — журився мер Донецька Олександр Лук’янченко. Відповідно, ближче до літа, на думку фахівців, слід очікувати традиційного підвищення (або, як м’яко висловлюються представники місцевої влади, перегляду) комунальних тарифів.

Врятуватися від «нав’язливого сервісу», що подорожчав, не вдасться нікому, оскільки ціну підвищує монополіст на місцевому ринку водопостачання. Компанія «Вода Донбасу» стала своєрід­ним гібридом двох дуже солідних підприємств водопостачання Донбасу — «Донецькоблводо­каналу» й «Укрпромводчормету». Перше підприємство перебувало раніше в обласній комунальній власності й обслуговувало жителів 18 міст Донбасу. Друге — колишнє державне підприємство, у віданні якого перебуває канал «Сіверський Донець—Донбас». Після того як регіональні чиновники домоглися, нарешті, передачі «Укрпромводчормета» також у комунальну власність обл­ради, обидва підприємства злилися в єдине ціле. Так і народився монстр під назвою «Вода Донбасу». Тепер у руках цього монополіста — єдине в області джерело централізованого водопостачання й розподільні мережі в більшості населених пунктів.

Власні водоканали мають лише 12 міст Донецької області, але й вони змушені купувати воду для своїх абонентів у «Води Донбасу». Так що й у містах із «самостійними», на жаргоні донецьких адміністраторів ЖКГ, підприємствами, які постачають воду, тарифи на воду теж зростуть. Принаймні в Донецьку — точно. За словами мера, економісти вже навіть сіли рахувати, на скільки саме доведеться підвищити ціни. Передбачається, що кубометр води для населення дорожче 2 грн. в жодному з 12 міст коштувати не буде, й вийде все одно дешевше, ніж такі ж розцінки компанії-монополіста. Тепер спостерігається аналогічна ситуація — навіть за старих цін послуги «Води Донбасу» дорожчі, ніж у муніципальних водоканалів.

Треба зазначити, що рішення про підвищення цін далося депутатам Донецької облради нелегко. Відразу після створення компанії «Вода Донбасу» група аудиторів обчислила собівартість послуг компанії. Одержали в результаті оптовий тариф 0,72 грн. за кубометр без ПДВ. Чинний тариф для водоканалів області становив 0,41 грн.

«Я тоді прийшов до депутатів, виклав ситуацію й сказав: ви — власники, вам приймати рішення — чи дотувати, чи змінювати ціни», — згадує подальший розвиток ситуації генеральний директор компанії «Вода Донбасу» Олек­сандр Аліпов. За його слова­ми, тарифи на послуги «Укрпромвод­чормету» й створеного на його базі нового підприємства не переглядалися з 1999 року й потреба змінити ціни була питанням виживання «водного монополіста».

Аналогічний аргумент, звичайно, наводить кожен комунальний начальник, коли виправдовує підвищення цін. І не можна не зазначити, що такі докази найчастіше виявляються правдою. З того ж таки 1999 року підприємство, наприклад, даремно намагається заощаджувати на електроенергії. Відтоді як Кабмін дав енергетикам право щомісяця підвищувати ціну, енергетики цим правом користуються більш ніж активно. 1999 року «Укрпромводчормет» спожив за рік 1242 млн. кВт•год., 2007-го «Вода Донбасу» —
856 млн. кВт•год. електроенергії. Водночас у грошовому вираженні ця стаття витрат почала обходитися підприємству в півтора разу дорожче. У результаті — збитки, збитки, збитки: 2006 року — 19,3 млн. грн., за вісім місяців 2007-го — 5,2 млн. грн. Після реорганізації «дебет із кредитом» поки що не зводили.

Крім збитків, усе це господарство потребувало (й потребує) величезних вкладень у модернізацію, ремонти, підтримку всієї системи в працездатному стані. Нині хазяйства добряче прибавилося. Водночас, за словами Олександра Аліпова, останній власник, який «піклувався про прибутковість підприємства», — Мінпромполітики. Вже з 2004 року підприємство передали в управління Донецької обласної державної адміністрації, потім і зовсім воно відійшло у власність територіальної громади. Нові керуючі, згодом — нові власники, змушені були при розрахунку тарифу враховувати не тільки дані аудиту, економічні показники тощо, а й соціальний чинник. Відповідно будь-які спроби економістів вписати в проекти тарифів інвестиційні надбавки на ремонт і заміну мереж, які вийшли з ладу або перебувають в аварійному стані, на устаткування глушили в зародку. Ціну на послуги водопостачання розраховували з урахуванням лише експлуатаційних витрат. На фаховому жаргоні — «гола собівартість». Гроші на ремонти, аби хоч якось знизити втрати в зношених мережах (до 44% води йде в землю), доводилося канючити в держави.

«На жаль, коли тарифи почали розглядати під час регуляторно­го процесу, обласна адміністрація внесла пропозицію оптовий тариф знизити з тим розрахунком, аби понизити навантаження на міста. Політика збитковості підприємства призвела до того, що кошти в наші діряві мережі не вкладалися, й люди перейшли на подачу води за графіком. Звід­си всі неприємності та невдоволення людей», — вважає керівник компанії «Вода Донбасу».

Депутатам Донецької облради дотувати таку махину було чи то шкода, чи то нема за що (цікаво, чи можна вжити в цьому випадку вислів «нахапали стільки, що не можуть утримувати»?). У результаті нові тарифи винесли на затвердження сесії регіонального «парламенту». Обгово­рен­ня вийшло важким і гучним. Проти підвищення тарифів поста­чальника виступив і мер Донець­ка Олександр Лук’янченко. Градоначальник шахтарської столиці обвинуватив компанію «Вода Донбасу» в тому, що вона намагається лобіювати завищені тарифи. Зрештою, рішення пройшло, але з перевагою всього в п’ять голосів. Щоб оцінити напругу пристрастей, достатньо пригадати, що з 150 депутатів Донецької обл­ради 120 представляють Партію регіонів, тож, як видно, складне тарифне питання змогло розколоти навіть «нерушимі» лави «біло-синіх» однопартійців.

Голова облради Анатолій Близ­нюк згодом притишив свого «пар­тайгеносе», назвавши про­тестні виступи донецького мера недалекоглядними. Той завівся й не забарився вколоти у відповідь. «Це рішення залишиться на совіс­ті депутатів, які проголосували, щоб збитки в 100 млн. грн. було «розкладено» на тих, хто до неефективного керівництва облводоканалу не причетний. А говорити про недалекоглядність... Го­ворити про це будуть жителі», — заявив, своєю чергою, Лук’ян­ченко.

«Ця сесія додала мені сивого волосся», — жалівся потім нашому кореспондентові керівник ком­панії «Вода Донбасу» Олександр Аліпов. За його словами, комізм ситуації полягає в тому, що за час розгляду тариф на питну воду знову встиг стати нерентабельним. Поки суд та справа, поки йшли узгодження в усіх інстанціях, обстоювання розрахункових показників у депутатських комісіях, розмови з «вдячними» жителями під час громадських слухань, весь час ринки металопродукції й будматеріалів, електроенергії, ПММ жили за своїми законами, й ціни потихеньку зростали. І тариф, по-хорошому, треба б знову перерахувати.

Простим дончанам і нинішнього перерахунку цілком досить. Ще б дочекатися всіх наслідків нинішнього. От яка дивна закономірність виходить. Тільки на початку року регіональна влада гордо звітувала, що жителі Донецької області не оформляють пільг та субсидій на всю відпущену державою на регіон суму. Рівень середньої зар­плати, мовляв, високий, до категорії пільговиків не потрапляли. І тут — нате вам нові ціни на воду! Може, іноді комусь наверху здається, що ми занадто добре живемо, й цей гіпотетичний «хтось» час від часу вирішує це діло поправити? Ну, щоб не зажерлися особливо.