НЕСТАНДАРТНИЙ ХІД ЯК ПРОБЛЕМИ ТРАНСПОРТУ Й ЖИТЛА РОЗВ’ЯЗУЮТЬСЯ В ДОНЕЦЬКУ

Хоча зима і здає свої позиції, та час від часу вона ще нагадує про свою присутність, засипаючи снігом шляхи. І тоді вже від моторності відповідних служб залежить, чи зможуть ними добратися до місця призначення ті, хто виїхав у справах власним автомобілем чи скористався послугами громадського транспорту.

Це тепер міський голова Донецька Володимир Рибак спокійно згадує, як років п’ять-шість тому неможливо було з’явитися в трудовому колективі і не почути претензій, що на роботу і додому людям доводилося добиратися, вистоюючи величезні черги на зупинках, чекаючи громадського транспорту. Кризу ж його викликала та обставина, що врізала дуба система фінансування закупівлі рухомого складу, відповідно до якої Кабінет міністрів давав необхідні кошти, що розподілялися між містами. У такий спосіб тривалий час вирішував транспортну проблему і Донецьк. Але державних грошей з року в рік ставало дедалі менше. А потім вони і геть зникли...

Коли надія, що держава фінансово підтримає місцеві органи влади в питанні закупівлі нових тролейбусів і автобусів, розтанула, як останній трамвай у тумані, допомогти городянам могли тільки нестандартні заходи. Адже підприємства Донецька не мали грошей, щоб купити рухомий склад і возити своїх робітників на роботу й назад. Виняток становила тільки шахта ім. Засядька, керівництво якої купило автобуси і тим самим розв’язало проблему за власний кошт. Міська ж скарбниця профінансувати транспортне питання власними силами була неспроможна, оскільки коштів у бюджеті Донецька на такі закупівлі не передбачалося. Як п’ять років тому, так і в нинішньому році.

У міськвиконкомі скликали підприємців міста, яким запропонували такий варіант розв’язання транспортної проблеми. Керівники підприємств безплатно передають міськраді 35 тисяч тонн металобрухту, який відсилається на Донецький металургійний завод на переробку і виготовлення готової продукції. Після її реалізації гроші повертаються міській раді, яка переказує їх у Дніпропетровськ і Львів на закупівлю нового рухомого складу і запасних частин. Адже самих лише трамваїв чеського виробництва під парканом, без руху стояло 30 машин...

Обговорювалася ця пропозиція довго і бурхливо. Багато керівників хотіли б самі продати свій металобрухт, однак із 450 чоловік, що були в залі, лише двоє не підтримали ідею. Потім міський голова підписав розпорядження, з якого випливало, що, відповідно до рішення Ради підприємців міста Донецька, встановлюється план здавання металобрухту, який розподілили між дев’ятьма районами міста...

Через п’ять років уже можна говорити, що запропонований свого часу варіант себе цілком виправдав. За цей час у Дніпропетровську було закуплено 50 нових тролейбусів, створено власну ремонтну базу, освоєно випуск ряду запчастин на чеські трамваї, що повним складом працюють на маршрутах, закуплено автобуси у Львові. Підсумкові ж показники такі: щодня на лінію в Донецьку виходить понад тисячу одиниць транспортних засобів, що дозволяє вважати проблему із забезпеченням городян громадським транспортом практично знятою з порядку денного. Крім того, завдяки коштам від здачі металобрухту з’явилася можливість ремонтувати трамвайні шляхи. Цю роботу виконують студентські загони, що дозволяє молодим людям (а це майже тисяча чоловік) за півтора-два місяці заробити по 500—600 грн.

Донецький досвід переймався багатьма, але ніде так і не прижився: міські власті не змогли домовитися з керівниками підприємств про безплатну передачу металобрухту. Час від часу умови «мирного» договору починають критикувати, але, за словами Володимира Рибака, про це не варто говорити з однієї простої причини. Ніхто нікого не примушує, хоча повірити в таке, з огляду на сьогоднішні українські реалії, досить важко. Просто керівники підприємств самі розуміють, що інакше зараз допомогти місту, в якому живуть вони самі, — не можна. Буде міський бюджет багатший, почне працювати економіка — це питання вирішуватимуть інакше.

А поки що городяни знову широко обговорюють проблеми громадського транспорту. Трамвайно-тролейбусне управління порушило питання про те, що проїзд пасажирів за 30 копійок не дозволяє розраховувати на нормальне існування ТТУ. Донедавна Донецьк був одним із небагатьох міст в Україні, де, окрім мінімальної вартості проїзду, збереглися всі передбачені державою пільги. Плюс до всього, за пільговими проїзними їздили студенти. На нещодавній сесії міської ради питання підвищення плати до 40 копійок викликало бурхливу дискусію, в результаті чого прийнято рішення: вартості не збільшувати, але знайти можливість надати допомогу трамвайно-тролейбусному управлінню. До підвищення ж плати за проїзд домовилися повернутися після того, як реально буде збільшено зарплату працівникам бюджетних організацій.

Але їм треба не лише їздити на роботу, а й повертатися у власні квартири. З державного бюджету на будівництво житла кошти не виділяються, і тому на місці знову довелося шукати нестандартний хід. До 10 млн. грн., виділених нинішнього року з міського бюджету, додається... апробований за останні чотири роки досвід. Сенс його полягає в тому, що свого часу відомчі дитячі садки, чисельністю 100 штук, було взято в міську комунальну власність. П’ятдесят із них відремонтовані і зберегли свій профіль, а решту п’ятдесят переобладнають під житло. Виявилося, що це на 60% дешевше, ніж будувати нові квартири.

У кожному районі знають: щороку 1 вересня новосілля мають відсвяткувати освітяни, лікарі, працівники культури й адміністративних органів. Безплатно! У результаті ці категорії черговиків уже отримали 400 квартир. А в будіндустрії з’явилася реальна можливість зберегти робочі місця і виробничі потужності.

Отже, як бачимо, за бажання можна навіть у нинішніх економічних умовах розв’язати чимало проблем. У Донецьку це вийшло з громадським транспортом і житлом для тих, хто сподівається на його безплатне отримання. Що запропонують інші міста України?