Непродаж… у державних інтересах?

Тривалий час Тернопільський аеропорт жив, як сирота. Кілька чартерних рейсів на місяць, звісно, не означали, що «повітряні ворота» обласного центру розчинені навстіж. І хоча вони розміщені за якихось два-три кілометри від міста, про рідне летовище тернополяни стали помалу забувати. Зниженню привабливості об’єкта посприяли деякі державні органи, як-от відділ Державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції. Два роки тому, у серпні 2004-го, він наклав арешт на майно підприємства. Роботу аеропорту було заблоковано. Бо як у такому разі продати частину майна, щоб погасити борги, а далі працювати задля розвитку?

Саме господарство Тернопільського аеропорту було і поки що є невеликим. Від його інфраструктури залишалися ріжки та ніжки. А приєднання три роки тому до підприємства автомобільних гаражів обласної ради виглядало ніби знущання над авіаперевезеннями у Тернополі. Наприклад, по сусідству, в Івано-Франківську, міжнародний аеропорт орендує та більш-менш розвиває потужне підприємство — ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття». У сусідів-прикарпатців є регулярні внутрішні авіарейси і кілька закордонних. І тому взяти участь у приватизації Івано-Франківського аеропорту виявляють відомі закордонні авіаперевізники — «Австрійські авіалінії», «Балт-Ейр» та інші.

Тернопільським аеропортом ще півроку тому не цікавився жоден серйозний інвестор. Двічі, у листопаді та грудні минулого року, було проведено аукціони з його продажу. Але навіть порівняно невелика вартість майнового комплексу підприємства — 9,99 млн. гривень (це — результат незалежної експертної оцінки!) — не приваблювала покупців. Тоді регіональне відділення ФДМУ стало активніше пропагувати аеропорт у Тернополі, розмістивши інформацію про нього на ділових веб-сайтах.

На 27 січня 2006 року було призначено уже третій аукціон. І тут справдилося давнє українське прислів’я: «Як бідному женитися, то й ніч мала». Напередодні торгів відділ державної виконавчої служби у місті Тернополі, не знявши попереднього, знову наклав арешт на все майно аеропорту-боржника та заборонив його відчуження.

Дії державних виконавців виглядали надто жорсткими. Звідки така завзятість в обстоюванні державних інтересів, коли кредиторська заборгованість підприємства, підтверджена рішеннями судів, у 20 разів менша від вартості майна? Та ще й в умовах аукціону закладено пункт про погашення заборгованості протягом трьох місяців. Отож, орган, якому було доручено провести продаж підприємства обласної комунальної власності «Тернопільавіаавтотранс», — регіональне відділення ФДМУ — офіційно звернувся до ДВС з проханням пояснити її позицію. Роз’яснень, як стверджує начальник обласного приватизаційного відомства Михайло Шкільняк, так і не дочекалися. І тоді державні органи, зацікавлені у проведенні аукціону та появі ефективного інвестора, спрацювали на диво швидко.

Прокурор області вносить протест на постанову ДВС про арешт майна аеропорту. Обгрунтування? Згідно із Законом «Про виконавче провадження», копії постанов про арешт та про відкриття виконавчого провадження боржникові надсилаються не пізніше наступного дня. Крім того, відомо, що у 2004 році міський відділ ДВС наклав арешт на майно цього ж аеропорту. Тому два виконавчі провадження повинні були стати одним, об’єднаним. Нічого цього, на думку прокуратури, зроблено не було.

Протест є, і в запланований день аукціон відбувся. Радість, близька до безмежної. Переможцем стала компанія з іноземними інвестиціями «СЦ-Сервіс-Центр-Стрий», запропонувавши за «повітряні ворота» Тернопільщини ціну, утричі вищу від початкової, — 32 млн. гривень.

Однак ДВС в області теж не дрімає та діє «в інтересах держави і, зокрема, комунального підприємства». Задекларовано більш ніж благородну мету — майно аеропорту має бути повністю збережене, а не розбазарене по частинах! І за кілька днів цей державний орган відхиляє протест прокурора «за безпідставністю». Договору купівлі-продажу не підписано. Коштів від покупця область та держава не отримали.

Регіональний начальник ДВС Василь Сторожук наводить такі докази правильності дій підлеглих: «Усі виконавчі документи щодо аеропорту об’єднані у зведене виконавче провадження, копії постанов про арешт майна боржника та відкриття виконавчого провадження направлені сторонам до відома за день до проведення аукціону». Відхиляючи прокурорський протест, а пізніше захищаючи свою позицію в суді, державні виконавці посилаються на Закон «Про виконавче провадження», де записано: «Арешт майна боржника застосовується для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації» ( ч.5 ст.55).

Було б дивно, якби така позиція ДВС задовольнила прокуратуру області. Орган, що здійснює нагляд за дотриманням законодавства, звертається до Господарського суду області. Перший заступник прокурора області Микола Люшненко у позовній заяві розбиває доводи державних виконавців. І посилається на норми того ж Закону «Про виконавче провадження»: у ст.49 та ч.2 ст.55 вказано, що у разі, якщо в органі ДВС відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того самого боржника, вони об’єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами, виконавчого збору і витрат на виконавче провадження. Позивач наводить загальну суму боргу аеропорту — 473 тис. гривень, тоді як вартість майна, нагадаємо, становить 9,9 млн. Прокурор також доводить, що копії постанов про накладення арешту на майно боржника та відкриття виконавчого провадження не отримували ані боржник, ані його власник — обласна рада. Це підтверджується їхніми листами від 1 лютого ц.р. Наприкінці лютого Господарський суд області позов прокурора задовольнив та скасував обидві постанови ДВС про накладення арешту на майно боржника. Однак відповідача постанова суду не задовольнила. Його представники подали скаргу в апеляційний Господарський суд Львівської області. Розгляд справи було призначено аж на 31 травня. Та, очевидно, у «міжсудовий період» політичні пристрасті в регіонах вгамувалися, прояснивши можливості місцевих бізнесменів від політики. ДВС в області відкликає апеляційну скаргу. Суд припинив провадження у справі. Тиждень тому арешт з майна Тернопільського аеропорту нарешті було знято.

Отож, довгоочікуваний продаж аеропорту відбувся. Переможець аукціону та регіональне відділення ФДМУ підписали договір купівлі-продажу майна підприємства. Упродовж двох місяців покупець має сплатити всі 32 млн. грн., як того вимагає законодавство. На урочисту церемонію підписання та нотаріального посвідчення цього документа до Тернополя приїхав засновник компанії — Крістіан Чернер з Австрії й охоче розповів журналістам про плани розширення «повітряних воріт» області.

— Тернопільський аеропорт, — запевнив грошовитий покупець, — невдовзі стане аероцентром на заході України. Днями він отримає другу міжнародну категорію, тобто матиме такий же статус, як і летовище у Львові. Ми хочемо відкрити регулярний авіарейс на Київ, а через певний час — у Німеччину та Італію. Оскільки Тернопіль перебуває на перетині двох важливих транспортних шляхів — автостради Тернопіль—Одеса та залізниці Львів—Київ, то відроджений аеропорт стане третьою артерією міста. На такий комплексний розвиток інфраструктури в Тернополі дуже скоро зреагують великі компанії.

А поки що в Тернополі готуються ділити гроші. На кругленьку суму — майже 26 млн. гривень — регіональна влада сподівається завершити цілий ряд довгобудів, в які вже понад десять років не вдається вдихнути життя: приміщення обласної наукової бібліотеки, архіву, а також добудувати ряд шкіл та корпусів лікарень. Принаймні на це сподівається заступник голови обласної ради Мирослав Білик.

— Ми будемо співпрацювати з будь-яким потужним інвестором, — оприлюднив позицію ще однієї гілки влади перший заступник голови облдержадміністрації Петро Вовчук. — Тільки хочемо, щоб інвестор працював у рамках закону.

Виходить майже як у старому галицькому анекдоті: зустрілися двоє незнайомців. «Чоловіче, ти часом не сидів у криміналі?» — запитує один із них. «А то що за напасть?! — обурився незнайомець. — Хіба що ти сидів!» — «Ну, якщо ти ладнаєш із законом, то заходь колись до моєї ресторації і разом повечеряємо».