Науково-технічний прогрес імені смаженого півня

Поки все було гаразд, ціни на світових ринках залишалися високими, український метал відривали з руками, а життя здавалося прекрасним, про вітчизняну науку ніхто не згадував. Зараз у ній, науці, вбачають шлях порятунку національної економіки від наслідків глобальної кризи. До науковців раптом повернулися обличчям усі: бізнесмени, інвестори, фінансисти, держава. Такий різкий поворот курсу стався не десь там, а саме у Донецьку — законодавці економічної моди в країні...

Ще торік, після візиту на інвестиційний форум у Каннах, влада і підприємці Донецької області самокритично визнали, що не вміють розмовляти з міжнародним інвестором однією мовою. «Ми, на жаль, «уміємо готувати, та не вміємо подавати», — так охарактеризував дії «донецьких» на інвестиційному ринку заступник голови Донецької обласної ради Володимир Ішков у розмові з кореспондентом «ДТ». Міжнародний інвестиційний саміт, який завершився вчора в Донецьку та який його організатори з певною претензією подали як «щорічний», став першою спробою по-справжньому вийти в люди і заявити про себе.

Заявка вийшла щонайменше масштабною — на суд потенційних інвесторів із 20 країн було подано понад 250 проектів на загальну суму близько 44 млрд. грн. Поки учасники констатують, що найбільш популярними були проекти в галузі інноваційних технологій (на що і сподівалися організатори), проекти, пов’язані з підготовкою інфраструктури регіону до чемпіонату Європи з футболу 2012 року (що було зрозуміло заздалегідь), і проекти в сфері будівництва та нерухомості взагалі (хоча цій сфері потенційні інвестори приділили трохи менше уваги, ніж очікувалося).

Поки цей форум готували, у світі вибухнула криза, і народна мудрість, як зазвичай, влучила в точку: мужик почав хреститися саме в той момент, коли гримнув грім. Перед відкриттям саміту деякі скептики пропонували взагалі його скасувати, оскільки через кризу годі й очікувати інвестиційної активності. Скептиків не послухали і, мабуть, правильно зробили — фінансисти, як з’ясувалося, не збираються закопувати гроші в землю в очікуванні кращих часів, а гарячково шукають нові можливості вкладення. Інвестори озираються в пошуках галузей, які будуть «на коні» в той момент, коли почнуть давати збої традиційні схеми отримання прибутку.

За гарячими слідами можна констатувати, що донецький саміт став, на кшталт з’їздів КПРС, «поворотним», «етапним» і «значущим». Саме тут, на Сході України, уперше було оголошено нову стратегію поведінки Української держави в умовах світової кризи. Президент України Віктор Ющенко, один із почесних гостей церемонії відкриття, на своїй прес-конференції заявив, що держава має намір переорієнтувати вітчизняні експортно-орієнтовані галузі на внутрішній ринок. Проблеми зі збутом продукції за кордоном у тих же металургів розв’язуватимуться за рахунок створення попиту всередині країни. «Це не є корпоративним питанням, це проблема держави. Нам потрібно сформувати ефективний попит на внутрішньому ринку на продукцію металургії. Це буде найкраща допомога металургії. Нам потрібно знайти відповідь, яка по ланцюжку витягне всю галузь. Ми повинні зробити швидкі й ефективні кроки з формування внутрішнього попиту. Ринку, ринку треба допомогти! Щоб він затребував позицію, котру пропонує шахтар, металург, енергетик», — переконаний президент.

За годину, виступаючи перед учасниками саміту, те ж саме і майже тими самими словами (із поправкою на вищий професіоналізм спічрайтерів, як видалося зі сторони) заявив Рінат Ахметов. Найбагатший бізнесмен країни сказав буквально таке: «Якщо там (у Європі. — Є.Ш.) усе добре, у нас усе чудово, галузь розвивається. Якщо там усе погано, то й у нас усе погано. Що робити? Відповідь одна — розвивати внутрішній ринок. Як допомогти металургам? Допомагати треба не металургам, а споживачам сталі. Дуже важливо, щоб держава збільшила інвестиції в масштабні інфраструктурні проекти, а це — будівництво аеропортів, доріг, мостів, естакад. Це дуже важливо для нашої економіки».

Така очевидна узгодженість позицій верховної влади і великого капіталу (навіть без з’ясовування, «хто кому темник писав») дає відповідь на запитання, чому Рінат Ахметов, попри всі закиди, критику та глузування, підтримує неафішовані, але очевидні близькі стосунки з Віктором Ющенком. У потрібний момент ця «домашня заготовка» спрацювала, і глава держави нібито від свого імені запропонував варіант дій, що влаштовує великий бізнес. В особі окремих його, бізнесу, представників. З одного боку, знайдено варіант порятунку національної економіки в глобальному сенсі, з іншого — є побоювання, що держава візьме гроші на вкладення в масштабні інфраструктурні проекти з кишень «маленьких українців», як це найчастіше бувало.

Експерти, втім, кажуть про те, що влада нарешті підтримала правильний за нинішніх обставин курс. «Ми переважну більшість того, що виробляли, тут же і споживали. Ці гроші потрібно спрямовувати на фінансування інфраструктурних проектів, які залишаться в державній власності. Та чи не все одно, чий це шлях? Аби він був. Оце все може й повинна зробити держава. В результаті з’явиться попит на будівельну продукцію. Такою мірою, як ми, залежати від зовнішнього ринку, — це неправильно», — зазначив у коментарі «ДТ» голова Державного агентства України з питань інновацій та інвестицій Віктор Івченко. А представники Європейського банку реконструкції та розвитку на саміті в Донецьку оголосили про намір збільшити кредитний портфель для України на 2008 рік на 40%.

До кінця року, за словами старшого банкіра ЄБРР в Україні Анни Токарц, сума вкладень має становити 1,1 млрд. євро (при тому, що за весь час присутності банку в нашій країні сумарні вкладення становили 3,74 млрд. євро). Зокрема, ця фінансова структура має намір відкрити кредитні лінії для будівництва високовольтної лінії Рівне—Київ, здійснення низки транспортних проектів у столиці, п’яту частину вкладень спрямувати у фінансовий сектор. Банкірів не зупиняють навіть складнощі в металургії та інших експортних галузях. «Ми працюємо з багатьма підприємствами, які є експортерами. Сьогодні один із найбільших ризиків — це, звісно, невизначеність у тому, як далі розвиватимуться ринки. Тому на сьогодні ризики поглиблюються не тому, що експорт зменшуватиметься, а тому, що не визначено майбутнє», — зазначила Анна Токарц, але відразу додала, що це не привід відмовляти українським підприємствам в інвестиціях ЄБРР.

Заявлена президентом (Ахметовим?) стратегія зустрічає гаряче схвалення і регіональної влади. «Пам’ятаєте, я з наших перших зустрічей казав про відсутність внутрішнього ринку? Рінат Ахметов має рацію: інвестувати зараз треба в тих, хто споживає продукцію металургійного комплексу. Будівельна галузь і машинобудування — це зараз ті дві галузі, що визначають розвиток держави», — сказав нашому кореспонденту губернатор Донецької області Володимир Логвиненко.

У попередньому номері, розглядаючи ситуацію в металургії, ми вже наводили думки експертів із приводу того, що власники вітчизняного ГМК та інших галузей-експортерів певною мірою самі винні у своїх проблемах — через жадібність не зупинили вчасно свої заводи для здійснення масштабних реконструкцій і впровадження інноваційних технологій. Однак тепер смажений півень співає свою грізну пісню, і промислові магнати кинулися по допомогу до позбавленої уваги в кращі часи науки. «Все, що відбувається, доводить: той, хто хоче працювати далі, причому працювати успішно, саме зараз має вкладати у свій бізнес, у його відновлення, щоб надалі одержувати прибуток. Гадаю, такий курс буде підтримано і українською владою, причому дуже скоро, хоча, звісно, це важкі завдання і важкі рішення», — вважає Джок Мендоза-Вілсон, директор із міжнародних зв’язків і відносин з інвесторами компанії «СКМ».

Єдина поки що не вирішена проблема — це відсутність ефективних взаємозв’язків між науковими установами і бізнес-об’єднаннями. «І ЄБРР, і Варшавська фондова біржа, і державне інноваційне агентство заявили, що гроші у них є, і якщо на першій сесії деякі вчені обурювалися, що їм бракує грошей, то на другій сесії обурювалися вже фінансисти, що, власне, гроші є, будь ласка, приходьте, оформляйте проекти, і ми дамо гроші, ми зацікавлені. Тобто реалізовано ідею саміту — звести науковий потенціал регіону (а він велетенський) і фінанси», — каже один з організаторів саміту, представник компанії «Альтера-фінанс» Михайло Жернов. Наразі практичне втілення ця ідея знайшла в підписанні Угоди про спільну діяльність між владою регіону, Держагентством з питань інновацій і донецьким науковим центром НАН України.

Тим часом заповзятливі азіати були більш конкретними. Компанія з Гонконгу на цьому ж саміті купила розроблену фахівцями Донецького національного технічного університету (колишнього Донецького політехнічного інституту) технологію виплавки титану і ванадію. Сума угоди не розголошується, відомо лише, що вона становить «кілька мільйонів доларів», і китайці мають намір застосувати її у своїй авіаційній галузі та ракетобудуванні. «Наш університет працював над цією розробкою понад десять років. І сьогодні ми отримали результати, які дозволяють робити такі метали, особливо чисті, зі спеціальними механічними властивостями. І найголовніше — відносно дешево», — розповів начальник науково-дослідної частини ДонНТУ В’ячеслав Губайдуллін. За його словами, сьогодні потенційні покупці придивляються і до іншої розробки вчених цього вузу — технології перфораторного буріння свердловин на газоносних шельфах.

Відомо також, що неназвана швейцарська компанія стала посередником у продажі концерну «Мерседес» технології виробництва нових полімерів авторства донецьких винахідників.

Тож поки в Україні обмежуються «порожньою» (хоча і перспективною) декларацією, звичні до жорстких умов вільного ринку іноземці вже скуповують привабливі розробки. Усього, за даними представників влади, котрі курирують наукові заклади, донецькі вчені готові виставити на продаж близько 460 наукових розробок — в основному, чесно зізнаються експерти, доведені до кінця ідеї з іще радянських «конспектів». У першому наближенні схему відносин пропонують таку: держава вкладає у свої НДІ, а потім їхні розробки продає як бізнес-проекти. За деякими думками, за правильного підходу через два-три роки ця схема даватиме до бюджету країни більше, ніж усі розпродажі Фонду держмайна.

І все ж, вдумайтеся, — десять років. Десять років «ботаніки» із Донецького техуніверситету здійснювали дослідження, працювали в лабораторіях зі зразками сплавів. І всі ці десять років металургійні заводи гнали на експорт напівфабрикат за кумедними цінами, загрібаючи надприбуток. Поки не гримнула криза. Але зараз, певне, і рак на горі свиснув, і дощик у четвер пройшов, і смажений півень підступно підібрався з тилу...