На берегах Дніпра окопуються рейдери

Якби влада й хотіла забути про горезвісне земельне питання, то це їй навряд чи вдасться. Про проблему постійно нагадують гучні та дедалі триваліші акції. Навіть зима не змогла остудити запал селян із наметового містечка на автотрасі Київ—Бориспіль. Жителі ряду сіл Бориспільського району, яких суди позбавили державних актів на право володіння земельними паями, вже довели, що готові багато на що.

Не зупиняючись перед відчайдушними діями (такими, як перекриття автотраси, вступ у протиборство з охороною комерційних фірм), селяни поки що не повернули землі, але прорвали завісу мовчання. На події під столицею змушені були відреагувати багато посадових осіб, включаючи президента. І хоча обіцяна допомога в справедливому вирішенні питання все ще в дорозі, у протестувальників є надія на краще. Хай там як, але земельні рейдери змушені рахуватися з тим, що протистояння набуло розголосу.

Більшість же рейдерських операцій відбуваються без особливого галасу. Обурення людей глушиться показною діловитістю мешканців службових кабінетів, амортизується нескінченним листуванням із відомствами, яке мало на що впливає. Виявилося, що в такий спосіб можна «дерибанити» і придніпровські луки, які століттями залишалися недоторканними.

Дерева помирають стоячи

Тому, хто відвідував мальовничі урочища Безіменне та Острівець поблизу села Гнідин Бориспільського району, любувався непередаваною красою цього куточ­ка природи, яка зібрала в одному місці луки й зарості дерев, річечку Прорву та кілька озер, не радимо ще раз його відвідувати. Якщо, звичайно, не хочете відчути шок.

На колись улюбленому місці відпочинку гнідинців — гори вивернутого з глибин піску. Потужна техніка, працюючи і вдень і вночі, до невпізнанності змінила ландшафт. Робітники, ні від кого не ховаючись, спалювали зрізані гілки дерев і кущів, щоб і сліду не залишилося від колись буйної рослинності. Що стосується самих дерев, то з ними вчинили ще простіше. На одних ділянках вони засипані піском наполовину, на інших — залишилися лише верхівки, на третіх — зовсім зникли під шаром піску. Підхід суто прагматичний: навіщо витрачати гроші на вирубування, якщо дерева можна поховати заживо, використати як матеріал для намиву.

Всім відомо, що наші закони забороняють (або жорстко обмежують) як приватизацію заплавних земель, озер і русел річок, так і переведення територій пасовищ, сіножатей у статус, за якого застосовуються інші методи землекористування, включаючи житлову забудову. Заплавні землі мають використовуватися лише за своїм призначенням і здаватися можуть тільки в оренду, але аж ніяк не в приватну власність. Проте Гнідинська сільська рада з легкістю надзвичайною вчиняє і перше, і друге. За допомогою простих, не оригінальних маніпуляцій.

Озеро іменувати «копань»

Будь-кому, хто обуриться подіями в урочищах, у сільраді пояснять, що все це робиться на благо місцевої громади. Мовляв, без такого втручання в природу ніяк не обійтися, село та околиці рятують від великої біди. А на підтвердження сказаного нададуть офіційно оформлений документ — «Акт обстеження санітарно-епідемічного та екологічного стану урочищ Безіменне, Острівець та інших прилеглих територій» від 28 листопада 2006 року.

В ньому голова сільської ради Олександр Лазаренко, землевпорядник Едуард Коровін та ще чотири особи б’ють на сполох: «водойма заростає», «спостерігається постійне цвітіння... води», «розмножуються комахи-паразити — переносники різних інфекційних захворювань», «виникає загроза епідемій інфекційного характеру». І відразу роблять висновки — для поліпшення ситуації, захисту жителів села «необхідно терміново провести очисні роботи». Ці висновки «перекочовують» до робочого проек­ту, розробленого ТОВ «Гідробудпроектсервіс». І результати проведення в наявності — в урочищах не лишилося живого місця.

Щоправда, захопившись обгрунтуванням вигідної справи, проектанти припустилися явного проколу. У вступній частині документа вони розвивають думку замовників про стоячу гнилу воду, про розмноження шкідливих комах... Але в одному з робочих розділів мимоволі прохоплюються, стверджуючи, що воду у водоймах урочища «за всіма показниками можна використовувати для культурно-побутових потреб». І ще одне зізнання із того самого джерела, яке розкриває справжню мету затіяного: «Територія складання грунту може призначатися для дачної забудови та ведення особистого сільського господарства».

Якби справді йшлося про очищення водойм, то параметри та обсяги робіт були б іншими. Але замість стандартних глибин, достатніх для очищення дна водойм, глибина проникнення в надра перевищує звичайну в кілька разів. Головне — витягти побільше грунту та якнайвище підняти рівень приватизованих ділянок, щоб убезпечити від повеней мешканців особняків, які просувають забудови в бік Дніп­ра. Для цього із заплавних глибин витягаються гори піску. Він «складається» на території, призначеній для майбутньої забудови. Це означає, що після належного його «утрамбування», навіть якщо пів-Гнідина буде залите весняними водами, а гнані вітром хвилі Дніпра хлюпатимуться в стіни розміщених у низині будинків, вилізлим на верхотуру особнякам ніяка загроза не буде страшна.

Щоб під виглядом одного робити інше, видавати чорне за біле і навпаки, в документальному обігу широко використовується підміна понять. У документах Гнідинської сільради гідронамив територій називають «очисними роботами та поглибленням дна», а річище річки Прорви значиться як «канал».

Доходить до анекдотичних ситуацій, коли орган місцевого самоврядування бере на себе інтерпретацію географічних понять. Із сільрадівських паперів випливає, що тутешнє озеро слід вважати водоймою «копань», а попросту — копанкою, яку не шкода й знищити. Того й диви, справа дійде до того, що якась провінційна інстанція утне словесно-географічні маніпуляції навколо самого Дніпра, щоб уже без усіляких перешкод вдиратися не лише в заплавні землі, які прилягають до нього, а й на водні території. А все до того йде. Принаймні, із Гнідинського напрямку.

Мертві не мають сорому. А живі?

За даними Бориспільської громадської організації «Комітет захисту земель», знищення природної захисної системи урочищ Безіменне та Острівець — тільки квіточки. Захоплюючи плацдарм за плацдармом, дерибан просувається до головної річки країни. Ландшафт заплавних земель змінюється із калейдоскопічною швидкістю. Зникають насадження та затишні озерця природного походження, зате з’являються штучні водойми, місця, де у великих кількостях витягався пісок для облаштування дедалі більшої кількості приватизованих ділянок.

У Гнідині ні для кого не секрет, що більшість фермерських господарств, створених на заплавних землях, так і не зайнялися сільським господарством. Їхня реєстрація — це форма «застовплення» земель із тим, щоб слушної миті внести відповідні корективи й передати їх у розпорядження «потрібним» людям.

Схему передачі до приватної власності земель, які належать місцевій громаді, відпрацьовано до дрібниць. Сваволя в урочищі Безіменному от-от перекинеться на не менш гарні місця, розташовані навколо озера Ревичі. Свого часу ці землі були передані в розпорядження фермерського господарства, але активної господарської діяльності на них не помічалося. Час настав торік, коли знадобилися ділянки для розміщення вілл.

Немов за помахом чарівної палички, фермери відмовилися від землі. Сільрада, оскільки земля втратила фермерський статус, передала її до приватної власності за списком. Списочники ж, у свою чергу, передали ділянки колишнім господарям. Здійснив­ши чудодійне коло, земля повернулася до тих, кому належала раніше. Але при цьому ситуація кардинально змінилася. В тому значенні, що постфермерська ділянка перетворюється на таку, де можна вести будівництво...

Якщо подібними темпами дерибанити землю громади, то незабаром її бракуватиме навіть на найнеобхідніше. Вже бракує. І місцева влада вдається до крайніх заходів. Якби самі не побачили, не повірили б... Коли на тутешньому цвинтарі почали рити яму й заливати бетон, селяни були збентежені — кого ховають, склеп споруджують, чи що? І тільки коли незвичне будівництво набуло конкретних обрисів, дізналися, що несусвітна жадібність проникла навіть за цвинтарну огорожу.

Виявилося, що на сесії сільради від 30 січня 2006 року саме на цьому місці дано дозвіл на встановлення високовольтного ретранслятора. Незважаючи на протести, будівництво об’єкта все ж таки було завершене. Як видно, влада абсолютно переконана, що мертві свою територію не захистять, а живі, як уже не раз бувало, впокоряться.

Мимоволі виникає запитання — хто, власне, надав такі великі повноваження окремо взятій сільраді? Чому орган самоврядування невеличкого населеного пункту орудує сотнями й тисячами гектарів пристоличної землі без громадських слухань та інформування населення, беручи на себе повноваження зі зміни статусу земельних ділянок? У бурхливій діяльності сільради проглядається не лише місцева ініціатива.

Наввипередки до Дніпра

Відповідно до постанови Кабміну від 11 квітня 2002 року, рішення про зміну цільового призначення землі, розташованої за межами населеного пункту, і використання її не для господарських потреб приймає обласна держадміністрація за поданням адміністрації районної. Але бажання відповідати за те, що відбува­ється, в представників дер­жавної влади не видно. Активісти «Комітету захисту земель» зібрали цілі томи листування з держадміністраціями, правоохоронними органами. Заступник голови комітету Валентина Стрілько в інтерв’ю «ДТ» розповіла, що на їхні звернення про неподобства приходять в основному відписки. Більш того, можуть налаяти за втручання «не в своє діло».

Така практика залишається незмінною, хоча останнім часом у Бориспільському районі відбулася ротація «силових» кадрів. Та й райдержадміністрацію очолив новий керівник Павло Главаті. На останнього дуже сподівалися. Поголос випереджав його прихід у район — мов­ляв, він-то вже наведе порядок: як-не-як, а кадр із секретаріату президента. Тим гіркіше було розчарування.

На запит із «Комітету захисту земель» до Бориспільської райдержадміністрації про рух належної громаді землі (сільрада засекретила таку інформацію від громадськості) пан Главаті вніс «зрозумілість» у питання у досить див­ний спосіб. У листі № 7-46-2864 від 29 листопада 2007 року він, пославшись на статті Конституції та Закону «Про інформацію», повідомив заявникам, що відомос­ті, про які йдеться, є «конфіденційною інформацією» і що «районна державна адміністрація змушена відмовити вам». Чиновник, направлений для наведення порядку в земельних справах, блукає межи хатою й коморою, плутаючи сутність відомостей про особисте життя та про наділення столичних персон земельними ділянками, які ще недавно належали місцевій громаді!

Земельне питання остаточно зіпсувало можновладців. Особис­тий інтерес спонукає одних перетворювати озера на копанки, річки — на канали, а розтягання вмісту надр іменувати розчищенням водойм. В інших звичайна, більше того, обов’язкова для поширення інформація перетворюється на конфіденційну, і при цьо­му на її приховання працює дер­жавна машина. А тим часом кожен придорожній стовп рясніє оголошеннями «продається ділянка». Та що там стовпи — величезні щити! Наприклад, оголошення, яке повідомляє про продаж 21 гектара землі в 11 км від Києва — під забудову.

Телефонуємо за зазначеним номером, щоб дізнатися, де розташована землиця. А дізнавшись, дивуємося. Адже там — паї, земля сільгосппризначення. А мораторій-то діє...

— Земля вже переоформлена під забудову, — чуємо у відповідь.

Вільно почуваються ділки та перекупники. Не те що люди, які намагаються протистояти сваволі.