Мрії і реальність Українки. Як розв’язуються проблеми малих міст

Із 15 тис. жителів Українки чимало працюють на розміщеній неподалік Трипільській ТЕС. Протягом багатьох років місто було тісно пов’язане з цим підприємством, що забезпечувало левову частку надходжень до місцевого бюджету. Але ситуація почала змінюватися, і Трипільська ТЕС більше не є бюджетною «годувальницею» й головним роботодавцем. Тепер в Українці багато нових підприємств, тут виготовляють тарну упаковку, баки для заправок, випускають фарбу для волосся, ведуть будівельні й монтажні роботи, помітним став малий і середній бізнес. Розвернутися, взагалі-то, є де — раніше створена інфраструктура дозволяє. На території міста — залізнична станція, пристань, стадіон, спорткомплекс, палац культури, готель, молочна кухня, діють філіали банків, вищих навчальних закладів, дві загальноосвітні школи, дитячі садки, школа мистецтв…

Відзначаючи в розмові з кореспондентом «ДТ» перспективи й добрі стартові можливості Українки, її міський голова Павло Козирєв більше говорив про проблеми. Як і в багатьох населених пунктах області, чимало жителів працюють або навчаються в Києві. Типова картина для приміської зони. Чи можна переломити ситуацію, дати людям роботу на місці, а крім того, позбавити мале місто певних «принад», що трапляються в багатьох населених пунктах такого типу: мізерний бюджет, занепале житлово-комунальне господарство, розбиті дороги й захаращені під’їзди?

Такими запитаннями мер переймався задовго до того, як жителі Українки обрали його на посаду. Перед тим випускникові КПІ, як і його ровесникам, які живуть в епоху змін, довелося чимало поневірятися в пошуках себе та своєї справи. Павло, відклавши диплом про вищу освіту, змушений був відчути долю безробітного, стати торговцем. Проте вправність і знання, здобуті у вузі, знадобилися. За сім років він пройшов шлях від продавця канцтоварів із капота чужого автомобіля до директора торгової мережі. І зрозумів, що в такій нудній, провінційній, нецікавій, неприбраній Українці він жити не хоче, але й їхати звідси — також. Висновок був таким: не грошей бракує на те, щоб змінити ситуацію, а ідей та наполегливості.

Заведено вважати, що на мерів не вчаться. Перш ніж запропонувати жителям свою кандидатуру, Павло пішов… учитися. Дізнавшись, що в одному з прикарпатських міст проводиться семінар керівників органів самоврядування з комунальних проблем, сам, без будь-яких направлень, відряджень та рекомендацій, вирушив туди по нові знання. Нестандартний вчинок приголомшив організаторів заходу. Адже спочатку стають мерами, а вже потім вивчають проблеми комунального господарства.

Саме там Козирєв уловив основне, чого часто не розуміють багато мерів: щоб завоювати довіру людей, спочатку необхідно взятися за найбільш буденну справу — комунальну сферу. А там уже можна займатися реалізацією далекосяжних планів.

Комуналка — найслабкіше місце наших населених пунктів, предмет мук і справедливих нарікань жителів. Однак в Українці, на заздрість сусідам і не лише їм, вона працює як годинник. Декому навіть дивно, що в такому невеликому містечку постійно є гаряча вода, працює каналізація, а територія міста не «прикрашена» вибоїнами. На вулицях набагато чистіше, впорядковують місцевий ринок, прокладають нові теплотраси. З початком роботи нового шляхопроводу в місті з’явилася ділянка сучасної, якісно зробленої дороги, буде капітально відремонтовано ще 1000 квадратних метрів дорожнього полотна. Наведення порядку на територіях, прилеглих до житлових будинків, облаштування дитячих майданчиків, ліквідація стихійних сміттєзвалищ особливо до душі жителям міста.

Попри свою молодість, нинішня команда, яка прийшла в міськвиконком Українки, взагалі-то знає, що і як робити, усвідомлює особливе місце містечка, яке сусідить із мегаполісом, величезні можливості в системі забезпечення столиці послугами, якісним відпочинком. Звісно, з бюджетом міста (з урахуванням зроблених відрахувань) у 2,5 млн. грн. далеко не розженешся. Отже, для реалізації планів благоустрою й розширення інфраструктури, необхідної не тільки і не стільки для потреб місцевих жителів, а й гостей, що приїжджають на відпочинок, потрібно шукати інвесторів.

Міського голову, як і багатьох жителів, аж ніяк не влаштовує нинішнє становище, коли близько трьох тисяч жителів міста, наймолодша й найактивніша частина, їдуть на роботу і навчання до столиці. Було б набагато краще і для окремих жителів, і для міста загалом, якби люди жили і працювали на місці, в тому числі й у плані надання послуг киянам. Адже виходить замкнене коло. Столиця має потужний потенціал, у тому числі фінансовий, але відчуває труднощі в наданні рекреаційних послуг. Тим часом у таких приміських містечках, як Українка, є чудові місця для відпочинку і робоча сила, яка могла б знайти собі застосування у цій сфері. Все підштовхує до необхідності співробітництва. Ось лише методи його далекі від бажаних.

Не тільки жителі Українки прагнуть у мегаполіс. Помітний і зворотний рух, хоча й у трохи спотвореному вигляді: Київ приходить в Українку у вигляді котеджів та особняків, які й з’являються, швидше за все, тому, що в містечку ще не створено належної інфраструктури для відпочинку столичних жителів. Деякі заїжджі гості просто наймають тут квартири, а то й викуповують їх для проживання влітку. Як наслідок, житло в місті досить дороге. Що взагалі-то підштовхує міську владу до кардинального вирішення питання: треба перетворювати містечко на повноцінну курортну зону.

— У планах міськвиконкому — комплексна забудова набережної, яку прикрасять сучасний бізнес-центр, висококласний готель, ландшафтний та аквапарки, затишне кафе і бари. Цей «острів» веселощів та розваг, за задумом проектантів, буде безпечним для довкілля, оскільки планується використати сучасні технології збирання сміття. Місцеві жителі виступають із пропозиціями налагодити й так непогане сполучення зі столицею, зробивши його безперебійним. Обговорюються можливості будівництва кегельбану або боулінг-клубу. За цими, не такими вже й нездійсненними мріями — не лише нові робочі місця (тоді, можливо, і до столиці доведеться менше їздити), а й значне поповнення місцевого бюджету. І, можливо, не за горами той час, коли українська гривня потече не в турецьку чи єгипетську рекреаційну сферу, а прямісінько в українську.