Тридцять років тому тут були неозорі бурякові лани. Але гідробудівцям, що зводили на Дністрі каскад ГЕС, треба було десь по-людськи жити, кудись привезти сім’ї, навчати дітей. І поблизу гідроелектростанцій виросло місто. Не мудруючи лукаво, його назвали Новодністровськом.
У його перших висотних будинках змонтували експериментальні ліфти. Вони одразу поламалися. Але мешканці не дуже засмутилися: Новодністровськ був містом молодих і сильних романтиків. До того ж ніхто не знав, як ремонтувати ті ліфти — витвір буйної фантазії конструкторів. Про них просто забули. А тепер згадали — юність і романтика минули, підніматися сходами стало важко. Але ще важче знайти 60 тис. грн., щоб запустити нарешті давно поламану техніку.
Втім, ліфти — чесно кажучи, суща дрібниця в навалі проблем наймолодшого міста країни.
Майже весь Новодністровськ із плескатими дахами. Їх терміново треба замінювати на шатрові, необхідність яких особливо гостро відчувається в сезон дощів та снігу. Міськрада навіть прийняла спеціальне рішення з цього приводу, але бракує коштів втілити його в життя. Лише за житлові послуги мешканці заборгували 400 тис. гривень, що для маленького Новодністровська — колосальна сума.
У міських комунальних служб немає ніякого механізму дієво вплинути на боржників. Зате газовики з боржниками не церемоняться. На кількох багатоквартирних будинках з’явилися оголошення про їх цілковите відключення від газопостачання за несплату. Мешканці у розпачі, адже багато хто повідрізав батареї центрального опалення і поставив економні газові конвектори. За такого розкладу доведеться обігрівати квартири електрокамінами. Але, хоч як парадоксально, з електроенергією теж сутужно. (Між іншим, і з водою також, хоча місто стоїть на одній із найповноводніших річок Європи. Зіпсований водогін не дочекається ремонту.)
Оточений двома потужними гідроелектростанціями, Новодністровськ колись потопав в електричному світлі. Місцеві поети у часи натхнення полюбляли називати його «містом сяючих вогнів». Він справді світився, як новорічна ялинка, день і ніч. Повсюдно мерехтіли блакитні спалахи газозварювання. Сьогодні ж із сутінками місто огортає непроглядна темрява. Вулиці освітлюються фарами поодиноких авто і кількома рекламними вивісками. Малий та середній бізнес тут розвивається мляво. А великий практично заглухнув.
Про те, як занепали місцеві плодоконсервний, хлібний заводи, величезна організація «Дністрогесбуд», можна писати детективи. Щоправда, без відповіді на головне жанрове запитання «Хто винен?». Не народилися ще вульфи і холмси, здатні віднайти істину в банківських рахунках і паперових стосах численних справ про банкрутство. Заробляти гроші в Новодністровську практично ніде. Місто, природно, відчутно спорожніло і за чисельністю мешканців тепер схоже на велике село. Люди спочатку було страйкували, писали листи-заклики до Чернівців та Києва, вимагаючи якщо не роботи, то хоча б зарплати, заборгованої майже за рік важкої праці. Але потім зрозуміли, що всі ті мітинги даремні. Чимало кваліфікованих будівельників (а це найпоширеніша в Новодністровську професія) поїхали працювати над оновленням столиці, споруджували знамениту президентську дачу у верховинських горах. Кому пощастило — знайшли роботу за кордоном. Але ладні її кинути у будь-який момент і повернутися на будівництво Новодністровської ГАЕС, заради якої колись і приїхали на ці дністрові схили. Однак необхідного для запуску станції фінансування у держави немає, і ніхто нікого на довгобуд не кличе.
Обсяги промислового виробництва у місті настільки малі, що перебої останнім часом у роботі лише бетонного заводу одразу їх знизили на 20 відсотків. Щоб якось вдихнути життя у напівзавмерлу промисловість і такий самий міський бюджет із двохмільйонним дефіцитом, керівництво Новодністровська має наміри взяти на свій баланс, довести до ладу і запустити панчішну, трикотажну фабрики. А то виходить, що мало не всі підприємства, які є ще на території міста, йому не належать, бо вважаються за райцентром Сокиряни. Там осідають і податки.
А віднедавна над Новодністровськом зависла справжня біда: він може позбутися останнього свого надійного податкового джерела — дністровських гідростанцій. Мінпаливенерго має серйозні наміри реалізувати дворічної давності президентський указ про об’єднання двох потужних енергетичних компаній на Дніпрі і Дністрі в єдину Національну акціонерну компанію «Укргідроенерго» і підвищити в такий спосіб ефективність управління гідроенергетикою країни. В Чернівцях проаналізували наслідки цього об’єднання і з жахом побачили, що вони боляче вдарять по й так бідному Новодністровську (а заодно і по області), який втратить, на думку аналітиків, майже 40 відсотків товарної продукції, в повному обсязі — місцеві податки та збори, а також гарантії здійснення інвестиційних проектів на спорудженні другої черги ГАЕС, оскільки його соціальна сфера цілковито зав’язана на темпах і обсягах будівництва цієї станції.
Вислухавши аргументи буковинських чиновників, у столиці вирішили питання наразі згорнути, залишивши місто з податками, а гідроенергетику — з проблемами.
Але навіть податки не вирішують усіх питань. Новодністровськ ніби вважається містом, ще й обласного підпорядкування, однак досі не має багатьох необхідних міських структур. Приміром, усі грошові операції повинні вестися тільки через відділення Держказначейства, а його немає. Немає і філії Пенсійного фонду, що створює страшні незручності пенсіонерам, яких тут майже півтори тисячі. Щоразу вони змушені їхати в райцентр за 25 кілометрів. Так само мусять робити й ті, хто хоче подивитися обласне телебачення, бо до Новодністровська з Чернівців не доходить сигнал. Міської газети, якщо продовжувати тему, теж давно не бачили. Ситуація схожа на інформаційну блокаду. Щоб її виправити, мерія запускає комерційне радіо і купує для міста окремий телеканал.
А ще місто на Дністрі, куди влітку приїздять з усіх усюд на відпочинок, мріє про свій пляж. Він є, однак офіційно розміщений на території сусідньої сільради, яка, при такому розкладі паперових справ, повинна про нього піклуватися. Але пляж страшенно занедбаний, не має необхідних служб, зокрема й рятувальної станції. Там постійно трапляються трагедії. Дністер — швидкий і глибокий, нетверезих жартів і необачності не вибачає. Місто готове навести з пляжем порядок, однак, з’ясовується, не так просто змінити міські межі.
Взагалі, тут ідеальні місця для відпочинку. Ліси, гори, річка, де водиться навіть форель. Новодністровськ цілком міг би стати туристичною Меккою, особливо для тих, хто полюбляє рибальство, екстрим та подорожі із зануренням в історію. Навкруги — сарматські кургани, стародавні печерні монастирі. Окрім схимників, ці краєвиди облюбували столичні бонзи з гучними прізвищами і високими посадами. На жаль, вони будують тільки для себе дачі-палаци, лускастих череп’яних дахів яких не в змозі приховати навіть верхівки дерев. Туристичну ж інфраструктуру розбудовувати нікому.
Можна було б, звичайно, привести закордонного інвестора, але біда у тім, що його ніде поселити. Готель не готовий приймати гостей, тим більше іноземних. Через це недавно багато головного болю мали чернівецькі чиновники з облдержадміністрації, на яких покладалася організація українсько-молдовської зустрічі на урядовому рівні з досі неузгоджених питань демаркації міжнародного кордону дністровським фарватером. За протоколом, члени делегацій мали проживати в Новодністровську, ще й в одному приміщені, з відповідним рівнем комфорту. Але в призначений термін зустріч не відбулася: всі сили МЗС кинуто на російську дамбу біля Тузли. Є час (і, мабуть, чималий) довести готель до ладу.
— Наше місто молоде. А все молоде потребує підтримки, — каже мер Новодністровська Анатолій Болдашев, якому новодністровці вдруге довірили очолювати міську раду. — Ми на неї сподіваємося, але й самі не сидимо склавши руки. Ось відкрили філіал Чернівецького національного університету. Поки тільки заочне відділення, але наступного року для трьох тисяч студентів запрацюють п’ять факультетів зі стаціонарною формою навчання. На цей філіал місто покладає великі надії.
Можливо, тепер молодь не залишатиме Новодністровськ. І тут знову народжуватимуться діти. Колись у сучасне, з хорошими спеціалістами пологове відділення міської лікарні їхали народжувати жінки з сусідніх сіл і навіть із райцентру. Сьогодні ж тримати ціле відділення економічно недоцільно: на місяць є лише п’ять породіль. Їх везуть у Сокиряни…
Епоха романтики, яка тридцять років тому породила на бурякових ланах нове місто, минула. Епоха прагматизму не дуже охоче вписує його в свої реалії. Але Новодністровськ не бажає відчувати себе пасинком часу. Особливо зараз. Хотілося б іти в обіцяне колись світле майбутнє.