КРИМ: «КРАКОВ’ЯК ЕКОНОМІКИ» ЗАМІСТЬ «ВАЛЬСУ ГАЛУЗЕЙ»?

Поза сумнівом, зростання ВВП на 8—9% в Україні лише частково «сталося» завдяки центральній економічній політиці. Велику роль відіграли сильні прогресивні тенденції в регіонах, що базуються насамперед на ініціативі приватного бізнесу.

Аналіз Криму як цілісного економічного регіону цікавий тому, що, по-перше, півострів із 4,3% території та населення країни неодноразово претендував то на особливу регіональну економічну політику, то на власну податкову систему, то на одноканальний бюджет, то взагалі на статус полігона економічних новацій у країні. По-друге, Крим — напевно, єдиний регіон зі своїми власними податками. По-третє, навіть у просторовому розумінні, АРК — певною мірою відособлене географічне утворення, що сприяє і замкнутості економічних процесів, а тому саме як регіон вона характерніша і за Донбас, і за Західну Україну...

«Переломний» рік,
що примножив невідповідності

Раніше вважалося, що для подолання кризи Україні вистачить трьох років. Насправді знадобилося значно більше. Ще 2002 рік у Криму був відзначений спадом навіть у промисловості — 6,5%, тоді як 2003-й дав приріст виробництва у цій найголовнішій, на думку економістів, сфері — 18,9%. Торік, розповідає міністр економіки Криму Володимир Куліш, у Криму вперше застосовано такий інтегральний показник, як валова додана вартість (ВДВ) для регіону. Її зростання проти 2002-го становить уже 7,6%, а це означає, що початок комплексного піднесення підготовлено в надрах усього попереднього періоду.

Від спаду до піднесення (та й то далеко не в усіх галузях, зростання ще не торкнулося аграрного сектора) минуло не менше 10—12 років. Чому ж економісти помилялися в прогнозах? Бо думали: економіка може бути свідомо керованою з якогось одного центру, уряду, наприклад. Але це виявилося неможливим. Усі 90-ті і початок ХХI століття вона живе вже за своїми законами, і в ній більше діяли механізми самоврядування, а не традиції сумнозвісного Держплану. До таких ринкових механізмів можна зарахувати взаєморегуляцію попиту та пропозиції, розвиток малих і середніх виробництв, кредитування приватного бізнесу, поступове нарощування потенціалу приватного виробничого сектора...

Неважко помітити, що такий механізм самоорганізації діє на рівні «попит—виробництво товару», але на рівні взаємовідносин цілих галузей економіки він часто безсилий вирівняти диспропорції, оскільки «розігнати» цілу галузь — і дорого, і громіздко, і технічно складно. Це призвело до того, що деякі галузі та підприємства у нас рушили вперед швидше за інші. Крим одночасно демонструє такий перепад якості, як зростання зовнішньоторговельного обороту на 14% і глибока структурна й технологічна відсталість аграрного сектора, як збільшення іноземних інвестицій на 13% за рік і криза традиційних для Криму галузей — тютюнництва, шовківництва, вівчарства, ефіроолійної, рибної та консервної галузей.

Через брак ресурсів уряд змушений «виривати» зі спаду економіку вроздріб: спочатку кілька заводів, потім цілу галузь, потім погоджувати їхні темпи між собою. Якщо ДАК «Титан» (приріст 44,7%) розвивається семимильними кроками, то ФВО «Море» і «Кримський содовий» забезпечують показник менше одного відсотка. 2002 року в Криму було 137 підприємств, які знижують виробництво, 2003-го їх стало менше, та однак ще багато — 89.

Найкращий регіон за якістю життя?

Не можна сказати, що в Криму на всі процеси в економіці дивляться крізь пальці. Навпаки — намагаються ними керувати. Міністр економіки Володимир Куліш каже, що «уряду вдалося правильно розставити акценти». Як відомо, в автономії розроблено Стратегію розвитку до 2011 року, в якій основним визначено амбітне завдання зробити Крим на той час найкращим за якістю життя регіоном у країні. І торік уперше за останні роки забезпечено приріст виробництва товарів народного споживання — на 20%.

Хоча без оптимізації структури всієї економіки підвищити якість життя кримчан нереально, уряд поки що не може розпочати конкретних структурних реформ. Ідуть лише підготовчі процеси: поступово стає менше підприємств, які працюють зі збитками і скорочують виробництво, зменшується кількість підприємств, що простоюють (торік зі 137 до 89), створюються нові виробництва (фабрика морозива «Віко», наприклад, що для курортного Криму надзвичайно важливо).

Триває вирівнювання виробництв у регіональному вимірі: якщо 2002 року приріст давали сім районів півострова, то торік — уже 14 із 25. На передній план виходить найслабша ланка — диспропорції між галузями, всередині галузей. Усунення їх і буде тим «стартером», який запустить їхні внутрішні «двигуни» для комплексного й інтенсивного розвитку. Якщо сказати мовою ліричною, то нинішній «стрибучий» і багато в чому «спонтанний» «краков’як економіки» має замінитися плавним «вальсом галузей», головною метою і рушійною силою якого буде якість життя як інтегральний показник рівня розвитку всього суспільства, а не тільки його економіки.

Диспропорції як гальмо економіки

У структурі валової доданої вартості Криму частка сфери послуг (52%) уже перевищує частку матеріального виробництва — 48%. Ця картина принципово відрізняється від структури радянської економіки, у якій основою основ вважався випереджаючий розвиток матеріального виробництва. Однак і нинішнє співвідношення Володимир Куліш не вважає оптимальним. Адже в країнах із високим рівнем життя частка матеріального виробництва у ВДВ становить приблизно 30%, а частка послуг — 70. На 2011 рік, якщо тенденції оптимізації збережуться, частку послуг вдасться підвищити до 60%, чого все ж таки недостатньо для Криму: адже зрозуміло, що в курортній місцевості головним має бути саме виробництво послуг. До того ж ВДВ на душу населення в Криму нижчий, ніж у середньому в Україні. Він сьогодні становить близько 2,7—2,8 тис. грн. на рік.

Оптимізація у сфері зайнятості повинна, звісно ж, відповідати духові часу, тобто переважна більшість зайнятих має припадати на приватний малий і середній бізнес. У країнах із розвиненою ринковою економікою у сфері малого бізнесу завжди зайнята більш як половина населення. У Криму — тільки 28,5%. І темпи зростання малого підприємництва свідчать, що сьогодні саме воно є «локомотивом» соціальної реконструкції. У середньому за рік кількість МП у Криму зростає майже на 16%, сьогодні на кожні 10 тис. населення припадає 61 мале підприємство, а це другий показник у країні, більше — тільки в Києві. І якщо центральний уряд не заглушить зростання приватної ініціативи новими податковими утисками, як це сталося з єдиним і фіксованим податком, то на 2011 рік Крим має всі шанси довести питому вагу зайнятих у малому підприємництві до 40—50%. Передбачається, що це та критична маса суспільства, яка стане гарантом не лише його стабільності, а й подальшого прогресу.

Середня заробітна плата за дев’ять наступних років, з огляду на оптимізацію структури економіки та зайнятості, має зрости в 3,3 разу, тобто з 359 гривень 2002 року до 1170 гривень 2011-го. Чи реально це? Той факт, що 2002-го зарплата зросла, порівняно з попереднім роком, на 19,3, а 2003-го — на 18,4%, дає підстави для оптимістичних оцінок.

Проблема в тому, що зі зміною власника не змінюється адекватно ефективність управління. Сьогодні частка приватної та колективної форм власності в основних фондах Криму ще не перевищила частку державної та комунальної і становить 45%. Відповідно до Стратегії, на 2011 рік її слід довести до 60%. Але найбільше від зазначеної диспропорції потерпає аграрний сектор. У Криму 2003 року приватники виробили 86% молока, 63% м’яса, 49% яєць. «Однак ні на державному, ні на місцевому рівнях так і не відбулося зміщення акцентів уваги у бік селянських господарств та населення», — каже Володимир Куліш.

Ситуація в аграрному секторі сьогодні майже критична: селяни здебільшого готові успішно виробляти все потрібне до столу, однак справа гальмується через відсутність сучасної кредитної системи, нерозвиненість сільської іпотеки, брак і нерозвиненість аграрних бірж та багато іншого. Навіть саме реформування села Україна почала з восьмирічним запізненням: передачу землі та майна колгоспів у приватну власність потрібно було розпочати відразу ж після здобуття незалежності, і якби це сталося, то сьогодні українське селянство було б уже найзаможнішою частиною суспільства. Більше того, у країні виникло катастрофічне відставання виробництва сільгоспмашин від потреб аграрного сектора.

Чимало регіональних проблем технічного забезпечення сільського господарства можна розв’язати з допомогою кримських промислових підприємств. Сьогодні на їхньому рахунку вже 850 найменувань запасних частин і 42 — машин та механізмів. Але потенційно вони можуть випускати понад 3 тис. найменувань запасних частин і 120 видів сільгоспмашин.

Саме диспропорції зупинили напівдорозі і кримський курортний комплекс. Здається, зараз його стан не викликає занепокоєння, але це на поверховий погляд. Коли сьогодні з ностальгією згадують, що Крим приймав раніше 8—10 млн. відпочивальників на рік, то вже з цього випливає, що всеукраїнську здравницю слід розширювати. Зараз ці плани зводяться переважно до створення цілорічного курорту. Водночас освоєні курортні ресурси автономії: Євпаторія, ПБК із Севастополем, Судак і Феодосія — це всього третина потенціалу. Вже понад десять років про розвиток багатющих ресурсів Кримського Приазов’я з його Арабатською стрілкою та грязями, Керченського та Каркінітського півостровів тільки говорять...

Так, у той ще не освоєний «степ» конче треба прокласти дороги, у тому числі й залізницю, потрібні газопроводи, водопроводи, електролінії, маса будівельного матеріалу — але віддача буде кардинально іншою, курортний потенціал Криму збільшиться, як мінімум, утричі! І майбутні курортники зможуть самі переконатися, що озеро Чокрак варте кількох Сак, а майбутні арабатські комплекси, можливо, затьмарять Ялту, але вкладати все, як сьогодні, у ПБК — явний перекіс...

Втім, перекоси теж бувають різні. Є такі, що не позначаються на економіці, а є критичні, які стоять поперек шляху магістрального руху. «Сьогодні можна говорити про багато пріоритетів, але без усунення головних диспропорцій між галузями і всередині їх нам буде неможливо рушити далі», — вважає міністр економіки Володимир Куліш.