Коли ж настане інвестиційний рай?

Наша область, якщо вірити керівництву, вже мала б просто купатися в інвестиціях. Першого заступника голови облдержадміністрації Андрія Ніколаєнка, власне, й призначали як потенційного провідника майбутніх інвестицій. Адже працював певний час у посольстві, знає корейську мову. Кілька зустрічей з корейськими делегаціями й справді відбулися в Кіровоградській облдержадміністрації, але закінчилися фактично нічим, і сьогодні про них воліють не згадувати.

Так само потужним інвесттанком мав пройтися по наших теренах перший заступник голови облради Олександр Шаталов. Бо під час призначення на цю посаду, якої досі в Кіровоградській облраді не було і потреба в якій до цього часу насправді не зрозуміла (створювати піар голові облдержадміністрації могли б і чиновники нижчого рівня), якраз цей аргумент - про інвестиції - використовувався як найпереконливіший.

Тим часом Кіровоградщина має на інвестиційному напрямі доволі скромні здобутки. За даними обласного управління економіки, у січні-червні 2011 року в економіку області іноземними компаніями вкладено всього 4,2 млн. дол. прямих інвестицій. Звісно, ми не можемо тягатися зі столицею чи з великими промисловими регіонами, але якщо не брати їх до уваги, то кошти, м’яко кажучи, невеликі. Цю прогалину вирішили заповнити проведенням шикарного заходу - міжнародного інвестиційного форуму Elisavetgrad Investment Day-2011.

Інвестори чи інвестітори?

Мабуть, багато хто пам’ятає, як в одному з телеефірів Петро Порошенко жартував з приводу свого першого досвіду інвестування. Приїхав він у село, а голова питає:

- Ти хто? Інвестітор? Давай гроші і їдь.

- Та ні. Давайте подивимось, які у вас виробничі потужності, яка організація праці…

- Нє-нє-нє! Це ми без тебе розберемося, а ти давай гроші і їдь.

Картина, звичайно, утрирувана до неможливості та характерна хіба що для перших років переходу до ринкової економіки. Сьогодні багато що змінилося. І все ж ставлення до інвестицій як до якоїсь чарівної палички, з допомогою якої можна швидко і просто розв’язати всі проблеми, залишається, особливо в глибинці.

Саме слово «інвестиції» вже чарівне. Принаймні, якщо відвідати згаданий форум, складається враження, що його ініціатори в це вірять. Вони гордяться тим, що у форумі взяли участь понад 300 учасників із 19 країн світу, п’ять офіційних делегацій, віце-прем’єр Сергій Тігіпко. Але на думку окремих спостерігачів, у залі практично не було перших осіб, тих, хто реально міг би інвестувати в ті чи інші проекти. Та й дивно було б, якби ці поважні люди цілий день сиділи і слухали просвітницькі виступи про велику потребу продовольства у світі, чи про банківські інструменти залучення фінансування, чи про перспективи й можливості економічних відносин між Канадою та Україною, чи про те, як функціонує агентство регіонального розвитку у Польщі.

Навіть ті виступи, які апріорі нібито передбачали конкретику, зокрема презентація великих інвестпроектів області, мали загальний характер. Так, область має у своїх надрах усю таблицю Менделєєва, понад 300 великих родовищ корисних копалин, поклади золота, потребує інвестицій в агропромисловий комплекс, машинобудування, енергетику, переробку. Ті, хто має гроші і реально збирається їх вкладати, всі ці азбучні речі знають набагато краще та глибше. А якщо чогось не знають, то Інтернет завжди під рукою. На їхню увагу заслуговувала хіба що фраза Андрія Ніколаєнка, що в області дозвільну систему буде спрощено до мінімуму.

Однак це невелика втіха на тлі тих неофіційних, зрозуміло, розмов про те, що великому бізнесу довелося віддавати частку надбаного, так би мовити, «смотрящим» над регіоном. Звісно, офіційних заяв ніхто не робив. Але від цього сумнівів і побоювань не поменшало. Можна з певністю сказати, що середній і малий бізнес в області сидить, як миша під віником: якщо у таких китів забрали, то нас можуть повністю розчавити будь-якої миті. Дуже слушний час для інвестицій! І якщо у тих чутках є хоч незначна частка правди, то, очевидно, ключовим питанням залишається довіра до влади. Його мав би хоча б зачепити Сергій Тігіпко, але супероптимістичний виступ віце-прем’єра не залишив сумнівів: у влади - своя пісня, у народу - своя.

А в інвесторів? Крім чуток, є й конкретні приклади. Відомий в області підприємець Віктор Шмідт, маючи солідні міжнародні зв’язки, готовий залучити в Україну понад 150 млн. євро для будівництва сміттєпереробних заводів. Новітня технологія дає змогу виробляти зі сміття дизельне паливо, скраплений газ, світлі нафтопродукти, електроенергію. Але спершу треба було б розробити державну програму, яка оптимально визначала б потреби і можливості регіонів. Утім, неодноразові консультації в Міністерстві екології та природних ресурсів нічого не дали. А в Кіровограді підприємцю, знову ж таки, неофіційно, запропонували купити 5 млн. тонн сміття міського сміттєзвалища за 250 млн. грн… Ще й за приміщення, яке він придбав для майбутнього заводу, уже більше двох років доводиться судитися з якимось новоявленим «власником».

Сьогодні підприємець запропонував цей проект у Чехії, де за нього відразу ж вхопилися обома руками. Все-таки хочеться сподіватися, що вдасться побудувати заводи в Україні, але навряд чи це буде Кіровоградщина… Отакі інвестиції. Тож Віктор Шмідт упевнений: держава не зацікавлена пускати в Україну солідні інвестиції (найбільший наш інвестор - Кіпр, звідки, швидше за все, просто повертаються наші гроші, виведені в офшори), бо разом з економікою розвиватиметься й суспільство. А чи потрібно це нинішній владі?

Тим часом на форумі дійшли висновку - нашій області потрібно 3-3,5 млрд. дол. інвестицій. Та хоча б мільйонів 300 щороку! Згадайте 4,2 млн., отримані у першому півріччі цього року, і скажіть, що ініціатори форуму не вірять у чарівні палички і чарівні слова. Та й жарт про інвеститора не здається таким уже неактуальним…

Дайте хоч щось, беріть усе, що хочете!

За флером чарівності поняття і слова «інвестиції» суспільство мало замислюється над тим, що ж це таке насправді? Уявіть: ви у щось вкладаєте свої кошти і хочете чітко знати, що ваші гроші не пропадуть і яку віддачу від вкладених коштів матимете. Це зрозуміло, як двічі по два - чотири. Так само інвестор має чітко розуміти, який прибуток і коли він зможе отримувати. Який стан на ринку вироблюваної продукції чи послуг, які перспективи? Тобто кожен інвестиційний проект має включати аргументований і переконливий економічний аналіз, прийнятний для інвестора. Натомість у збірнику інвестиційних пропозицій, які одержали учасники форуму, зазначено лише суми очікуваних інвестицій, інколи орієнтовний час окупності і нинішній рівень рентабельності підприємств. Звісно, така інформація не є вичерпною для реальних вкладень. Та й чи є цілком зрозумілою картина для тих, хто пропонує? Якщо ми шукаємо інвесторів під готовий проект, то це означає, що ділитимемо прибуток із кимось. Що більше інвестор вкладе, то більше віддамо.

При цьому слід чітко уявляти, яка частка справи інвестується. Вкладення більше половини вартості проекту означає, що ми вже не зможемо приймати щодо нього жодних рішень. А якщо хтось повністю фінансує проект, це означає, що нас просто придбали оптом, і ми перетворилися на найманців на своїй землі за чужі гроші. Але ж інвестиції потрібні скрізь, і їх скрізь чекають і вітають! Чому? Очевидно, розумний, зважений підхід до справи, коли захищено інтереси і національного виробника, і інвестора, і територіальних громад, приносить тільки користь. Та чи завжди у нас так?

На цьому тлі просто сакраментально виглядають мало не заклинання керівництва області про багатющі надра Кірово­градщини. Уже в перші дні після форуму з’явилися переможні повідомлення про те, що під час заходу підписано протокол намірів з китайською корпорацією China Coal Technology and Engineering Group Corp про співробітництво у буровугільній галузі, турецька компанія «Есан» презентувала інвестиційний проект з розробки Вікнинського родовища первинних каолінів та будівництва збагачувальної фабрики, з Нижньосілезьким агентством з економічного співробітництва (Польща) досягнуто домовленості щодо співпраці у створенні оптового ринку на території Кіровоградщини.

Проте ці повідомлення не містять інформації про те, на яких умовах діятимуть інвестори, яку частку проектів фінансуватимуть, що конкретно ми від цього матимемо і чи вигідно це у довгостроковій перспективі? Перелічені та багато інших нюансів варто прорахувати, продумати і зробити публічними, щоб за можливості уникнути помилок, особливо коли йдеться про надра. Адже це те, що належить не лише нам, а й прийдешнім поколінням.

До речі, генеральний партнер форуму компанія «Велта» нині активно розробляє Бирзулівське родовище ільменіту та будує гірничо-збагачувальний комбінат з видобутку та переробки ільменітового концентрату. Переконана, що громадськість області, крім переможних багаторазових реляцій про появу робочих місць, розвиток територій, до пуття не знає, що принесе краю цей проект у довгостроковій перспективі. Фірмі, звісно, прибутки. У дні, коли відбувався форум, керівництво «Велти» представляло свій проект на П’ятому всесвітньому конгресі титанової промисловості у Гонконзі.

Конгрес щороку збирає близько 300 представників титанової промисловості - від виробників сировини до кінцевих споживачів. Фірма, звісно, турбується про майбутній збут, тому її керівництво й віддало перевагу Гонконгу перед Кіровоградським форумом…

І останній штрих: організацією форуму займалась не обл­держадміністрація, як було раніше, а спеціально запрошена (і, зрозуміло, відповідно оплачена) фірма. Показного лоску було з лихвою, але фірма-організатор продемонструвала свій глибокий провінціоналізм, вибравши робочою мовою форуму російську. Дивно, що багато хто й досі не розуміє простої істини: навряд чи хтось поспішить довіряти свої гроші країні, де форуми проводять чужою мовою. Та й Elisavetgrad на карті України потенційні інвестори шукатимуть дуже довго… Можливо, так само довго, як ми після подібних форумів чекатимемо інвестиційного раю в окремо взятій області.