Київські водяні війни

Відносини міської енергокомпанії та «Київводоканалу» ніколи не були ідилічними. З одного боку, водоканал — один із найбільших споживачів електроенергії. Він забезпечує цілодобове постачання питної води понад 2,6 млн. чоловік, до 3 тис. підприємств, а також відведення та очищення 1,3 млн. кубометрів стічних вод на добу. З іншого — комунальники постійно винні енергетикам. І хоча вивіреної суми боргів не існує (сторони рахують їх по-різному, періодично оспорюючи висновки один одного в судах), завжди йдеться про десятки мільйонів. Усі спроби «розкермувати» ситуацію успіху не мали...

При цьому однією з найбільш спірних проблем є гаряча вода. У принципі, її, як і холодну, до будинків подає водоканал. А далі шляхи розходяться. Відповідно до розпорядження Київської міської держадміністрації №1261, за постачання теплової енергії (отже, і гарячої води) відповідає «Київенерго», за постачання холодної води — ВАТ «Київводоканал».

Підігрів холодної води відбувається на теплопунктах, більшістю із яких управляє «Київенерго». При цьому енергетики пред’являють рахунок на оплату, виходячи з витраченого на підігрів тепла (тобто в гігакалоріях). Саму воду вони вважають тільки теплоносієм, що дуже не подобається комунальникам.

Ті наполягають, щоб енергетики спочатку купили в них холодну воду, а потім нагріли. Енергетики стверджують, що технологічно з водопровідною водою вони справи не мають, і купувати їм її немає потреби...

Власне кажучи, питання технології в даному випадку є глибоко вторинними. Основна справа — у грошах. Нині за тепло платять споживачі, причому потік платежів йде досить нерівномірно. Постійно накопичуються борги. У запропонованому водоканалом варіанті частина платежів перекидається на його частку. І, відповідно, на стільки ж зменшується пайка «Київенерго».

Точку зору водоканалу підтримала мерія. Ще кілька років тому було прийнято постанову міської адміністрації «Про поліпшення фінансового становища «Київводоканалу», відповідно до якого і пропонувався варіант із купівлею холодної води...

Логіка постанови була дуже простою. Оборот «Київенерго» — близько 300 млн. дол., тобто майже вп’ятеро більше, ніж у водоканалу. Виробництво електроенергії в «Київенерго» високорентабельне, по теплу — теж загалом вибиваються в «нуль», отже, можуть трохи й допомогти...

Проте «Київенерго» перспектива «допомоги» не надихала. Рішення відразу постаралися спустити на гальмах, добре, що приводів було досить. На думку енергетиків, воно тією чи іншою мірою суперечить приблизно 20 законодавчим актам України.

Основним же було те, що «Київенерго» понесло би додаткових витрат на рівні 5 млн. дол. З’явилася б необхідність створювати власні лабораторії з якості води тощо. Не кажучи вже про те, що ускладниться і стане дорожчим проходження платежів. Загалом, теплогенеруючій компанії нова схема нічого хорошого не принесе.

Конфлікт уже давно набув публічного характеру — протиріч між «Київенерго» і водоканалом ніхто не приховує.

До речі, у небажанні допомагати «тому хлопцю» столичні енергетики не самотні. Такі ж процеси протистояння тепловиків і місцевих водоканалів відбуваються в Одесі, Харкові, інших містах.

Спроби примусити енергетиків укласти договори в судовому порядку в великих містах України провалилися. Якщо ж казати про столицю, то за час, що минув, тут істотно змінилася розстановка сил.

Коли приймалося розпорядження, контрольний пакет «Київенерго» ще перебував в управлінні міськадміністрації, тож бунтувати доводилося стоячи навколішки. Нині місту належить лише 12,73% акцій, отже мерія — просто невеличкий акціонер, і «хотілки» за бажання можна пропускати повз вуха. Що, власне, і робиться.

Тим паче що з вільними коштами в енергетиків далеко не так добре, як вважають на Хрещатику, 36. Газовики цілком конкретно взялися за них, жорстко вимагаючи платежів. Що й продемонстрували ще раз цієї зими, коли обсяги газу для столиці регулярно зменшували. Причому основні труднощі з газом ще попереду: вічно постачати місто по 32 дол. за тисячу кубометрів при закупівельній ціні 50 у «Нафтогазу» навряд чи вийде. І ера пільгового газу рано чи пізно закінчиться. Усе буде, як у Європі, — газ по 80—150...

Не виправдалися й очікування міста на підтримку його позиції іншими акціонерами «Київенерго». «Запоріжсталівська група» Іванова—Шнайдера, що контролює майже 28% акцій, не втручалася в конфлікт. Хоча б тому, що самій знижувати ринкову вартість свого пакета їй як мінімум не з руки...

Надії міських чиновників на створення чергового столичного монстра — «Київенергохолдинга», у який би влили й енергетиків, і водопровідників, схоже, теж пішли в забуття. На тлі неминучого посилення Антимонопольного комітету чергове супероб’єднання навряд чи вигорить. (До речі, у холдингу «запоріжці» одержали б приблизно 40%...)

Місто вже надивилося, до чого призвела монополізація будівництва. У повній відповідності з економічною теорією результатом став різкий стрибок цін з одночасним погіршенням якості робіт. Повторювати такий «успіх» у теплопостачанні не варто — у «Київенерго» вистачає інших проблем.

У «Київводоканалі» теж незабаром намічаються зміни. Нині його очолив виходець із «Київенерго» Сергій Сердюк, що, вочевидь, трохи зніме напруженість (щоправда, питання, чи надовго — протиріччя ніхто не відміняв).

Плюс до цього заступник глави КМДА Ігор Лисов знову анонсував плани виставити на продаж 25% акцій ВАТ «Київводоканал». Спроби приватизації водоканалу тривають уже давно — і основним фаворитом вважають тих самих «запоріжсталівців» (Іванов і Ко). Нині кажуть про те, що конкурс оголосять ще наприкінці цього року (тобто до виборів у Київраду).

Поки що викуплено майже 7% акцій водоканалу. Новому акціонеру доведеться навчитися жити дружно і з містом (у нього збережеться 67%), і з енергетиками. Та хоч хто прийшов би, центри впливу у водоканалі змінюватимуться. Неминучий процес усушки та утруски...

Безсумнівно, зміни зачеплять і відносини з енергетиками. Проте єдине, що можна прогнозувати, — процес буде тривалим і болючим. Хто в ньому виграє, неясно. Втім, дуже сумнівно, що городяни...