«Київміськбуд»: збори поза схемою

Збори холдингу «Київміськбуд» традиційно проходять за усталеними правилами: на збори нікого, окрім акціонерів і запрошених, не пускають. Ну, а потім проводять підсумкову прес-конференцію і розповідають про свої успіхи, а також про те, як важко холдингу жити на кілька десятків відсотків на рік за умов зростання цін на його продукцію...

Обмеження доступу на збори пояснюється й багаторічною боротьбою з інвесткомпанією ТЕКТ Вадима Гриба. Хоча пакет, який належить тектівцям, становить частки відсотка, формально вони цілком мають право ставити керівництву холдингу чимало неприємних запитань. Щоб уникнути цього, їм традиційно ухвалою чергового суду забороняють брати участь у зборах. І за можливості відловлюють на вході й нейтралізують у залі. Втім, серйозно вплинути на хід зборів їм жодного разу не вдалося: у залі в основному сидять солідні люди з дорученнями і голосують правильно.

До того ж досвід роботи ТЕКТ на придбаному ним
ДБК-1 складно назвати успішним — комбінат практично вилетів із ринку і перебуває в стані банкрутства. Проведене кілька років тому скуповування акцій інших будпідприємств суттєвого успіху не мало. Хоча у восьми ключових компаніях удалося зібрати досить серйозні пакети акцій (до 15—21%), але навіть символічної участі в контролі над ними ТЕКТ не отримав.

Створене ТЕКТом для управління цими підприємствами ЗАТ «Сучасне будівництво» нічим ефективним відзначитися поки не змогло. Хіба що цікавою внутрішньою структурою, де на двох постійних працівників, які отримували зовсім недавно аж 1400 грн. на рік на двох, припадає аж три члени спостережної комісії і три члени ревізійної.

Та й спроби знайти особливий кримінал у діях КМБ теж якогось успіху не мали. Побічно це визнали і самі тектівці.

Після проведених 21 березня ц.р. чергових зборів акціонерів вони звернулися до депутатів Київ­ради з черговим листом про стано­вище в холдингу. Ключовою його думкою стало те, що ХК «Київ­міськбуд», на їхню думку, із кожним днем утрачає вплив на підконтрольні йому дотепер підприємства. Під гаслом захисту підприємств від сторонніх акціонерів найбільшими акціонерами цих підприємств стали їхні керівники або підконтрольні їм фірми.

Якщо раніше холдинг «Київміськбуд» забезпечував замовленнями на будівництво підконтрольні підприємства, то тепер вони й самі активно включаються в цей процес і самостійно купують майданчики під забудову. Або беруть участь у спільних проектах із власниками земельних ділянок. Все це правильно, однак новиною для Київради не є. Більше того, можливості концентрації пакетів акцій були закладені ще при створенні холдингу, та й закиди в скуповуванні акцій із боку компанії, котра займалася тим же, не вельми переконають депутатів.

Однією з красивих легенд, яку колись любили як чиновники мерії, так і керівництво ХК «КМБ», була історія про столичну будівельну компанію, контрольний пакет якої належить місту.

Реальність дещо інша. Холдинг володіє в основному блокуючими пакетами приблизно трьох десятків компаній. Насправді інвесткомпанія на 80% належить не місту, а Фонду держмайна (міській мерії пакет просто передано в управління на п’ять років). Тож основний її капітал — це навіть не акції, а напрацьовані роками зв’язки й авторитет. Те, що керуючому до минулого року холдингом Володимиру Поляченку особисто належить 4% компанії, зовсім не означає, що його вага в прийнятті рішень у двадцять разів менша, ніж у міста. Ну, а про вплив на асоційованих членів годі й казати.

Про авторитет пана Поляченка свідчить і той факт, що навіть його противники визнають — частки холдингу в акціонерних компаніях не розмивалися. З іншого боку, його керівництво «не лише не намагалося зберегти контроль над своїми підприємствами, а навпаки, сприяло зниженню ролі «Київміськбуду» із точки зору управління».

У принципі, правильно — скуповуванню акцій у менеджменту воно не заважало, навіть як могло сприяло. Проте пакети холдингу при цьому не розмивали.

А либонь спроби розмити пакет акцій «Київміськбуду» були значно численнішими. Але з людьми тихо працювали. У результаті частку малих акціонерів (і ТЕКТ) при різного роду додемісіях намагалися розмити, а частку КМБ — не чіпати.

Стосунки з керівництвом міста теж були чудовими. Поляченка й Омельченка пов’язували багато років спільної роботи.

Загалом, на початку минулого року склався чіткий баланс інтересів, на тлі якого той же ТЕКТ проходив за графою «дрібні проблеми».

Однак рік тому ідилія закінчилася — Омельченко програв вибори, більшість із депутатів старої Київради, котрі брали участь у виборах, до її нового складу теж не потрапили, який з урахуванням розширення до 120 чоловік оновився на 80%.

Радикально змінився і якісний склад ради. Якщо в попередній основний тон задавали чиновники мерії та їхні наближені, то в новій з’явилися десятки бізнесменів, котрі добряче витратилися на прохідні місця в списках усіх без винятків партій. Ці гроші треба було повертати, а отже, потрібні були донори. Більша частина з них задовольнилася отриманням доступу до безкоштовної роздачі землі, якої за неповний рік і роздали кілька сотень гектарів. Зате ідею із запровадженням тільки аукціонного продажу землі благополучно зам’яли. Гравці трохи більші (типу Андрія Іванова) отримали в подарунок комунальний банк і зміцнили позиції в енергосистемі та ЖКГ.

Початок круговерті боротьби за владу та формування промерської більшості безперервно вимагав від мерії роздачі пряників. Не кажучи вже про те, що й у команді Черновецького з’явилися фахівці з корпоративного управління загалом і щодо нерухомості зокрема. Так, його зять і депутат Київради Супруненко дуже непогано розуміється на цій темі.

Для будівельників усе виявилося гірше — налагоджені зв’язки зруйнувалися, а новачки серед депутатів не страждали на відсутність апетиту.

На цьому тлі холдинг «Київміськбуд», який мав стосунок до контролю ринку з оборотом до 2 млрд. дол. на рік, виглядав дуже привабливо. Реальний щорічний прибуток будівельних організацій, у яких він має акції, по мінімуму оцінювався в 200—300 млн. дол. Те, що тільки 20 млн. із них показували як консолідований прибуток усього холдингу, надавало меті приходу на цей ринок ще більшої чарівності.

Тож неминуче виникала небезпека переділу. До того ж В.Поляченко волів не встрявати у мишачу метушню зі скуповуванням фракцій у Київраді, а дистанціювався, перейшовши у Верховну Раду. Це відкривало більші можливості для лобіювання необхідних законів. Та й холдинг краще було прикривати згори.

Більше того, завдяки Віктору Ющенку йому вдалося провести на посаду керівника холдингу свого вихованця і співвласника ДБК-4 Петра Шилюка, теж цілком авторитетну людину в будівельних колах.

Платою для мерії стало отримання контролю над спостережною радою КМБ — із трьох членів лише один представник менеджменту зберіг мандат. Зате з’явився колишній помічник Супруненка, а нині — представник фракції Черновецького Денис Камарницький і член тієї ж фракції, начальник головного управління комунальної власності міськ­адміністрації Анатолій Чуб.

Друга серія «контрольної з КМБ» розгорнулася вже на цьогорічних березневих зборах. На них замінили останнього КМБівського члена спостережної ради і тепер СР цілком контролює міськадміністрація. Заодно перед зборами з холдингу звільнили першого віце-президента Станіслава Мартинюка. Спочатку йому запропонували піти «за власним бажанням». Після відмови піти «по-хорошому» його звільнили напередодні зборів рішенням спостережної ради.

На зборах холдингу його спостережній раді ще додали повноважень. Тепер вона може сама звільняти і голову правління, що викликало певний скепсис стосовно долі самого пана Шилюка. У будь-якому разі, демонстрація сили уже відбулася. Після цього презентувати публіці непорушну єдність акціонерів і менеджменту не стали. Втім, не слід і перебільшувати значення того, що відбулося: березнева перемога Черновецького — це ще далеко не кінець. Не факт, що це навіть кінець початку.

Як зазначалося, частка холдингу в підприємствах доходить до 30%. Тож для менеджменту тих із них, де ще не сформовано свій контрольний пакет, це непоганий стимул для довикуповування акцій. Щоправда, сваритися з містом — все одно річ непроста. Але ті, хто не вміє лавірувати на нашому ринку, довго не працюють. Причому це стосується і мерів — за багатьма будівельниками стоять бізнес-інтереси депутатів. Та й нові зв’язки напрацьовуються.

До того ж є й хороші новини. Приміром, спроба того ж Гриба домовитися з промерськими силами торік завершилася тим, що йому запропонували поділитися часткою в пакеті. Але пропозиція акціонувати кілька десятків мільйонів доларів (тільки на скуповування пішло близько десяти) йому не сподобалася.

Загалом, збори вийшли дуже повчальними і наштовхували на розмірковування...

Що стосується простих киян, то гарна новина є і для них: компанія заплатить місту дивіденди — цілих 11 млн. грн. Це становить три долари з кожного побудованого холдингом 2006 року квадратного метра. За його продажної ціни торік у 1200 дол. це, звісно, не вельми-то й щедро. І непогано б роз’яснити публіці, як на зростаючому на 70% за рік ринку можна не нарощувати обсягів будівництва (торік вони збільшилися аж на 1,2%) і майже не забезпечувати виплати дивідендів компаніям, що входять до холдингу. Автор розуміє: будівельникам доводиться часто і багато ділитися. Але можна було б і городянам кісточку кинути.

Втім, принципи безприбуткової роботи «із любові до городян» уже стільки разів пояснювали, що цього року, напевно, вирішили не повторюватися.