ЕКОНОМІЯ СВІТЛА БЕЗ ЕКОНОМІКИ СВІТЛОТЕХНІКИ

Побутові світильники вітчизняного виробництва зберігали позиції на українському ринку до 1994 року. І хоча напівкустарне азійське продукування світлотехніки на той час уже набуло широкого розмаху, проте вона ще не встигла захопити український ринок. Починаючи з 1995-го, світильники для житла з ярликом «made in Ukraine» відчутно втрачають позиції. Дешеві імпортні засоби освітлення йдуть до нас нестримним потоком. І величезне підприємство, один із гігантів у колишньому Радянському Союзі — ВАТ «Ватра» — послідовно «здає» цей сегмент ринку: з 30—40 відсотків у 1992—1993 роках скочується до 5 відсотків на межі 2001—2002-го.

А оскільки домінують чужі побутові світильники, то наступний хід — притягування з-за кордону комплектуючих до них. Тепер в Україні майже зупинилося виробництво скла, патронів із фарфору та інших деталей. І, мабуть, не дивно, що нинішнім пріоритетом «Ватри» є виготовлення освітлювальної техніки для шахт, кар’єрів, об’єктів сільського господарства, вулиць, стадіонів...

Отож, ринок побутових світильників для колишнього лідера у їх виробництві, вважайте, втрачено. У загальній торговій мережі виробів «Ватри» стає дедалі менше й менше. Поодинокі фірмові магазини — як болюча згадка про широкий асортимент засобів освітлення, що не витримали конкуренції. То чому ж українське «світло» вийшло з гри?

Дешеві побутові світильники походженням з Туреччини, Китаю, В’єтнаму, які нині заполонили Україну, розраховані на лампи розжарювання. Їх конструкція примітивно проста, а світловий ефект дуже низький. Це одна з основних причин дешевизни. А саме вона приваблює українського споживача.

Водночас більшість розвинених країн використовують енергоекономічну техніку освітлення. Судіть самі — шість–сім світлових приладів з енергоекономічними газорозрядними лампами споживають стільки ж електроенергії, як один прилад з традиційними для нас лампами розжарювання. Дуже шкода, що лише таких сучасних світильників в українських оселях лише 2—3 відсотки.

Навіть скупі статистичні дані можуть багато про що сказати. Нині в Україні для освітлення помешкань використовується майже 45 млн. штук світильників. Вони щороку «з’їдають» близько 6 млрд. кВт · год електроенергії, тобто практично один енергоблок потужністю 1 млн. кВт. І тому економія електроенергії для освітлення, насамперед житла, набуває особливого значення.

У виробництві енергоекономічних засобів освітлення «Ватра» має усі шанси конкурувати з імпортним ширвжитком. Її світильники забезпечують до 30—40 відсотків економії електроенергії порівняно з поширеним нині світлом у побуті. Президент ВАТ «Ватра» Роман Яремчук переконує, що «у державі потрібно насамперед змінювати філософію освітлення і широко впроваджувати енергозберігаючі технології у побуті — щоб українське населення уже не поверталося до практики розтринькування електроенергії. І замість того, щоб просити в ЄБРР гроші на добудову компенсуючих потужностей на Рівненській та Хмельницькій АЕС, можна економити на технологіях освітлення».

Важко в це повірити — ринок-бо втрачено! — однак фахівець з олівцем у руках доводить, що «Ватра» може щорічно випускати в достатній кількості ефективну техніку освітлення. А від її застосування економія досягатиме річної потужності одного енергоблоку-мільйонника.

Проте українські виробники світлотехніки великою мірою самі зав’язали собі очі. Вони досі не виробили власної рекламної політики як складової частини маркетингу. Реклами перспективних «ватрівських» світильників не знайдете навіть у місцевій пресі, не кажучи вже про загальнонаціональні канали телебачення чи радіо. Окрім того, тернопільській «Ватрі» чи львівській «Іскрі» таки варто перейняти сучасний зовнішній вигляд побутових світильників від зарубіжних конкурентів. Бо із застарілим «глечиковим» дизайном які ринки можна повернути?

Крім того, важко нині стверджувати, що існує державна підтримка виробництва енергоекономічного освітлення. Так, Національна програма енергозбереження в Україні працює, однак вона прив’язана до коштів, які щороку закладаються у держбюджеті для Державного комітету з енергозбереження. А сила підживлювання цього локомотива енергетичної безпеки держави залежить від індивідуальної волі, розуміння його важливості окремими чиновниками з Мінфіну, народними депутатами, відтак — депутатськими групами та фракціями.

Заступник начальника управління промисловості, енергетики, транспорту і зв’язку облдержадміністрації Лев Камінський нагадав призабуту ідею:

— На Тернопільщині, яка не має власних джерел генерації, можна реалізовувати пілотні проекти енергоекономічного освітлення, бо тут є унікальні можливості для поєднання науки з виробництвом — у Тернопільському державному технічному університеті імені Івана Пулюя відкрито навчальну спеціальність «Світлотехніка і джерела світла», дослідницькі лабораторії, а в місті — два відомі виробники світлотехніки — ВАТ «Ватра» та СП «Ватра-Шредер». Але цей потенціал майже не використовується. Невдовзі буде працювали лише один проект вуличного освітлення в місті. Окрім того, за останні два роки вдалося освітити енергоекономічними засобами по 13—16 закладів бюджетної сфери області. Цього явно замало. Причина? Кошти.

Державні органи ніби й визнають, що для електроенергетики треба розробити суворі правила гри і змусити дотримуватись їх усіх споживачів. Однак на практиці щось не видно прагнення навести хоча б якийсь порядок. Бо де ж освітні програми з економії енергоресурсів для населення і разом з тим широке впровадження приладів обліку високого класу точності, зокрема електронних лічильників, які не дозволяють красти електроенергію? Приміром, у побутових споживачів Тернополя їх встановлено не більше ста.

Президент «Ватри» Роман Яремчук не відкидає й можливості запровадження пільгових тарифів на електроенергію для населення, якщо воно споживатиме її через засоби енергоекономічного освітлення. Та зрозуміло одне: без системних стимулів для піднесення національного виробництва світлотехніки якісь поодинокі заходи довго виглядатимуть дитячим лепетанням…