ДРУЖБА ДОНЕЦЬКОГО БІЗНЕСУ З УРЯДОМ: РЕАЛЬНИЙ МІФ ЧИ МІФІЧНА РЕАЛЬНІСТЬ?..

Про те, що в Україні є багаті й достойні люди, які керують крупними структурами, знають усі. Час від часу інформація про них з’являється в ЗМІ і після цього починається час гадань, скільки відсотків істини в повідомленні відповідає дійсності. Ще рідше вони самі висловлюються з актуальних проблем економіки або політики. Тому до останнього моменту не вірилося, що ідея «круглого столу», у роботі якого візьмуть участь президент корпорації «Індустріальний союз Донбасу» Сергій Тарута, генеральний директор ЗАТ АРС Ігор Гуменюк, голова правління, генеральний директор Донецького металургійного заводу Олександр Риженков, буде доведена до логічного завершення. Однак зустріч відбулася в офісі ІСД і хід її розвитку дозволив зрозуміти головне. Уряду не треба боятися людини з чековою книжкою в кишені, оскільки всі хочуть працювати з ним цивілізовано, поважаючи інтереси один одного. Чи готовий до цього уряд?..

— Давайте повернемося в грудень минулого року, коли вся Донецька область гадала — відвідає її чи ні прем’єр-міністр Віктор Ющенко. Слава Богу, погода не підвела — приїхав. Почуте й побачене вами збіглося з тим, що ви думали про нього до візиту?

Тарута: Цей приїзд виявився дуже важливим для Донбасу. Оскільки тривалий час складалося враження, що, очолюючи Кабмін, Віктор Андрійович у своїх діях керується лише тими методами, які він досконально опанував у фінансовому середовищі. А його підлеглі просто не хотіли приділяти належну увагу проблемам промисловості. Природно, що сказане вище не відноситься до роботи колишнього віце-прем’єра Юлії Тимошенко, але її плани чомусь завжди виявлялися істиною в останній інстанції. Альтернативи їм не було ніякої. Цю прогалину і мав ліквідувати візит прем’єра. Й одночасно дозволити почати діалог уряду і власників. На мій погляд, приклад того, як такий діалог має відбуватися, у даний час подає Президент України Леонід Кучма. Нарада з питань металургійного комплексу, що пройшла у Кривому Розі, дозволила всім зацікавленим сторонам висловитися з найбільш наболілих проблем галузі. Що, безсумнівно, пішло на користь.

Гуменюк: Я згодний із тим, що питання відносин уряду і власників було в цьому візиті одним із ключових. Хоче цього хтось чи ні, але перерозподіл власності уже відбувся. І коли говорять, що відбулася монополізація ринку вугілля, то на нинішній момент для завершення картини того, що відбувається, необхідно вести мову й про те, що інвестиційна програма, за якою весь цей час працюють підприємства АРС і ІСД, була затверджена й одержала підтримку у всіх інстанціях. Починаючи від Міністерства вугільної промисловості, що діяло на той момент, і закінчуючи Президентом. Народилася вона не від бажання заробити гроші на вугіллі, оскільки на ньому, на жаль, у даний момент заробити дуже складно. Станом на 1 січня 2001 року дебіторська заборгованість становить близько 400 млн. грн., що можна повернути лише розвиваючи виробництво далі. Запрацювала ж програма через те що, з одного боку, з’явилися підприємства, де ми стали акціонерами, і вони стали нашою власністю. А з іншого, стало ясно, що без розвитку вугільної промисловості ці підприємства просто помруть. Авдіївський коксохімічний завод щодоби має одержувати 17 тис. тонн концентрату. Не одержить три доби – і на його місці буде купа заліза. Тому ми як ніхто інший зацікавлені в стабілізації ринку вугілля.

Тут уже говорили про нараду в Кривому Розі. На ній було порушено питання про недопущення підвищення цін на вхідну сировину й енергоносії. Після чого відразу ж пішли розмови про те, що позиція уряду полягає в тому, щоб не створювати пільгових умов для окремих галузей. Вважаю, що такий підхід помилковий. Гірничо-металургійний комплекс — основа економіки України. І для нього необхідно створювати такі умови, що дозволять йому стабілізувати роботу, швидко розвиватися і почати «підтягувати» за собою інші галузі.

— Що думає з цього приводу представник металургів?

Риженков: На мій погляд, багатьох проблем вдалося б уникнути, якби уряд мав у своєму розпорядженні достовірну інформацію про те, що відбувається в регіонах. Під час свого відвідання ДМЗ Віктор Ющенко кілька разів повторив фразу, головний зміст якої полягає в тому, що у Києві в нього складалося враження, ніби все «мертве», а виявилося — навпаки. Грошима, котрі прийшли в економіку і перебувають під контролем реальних власників, ніхто не хоче ризикувати. Так вийшло, що я один із небагатьох директорів, хто стикнувся з власником раніше за всіх, і щоб ефективно виконувати його умови, мав перейнятися його ж ідеологією: максимально швидке вкладання грошей, максимально швидке їхнє освоєння і максимально швидке їхнє повернення. Держава має навчитися приймати такі правила…

Гуменюк: Наскільки я володію інформацією, то директори металургійних підприємств, причому незалежно від форми власності, готові працювати над розробкою додаткових джерел фінансування вугільної промисловості. На поворотній основі, із позначеними перспективами, щоб довести виробництво вугілля та коксу в Україні до бездефіцитного рівня.

— Чому весь час питання реформування вугільної галузі розглядається окремо від питання реформування економіки України?

Гуменюк: Знову повернуся до наради в Кривому Розі. На ній виступив народний депутат Гуров і сказав дуже правильні слова про те, що на сьогодні в уряді немає людини, яка займалася б координацією всіх галузей економіки. Хоча б гірничо-металургійного комплексу. Тому й актуальним на сьогодні є момент питання створення неурядового органу, до якого увійшли б директори металургійних заводів, коксохімічних заводів, вуглевидобувних об’єднань, реальних власників підприємств, який виробляв би алгоритм взаємовідносин.

Риженков: Адже хто реально може заплатити гроші вуглярам і коксохімікам? Тільки металурги!

— Може, всі проблеми в економіці виникають тому, що в уряді мало людей, знайомих із реальним бізнесом. Людей, які звикли домовлятися з партнерами, а не намагатися вирішувати проблему, використовуючи весь механізм державної машини?

Тарута: Не секрет, що в суспільстві сформувалася негативна оцінка участі людей бізнесу в уряді. Грунтується вона на тому, що пан Ікс може використовувати свою посаду для лобіювання інтересів тієї структури, вихідцем з якої він є. Хоча, на мій погляд, було б дуже правильним і корисним, щоб люди, котрі володіють великим досвідом роботи в серйозних бізнесових структурах, входили б до складу консультаційної ради при Кабінеті міністрів. Представляючи, таким чином, погляд реальних практиків.

— Ви сказали про негативну оцінку участі людей бізнесу в управлінні економікою. Але є приклад пана Гайдука, вихідця з корпорації ІСД, який, залишаючись у тіні пана Єрмілова, реально управляє процесами, але якого ніхто не може (або не хоче) обвинуватити в тому, що він відстоює інтереси ІСД.

Тарута: Віталій Гайдук ніколи не очолював і не працював у корпорації ІСД. Свого часу, працюючи в Донецькій облдержадміністрації заступником з промисловості, він виступив у ролі ідеолога створення регіональної структури, що постачала б газ як ліквідним, так і неліквідним підприємствам і забезпечувала розрахунки за паливо. Таким трейдером і став «Індустріальний союз Донбасу». Не більш того…

— Монопольне становище ваших двох компаній на ринку вугілля дозволяє вам упевнено дивитися в завтрашній день?

Тарута: Коли вирішувалося питання щодо ДХК «Краснодонвугілля», ні АРС, ні ІСД не могли поодинці взяти такі великі ризики на себе і профінансувати кошти в повному обсязі. Вони пішли на це вдвох. Це був перший досвід, що міг призвести до банкрутства кожної фірми. Але він дозволив нам трохи випередити інших. Зупинятися на досягнутому ми не збираємося.

Гуменюк: Великим любителем розповідати про монополізацію ринку вугілля є генеральний директор металургійного комбінату ім. Ілліча Володимир Семенович Бойко, котрий зазвичай на нарадах говорить приблизно таке: «Ми всі тут знаємо, як вугілля розподіляється. Я раніше працював із шахтами, а потім «потрапив» під АРС...». Коли це прозвучало в останній такій заяві, я не стримався і відповів, що монополія — це коли розчерком ручки визначають, що все вугілля в державі продаватиме «Вугілля України». Але коли ми профінансували видобуток вугілля на три роки вперед, то ми розподілятимемо вантажопотоки так, як ми це розуміємо. Ще кілька слів про нашу монополію. У січні поточного року працювали всі коксохімічні заводи…

Тарута: Вперше за всю історію незалежної України!

Гуменюк: У новорічні свята не було дефіциту вугілля на жодному коксохімічному заводі України. Незалежно від обласної приналежності. Це по-перше. По-друге, жодний із металургійних заводів не одержав від нас пропозиції купити кокс по 100 доларів за тонну тільки через те, що вугілля профінансовано нашими компаніями. Ми прагнемо створити спільний ринок, де враховуватимуть інтереси кожного. Тільки при цьому необхідно, щоб у його організації всі взяли участь. Щоб ніхто не опинився осторонь… Про це зараз не говорять, але в другому півріччі минулого року нас залишили один на один із вугільною промисловістю, абсолютно не даючи дотації на шахти, що видобувають коксівне вугілля, і розвиток виробництва йшов тільки завдяки нашому фінансуванню.

— Можливо, хтось хоче сказати про програму розвитку підприємств гірничо-металургійного комплексу?

Риженков: Уряд не може набратися сміливості і сказати, що деякі металургійні заводи України необхідно закрити і не мучитися з ними, залишити ті, що реально зможуть працювати на світовому ринку металу.

Порівняно з 1999 роком, торік держава одержала податків від ДМЗ майже в два рази більше. Напевно, тому нам (у числі інших підприємств, що працюють у рамках експерименту в гірничо-металургійному комплексі), підняли ставку оподаткування з 9 до 15%…

— Я так розумію, що ДМЗ у цей чорний список не потрапить за жодних обставин. Ця ваша впевненість грунтується на показниках роботи підприємства в умовах території пріоритетного розвитку (ТПР)? Як взагалі ви ставитеся до існування спеціальних економічних зон (СЕЗ)?

Риженков: За три роки нами освоєно 86 млн. доларів. З цієї суми більше половини склало устаткування, поставлене з-за кордону, тільки завдяки тому, що ДМЗ працював в умовах ТПР. Гадаю, наш приклад переконав прем’єра в необхідності подальшого існування ефективно працюючих спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку.

Тарута: Не варто боятися тієї обставини, що донецький капітал почне вкладати гроші в розвиток економіки області. Завдяки цьому на меткомбінаті «Азовсталь» у рамках інвестиційного проекту замінено кисневий блок, завдяки чому збільшено обсяг виробництва. У цьому процесі були задіяні французька фірма, що виробляє й постачає устаткування, австрійський банк і фірма, українські підприємства й банк та безпосередньо МК «Азовсталь». Мені здається, що даний приклад дозволяє дивитися в майбутнє з оптимізмом, оскільки дає змогу говорити про те, що нам вірять. А це — дуже важливо, оскільки в планах ІСД й «Азовсталі» передбачена реконструкція ще трьох кисневих блоків і т.д.

Гуменюк: Я підтримую ідею СЕЗ і ТПР. Хоча поки АРС ні там, ні там не працює. Можливо, просто не було проекту, котрий зацікавив би нас. Хоча в рамках реконструкції українських збагачувальних фабрик така можливість більш ніж ймовірна. Але, на мій погляд, українська економіка стане зводитися на ноги тільки тоді, коли буде прийнято податковий кодекс, працюючи за яким підприємства будуть самі зацікавлені сплачувати податки в повному обсязі. Бо якщо сплатити їх зараз, як передбачено чинним законодавством, то питання розвитку підприємства просто виключене. Ставка оподаткування має бути прив’язана до реальних результатів роботи. Зберіг обсяг сплат при стабільному зростанні виробництва — плати 12%. Не потрапив у ці рамки — плати 30%, але дати при цьому гарантію, що встановлені правила не поміняються протягом кількох років.

— Ви готові до того, що на ринок, на якому у вас зараз немає конкуренції, прийде потужний іноземний капітал. Якщо так, то як будуватимуться ваші взаємовідносини?

Тарута: Крім прямого прибутку, нас як власників цікавить питання капіталізації наших підприємств. Якщо цей процес відбудеться, вартість наших активів буде незмірно вищою, що в остаточному підсумку піде на користь національній економіці.

Гуменюк: Успішні приклади з ДМЗ, ЛиНОСом і низкою інших підприємств — маленькі крапочки на карті України. Сподіваюся, що їх буде більше, оскільки дуже повільно, але ситуація починає повертатися в бік, сприятливий для України. Якщо кілька років тому ми вели переговори з однією фірмою по реконструкції збагачувальної фабрики, і її керівництво вимагало гарантію українського уряду або першокласного західного банку, то зараз мова вже про це не йде. На моє запитання, що змінилося, оскільки грошей у повному обсязі на здійснення даної програми в мене як не було, так і немає, отримав відповідь, що фірма АРС уже зарекомендувала себе як надійний партнер, із яким можна вести бізнес. А напрямів для спільної роботи в нас дуже багато.

— Ви підтримуєте ідею приватизації підприємств вугільної промисловості?

Гуменюк: Я не проти приватизації шахт із нормальним станом основних фондів, які мають перспективи розвитку, запаси вугілля, професійний колектив. За таке підприємство не шкода віддати гроші. Що і було зроблено, коли Авдіївський коксохімічний завод купив 65% акцій шахти «Комсомолець Донбасу».

Тарута: Свого часу ініціаторами приватизації даної шахти виступили київські структури. Приватизація мала пройти, м’яко кажучи, «на халяву». Добре, що держава вчасно схаменулася й виставила об’єкт на продаж за об’єктивну ціну. І виявилося, що ініціатори процесу не можуть заплатити реальні гроші в розмірі 55 млн. грн. Це зробили ми, а «колеги» зі столиці мають нам дякувати, що ми зберегли їхній капітал.

Гуменюк: Найголовніше, що я не бачу того, хто купуватиме інвестиційно непривабливі шахти. Інше питання — їхня корпоратизація і передача в управління інвесторам. Над цим варто подумати. Але в будь-якому випадку держава повинна мати контрольний пакет, щоб впливати на процес виробництва і на безпеку праці.

Тарута: На мій погляд, проблему техніки безпеки справжній власник завжди вирішить, і це — не найголовніше. Питання полягає в тому, що держава не повинна плекати ілюзій щодо реальної вартості таких об’єктів. Оцінювати шахти треба не за їхніми основними фондами, а за ринковою капіталізацією. І, можливо, деякі шахти віддавати новим власникам за символічну плату.

— Інвестиції, що вклали АРС і ІСД у вугільну промисловість, знаходяться в безпеці?

Гуменюк: Відповідь дуже проста. Або інвестиції будуть захищені державою, як казав прем’єр, або їх просто не буде. Гроші складатимуть у торби і закопуватимуть на городі. Жарт.

— Зараз російські й вітчизняні ЗМІ «полюбили» складати класифікацію українських олігархів. В одному кутку дніпропетровська група, в іншому — київська, у наступному — донецька і т.д. Всі вони мають конкретні імена і прізвища, і я просто хотів би дізнатися, чи були в історії України випадки, коли ці люди збиралися разом, щоб обговорити, як жити далі?

Гуменюк: Такої ситуації, щоб за одним столом зібралися керівники найбільших бізнесових структур України, не було жодного разу. Хоча я думаю, що було б дуже цікаво, якби в неформальній обстановці відбулася зустріч представників «Інтерпайпу», ІСД, «Барі», концерну «Металургія», АРС і т.д.

— Чи означає це, що ви готові до того, щоб у Донецьку пройшла така зустріч?

Гуменюк: Чому й ні…

Тарута: Координація дій необхідна, щоб кожний міг вибудовувати свою власну політику таким чином, щоб уникнути зовсім непотрібного головного болю, «розрулюючи» ту чи іншу ситуацію. Щоб можна було планувати між собою обсяги виробництва, визначати цінову політику на зовнішньому і внутрішньому ринках.

Гуменюк: Адже в нас і так вже існують зв’язки практично з усіма структурами, і ми вже достатньо інтегровані один в одного. Єдине питання, що не було ніколи людини, яка розіслала б усім запрошення на зустріч. Щоб під час особистого спілкування було знято всі протиріччя.

Тарута: Кожний чекає, що ініціативу проявить хтось інший.

Риженков: Такі зустрічі просто необхідні, щоб не повторювалися історії, коли 1992 року в Україні було побудовано вісім цехів тонкостінних труб. Ніхто в цей момент навіть не підозрював, що для такої продукції немає ринків збуту. У результаті, всі цехи простоюють або випускають зовсім іншу продукцію. Має бути діалог. Для Донецького металургійного заводу основним конкурентом в Україні є «Дніпроспецсталь». Але ми домовилися з керівництвом цього підприємства, що будемо збиратися і разом визначати політику нашої присутності на світовому ринку.

— Прем’єр-міністр Віктор Ющенко може розраховувати на вашу підтримку при проведенні реформ?

Тарута: Якщо під час їхнього проведення уряд враховуватиме наші інтереси, безумовно, він одержить нашу повну підтримку. Особливо, якщо це стосуватиметься питань промисловості і взаємовідносин із класом власників.

Гуменюк: Я цілком і повністю підтримую сказане співрозмовником. Мені дуже запам’яталися слова Віктора Андрійовича, зміст яких полягав у тому, що робота всіх галузей і фірм має оцінюватися за зростанням добробуту кожного українця. Це — ідеологія, яка близька мені за духом.

Риженков: Нашу підтримку уряду гарантовано. Оскільки він має відпрацювати досить довгий термін, щоб принести користь економіці України.