Диктатура монополій

11 сiчня, 2021, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

В Україні національне надбання примудрилися перетворити на джерело невичерпного доходу для монополій

Гальмом української економіки була й залишається величезна (за окремими оцінками – одна з найбільших у світі) майнова нерівність.

І прірва цієї нерівності дедалі більше поглиблюється. Хто був бідним, перетворюється на жебрака. Зате багаті стають ще багатшими. Особливо гостро майнову нерівність стали відчувати громадяни саме зараз, коли під приводом реформ і переходу на ринкові відносини на них із ланцюга спустили монополії, які стали викачувати кошти домашніх господарств із особливою запопадливістю. Нинішня зброя монополій — тарифи…

Тарифне «оподаткування»

Ось уже кілька років в Україні, крім традиційних податків, працює «ноу-хау» українських монополістів — гібридне тарифне оподаткування.

Це в інших країнах національне багатство — природні ресурси поповнюють своєрідні фонди національного добробуту і кожен громадянин країни, від немовляти до пенсіонера, має, в тій або іншій формі, гарантований пасивний дохід.

В Україні національне надбання примудрилися перетворити на джерело невичерпного доходу для різного роду монополій, причому величина цього доходу залежить виключно від фантазії кінцевих бенефіціарів зазначених монополій.

Ось лише окремі напрацювання останніх років, поставлені на службу монополій:

— заїжджені, практично, найдорожчі на планеті «зелені тарифи» на електроенергію;

— зменшення виробництва дешевої атомної енергії паралельно зі зростанням вартості електроенергії для населення;

— RAB-тарифи, після нарахування яких кожна бабуся в цій країні ще раз оплатить приватизовані кимось у 1990-х за безцінь активи;

— позахмарна ціна газу українського виробництва.

Намагаючись накрутити ціни, українські монополії, що мають у своєму розпорядженні не тільки левову частку засобів масової інформації країни, а й лобістів на всіх рівнях влади, не зупинилися навіть перед реальною загрозою економічної катастрофи держави вже найближчим часом.

Ми ввійшли в новий рік із газом по «десятці» гривень за «кубик», з кіловатом електрики за подвоєною, а в перспективі — потроєною ціною. І це все на тлі нинішніх багатомільярдних боргів населення за комуналку.

В умовах пригнічення внутрішнього споживчого ринку та перетворення національних багатств на джерело збагачення обмеженої кількості фінансово-промислових груп економіка й далі ходитиме замкненим колом безвиході, люди будуть виїжджати, а держава — паразитувати на мільярдах доларів, завезених звичайними «заробітчанами» для підтримки своїх родин.

Не по кишені…

Для процвітання неефективної, зорієнтованої переважно на експорт сировини, монопольно-кланово-олігархічної економіки необхідне «паливо». Як «паливо», що забезпечує збереження ретро-системи, використовуються гігантські запозичення.

2021-го їх масштаб буде просто фантастичним.

Потреби у фінансуванні бюджету (дефіцит + погашення боргу) мають найвищі значення за всю історію незалежності України, у співвідношенні до ВВП — на 50% більше, ніж це було в найтяжчі, пікові періоди 2009-го і 2014-го років.

Слід зазначити, що впродовж 2018–2019 рр. держбюджет був витриманий із первинним профіцитом у понад 1%, тим часом більш ніж на третину зменшилося співвідношення боргу та ВВП.

Довідка

Первинний баланс (дефіцит або профіцит) — це різниця між доходами та витратами без урахування виплат із обслуговування боргу. Саме первинний баланс свідчить про розрив між тим, скільки уряд заробляє і скільки він витрачає, тобто чи живемо ми відповідно до своїх достатків. Чим кращий первинний баланс, тим менше держава залежить від додаткових запозичень: адже вона може оплатити свої неборгові зобов'язання тільки за рахунок власних доходів. Якщо в нас первинний профіцит — то в нас є надлишок, щоб зменшити боргове навантаження, якщо дефіцит — ми мусимо нагромаджувати борг.

За інформацією чиновників Мінфіну, первинний дефіцит «ковідного» 2020-го створений у розмірі близько 4,7% ВВП (враховуючи також позики Держказначейства Пенсійному фонду), і бюджет нинішнього року продовжує цю політику: первинний дефіцит держбюджету становитиме не менше 2,5% ВВП.

Додаткова потреба у фінансуванні держбюджету за 2020–2021 рр., порівняно з попередніми 2018–2019 рр., становитиме близько 347 млрд грн плюс відсотки за обслуговування.

Усе б гаразд, якби ця колосальна 347-мільярдна «кредитка» витрачалася виключно на «порятунок життів, тимчасову підтримку потерпілих від локдауну та для запуску економічного відродження».

Проблема в тому, що чималу частину під час розподілу коштів «з'їдять» корупція, схеми, монопольні зловживання, а ще — новенькі авто преміум-сегменту для топчиновників і забезпечення їхніх же доходів, що межують часом зі здоровим глуздом.

На відміну від низки попередніх років, політика влади зосереджена на забезпеченні молочних рік та кисільних берегів для вищих чиновників, членів наглядових рад і топ-менеджерів часто збиткових держкорпорацій, які «успішно» завалили плани розвитку довірених їм ділянок держслужби. Не дивно, що фінансові стандарти українських чиновників перебувають у космічному відриві від доходів навіть середнього класу країни.

Якщо, наприклад, співвідношення доходів керівника всесвітньо відомої компанії Apple до зарплат працівників корпорації дорівнювало 201:1, то, взявши окремих керівників наших «мегауспішних» (до того ж ще й державних корпорацій), ми виявимо, що співвідношення доходів головного менеджера до доходів рядових працівників нерідко сягає 300:1, 500:1, і навіть 1000:1…

Тренди-2021

Низка дисбалансів поточного стану економіки істотно ускладнить можливість виконання навіть роздутого й накачаного дефіцитом бюджету.

Топ-ризики виконання бюджету 2021 р.:

— продовження деградації промисловості (близько 25% від потенційного приросту ВВП) і продовження спадної динаміки промислового виробництва, що стартувало ще восени 2019-го, з відповідним звуженням податкової бази для дохідної частини;

— необхідність виділення додаткових коштів на фінансування охорони здоров'я, профілактики, карантинних заходів, особливо в умовах можливого поширення нового штаму коронавірусу;

— невиконання плану запозичень у держбюджет внаслідок звуження ємності внутрішнього ринку та обмежених можливостей фінансової системи країни, «запакованої» ОВДП до максимально допустимих розумних критеріїв;

— зменшення потоку спекулятивного міжнародного капіталу, а також капіталу від «нерезидентів» кіпрського походження й різке зростання «черги на вихід» у разі ще однієї хвилі фінансово-економічної кризи в країні;

— можлива девальвація національної валюти до позначок, вищих за заплановані в бюджеті, внаслідок відновлення «посткарантинного» попиту на імпорт і відповідного поступового повернення зовнішнього торгового сальдо до звичних багатомільярдних «червоних» значень;

— зовнішні шоки від потенційного зниження мегависоких цін на традиційні товари українського експорту.

Не слід також забувати, що:

— відношення держборгу до ВВП і золотовалютних резервів (ЗВР) стабільно перебуває в «небезпечній» зоні. Так, станом на 30.11.2020 р., ЗВР лише на 50,8% покривали зовнішній державний борг;

— дефіцит бюджету, порівняно з 2019 роком, потроївся.

Замість економіки — закипаюча каструля

Україні не треба було винаходити велосипед.

Історія світової економіки останніх десятиліть «виписала» всі необхідні рецепти для функціонування країни в режимі максимальної конкурентоспроможності національної економіки та забезпечення достойного рівня життя громадян. Але! І тепер це вже очевидно — у 90-х роках в Україні було закладено фундамент зовсім не для побудови економічного дива, а для кланово-олігархічної економіки.

Конкуренцію замінили «договірняки» й розподіл сфер діяльності, часто за територіальним принципом. Доступ до фінансових і природних ресурсів був відкритий лише для «обраних» фінансово-промислових груп.

При цьому правоохоронні органи весь цей час заплющували очі на «касту недоторканних», які мали переважне представництво в усіх органах влади.

Зате до зароджуваного класу підприємців ставлення було абсолютно інше. Так, за продану, але не пробиту через касовий апарат коробку сірників у якомусь мінімагазинчику можна було розпрощатися з сумою 1–2 тис. дол., що на той момент було еквівалентне вартості дво- або трикімнатної квартири в якомусь невеликому містечку країни. Після такого «зальоту» бізнес часто доводилося починати з нуля.

Указ про спрощену систему оподаткування 1998 року став, по суті, єдиним справді прогресивним кроком влади за багато років. Він дав шанс ініціативним і підприємливим вести свою справу без загрози її знищення жорстким фіскальним пресом.

Однак минуло понад двадцять років, а в країні, практично, нічого не змінилося.

Основні грошові потоки, як і раніше, контролює великий капітал, сколочений, фактично, в бурхливі 1990-ті. А він же незмінно «заточений» на чіткі, цілком визначені цілі:

— максимально неконкурентний доступ до національних фінансових і природних ресурсів;

— мінімально допустиму оплату праці найманих працівників;

— оптимізацію оподаткування з допомогою недосконалого законодавства та лобізму;

— використання іноземних податкових юрисдикцій для мінімізації відрахувань в український бюджет.

Якщо західний капітал працює з «цивілізованою» нормою прибутку і в рамках навіть найменшої букви закону, то український — націлений на прибуток, який часом перевищує мислимі й немислимі межі.

Відповідно, така нежиттєздатна модель розвитку економіки України передбачає лише один нескінченно повторюваний сценарій: «каструля» з економічними проблемами періодично закипає внаслідок нагромаджених боргів, дисбалансів і розривів, які доводиться гасити через механізм запозичень.

Відтак, економіка розвивається слабко, продуктивність праці тупцює на місці. І грошей не вистачає ні на розвиток, ні на обслуговування навіть реструктурованих боргів, ні на достойне підвищення соціальних стандартів в умовах зростання цін.

Пару з-під кришки випускають із допомогою чергової «солодкої парочки» — інфляції та девальвації. Після цього «каструлю» знову ставлять на плиту.

Так відбувалося в нашій економічній історії неодноразово: і 1998-го, і 2008-го, і 2014–2015 рр., щось схоже назріває й тепер.

На жаль, Україна перебуває в системі економічних відносин, не запрограмованих на процвітання.

Без глибоких реформ, без впровадження нових економічних відносин, деолігархізації, без верховенства права та реалізації нової концепції правоохоронних органів системного поліпшення добробуту не станеться ніколи.

Більше статей Вадима Башти та Сергія Следзя читайте за посиланнями.

 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК