Детектив із тарифом

Буквально у переддень Нового року, коли на вулиці міцнішав морозець, кіровоградці отримали від міської влади шикарний подарунок: новий тариф на тепло, що істотно відрізнявся від попереднього. Скромний обласний центр, який ніколи не міг похвалитися ні особливими економічними успіхами, ні значними фінансовими потоками, ні щедрими інвестиціями, раптом вибився в лідери, запровадивши одну з найвищих в Україні оплат за теплопостачання. Тепер у Кіровограді воно коштує 5,28 гривні за опалюваний квадратний метр.

Для регіону, де середня заробітна плата становить 1034 гривні (по місту, правда, на 90 гривень більше), це досить дорого. Пересічному кіровоградцеві, котрий мешкає у звичайній, ще радянського стандарту трикімнатній квартирі, доведеться тільки за тепло віддавати майже третину зарплати. І це при тому, що тенденція до подальшого підвищення вартості тепла залишається.

Саме затвердження нової ціни на тепло відбулося у Кіровограді досить несподівано і швидко: буквально напередодні мова йшла про іншу, істотно меншу цифру...

Звичайно, проблема з тарифом не з’явилася несподівано, вона мусується давно, і навколо неї зламано чимало списів. І справа тут не тільки в тому, що об’єктивно дорожчають складові вартості тепла: вода, газ, електроенергія, збільшується мінімальна заробітна плата, а, відповідно, й витрати. У Кіровограді існує досить відчутний негативний політичний присмак цього питання: ще попередній склад міської влади віддав теплопостачальні підприємства в оренду на 25 років практично на той час не відомим для кіровоградців фірмам. Зроблено це було кулуарно, без урахування всіх можливих варіантів та хоча б видимої публічної підтримки. Фірми хіба що додали до звичних назв свої заковикуваті абревіатури, кардинально не поліпшивши якості послуги, на що, все-таки хочеться вірити, сподівалися орендодавці.

Не дивно, що розірвання договорів оренди стало хітом програм більшості політичних партій на минулих виборах до органів місцевого самоврядування. Але задекларувати — одне, а здійснити, як виявилось, зов­сім інше: в орендаря теж є свої права, захищені законом. І все ж питання доцільності такої оренди, її економічної ефективності для кіровоградців залишається відкритим, тому воно час від часу зринає то в сесійному залі, то на якійсь із нарад, не кажучи вже про заходи за участю громадськості.

За таких умов складно дорікати орендарям, що вони не розвивали підприємств, не застосовували нових технологій (зокрема когенерацію, яка в сусідньому Світловодську добре зарекомендувала себе, значно поліпшивши якість послуг і зменшивши витрати на їх виробництво), не займались енергозбереженням. Власне, склалося таке враження, що весь цей час головним завданням орендарів було добиватися від влади затвердження нових, вищих тарифів.

Це питання постало дуже гостро ще на початку минулого опалювального сезону, коли в Кіровограді навіть ішлося про реальну загрозу виникнення над­звичайної ситуації через неякісне виконання теплопостачальними організаціями своїх зобов’язань перед територіальною грома­дою. Вже тоді йшлося про тариф для населення у 5,24 грн. Звичай­но, на той час він здавався позахмарним, тим більше, що в Кіровограді продовжували вирувати політичні пристрасті — тривали позачергові вибори міського голови. Тоді зупинилися на цифрі 4,39, та й то наважилися запровадити таку ціну лише для бюджетних організацій, залишивши для населення (а це майже 80% споживачів того ж ДП «Кіровоградтепло») на 44 коп. меншу.

Боротьба за підвищення тарифу тривала всю минулу зиму й весну. Виконком якось прийняв був таке рішення, а потім скасував його, внісши цим шалений безлад у розрахунки за тепло. В одній касі вважали, що треба застосовувати тариф, який діяв раніше, в іншій — змінений. Ще хтось просто махнув рукою на всю цю катавасію і не платить зовсім. Інша частина людей, хоч їм це було і не зовсім по кишені, таки взяли банківські кредити і встановили автономне опалення. Розбирайтеся, мовляв, самі, а я платитиму за газ, який використав, та й годі.

Усі ці баталії не увінчалися поліпшенням матеріального становища теплопостачальних організацій, і, зрозуміло, початок нинішнього опалювального сезону знову супроводжувався ще наполегливішими розмовами про необхідність підвищення тарифу. Тепер уже на цьому своєрідному аукціоні навпаки першою було названо 5,44 грн.

Слід зазначити, що обговорення цього гострого для кіровоградців питання тривало досить цивілізовано. Було проведено громадські слухання, під час яких і в ході подальшого публічного обговорення (на сторінках місцевих ЗМІ) прозвучало кілька десятків пропозицій. Частина з них виявилася слушною і була врахована, що, врешті, дало змогу знизити запропоновану ціну спочатку майже на гривню, а потім зупинитися на цифрі 4,98.

Вона не взялася зі стелі, а була результатом ретельної аудиторської перевірки фактичних витрат підприємства (йдеться тут про ДП «Кіровоградтепло», яке обслуговує більшість жителів міста) аудиторською фірмою «Дункан» та своєрідного суспільного договору, яким стало рішення зборів міського клубу «Ветеран». Члени клубу нібито згодилися з вимушеною необхідністю платити 4,98 грн. за квадратний метр опалюваної площі. Про це повідомив голова міської організації ветеранів, член виконкому Віталій Вієвський, а ЗМІ дуже активно розтиражувало цю новину. І хоча потім дехто з ветеранів стверджував, що рішення такого на засіданні клубу не приймали, це стало своєрідною індульгенцією владі.

Тариф же 5,28 грн. за квадратний метр визнано економічно обгрунтованим державною інспекцією з контролю за цінами в області. Її керівник Ігор Фурманов не приховує, що методика, за якою працює аудиторська фірма, відрізняється від застосовуваної інспекцією. Остання керується виключно нормативними документами і надає висновки на планові витрати.

Чому ж усе-таки було віддано перевагу саме такому тарифу? Керівник міської юридичної служби Ігор Нікітчук пояснює це тим, що ДП «Кіровоградтепло», одержавши висновки держінспекції про економічну обгрунтованість тарифу в 5,28 грн., може подати до суду на міську владу, яка, мовляв, зволікає із його затвердженням. То для чого у такому разі проводилась попередня величезна робота, можна було б одразу затвердити цей тариф, та й усе!.. Тим більше, чи міській владі боятися суду з боку теплопостачальних організацій, які роками не платять їй орендну плату, аргументуючи це тим, що вона не закладається в тариф (нібито підприємства віддані в оренду тільки для того, аби збільшити його на суму орендної плати!)?

У цьому зачарованому колі є крайній — та ж міська влада, що справно мусить сплачувати ПДВ на неотриману орендну плату, який, зрозуміло, відраховується із загальної кишені платників податків. От тільки кому в цьому разі дістаються вершки, а кому корінці, якщо йдеться не про один мільйон гривень?

Так само ті 30 коп., що їх додатково одержало теплопостачальне підприємство до нового тарифу, перетворюються у масштабах міста в 7 млн. грн. До речі, керівник департаменту економіки Сергій Бедзай, котрий ратував саме за 4,98, у міськвиконкомі вже не працює. Свою відставку Сергій Андрійович відмовився детально коментувати, зазначивши лише, що команда має працювати злагоджено.

Голова міської комісії з цінової політики в житлово-комунальній сфе­рі, перший заступник міського голови Анатолій Перевозник висловив припущення, що при визначенні нового тарифу свою роль відіграли розбіжності в розрахунках: теплопостачальне підприємство середньою температурою за останні роки вважає мінус один градус, Гідрометцентр же дає плюс 1,064. Ця різниця, як стверджує Анатолій Володимирович, дала додаткові витрати газу на суму понад 5 млн. До того ж потужність «Кіровоградтепло» становить близько мільйона гігокалорій. Уся вона, зрозуміло, не використовується, а використовується 420—430 тис. гігокалорій. Держінспекція ж начебто розрахувала витрати на повну потужність підприємства.

І все ж, чому виконком не взяв до уваги ці розбіжності? Це — загадка для всіх, у тому числі і для Перевозника. Тим більше, що за таке рішення голосували (з перевагою в один голос) саме представники лівих партій, які здобувають електоральну підтримку, наголошуючи на соціальному захисті населення.

Уся ця майже детективна історія стає трохи зрозумілішою, коли врахувати кадровий безлад, який існує у вищому ешелоні міської влади. Сьогодні в Кіровограді на посту, наприклад, перший заступник міського голови, якого свого часу було звільнено, а потім відновлено судом, і одночасно виконуючий обов’язки першого заступника. Хаотично, без переконливої аргументації міняються й керівники департаментів (приклад Сергія Бедзая досить показовий).

Тим часом уже відбулися громадські слухання з приводу підвищення тарифу КП «Теплоенергоцентраль» та ТОВ «Водне господарство». Якщо й тут Кіровоград стане лідером, то профспілки обіцяють акції протесту…