Дарницька ТЕЦ: добре забуте нове...

На Дарницькій ТЕЦ (нині це «ДАРтеплоцентраль») знову заговорили про будівництво парогазових установок.

Суть технології в тому, що продукти згоряння газової турбіни йдуть у паровий котел-утилізатор. Таким чином, тепло використовується двічі, й загальний ККД з виробництва електроенергії перевищує
55% — замість поки що звичних 33—35%. З огляду на те, що на теплоцентралі відпрацьованим теплом потім гріють воду для теплопостачання, то коефіцієнт використання взагалі перевищує 90%

Технологія широко застосовується у світі, але в Україні таких блоків іще немає.

Власне, на «Дарниці» про це говорять уже років п’ятнадцять. Технологію «пробивали» ще попередники нинішніх власників теплоцентралі — канадці з компанії Northland Power. Тепер цю тему знову підняли на щит.

Голова правління ТЕЦ Юрій Коляда заявив, що програма модернізації буде готова протягом місяця. Станція хоче до 2020 року провести реконструкцію і збільшити встановлену потужність ТЕЦ за рахунок будівництва трьох блоків парогазових установок потужністю по 47 МВт кожен. Судячи з характеристик, йдеться про установки фірми Siemens.

Те, що установка буде імпортною, — на жаль, без варіантів. Спроба запустити подібний блок вітчизняного виробництва поблизу Миколаєва закінчилася повним провалом. Його вже понад десять років не можуть ввести в дію. За цей час ключові фахівці або перебігли в Росію, або пішли з галузі...

Дарницька ТЕЦ справді стара, це факт. Три її електрогенератори (сумарною потужністю 160 МВт) введено в експлуатацію ще в 50-х роках минулого сторіччя, вони давно відпрацювали всі проектні терміни. Нині станція опалює приблизно 8% житлової площі Києва (4,5 млн. кв. метрів, або 1036 житлових будинків і понад 120 шкіл і медустанов). Від її роботи залежить комфорт 270 тис. жителів Лівобережжя.

Реконструкція гостро потрібна, питання тільки, хто за неї заплатить.

Поки що було заявлено, що програма модернізації розрахована на 15 років і обійдеться приблизно в 2 млрд. грн. (близько 250 млн. дол.). Для її реалізації обіцяно залучити «інвестиції, кошти акціонерів та інші джерела».

При цьому окупність проекту, за словами пана Коляди, становитиме в середньому від трьох
до п’яти років. Останні цифри в нормальній обстановці сумнівні: окупність таких проектів зазвичай років 10—15.

Тож саме інші джерела, схоже, якраз і стануть основними, і за їх рахунок справді можна відбити гроші років за п’ять. Йдеться про вибивання спецтарифу. Чим, власне, вже зайнялися. Заявлено, що частину суми хочуть одержати як цільову надбавку на електроенергію.

Місто обіцяло підтримати проект. Цього тижня перший заступник голови Київської міської держадміністрації Олександр Попов заявив, що застосовувані нині на Дарницькій ТЕЦ процеси «є технологіями минулого сторіччя» і що столиця «сприятиме залученню коштів для реконструкції й допоможе у веденні переговорів з інвесторами».

Правда, коли справа дійде до підвищених тарифів, позиція стане набагато менш райдужною. Що очевидно — зайвих грошей у місті точно немає. Поки сам пан Попов розбере купи гною, щедро навалені в коридорах на Хрещатику, 36, «молодою командою» чинного «народного мера». Так що тарифи доведеться перекладати на населення.

У теорії, електричну їхню частину можна буде «розмазати» по всій Україні, підвищивши загальний тариф. Тягне ж тепер країна відверто малоефективну вітроенергетику, платячи за рахунок Енергоринку по 15 центів за кіловат-годину виробництва «екологічно чистої енергії».

При залученні ж кредитних ресурсів із ринку власникам ТЕЦ доведеться самим викласти до 30% суми інвестицій (близько 600 млн. грн.), яких у них, схоже, немає.

А охочих припасти до спецтарифу чимало й у самому Києві. Приміром, те ж таки «Київенерго» і саме не відмовилося б добудувати щось за його рахунок.

У компанії на лівому березі є схожий проект. Йдеться про багатостраждальне добудування третього блоку Троєщинської ТЕЦ-6. З ним зволікають з кінця минулого століття. До речі, й спецтариф на його добудування запроваджували, що не дуже допомогло.

Нині третій блок глухо зависнув. Але бажання добудувати за «надбавкові гроші» таки залишилося. Причому і там говорять про парогазову установку...

Свої проекти є і в інших регіонах. Тож перетягування каната буде енергійним і дуже залежним від політичної ваги.

Контрольний пакет Дарницької ТЕЦ належить групі офшорок, кінцевими власниками яких називають екс-депутата Анатолія Шкрібляка (колись — депутат «Нашої України») і Олега Яковенка.

«Київенерго» тепер має явно краще прикриття. Воно контролюється двома компаніями Ріната Леонідовича Ахметова, які володіють приблизно 41%. Держава має 50%, але оперативне управління не в неї. Цікаво, що кілька років тому в міста були ще 12,73% акцій, які з приходом пана Черновецького тихо розтанули. Пізніше вони спливли вже як приватні та, пройшовши по ланцюжку, опинилися в «донецькому пакеті».

Проте й у Дарницької ТЕЦ шанси на одержання преференцій є.

Її акціонери мають досить реальний досвід управління енергетичними об’єктами. 2000 року вони взяли в оренду на 15 років Чернігівську ТЕЦ. 2004-го — з боєм зайшли на «Дарницю». Наступного року — закріпилися на Сумській ТЕЦ, де оренда аж до 2053 року.

А 2006-го зайшли на Черкаську ТЕЦ (оренда до 2049 року). Загалом, ТОВ «Фірма «ТЕХНОВА», яка їм належить, зовсім не новачок як щодо заходжень, так і тонкощів відносин із місцевою владою.

При цьому в Черкасах і Києві відносини цілком мирні, а в Сумах — з’ясовуються дуже бурхливо, що викликано інтересом до місцевої теплоенергетики з боку структур Костянтина Григоришина.

Забавно, але на Сумщині є й інший цікавий орендар. Ще 1998-го невеличку Охтирську ТЕЦ узяла в 20-річну оренду структура концерну «Правекс». Тоді його власник був відомий у широких колах роздачею продуктових пакетів із гречкою, а в більш вузьких — імпортом російської електроенергії та жорсткої боротьби за «Рівнеазот»...

За всього свого досвіду надто великих вільних грошей добродії Шкрібляк і Яковенко не мають. В основному вони займаються переведенням керованих станцій із газу на антрацит. На Сумській ТЕЦ нещодавно запустили невеличкий вугільний енергогенератор.

У Києві «вугільні» перспективи більш туманні. Хоча більша частина «ДАРтеплоцентралі» може працювати на вугіллі, екології це явно не поліпшує.

Приміром, Чернігівська ТЕЦ, забезпечуючи гарячою водою і теплопостачанням 40% міста (1,7 млн. кв. метрів), упевнено лідирує й у списку найбільших забруднювачів. І від неї, хоча й не надто наполегливо, вимагають установити електрофільтри.

Тим часом термін закінчення оренди наближається, і подовжити його без серйозного торгу з місцевою владою не вдасться. Що знижує інтерес до довгострокових інвестицій. Взагалі в орендовані Шкрібляком і Яковенком теплоелектроцентралі вкладається приблизно на рівні трьох десятків мільйонів гривень на рік.

«Дарниця» — взагалі єдиний енергетичний актив групи, що належить їй на правах власності. І потенційно найцікавіший.

Торік ТЕЦ працювала тільки на газі. Однак спалювати «блакитне паливо», що дорожчає безупинно, на застарілому устаткуванні дедалі дорожче, звідси й презентація планів реконструкції.

Можлива й поява інтересу до держпакета. Державі в особі ФДМ належить 34,3%. Цікаво, що 2006-го, після витіснення канадців, нові власники спробували повністю прибрати й держчиновників, не допустивши їх на збори і не обравши їхніх представників у наглядову раду. Але тоді їм досить переконливо пояснили, «чиї в лісі шишки», і те, що сталося, терміново оголосили «технічним непорозумінням».

Нині представники держави в наглядовій раді Дарницької ТЕЦ є, але мало в що втручаються. Проте у разі виходу проекту з паперової стадії (або навіть одержання спеціального тарифу) держпакет може стати значно цікавішим.

За рахунок нього можна буде сформувати — наприклад, для можливого інвестора — цілком пристойний пакет акцій (можливо, навіть контрольний). Причому інвестор зовсім не обов’язково буде іноземний.

Правда, у ФДМ поки що не збираються його продавати. Але до 2020 року ще стільки всього буде!

Ну а кияни, можливо, одержать практично іншу ТЕЦ. І цілком однозначно — нові цифри в платіжках.