Останні події засвідчили: країні ще довго доведеться жити проблемами Чорнобиля, а при їхньому вирішенні — покладатися в основному на власні сили...
Особлива територія оптимізму
Ці 7,5 квадратних кілометра - зона особлива. У географічному плані - практично Чернігівщина, такий собі анклав, що адміністративно належить до Київської області. Тут укотре можна примірити до себе народну мудрість: «До Бога високо, до царя далеко». До Києва звідси - 200 км, до Чернігова - 60, а до Чорнобиля і того менше - 50...
У Славутичі часто звучить слово «зона». Природно було б думати, що йдеться про зону радіаційного зараження, що знаходиться буквально поруч. Та виявляється, що найчастіше цим поняттям позначають спеціальну економічну зону «Славутич». І знайомство з містом розпочалося саме з неї.
СЕЗ - це 27 суб’єктів з інвестиційними проектами загальною вартістю 82058, 92 тис. доларів. Славутчани пишаються тим, що, на відміну від інших, їхня СЕЗ створювалася з нуля. Адже місто було орієнтоване на обслуговування ЧАЕС і ще 1998 року тут було одне «промислове» підприємство - хлібозавод. Звичайно, місто й нині не назвеш промисловим гігантом. Однак потрібно ж із чогось розпочинати... Через це тут і виробляють підходи для впровадження масштабних проектів.
А поки що, у ситуації, що склалася, влада радіє будь-якому інвестору, навіть найскромнішим вкладенням. Взяти, приміром, АТ «Перспектива», що спеціалізується на виробництві й продажі канцтоварів. За словами заступника директора Олега Хлєбникова, випуск скріпок, що стали знаменитими майже на всю країну (багато хто нещодавно з подивом довідався, що цю дрібницю доводилося імпортувати з-за кордону) - вже історія. Нині підприємство випускає понад 100 видів канцтоварів: папки, ручки, лотки та інші потрібні речі.
Інвестиції в перший проект, розрахований на п’ять років, становили 200 тис. дол. Однак попит перевищив пропозицію, у результаті вже на третій рік тут вийшли на п’ятирічний показник, створивши 25 робочих місць. Тепер готуються до розширення виробництва в рамках другого проекту, що буде якнайменше залежати від «пуповини» СЕЗ. Це і є стратегічним завданням зони, яке сформулював глава її адміністрації Григорій Данилейко: «Коли пільги закінчаться, інвестори звідси не поїдуть».
Знайти свою нішу прагнуть й інші підприємства. Багатобарвний широкоформатний друк, що виконується на італійському устаткуванні вартістю 1,5 млн. дол., дає можливість «одягати» вітчизняні цукерки, морозиво, олію, інші продукти в найошатніший «одяг» від ЗАТ «Єврофлекс». Сума інвестицій у виробництво - близько 2,5 млн. доларів, за рік створено 70 робочих місць.
За інформацією адміністрації СЕЗ, від початку реалізації інвестиційних проектів сюди залучено інвестицій на суму понад 91 млн. грн., завезено й змонтовано устаткування на 33 млн., закуплено сировини та матеріалів на 35 млн., створено без малого півтисячі нових робочих місць. Словом, важко навіть уявити, що було б, якби з 1999 року не розпочала активно діяти СЕЗ. Її якісні показники порівняно з діючими в інших містах, досить високі. На 1 грудня минулого року сума інвестицій на душу населення Славутича становила 683,4 долара. Ще один, не менш красномовний показник. У розрахунку на кожного жителя міста підприємствами реалізовано продукції на 2,4 тис. грн.
Гостям, що цікавляться економікою, неодмінно показують «Агентство з розвитку бізнесу» та його підрозділ - «бізнес-інкубатор». Побувши тут, переконуєшся: про настільки активну підтримку починаючих бізнесменів повсюдно залишається тільки мріяти. У практиці реалізації міжнародних проектів у Славутичі вдалося з’єднати кілька потоків міжнародної підтримки - проект TACIS «Пом’якшення соціальних наслідків закриття ЧАЕС» і пілотний проект USAID. Понад 2,5 тис. городян займаються бізнесом: виробництвом, будівельно-ремонтними роботами, транспортними послугами, побутовою, науково-технічною діяльністю, косметичними послугами, комп’ютерними, медичними тощо.
Зона все не витягне
За умов СЕЗ - і це факт безперечний - робиться чимало. Та навіть за всієї підприємницької активності, нарощуванні інвестицій підняти всі проблеми Славутича зона не в змозі. Для становлення нових виробництв, тим паче наукомістких, потрібний час, якого немає. Адже необхідно вже нині забезпечувати виконання на ЧАЕС таких робіт, які до них не робив ніхто у світі, при цьому забезпечувати життєдіяльність міста, що позбавляється коштів від нещодавно ще єдиного підприємства.
Відпочатку робота й віддача від СЕЗ планувалася в одному ключі, але ситуація різко змінилася в зв’язку з рішенням про закриття ЧАЕС. Хоч там як, та й після минулих двох років Славутич залишається монопрофільним містом. Та ще в 1998-му на ЧАЕС працювало 13 тис. славутчан, нині - близько 4 тис. І - явна перспектива подальших скорочень.
Проте ЧАЕС, як і раніше, виглядає в Славутичі важкоатлетом. Навіть після її закриття 65 відсотків надходжень до місцевого бюджету становлять відрахування від станції. Близько двох третин працездатного населення міста й донині обслуговують її. Звичайно, місто готувалося до подій, які неминуче мали призвести до скорочення надходжень до міського бюджету, збільшення кількості тих, кому були потрібні нові робочі місця. Проте усе це сталося стрімко, раніше від запланованого.
До того ж, передбачене держбюджетом фінансування робіт на чорнобильському майданчику, затверджене на найвищому рівні, зірвали. За станом на 1 грудня 2002 року обсяги недофінансування за бюджетними програмами становлять: по Міністерству палива та енергетики - 75,6 млн. грн., по Міністерству надзвичайних ситуацій - 21,2 млн. Створилася заборгованість по зарплаті персоналу ЧАЕС на суму близько 17 млн. грн., відповідні служби зареєстрували трудову суперечку між колективом й адміністрацією.
Все це не могло не позначитися на настрої городян. У розмові з кореспондентом «ДТ» міський голова Славутича Володимир Удовиченко сказав, що кінці з кінцями зводити досить складно, адже продовжує скорочуватися кількість працівників не тільки ЧАЕС, а й будівельних організацій, які співпрацюють із нею. Усім їм треба знайти робочі місця. А коштують вони недешево. Є відповідна статистика: за умов Славутича створення одного робочого місця обходиться для підприємства в 190 тис. гривень, для держави - у 27,3 тис.
Надходження від ЧАЕС скорочувалися більш швидкими, ніж передбачалося, темпами. І в результаті виник дефіцит міського бюджету на 2002 рік - 8,6 млн. грн. А ось тепер заплановані держбюджетом-03 обсяги фінансування програм по ЧАЕС і Славутичу значно менші порівняно з реальними потребами. Про які додаткові соціальні програми може йтися?
У мерії не приховують, що великих витрат вимагає прискорена передача в комунальну власність міста соціальної інфраструктури. Однак її утримання вимагає додаткових коштів, яких у місцевому бюджеті немає. Та й узагалі, занадто вже багато є питань міського життя, проти яких доводиться ставити позначку «недофінансування». З держбюджету так і не надійшло 0,5 млн. грн. для реконструкції каналізаційно-очисних споруджень. Попри найвищі запевнення, у держзамовленні так і не знайшлося 0,5 млн. для запровадження в експлуатацію житлового будинку для переселення в місто 85 сімей із села Лісове. 1,45 млн. грн. становило недофінансування медико-санітарної частини. Не розпочате фінансування центру медико-педагогічної реабілітації дітей-інвалідів...
Ахіллесова п’ята - соціалка
Щодалі йде в минуле трагедія 1986-го, то більше розмов, що країні не по кишені витрати на соціальні виплати та гарантії постраждалим від катастрофи. Симптоми короткої пам’яті стосовно бід ліквідаторів і жертв катастрофи виявляються не тільки в недофінансуванні чорнобильських програм 2002 року. Вони позначилися на чорнобильських статтях держбюджету-03.
До дворіччя рішення про закриття ЧАЕС у Славутичі відбулися депутатські слухання, присвячені виниклим соціально-економічним проблемам. Розуміючи, що підприємство, яке виводиться з експлуатації, дедалі менше може брати участь у вирішенні проблем міста, наші чиновники змушені чітко визначатися: що за цих умов може зробити станція, а що - обласні та центральні органи?
Колись великі можливості ЧАЕС у плані соцзабезпечення Славутича стали більш ніж скромними. Зокрема, надбанням гласності є такі цифри: до жовтня ЧАЕС мала одержати на свій рахунок 228 млн. грн., а фактично отримала лише 125. Їх вистачило лише на зарплату працівникам, оплату по зобов’язаннях минулого року та оплату енергоносіїв. Викроїти на соціальні потреби мало що вдалося.
Звичайно, Славутичу допомагають. Ось нещодавно область виділила 4 млн. грн. Великі надії пов’язують тут із грудневим відвідуванням міста прем’єр-міністром Віктором Януковичем. Хоча уряд і не передбачив істотного збільшення фінансування програм мінімізації наслідків аварії на ЧАЕС 2003 року, славутчани все-таки сподіваються на корективи. Зокрема, щоб більше залишалося на місці тих коштів, які заробляють підприємства, серед них суб’єкти СЕЗ.
«Головним болем» Славутича залишається проблема найнезахищенішої категорії населення, людей, яким ми багато в чому зобов’язані. Оскільки немає в Україні точки на карті, де б була сконцентрована така кількість ліквідаторів і жертв катастрофи. З 25 тис. населення 21 тис. має статус ліквідаторів наслідків чорнобильської аварії. Їм, відповідно до чинного законодавства, належать пільги. Та держава проводить виплати нерегулярно. На 1 грудня заборгованість держбюджету перед жителями міста по фінансуванню цих пільг становила 4,2 млн. грн. У цій сумі - і пільги по оплаті житлово-комунальних послуг (близько 1 млн. грн.). Останнє особливо позначається на умовах міського життя. У результаті молоде місто в розпал зими залишається без гарячої води, а часом і без холодної...
Напевно, можна примиритися з побутовими негараздами. Незмірно складніше пережити холод самітності та непотрібності. Автору цих рядків довелося зустрітися з головою профспілки непрацюючих пенсіонерів, які пішли на пенсію до закриття ЧАЕС, Лідією Володимирівною Климовою, яка повідала про проблеми 470 ветеранів. Про те, як за діючої ЧАЕС вони одержували допомогу для придбання ліків, оплати комунальних послуг, лікування («тільки онкохворим потрібно мінімум 4 тис. на рік, а де їх узяти пенсіонеру?»). Про те, що 373 колишніх працівники ЧАЕС, попри думку, що склалася, ніби чорнобильці - забезпечені люди, одержують пенсію нижче за прожитковий мінімум.
Про себе Лідія Володимирівна розповіла, що отримує 200 грн. пенсії, із яких аж 5 грн. 20 коп. - як ліквідатор аварії. Такі самі доходи у багатьох її товаришів. Звідси й жалюгідні профвнески - по 20 коп., звідси й збирання «із шапкою по колу» на похорон - хто скільки може...
Енергія оптимізму
Своїм народженням і розвитком Славутич багато що вже довів країні та світу. Віднедавна потрібно довести, мабуть, найголовніше - що місто-супутник ЧАЕС зможе й після її закриття жити повноцінним життям, зберегти своє обличчя. Лише 15 років тому народившись як місто атомників, Славутич дуже хоче стати містом виробників наукомісткої продукції зі своїми вищими та середніми навчальними закладами. Звичайно, відтоді, коли було прийняте рішення про закриття ЧАЕС, йому живеться значно сутужніше. Славутчани не виключають, що може стати ще гірше. Проте й нині випромінюють невичерпну енергію оптимізму, таку характерну для середовища, в якому переважає молодь.
Середній вік жителів - лише 29 років. А народжуваність більш ніж удвічі перевищує смертність. Нещодавно тут відзначили маленьке свято - від дня відкриття пологового будинку (а було це влітку 1989 року) кількість народжених юних славутчан більша за 4 тис. Понад 600 першокласників прийшли в чотири середні школи, кількість випускників досягає 700...
Все це не може не позначитися на загальній атмосфері. Показово, що в дискусіях депутатів міськради беруть участь і представники молоді, поки що не наділені владою. Річ у тім, що в Славутичі з ініціативи міського голови створено молодіжну раду міста. Депутати працюють разом із студентами та старшокласниками, яких молодіжна громада міста делегувала для того, щоб вони вивчили ази самоврядування та вміли захистити свої інтереси.
Таких юнаків і дівчат 40. Під свою опіку вони взяли питання працевлаштування, здорового способу життя, дозвілля. Не без участі молодіжної ради в місті введено найнесподіваніші новації. Скажімо, порядок, коли кожному випускнику загальноосвітньої школи, студенту вузу обов’язково гарантують перше робоче місце. 2001 року на обліку координаційної ради з проблем молоді під керівництвом мера міста Володимира Удовиченка перебувало 76 неповнолітніх, 31 із яких працевлаштували за допомогою центру зайнятості, серед них 22 - на заброньовані місця.
Молодь повела боротьбу за чистоту міста, застосувавши при цьому ряд нетрадиційних заходів. Скажімо, нещодавно відбулася незвична виставка. Місцеві умільці демонстрували вироби з того, що було раніше сміттям. Розпочавшись як експеримент, такий порядок закріпився і позитивно відбивається на житті міста.
Там же, на сесії, довелося спостерігати деякий сплеск невдоволення - мовляв, мер надто вже багато уваги приділяє молодим. На що Володимир Удовиченко зразу відреагував: «Ситуація надає нам два шляхи: або ми «проїдатимемо» небагаті «чорнобильські» кошти, що залишилися, або місто продовжуватиме вчитися їх заробляти. В останньому випадку слово за молодими, які дуже швидко подорослішають». Додати тут нічого...
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google