АЛЧЕВСЬКИЙ МЕТКОМБІНАТ: ЖИТТЯ ПІСЛЯ ДУБИНИ

Слід віддати належне нинішньому першому віце-прем’єр-міністру Олегу Дубині. І досяг він уже чималих висот, однак у численних інтерв’ю з особливим почуттям згадує час роботи на Алчевському меткомбінаті зокрема і всю Луганську область загалом. Оцінивши отримані ним результати, все ж мусимо констатувати, що іноді досягти результату буває легше, ніж утримати його і розвинути здобуте. Людина, яка прийшла на зміну Олегу Дубині, була приречена спочатку порівнювати себе з попередником. Однак через два роки нинішній генеральний директор Алчевського меткомбінату вже цілком може говорити, не озираючись на минуле. Оскільки нинішня історія АМК пов’язана саме з ним, Енвером ЦКИТІШВІЛІ...

— Два року тому ви прийняли в управління завод із рук нинішнього першого віце-прем’єра Олега Дубини. Для тих, хто стежить за ситуацією на АМК, не секрет, що його перехід викликав неоднозначну реакцію керівників Луганської області. Як вдалося вам — людині, котру Дубина рекомендував залишити замість себе, досягти з ними порозуміння?

— «Хресним» батьком нашого знайомства з Олегом Вікторовичем був нинішній директор «Азовсталі» Валерій Сахно, що на той час працював на Алчевському меткомбінаті. Запам’ятався пан Дубина тим, що, обіймаючи тоді посаду директора з економіки, міг за 15 хвилин розібратися з усіма «плюсами» й «мінусами» роботи АМК. Він першим став казати про те, що не можна працювати зі збитками і робити вигляд, що все так і має бути. І не просто говорив, а й вимагав від начальників цехів, щоб вони також перебудовували своє мислення. Так, багато хто, у тому числі і я, не дуже вірили його словам, коли, ставши вже в.о. генерального директора він говорив, що Алчевський меткомбінат стане рентабельним. У травні 1999-го АМК справді став рентабельним, і всі остаточно зрозуміли, що директор слів на вітер не кидає.

У серпні того ж року Олег Вікторович призначив мене заступником з комерційних питань, а вже в листопаді — рекомендував на звільнене (у зв’язку зі своїм переходом на «Криворіжсталь») директорське крісло. Це було настільки несподівано для мене, що я довго не міг повірити в реальність того, що відбувається. Саме тоді у мене була зустріч із губернатором Луганської області Олександром Єфремовим. Вона відбулася в його робочому кабінеті, і крім губернатора на ній був присутній голова облради Віктор Тихонов. Мені повідомили, що на руках у керівників області список із семи кандидатур на посаду генерального директора АМК, і саме ваш співрозмовник має честь замикати список. Розпитали про мої погляди на роботу комбінату і на прощання сказали, що про свою подальшу долю я дізнаюся трохи пізніше.

Увечері того ж дня секретар повідомив, що мене розшукує один із керівників «Індустріального союзу Донбасу» Олег Мкртчан, який запропонував скласти йому компанію у відрядженні до Дніпропетровська, щоб протягом поїздки можна було познайомитися один з одним. Там же, у Дніпропетровську, відбулася зустріч і з керівником «Інтерпайпу» Олександром Дементієнком, із яким я вже був знайомий. Розмовляли в основному про відхід від бартеру. Мені обіцяли всіляку підтримку у вирішенні цієї проблеми, але встановили термін реалізації задуманого — три місяці. На тому ми і розсталися, а за кілька днів Олександр Єфремов повідомив, що обласні власті зупинили свій вибір на моїй кандидатурі.

— Попри ваше намагання триматися рівновіддалено від обох акціонерів вважається, що ви більше людина «Інтерпайпу», аніж ІСД…

— Можливо, така думка склалася через те, що в керівництві «Інтерпайпу» у мене є друг — Сергій Ганзелинський. Ми разом служили в армії, я був свідком на його весіллі. Може, наші особисті стосунки хтось трактує як комерційні? Але це — не мої проблеми. Однозначно можу сказати, що не вважаю, ніби належу комусь із акціонерів. Для мене вони обидва, як «тато» і «мама». А в нормальній «сім’ї» із повагою ставляться до обох «батьків». І в пана Мкртчана зокрема, і в корпорації ІСД у цілому не може бути до мене претензій у тому плані, що я відстоюю їхні інтереси з меншим ентузіазмом. Скажу більше — пишаюся, що в будь-яких ситуаціях відстоюю паритет.

— Навряд чи ви будете заперечувати той факт, що пан Дубина залишив вам у спадщину підприємство, що минуло критичну точку своєї історії. Крім того, він почав проводити технічну реконструкцію підприємства. На першому прокатному були встановлені механічні ножиці, що дозволило АМК максимально наблизитися до упаковування і транспортування листа за вимогами зарубіжних покупців. Що зроблено в плані технічного переозброєння особисто вами?

— Ви ще забули сказати, що за часів Олега Вікторовича був відновлений прямоточний сталеплавильний агрегат, який дозволив мартенівському цеху збільшити обсяги виробництва на 10—15%. Він відновив традицію проведення капітальних ремонтів, і тепер ми нарощуємо обсяги цих робіт. Якщо два-три роки тому через брак коштів на АМК можна було зробити лише один капітальний ремонт доменної печі третього розряду (найлегший), то нині йдеться про два аналогічні ремонти, плюс капітальний ремонт доменної печі другого розряду. Паралельно з цим здійснюється капітальний ремонт двованного сталеплавильного агрегату (уперше з 1980 року) і ремонт агломашин.

Крім цього, всерйоз думаємо про модернізацію устаткування киснево-компресорного цеху, оскільки два його робочі кисневі блоки, відповідно до результатів технічної атестації, вичерпали свій виробничий ресурс. Нові є у Франції. До речі, торік аналогічний кисневий блок КАР-30 з установкою оснащення фірми AIR LIQUIDE був реконструйований на маріупольському комбінаті «Азовсталь», але кожний із них коштує 15 млн. доларів США. Над тим, як вирішити це питання, зараз усі сушать голову.

— А чого її сушити? Нехай «тато» дасть 15 млн. доларів і «мама» підкине стільки ж. Навряд чи такі суми для них нереальні…

— Для них, може, й ні. Але водночас ці суми є дуже великими для Алчевського меткомбінату. Гроші, які візьмемо, потрібно ж потім віддавати.

— Ви самі сказали, що виробничий ресурс кисневих блоків уже вичерпано. Хай не зараз, але через рік-два ви повернетеся до цього питання і до тих же сум…

— Сьогодні стан блоків дозволяє заводу працювати стабільно. Ми проводимо їх капітальні ремонти, але щоб розпочинати повномасштабну реконструкцію, треба змінити джерело фінансування. А для цього необхідно поліпшити сортамент сталі. Без кінця катати найпростішу сталь неможливо. Питання стоїть таким чином, щоб збільшити виробництво низьколегованих і легованих марок сталі. Частка експорту на сьогодні становить 95—96%, а це означає, що АМК залежить від світового ринку металу. А на ньому з одним різновидом продукції довго не протягнеш. Тому і стали катати на стані-600 профіль, який він катав раніше, після чого про нього просто забули. Почали плавити нові марки сталі. Це дозволяє нам не лише вишукувати нові джерела фінансування майбутньої реконструкції, а й погашати заборгованість по зарплаті.

Ще одна актуальна проблема пов’язана з поставками на АМК високоякісного вугілля. Завезення в повному обсязі сировини з Росії неможливе з цілого ряду причин, а українське вугілля багате на сірку, що ніколи не була «другом» металургів. Треба якось виходити із становища, і спеціалісти комбінату розробили програму видалення сірки, яку подадуть на розгляд акціонерам і, якщо все буде гаразд, згодом реалізують. Найімовірніше на початку наступного року.

Крім цього, у наші плани входить реконструкція другого прокатного цеху, оскільки до якості листа з кожним роком пред’являються дедалі жорсткіші вимоги, а наше устаткування вже не встигає за ними. Однак за минулий рік ми зробили і випробували два нові типи злитку, хоча за радянської влади премії давали за створення одного злитку на рік.

— Кілька років тому на комбінаті працювали міжнародні експерти, вони зробили висновок, що коли до вересня 2001 року не розпочати реконструкцію підприємства, воно перейде у стадію необоротної руйнації. Чи згодні ви з такою точкою зору і чи підтримуєте відносини з міжнародними організаціями, які могли б вкласти гроші в АМК?

— Краще, ніж знають комбінат наші спеціалісти, не знає ніхто. Ми самі можемо дати реальну оцінку устаткуванню та перспективам розвитку. Наведу приклад. У світі є структури, що створюють єдину систему управління на металургійних комбінатах. Одна з них «допомогла» за 1 млн. доларів українському заводу. Наші спеціалісти з’їздили туди, подивилися, і в результаті потрібну АМК систему було створено власними силами за 200 тис. грн. І вона вже довела свою працездатність. На початку 2000 року витрата коксу становила 600 кг на тонну чавуну. Після впровадження системи і виконання необхідних технічних заходів ми домоглися показника 530 кг.

У кращі часи АМК мав середнє споживання 480 кг коксу на тонну чавуну, тож нам є до чого прагнути. Поки краще за нас працює лише «Криворіжсталь», але я гадаю, що цей «недолік» ми теж виправимо.

— 1980 року французи, які є у світі монополістами з виробництва такої продукції, побудували на Алчевському меткомбінаті цех сталевого дробу — унікальний в СНД. Основні споживачі його продукції — підприємства автомобілебудування. Цех побудували з обов’язковою умовою: комбінат не мав права десять років продавати сталевий дріб за кордон. Наприкінці 2000-го — початку 2001 року підприємство відвідали представники фірми, що будувала цей цех. Побачивши, що він у доброму стані, вони запропонували передати цех їм в експлуатацію з розподілом прибутку. Ви відмовилися. Чому?

— Тому що вони запропонували вивести його з фондів комбінату і створити спільне акціонерне підприємство, в якому «скромно» попросили 51% акцій. Ми були змушені відхилити таку пропозицію. У нас із акціонерами є програма розвитку цього виробництва, що тепер працює на 70% своїх можливостей, і, гадаю, в найближчі шість місяців ситуація зміниться.

— Трохи вище ви казали, що маєте намір змінювати сортамент продукції, щоб заробити гроші на реконструкцію. Але ж недавно АМК виробляв ще один вид унікальної для СНД й України продукції — двошарову сталь, яка застосовувалася в оборонній промисловості, хімії, агресивних середовищах. Зараз виробництво двошарової cталі також працює не на повну потужність. Чи може ситуація змінитися на краще?

— Свого часу все це було засекречено, оскільки дво-тришарові сталі, розроблені спеціалістами Алчевського меткомбінату, використовувалися виключно в оборонній промисловості для будівництва підводних човнів. Тоді були дещо інші критерії оцінки якості, але тільки 30% виробленої продукції відповідали стандарту. Зараз ми не можемо дозволити собі такого марнотратства. І, крім того, має бути покупець на такого роду продукцію. Ми опрацюьовуємо питання з «Азовмашем», який свого часу випускав 15 тис. цистерн на рік, але це питання ще до кінця не закрите. Однак говорити, що робота цього цеху може кардинально змінити ситуацію на комбінаті, я не став би, оскільки ще за часів СРСР його продукція займала не більше 5% загального обсягу продажу.

— У квітні поточного року об’єднання «Металургпром» направило Президенту і прем’єр-міністру звернення, у якому зажадало знизити діючі тарифи на залізничні перевезення та транспортування газу, а також не допустити підвищення тарифів на електроенергію. Якщо питання не вирішать, керівники гірничо-металургійних, вуглевидобувних і машинобудівних підприємств були готові зупинити платежі «Укрзалізниці» за вантажні перевезення, поточні платежі за газ і електроенергію, оплату податків у бюджети всіх рівнів. Той самий комбінат ім. Ілліча весь березень доставляв холоднокатаний лист, що йшов на експорт, на причали Маріупольського торгового порту чотирма великовантажними МАЗами. Алчевський меткомбінат був готовий вдатися до крайніх заходів?

— Як на мене, залучення до перевезень готової продукції автотранспорту може зняти напругу, але проблему в цілому не вирішить. Ми на АМК пішли іншим шляхом. Коли стало ясно, що зростання залізничних тарифів неминуче, було створено систему обліку руху вагонів на комбінаті. Цей крок дозволив нам домогтися того, що коли станом на березень минулого року «Укрзалізниця» одержувала від нас плату за вагони в розмірі 1,1 млн. грн. щомісяця, то сьогодні — 240—260 тис. грн.

Гадаю, дуже багато директорів підприємств у душі розуміють, що без додаткових вкладень «Укрзалізниця» не відродиться. Хоча водночас усіх цікавить запитання: скільки ж їй треба грошей, щоб вона почала більш-менш нормально працювати?..

— Своєю попередньою відповіддю ви наочно проілюстрували афоризм про потопаючого, який, якщо хоче жити, має покладатися лише на власні можливості. Введення в експлуатацію у грудні минулого року першої черги нового шлакопереробного комплексу теж із цієї «опери»?

— Коли проект перебував у стадії розробки, то передусім розглядалися такі аспекти. По-перше, запасів металобрухту в країні не більшає. По-друге, якість його, на жаль, тільки погіршується. По-третє, навколо кожного металургійного комбінату лежать гори шлаку, які захаращують десятки гектарів землі, за яку треба ще й платити. АМК з двох боків оточений відвалами, де знаходиться 10 і 6,5 млн. кубометрів шлаку. Ці гори необхідно розробляти. Донедавна цей процес мав напівкримінальний характер, що нас аж ніяк не влаштовувало. Наші акціонери — ІСД та «Інтерпайп» — узяли пайову участь у фінансуванні будівництва підприємства, яке зараз постачає на АМК до 8 тис. тонн брухту щомісяця, що дозволяє стабілізувати ситуацію. Крім цього, на-гора піднімаємо магнезитові вогнетриви, які потім дробимо й використовуємо при ремонтах мартенівських печей. Плюс вирішуємо екологічні проблеми.

— А проблему крадіжок і приписок металобрухту як вирішуєте?

— На комбінат весь металевий брухт постачають акціонери. Але, незважаючи на це, ми зі свого боку постійно контролюємо процес. Ваги в нас усюди. Прийшов вагон із металобрухтом залізницею — зважили; при вході в цех знову зважили; шихтування, плавку — зважили, і кожні десять днів знімаємо залишки. Цей ланцюжок ми вибудовували протягом семи місяців, і проведена робота дає свої плоди.

— Кажуть, що проблеми попередніх директорів АМК виникали після того, як вони для потреб комбінату починали вилучати без оплати кокс, який іде на адресу інших покупців з Алчевського коксохімзаводу залізницею, що пролягає на території АМК…

— Це — легенда, оскільки залізнична гілка з АКХЗ пролягає осторонь комбінату...

— Ви — генеральний директор меткомбінату, а також ще й керівник процедури санації АМК. Утримаєте підприємство від банкрутства?

— Справа про банкрутство Алчевського комбінату виникла 1997 року. 39 кредиторів пред’явили свої претензії на 119 млн. грн. 7 листопада минулого року Луганський арбітражний суд призначив арбітражного керівника, який розпочав ліквідацію накопичених боргів. На мій погляд, санація — це цивілізований метод вирішення проблеми. Починаючи з 7 листопада, запроваджено мораторій на нарахування пені та штрафів на борги, що утворилися в попередні роки. Це дозволило знаходити кошти, які можна направляти на розвиток виробництва. Зараз на комбінаті вже розроблено план санації, який протягом трьох місяців буде подано Луганському арбітражному, чи, як він тепер називається, господарському суду. Після чого я зможу більш конкретно сказати про те, чи вдасться АМК уникнути банкрутства.

Однак є ще одна проблема, про яку не можна не говорити. Так уже склалося, що комбінат обтяжений величезною соціальною сферою. Один лише цех «Здоров’я», де працює 260 чоловік, приніс нам за чотири місяці 850 тис. грн. збитків. Завод обслуговує 500 тис. кв. м житла, 17 км доріг тощо. Усього ж на утримання соціальної сфери, що з 1997 року не входить до статутного фонду ВАТ «АМК», комбінат щороку витрачає 24 млн. грн. Як за таких умов шукати внутрішні резерви, щоб працювати рентабельно чи сплачувати борги? Моя пропозиція — передати соціальну сферу в міську комунальну власність.

— І як ставляться до цієї пропозиції міські власті Алчевська?

— Негативно. Вони говорять, що в бюджеті немає грошей. Але ж так не може тривати вічно. Міське тролейбусне управління заборгувало АМК 214 тис. грн. і не збирається погашати цей борг, оскільки в міському бюджеті не передбачене фінансування тролейбусного управління. І їздять тролейбуси в Алчевську досі лише тому, що ними на завод добираються робітники АМК. Це — нормально!?

— Так ось для чого ви виконали прохання губернатора Олександра Єфремова і взяли в начальники управління з соціальних питань АМК пана Єфімова. Перший бачить у ньому наступного мера Алчевська, а ви вводите його в курс проблем, що стоять перед комбінатом, і натякаєте, як їх треба вирішувати…

— Олександр Сергійович нікого не призначав, але він не був проти. А стане пан Єфімов мером чи ні, це ще дуже велике питання. Хоча обстоювати інтереси комбінату необхідно на будь-яких рівнях. З 60-ти чоловік міської ради представників АМК — менше 30-ти. В обласній раді нас теж мало. Нинішній депутат ВР Сергій Гмиря — гідна людина, але, на мій погляд, приділяє дуже мало уваги проблемам Алчевського меткомбінату. Тому на наступних виборах ми будемо вирішувати всі ці питання в комплексі. Цього вимагає від мене колектив.

— Гадаю, він не відчуватиме докорів сумління і не вагатиметься, голосуючи за вашого попередника, а нині першого віце-прем’єр-міністра Олега Дубину…

— З Олегом Вікторовичем у мене не було розмов на цю тему, але вважаю, що обов’язок усього колективу АМК надати йому підтримку за те, що він для усіх нас зробив.