Український титан: еволюція чи революція?

З початком революційних змін у корпоративних відносинах зміцнилася тенденція перегляду прав власності. При цьому широко використовують усі методи — від банальних судових позовів до силових захоплень головних офісів компаній. Сам уряд поки відхрещується від якихось активних дій у напрямі перегляду прав власності, а публічні заяви по­літиків поки юридичної чинності начебто не мають. Хай там як, але ця тенденція не обминула стороною і недавно створене спільне підприємство ЗАТ «Кримський титан», котре є найбільшим виробником діоксиду титану в Східної Європі.
Слід зазначити, що, як і прогнозували експерти, на Далекому Сході Російської Федерації почали будувати завод із виробництва двоокису титану. Причому поруч із сировинною базою із залученням найсучасніших технологій. Тому Україні вже недов­го пишатися єдиним таким унікальним заводом на території СНД. Якщо ми тільки не залишимо в спокої вже сформовану ефективно працюючу вертикаль.
Взагалі-то, поки Україна має величезні можливості з погляду розвитку виробництва титановмісної продукції. Цьому сприяє і наявність у країні відповідних родовищ, і виробничі потужності. Однак Україна довго не користувалася цією перевагою — у галузі була відсутня структура, котра виконує роль єдиного координуючого центру.
Два роки тому процес створення в Україні національної вертикально інтегрованої компанії (яка об’єднала б весь виробничий цикл від видобутку руди до реалізації титановмісної продукції) ініціювали Фонд держмайна та Міністерство промислової по­літики. У результаті, координуючим центром стала Державна акціонерна компанія «Титан», яка займається виробництвом, мабуть, найбільш популярної титановмісної продукції — діоксиду титану.
Паралельно шукали інвестора для цього проекту, оскільки сам проект вимагає вливань ка­піталу, якого ні Українська держава, ні ДАК «Титан» у необхідних обсягах сьогодні не мають. Та в результаті це спровокувало посилення тиску на ДАК «Титан» із боку різних вітчизняних і російських фінансово-промислових груп, які пропонували інвестування і створення спільного підприємства.
Зрештою було знайдено інвестора в особі німецько-британської інвестиційної компанії RSJ Erste Beteiligungsgesellschaft Gmb, із якою у вересні 2004 року на базі ДАК «Титан» було створено СП ЗАТ «Кримський титан». За словами управляючого директора RSJ Роберта Шетлер-Джонса, на першому етапі загальний обсяг інвестицій має становити 70 млн. дол. Іноземним інвестором уже вкладено 36 млн. дол. у СП, а до кінця року надійде і друга половина. Отримані кошти дозволили «Кримському титану» відмовитися від імпорту індійського ільменіту, спрямувавши при цьому гроші на будів­ництво 9-го рудника Іршанського ГЗК (сума становила 3,8 млн. грн.). Також інвестиції дозволили збільшити потужності виробництва діоксиду титану на заводі, до того ж поліпшити його якісні показники за рахунок капремонтів окремих установок і допоміжного обладнання.
На думку експертів ринку, така схема, на відміну від інших, дала державі серйозні переваги. По-перше, українським олігархічним групам, що виявляли інтерес до ДАК «Титан», не вдалося «накласти лапу» на цей проект і, як наслідок, СП «Кримський титан» представляє сьогодні інтереси виключно Української держави й іноземного інвестора, оскільки держава змогла витримати нелегкий переговорний процес й одержати контрольний пакет у створюваному СП. У результаті держава має сьогодні більшість представників у спостережній раді «Кримського титану» (в особі представників Кабміну, Фонду держмайна й уряду Криму), а також повністю сформувала правління СП.
По-друге, завершилася багаторічна суперечка про те, на базі якої зі структур необхідно створювати координуючий центр у галузі. На вершині управлінської піраміди опинився виробник готової продукції з максимальною часткою доданої вартості ДАК «Титан». Саме на його базі створено СП, якому передано в оренду Вільногірський та Іршанський комбінати, що можна вважати практичним закінченням цінових війн на ринку ільменіту. 100% акцій ДАК «Титан» належать державі, а в СП, у свою чергу, держава володіє 50%+1 акцією. Тобто знайдено оптимальну схему, за якої держава не втрачає контроль і права власності над цими стратегічними об’єктами, а також родовищами титановмісної сировини.
Слід зауважити, що, наприклад, Іршанський ГЗК на момент укладання договору оренди мав серйозні проблеми, зумовлені тим, що останні два роки (перебуваючи в складі ДАК «Українські поліметали») комбінат не отримував інвестицій. У результаті до 2004 року цей комбінат, фактично, був на грані часткового згортання виробництва.
За короткий час перебування Іршанського ГЗК в оренді в «Кримського титану» він уже отримав більш як 11 млн. грн. інвестиційних ресурсів, за рахунок яких було встановлено нове обладнання. За словами директора Іршанського ГЗК Миколи Головача, усього в поточному році СП виділить Іршанському ГЗК 53,7 млн. грн. Якщо ці гроші дадуть освоїти, то їх вкладуть у завершення будівництва трьох нових кар’єрів і збагачувальної фабрики; реконструкцію діючих збагачувальних фабрик для підвищення якості ільменітового концентрату. Все це дасть можливість наприкінці 2005 року збільшити обсяги виробництва ільменітового концентрату на 20,5 тис. тонн — до 442,5 тис. тонн на рік; збільшити податкові відрахування в бюджети всіх рівнів і позабюджетні фонди в 1,3 разу — до 28,5 млн. грн.
За словами керівника Вільногірського гірничо-металургійного комбінату Юрія Баранова, «співпраця з «Кримським титаном» дає нам реальну можливість розраховувати на додаткові інвестиції при тому, що власником нашого комбінату так і залишається держава. По суті, зароблених нами грошей сьогодні вистачає на забезпечення процесу простого відтворення. До того ж урахуйте, що останні 15 років наші основні фонди не зазнали якоїсь істотної модернізації. Наприклад, на нинішній рік нам для цих цілей необхідно 137 млн. грн. У рамках договору оренди «Кримський титан» зобов’язався вкласти в наш комбінат 76 млн. грн. Цю програму вже почали виконувати: 6 млн. грн. надійшло на наше підприємство в січні-лютому, ще 8 млн. грн. надійде до кінця березня».
При передачі Вільногірського ГМК і Іршанського ГЗК в оренду ЗАТ «Кримський титан» виграли всі: держава, котра зберегла контроль над своєю влас­ністю і можливість її розвитку та одержує щомісяця в бюджет 1,8 млн. грн. орендної плати (раніше СП одноразово переказало в казну 62,7 млн. грн. за викуп оборотних коштів комбінатів); комбінати, котрі отримали реальні інвестиції для розвитку виробництва та соціальної інфраструктури; ЗАТ «Кримський титан», яке посилило свої конкурентні переваги й одержало базис для подальшого розвитку.
Також потрібно враховувати, що всі три підприємства є містоутворюючими. Вони не тільки забезпечують сплатами податків до 80% доходів міського бюджету, а й, фактично, утримують більшу частину соціальної сфери міст-супутників.
Зрозуміло, що грандіозні плани розвитку галузі, котрі успішно стартували в Україні, викликають занепокоєння у зарубіжних конкурентів. Адже вони об’єк­тивно не заінтересовані ні в збільшенні обсягу виробництва титаномісткої продукції в Україні, ні в підвищенні її якості.
Управляючий директор RSJ Erste Beteiligungsgesellschaft Gmb Роберт Шетлер-Джонс висловлює стурбованість тиском, який нині чиниться на «Кримський ти­тан». «Ми відчуваємо тиск із боку російського капіталу». Які саме фінансові російські групи чинять тиск, використовуючи існуючу політичну ситуацію, Шетлер-Джонс уточнити відмовився, зауваживши, що вони рвуться в титанову галузь, нову для їхнього бізнесу. «Вони намагаються висувати абсурдні обвинувачення в тому, що за нами стоїть сумнівний капітал. Європейське походження нашої компанії вже саме по собі гарантує, що за нашою компанією не стоять ніякі сумнівні особи, оскільки в європейських країнах дуже жорстко відстежується походження капіталу».
Нагадаємо: рішенням спеці­альної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації пропонується скасувати указ Президента України №765 від 7 липня 2004 року, яким було створено СП ЗАТ «Кримський титан». На думку експертів, зміна стратегії розвитку галузі відкине галузь на рік-півтора назад, а із запуском заводу в Росії Україна втратить нинішні ємкі ринки збуту своєї продукції в тій же Росії та Китаї. Незрозуміло, навіщо це взагалі робити, враховуючи, що програму вже реалізують і є перші позитивні результати. Навіщо ламати структуру, котра почала складатися й ефективно працювати? Коли є необхідність об’єд­нання всієї титанової галузі (а вона існує) — це може бути зроблено шляхом передачі таких об’єктів, як Запорізький титано-магнієвий комбінат, Інститут титану (Запоріжжя) в оренду вже існуючому СП «Кримський титан». У результаті Україна замкне виробничі ланцюжки в галузі й уникне ситуації, коли підприємства галузі демпінгують на світовому ринку на шкоду одне одному. Іншого шляху тут, фактично, немає, оскільки практично всі об’єкти титанової галузі сьогодні перебувають у держвласності і навряд чи в доступній для огляду перспективі будуть приватизовані. Однак розвиватися їм потрібно і для цього необхідні інвестиції — у держави сьогодні таких грошей немає.