Що далі в ліс, то більше «хліборобів»

Мораторій на купівлю-продаж земель сільгосппризначення загострив суперництво за території, які під нього не підпадають. За зайвий шматок землі точаться жорстокі кабінетні бої. Воюють усі з усіма: столиця — з областю, міста — із сусідніми сільгосппідприємствами, районна влада — із сільрадами. І хоча носи будівельних кранів задерті вгору, ця оптимістична картина нікого вже обдурити не може: замість будівельних перспектив на обрії проглядається безвихідь.

З одного боку, ущільнення житлової забудови перевантажує інфраструктуру міста, наштовхується на опір городян. З іншого — пускати під забудову пристоличні землі стає дедалі складніше. Вони, як правило, розпайовані, а спроби відібрати їх у дрібних власників наражаються на організований опір.

Втім, зупинити націлений на рекордні прибутки капітал практично неможливо. Якщо не можна або дуже важко отримати під забудову орні землі, то чому б не задовольнити апетити за рахунок лісів?

Від «вкраплень» до масової забудови

Бум житлового будівництва зі столиці перебрався на сусідні території. На околицях пристоличних сіл і поблизу них як гриби після дощу ростуть котеджні містечка. Обзаводячись інфраструктурою у вигляді елітних ресторанів і салонів краси, вони остаточно втрачають останні ознаки сільської місцевості. У процесі забудови не обходилося і без певного тиску на лісовий пояс, який оточує столицю.

Спочатку ліси берегли. Здебільшого використовувалися сільрадівські землі запасу, викуплені у селян присадибні ділянки і земельні паї. Але останнім часом апетити ростуть, і на ліси почали дивитися як на місце масової забудови.

Місцеві органи влади першими оцінили усі вигоди вкладення капіталу в новобудови посеред лісу. Ще у 2004 році в 17-тисячному місті районного підпорядкування Українці, переймаючись перспективами подальшого розвитку, вирішили розширити межі населеного пункту. На частині територій вирішено було облаштувати Українку-2. Намічалося будівництво нового житлового комплексу, ділового бізнес-центру і туристичного комплексу.

Виступаючи за розширення меж міста, мерія сподівалася на активізацію ділового життя, зростання доходів бюджету, створення нових робочих місць, скорочення черг на соціальне житло. На тому першому етапі ці плани знайшли підтримку в районі та області. Клопотання Обухівської райради з приводу встановлення нових меж Українки було підтримане Київською облрадою. Але в подальшому процес загальмувався: ідея використання лісових масивів у містобудівних цілях підтримки не мала. На думку архітекторів і лісників, якщо вже справа доходить до використання лісів, то варто уникати суцільного їхнього освоєння, обмежившись вибірковою забудовою, використанням лісових прогалин.

Стару ідею було реанімовано цього літа. 14 червня ц.р. на засіданні 14-ї сесії Української міськради приймається рішення, яким вносяться зміни в план роз­витку міста і визначається, що на 170 га виросте сучасний двійник населеного пункту. Але незабаром з’ясовується, що на заповітні землі, розміщені поблизу міста, є й інші претенденти.

Міський голова Українки Павло Ко­зирєв і група депутатів міськради повідомили на прес-конференції, що територія, на яку вони розраховували, виділяється приватним особам без відома міської громади. За їхніми словами, із Київської облдержадміністрації у відповідні інстанції спрямовані листи-дозволи, відповідно до яких 72 ділянки (усього близько 70 га землі) вирішено перевести з лісогосподарських у категорію земель сільгосппризначення і надалі передати у власність приватним особам. Керівники Українки обвинуватили всіх причетних до цієї справи, і насамперед обладміністрацію, у порушенні закону, ігноруванні інтересів місцевої громади. У зверненнях в обласні і центральні органи влади вони вимагали скасування листів-дозволів.

У відповідь на прохання «ДТ» прокоментувати цю ситуацію голова Київської обласної ради Володимир Майбоженко повідомив, що відповідний лист від міського голови м.Українки Обухівського району П.Козирєва з проханням скасувати 72 листи-дозволи отриманий. Він переданий у профільну депутатську комісію з питань агропромислового комплексу і земельних відносин, де питання розглядається фахівцями.

Голова Київської обладміністрації Віра Ульянченко, відповідаючи на наше запитання, сказала, що претензії Павла Козирєва на додаткову територію — це бажання вирішити проблеми за рахунок інших. Адже землі, про які йдеться, до Українки стосунку не мають. А меру, якщо він хоче, щоб місто не зупинялося у своєму розвитку, слід було б узятися за грунтовну розробку, узгодження і затвердження в усіх інстанціях генерального плану розвитку, якого на сьогодні в Українці, по суті, немає.

За словами Віри Іванівни, обвинувачення облдержадміністрації в роздачі земельних ділянок є безпідставними. Так, в ОДА надійшли звернення громадян із проханням про виділення земельних ділянок. Але ніхто нікому землі ще не давав. Листи-дозволи надають тим, хто звернувся, можливість пройти всі дозвільні інстанції.

Ліс просить захисту

Візьмемо зі стосу наданих листів-дозволів від 15 жовтня 2007 року перший-ліпший. У ньому написано: «Облдержадміністрація дає дозвіл на підготовку проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 0,99 га ДП «Київський лісгосп» (Ко­зин­ське лісництво), переведення зазначеної ділянки із земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення та подальшої передачі її у власність... для ведення особистого селянського господарства на території Української міської ради Обухівського району...»

— Яким було рішення вашого відомства? — запитую у заступника начальника Київського обласного управління лісового і мисливського господарства Олександра Половнєва.

— Отримавши листи-дозволи облгосадміністрації, наше управління лісового і мисливського господарства у своєму «Висновку» від 16 жовтня 2007 року узгодило проект землеустрою.

— Чим керувалися при цьому?

— Статтями 20, 151 Земельного кодексу України, статтею 57 Лісового кодексу України. Взяли до відома згоду землекористувача (ДП «Київське лісове господарство»). Врахували листи-дозволи з ОДА від 15 жовтня 2007 року. Підставою для підготовки висновків став лист із ТОВ «Науково-дослідний і проектний інститут раціонального природокористування» з проханням розглянути й узгодити проект землеустрою.

Потім претенденти на землю мають пройти узгодження з усіма службами — від санітарно-епідеміологічних до архітектурних і містобудівних. Уже готовий проект землеустрою надійде на експертизу в облуправління земельних ресурсів. Після експертного висновку проекти надходять до облдержадміністрації на затвердження.

— Такі узгодження проходять чисто — голки не підточиш?

— Наше відомство часом і не погоджується зі зміною цільового призначення землі. Якщо фахівці, ознайомившись із пропозиціями, вважають, що передача недоцільна і від ведення лісового господарства буде більший ефект.

— Ну а нові господарі угідь можуть пустити ліс під пилку?

— Лісові ділянки не виключаються з лісового фонду. Ліс, що росте на них, перебуває під охороною держави. На ділянках, вкритих лісом, вирубування дерев проводиться під габарити будинків.

— І всі виконують цю вимогу Лісового кодексу?

— Ми до цього прагнемо.

— І скільки лісових площ пішло за останні роки на не лісогосподарські потреби?

— За період із 1 січня 2003-го по 1 січня 2007-го — усього 2783 га з 395695 га наявних, або 0,7% від загальних лісових площ.

— Яка динаміка? Напевно, процес вилучення йде по наростаючій?

— Скоріше навпаки. У 2003 році вилучено 919 га, у 2004-му — 1114, у 2005-му — 519, у 2006-му — 78. А в 2007 році на 1 листопада — 153 га. При цьому слід врахувати, що за 2003—2007 роки загальна площа земель лісогосподарського призначення, які значаться за підприємствами облуправління, зросла на 17,7 тис. га.

Перехід земель лісогосподарського призначення в категорію земель сільгосппризначення — ще не най­страшніше. Є втрати й більші. При розпаюванні сільгоспземель було допущено прикру помилку, за яку тепер змушені розплачуватися лісники, — не були виділені технологічні коридори для суспільних потреб. Коли ж виникла потреба провести додаткову високовольтну лінію для передачі електроенергії в столицю, то виявилося, що проводити її, крім як по лісу, ніде. І тепер Макарівському, Клавдіївському і Київському лісгоспам доведеться виділяти коридор завширшки 102 метри. А це — 300 гектарів лісу. І дерева, на відміну від приватизованих ділянок, доведеться вирубати. Нова окружна дорога навколо Києва зачепить ліси п’яти районів, під вирубку підуть площі від 300 до 500 га.

— А як ставляться до державних лісів органи місцевого самоврядування, господарюючі підприємства?

— Не найкращим чином. Нещо­давно ми провели підрахунки. Виявилося, що з липня 2005 року по листопад 2007-го допущено десятки порушень лісового законодавства — від самовільного захоплення територій до користування ними після закінчення терміну оренди. До речі, влада Українки, яка претендує на лісовий масив для забудови, поводиться у відносинах із лісовим відомством не найкращим чином. Так, рішеннями сесії Української міськради в 2003 році були вилучені лісові ділянки загальною площею 65,2 га. При цьому землекористувачі (Київський лісгосп) належної їм фінансової компенсації в повному обсязі дотепер не одержали. А це — семизначна цифра. Перед тим, як претендувати на нові лісові масиви, треба б розрахуватися зі старими боргами.

Ліс оптом чи вроздріб?

Навіть з урахуванням оптимістичної статистики в частині заміни лісових масивів, які вибувають, новими насадженнями, ситуація в Українці є не такою вже невинною. Нові насадження стануть лісом через багато років, а вилучається ж повноцінний ліс. Не менш важливий і територіальний аспект. Одна справа, коли йдеться про передачу лісу в приватні руки десь у глибинці, і зовсім інша, якщо це відбувається поблизу столиці. Тут і законодавство треба було б удосконалити, не залишивши лазівок для різночитань, і правила приватизації в зеленому поясі навколо столиці посилити.

Фактом залишається те, що, порівняно з іншими територіями, ліс виявився менш захищеним. Якщо ділянки орної землі, крім контролюючих держорганів, від захоплення можуть захистити селяни-пайовики (що вони останнім часом і роблять), то лісові масиви, які перебувають у державній власності, стають легкою здобиччю чиновників і тих, кому вони сприяють. Таке становище особливо болісно сприймають працівники лісництв, розташованих поблизу столиці. У чому ми переконалися в розмові зі звичайним лісником, котрий просив не називати його імені.

— Чи має значення ваша думка, чи під час приватизації лісу вас ставлять перед фактом?

— Нас ставлять не перед фактом навіть, а перед... парканом, закладеним фундаментом або побудованим особняком. Втрати лісу й так великі, а тут ще й «хлібороби». На усіх може не вистачити...

Спочатку вибір у лісників був невеликим. Або оптом виділити лісовий масив для потреб Українки, допустивши багатоповерхову забудову в лісі, або вроздріб роздати 72 приватним власникам для фактично тієї самої забудови, яка, можливо, більше зберігатиме насадження. Є і третій варіант, котрий сподобався б усім, крім претендентів на заповітні території, — зберегти ліс для всіх.