НАФТОВІ БУЛЬКИ

Нафтове море протягом минулих кількох тижнів не раз змусило похвилюватися всіх причетних до наслідків нафтових припливів та відпливів. Спочатку паніку на біржах спробував посіяти Ірак, повідомивши про запровадження з 8 квітня 30-денного ембарго на експорт нафти на знак протесту проти вторгнення Ізраїлю на територію Палестини. Ця заява викликала негайний стрибок цін на нафту (у середньому на один долар за барель) і до зловісних передбачень їх подальшого безмежного зростання. Нагнітанню обстановки сприяли заяви Ірану та Лівії, які виступили на підтримку запропонованого ембарго.

Однак після того, як слово взяли такі важкоатлети перетягування нафтового каната, як Саудівська Аравія та Кувейт, заявивши вустами саудівського нафтового міністра Алі Наїмі, що вони засуджують «використання нафти як зброї для чинення політичного тиску на Захід», ціна на нафту-сирець на Нью-йоркській біржі знову впала до 26,08 долара за барель. Недавня ескалація насильства на Близькому Сході й так уже призвела до зростання ціни на нафту приблизно на 5 доларів лише з березня, хоча ще на початку року «цінник» показував число значно нижче 20. Однак Кувейт і геть уже зневажливо відмахнувся від іракських потуг щодо порушення спокою, заявивши, що немає жодної потреби скликати позачергову конференцію ОПЕК для того, щоб відреагувати на самовільно запроваджене ембарго.

Однак на цьому справа не скінчилася. Ще й не стабілізувавшись після іракського демаршу, ціни на нафту знову почали стрибати, цього разу вже під впливом тривожних повідомлень із Венесуели. Військовий переворот у країні — третьому за обсягами експортері нафти серед членів ОПЕК — був безпосередньо пов’язаний з динамікою цін на нафту. Не випадково в західній пресі відразу ж з’явилися натяки на очевидну зацікавленість американської сторони в такому розвитку подій. Адже повержений у результаті перевороту Уго Чавес став першим президентом Венесуели, при якому рішення ОПЕК про зниження видобутку нафти (і взагалі про дотримання квот на неї) перестало бути порожнім звуком. Якщо наприкінці 1997 року перевищення Венесуелою квоти на видобуток нафти в рамках угоди ОПЕК становило майже 50 відсотків, то в березні 2002 року, безпосередньо під впливом Чавеса, цей показник упав до 2 відсотків. Більше того, уряд Чавеса активно обмежував участь іноземців у нафтових проектах на території, поставивши їм стелю — 50 відсотків пайової участі. Саме позиція Венесуели стала свого часу вирішальною для самовизначення інших членів ОПЕК, які вперше протягом тривалого часу наважилися на дотримання квот.

Педро Кармона, що на час повергнув президента Чавеса, дотримувався в цьому питанні цілком протилежної позиції. Нафти, на його думку, має вироблятися стільки, скільки зможе проковтнути ринок, а не стільки, скільки диктують квоти ОПЕК. Під впливом таких програмних заяв ціна на нафту відразу опустилася до 23 доларів за барель, у панічному очікуванні моря дешевої нафти. Однак тимчасовий уряд Кармони виявився надто вже недовговічним, і після двох днів перебування у в’язниці до влади повернувся Чавес. І все відразу повернулося на свої місця, включно з цінами на нафту. У Лондоні цього вівторка нафта йшла по 24,59 долара за барель, а в Нью-Йорку — по 24,73.

Проте Лондонський дослідницький центр проблем глобальної енергетики передбачає нові витки напруженості в нафтовому питанні. За прогнозами його фахівців, попит на нафту стрімко зросте в другій половині 2002 року. І скасування додаткових обмежень на квоти, намічене на липень, не зможе утримати ціни на нафту в задекларованих межах у 28 доларів за барель. Вихід американської економіки з рецесії, літній сезон, що штовхає американців на спалювання мільйонів галонів палива у своїх бензобаках, можуть, на думку аналітиків, до кінця літа довести ціни на нафту до 32 доларів за барель. І якщо відповідні санкції ОПЕК будуть лише в жовтні, це може істотно ускладнити дуже примхливий процес оздоровлення світової економіки. Запобігти розвиткові ситуації за цим сценарієм може лише збільшення обсягів видобутку нафти на мільйон барелей на день уже з червня нинішнього року. Але на це, як зазначається, ОПЕК навряд чи піде.

Зате ніхто не наважиться спрогнозувати, як у цій ситуації поведеться Росія. У лютому нинішнього року за обсягами видобутку нафти вона вже випередила Саудівську Аравію і стала найбільшим видобувачем «чорного золота». Щоправда, його експорт довелося добряче урізати, попри те, що Росія членом ОПЕК не є і підпорядковуватися рішенням цієї організації начебто й не зобов’язана. Якби тимчасовий уряд Венесуели, який прагнув затопити весь світ своєю нафтою, протримався хоч трохи довше, то Росія, можливо, наслідувала б його приклад. А так у ролі відступниці їй мимоволі доведеться виступати в гордій самоті.

за матеріалами зарубіжної преси