МІФИ ПРО «СЛОВ’ЯНСЬКИЙ»: ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА ТІНЬОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Після кількамісячної перерви знову пролунав «залп» публікацій — все в тих же засобах масової інформації, що і раніше — на захист керівників банку «Слов’янський», які перебувають під слідством за звинуваченням у навмисному ухиленні від сплати податків, зловживанні службовим становищем.

Не випадково інформаційна кампанія розв’язана тоді, коли слідство у багатьох епізодах завершено, а обвинувачені напередодні передачі справи до суду знайомляться з матеріалами справи. Саме час прималювати підслідчим німби мучеників, угноїти правове поле демагогією. Це зоряний час міфотворців. Така вже технологія «кризового піару».

Те, що все саме так, найкраще ілюструє публікація «Банку немає. І не буде?» в газеті «Дзеркало тижня», 14 квітня.

Стилістика і технологія побудови цього матеріалу засвідчують, що створено його тими, хто добросовісно визубрив елементарні рекомендації популярних підручників з PR — розділ «Міфотворчість».

Користуючись тим, що незалежне видання «Дзеркало тижня» дає можливість (і навіть прямо запрошує) висловити зі своїх сторінок різні точки зору — навіть не за гроші, спробуємо довести читачам, які звернули увагу на новий виток інформаційної війни, що захист шляхом міфотворчості — неправдивий.

Міф перший:
про політичне
або конкурентне замовлення

Навіть у редакційному коментарі до публікації (який, до речі, не містить іншої позиції, ніж викладена в самому матеріалі) як про незаперечний факт говориться про те, що в поле зору податкової міліції потрапляють чимало фінансових структур.

Не говориться лише, що банк «Слов’янський» серед них — безперечний лідер фінансових афер та махінацій. Натомість стверджується, що він став «жертвою замовлення».

Шановні правозахисники, якщо факт «замовлення» банку «Слов’янський» для вас незаперечний, чому ви прямо не називаєте замовників? Чому в безкомпромісному викритті виникає «фигура умолчания»? Чи не тому, що насправді «замовили» кримінальне переслідування самі махінатори, коли порушували Закон?

Чи не тому, що є реальний замовник іншого — кампанії відволікання громадської уваги від посадових зловживань керівників банку?

І чи не ради цього у своїй інструкції до працівників банку віце-президент КАБ «Слов’янський» Б.Фельдман із тюремної камери закликає розпочати активні дії по всіх напрямках, і насамперед, в судових органах та засобах масової інформації:

«...починайте справжній тиск...

...я хочу, щоб був організований, нарешті, справжній тиск на слідство та прокуратуру...

...мені потрібна провокація в будь-якому районі, місті або області...

...перейти до активної протидії на таких напрямках...

...порушуйте кримінальні справи відносно слідчих та посадових осіб ДПА...

...наші дії потребують підтримки засобів масової інформації, впливових громадських організацій та політиків...

...робота з засобами масової інформації повинна бути не епізодичною, а цілеспрямованою та сконцентрованою, лише резонанс в засобах масової інформації в змозі остудити пил слідчих...

...настав час зрозуміти, що МИ в цій країни не якісь там маленькі люди...

...нема нічого неможливого...»

Так, ваша ціль зрозуміла, адже саме на її досягнення виділяються мільйони гривень. За рахунок яких керівники ініціативної групи обманутих вкладників, отримуючи грошову винагороду за проведення зборів та організацію мітингів протесту, провокують дійсно потерпілих від дій банку людей на розроблений Борисом Фельдманом сценарій.

А як розцінити спроби зв’язатися з майором Мельниченком, щоб ним було озвучено те, що справа банку «Слов’янський» має замовний характер, іде від високопоставлених осіб держави?

Отже, ви вигадуєте «переслідування» і не бачите, що кримінальні справи і арешт — логічне завершення кропіткої роботи правоохоронців.

Увагу до зловживань в «Слов’янському» було привернуто ще 14 грудня 1999 року, коли на засіданні Координаційного комітету з питань боротьби з корупцією при Президенті України було сказано про першу викриту операцію перекачування коштів у First trading bank (о.Науру). Махінації з депозитними угодами та облігаціями кримської позики були оприлюднені на засіданні Координаційного комітету 20 квітня 2000 року.

Матеріали про багатомільйонні махінації вимагали прийняття адекватних правових рішень.

Таким чином, працювала не чиясь упередженість, а правова логіка.

Натомість «захисники банкірів» використовують перше правило міфотворчості: ніяких фактів, ніякої логіки.

Міф — він на те й міф, щоб факти не називалися.

Міф другий:
про незаконність слідства

Порушення кримінальних справ щодо керівників «Слов’янського» названо безумовно незаконним, жодних підстав для арешту автори статті не бачать, висновки Генпрокуратури і судів «позбавили» підслідних захисту. Прямо-таки масонська змова!

Нагадаємо, що керівників «Слов’янського» було затримано згідно зі ст. 115 Кримінально-процесуального кодексу України за звинуваченням за ст. 165 Кримінального кодексу України — зловживання службовим становищем.

Сьогодні слідством в повному обсязі доведені обвинувачення щодо віце-президента КАБ «Слов’янський» Б.Фельдмана, голови правління О.Якименко, начальника фінансового управління О.Заславського, головного бухгалтера Ю.Вінницького, начальника управління пасивних операцій Н.Василевської — за трьома статтями Кримінального кодексу.

А запобіжний захід — арешт — було обрано відповідно до тяжкості звинувачення, як вимагає закон. До речі, на певному етапі слідства заарештованих жінок було звільнено під підписку про невиїзд — про це міфотворці мовчать.

Як мовчать про реалії «катувань» пана Фельдмана. До речі, чому це саме зараз у авторів статті немає змоги розповісти про те, що ж відбувається «в застенках»? Адже адвокати із затриманими спілкуються, скарги і заяви продукують...

Зрозуміло, що перебування за ґратами не додає людині гідності, тяжко впливає на особу. Проте чотиримісну камеру, де пан Фельдман перебуває з власними телевізором і холодильником, з можливістю з першого дня харчуватися виключно продуктами, які йому передають свої, важко назвати засобом катування. Напевне. Не вважає так і сам пан Фельдман, оскільки жодної скарги на умови утримання та ставлення до нього не подавав.

Як відзначили самі міфотворці, ретельні перевірки дій правоохоронців підтвердили, що порушень законодавства не виявлено. І знову ж, як правильно зазначено в редакційному коментарі, остаточну оцінку діям і звинувачених, і правоохоронців дасть суд. А до його законного рішення така кваліфікація дій слідства, яка оприлюднена міфотворцями, — це неприпустиме втручання у слідство, тиск на нього. Нагадаємо, що визначеннями «злочинець», «злочинний», «порушення законодавства» щодо конкретних осіб можна користуватися лише після вироку суду. Панове міфотворці, підбиваючи підсумки акції, врахуйте, що це, слава Богу, уже добре відомо читацькому загалу, а отже, ваш «прийомчик» спрацював проти вас.

Міф третій:
про те що,
банкіри діяли «по праву»

Тут використане друге правило міфотворчості: підміна понять і вилучення того, що не підживлює міф.

Так, ставиться питання: в чому ж звинувачують банкірів? І хоча відповідь добре відома авторам, оскільки звинувачення пред’явлені, з ними ознайомлені адвокати — відповідь замінюється тими самими некоректними кваліфікаціями дій слідства.

Переведемо питання з риторичного в практичне. Отже, керівників банку «Слов’янський» (кожного за його конкретні дії) звинувачено:

– в порушенні податкового законодавства;

– зловживанні службовим становищем;

– крадіжці державного або колективного майна в особливо великих розмірах;

– посадовому підлозі.

До речі, в новому Кримінальному кодексі, який справедливо вважають взірцем сучасних демократичних підходів, кримінальна відповідальність за такі злочини зберігається.

У період 1996—1998 років керівники банку вивели за кордон 1 млрд. 210 млн. доларів США. З метою особистого збагачення встановили собі і родичам 360% відсотків річних на депозитні внески, в той час як «маленькі» вкладники отримували 30—43% річних. Громадянину Ф. встановили ставку 1630% річних, завдяки чому він отримав 27 млн. гривень — третину тієї суми, яку банк заборгував вкладникам — і завбачливо залишив межі України в південному напрямку. Обмінялися люб’язністю з керівниками банку «МТ-банк»: поклали один одному депозити і встановили за ними річні — 360% в «Слов’янському» і 452% в «МТ-банку». Взяли у власному банку колосальну суму під звіт і в цей же день таку ж суму поклали у власний банк на власні депозити під власні колосальні відсотки.

Все це міфотворці називають не шахрайством, а «правом банку встановлювати високі ставки за внесками». Але чи є право в один день десяткам вкладників встановлювати 30%, а одному — 360%?

Тобто за рахунок «маленьких» українців, які зараз і страждають, за рахунок їх внесків виплачувалися фантастичні відсотки десятку-двом посадових осіб і наближених. Саме так, за рахунок вкладників, адже невідомо жодної фінансової операції, яка б забезпечила банку надприбуток для виплати клієнту 1630 відсотків річних.

Відповідно найпростіший і найгуманніший вихід для вкладників, які зараз голодують, помирають, вимагають від держави допомоги (і, до речі, отримують її саме від держави) — це мовби банкіри повернули особисті надприбутки тим, у кого їх і взяли, — вкладникам.

Міф четвертий:
про підтримку «динамічним» банком вітчизняної економіки

Якби це було так, очевидно, економіка України вийшла б з кризи ще до 1999 року (див. вище суму перекачаних за кордон грошей).

Спочатку динаміку «Слов’янського» відчув Крим. Під час здійснення операцій з облігаціями Кримської республіканської позики другого випуску, за сприяння посадових осіб Мінфіну АР Крим, банк незаконно перерозподілив на користь двох офшорних компаній доходи від облігацій в сумі 331 млн. гривень.

Потім «Слов’янський» потримався за вітчизняну економіку, кредитуючи на драконівських умовах промислові гіганти: Макіївський металургійний комбінат, Дніпровський металургійний комбінат, Північний гірничо-збагачувальний комбінат, Нікопольський завод феросплавів. Підприємства змушені були розраховуватись за кредити власною високоліквідною продукцією за цінами, значно нижчими собівартості. Метал, руда, феросплави реалізовувались через спеціально створені фірми, прибутки виводилися за кордон, зокрема, і через «віртуальні» банки, як-от наурійський First trading bank.

Об’єктивно оцінити економічний ефект «Слов’янського» дозволяють коментарі керівників «облагодіяних» підприємств:

Олександр Вікул, заступник гендиректора Південного ГЗК:

— У період роботи із «Слов’янським» у комбінату збільшилась недоїмка до бюджету і Пенсійного фонду, виросла заборгованість із заробітної плати. Банк пріоритетно списував плату за кредит.

Сьогодні у нас немає недоїмки до бюджету, значно скорочено недоїмку до Пенсійного фонду, немає заборгованості із заробітної плати.

В’ячеслав Геналюк, заступник гендиректора Північного ГЗК:

— Політика роботи на банк без урахування потреб комбінату призвело до того, що в червні 1999 року комбінат був повністю зупинений. Банк працював на себе, заробляв гроші на комбінаті.

Сергій Раскопов, головний бухгалтер Макіївського металургійного комбінату:

— Збитки від реалізації склали близько 110 млн. гривень. А заборгованість з зарплати — 24 млн. гривень.

Олександр Таран, фінансовий директор «Криворіжсталі»:

— Банк однобічно списав 13 млн. гривень на рахунок третьої фірми. Ці гроші трудовому колективу були просто необхідні. А довелося облишити надію на скорочення заборгованості із заробітної плати. Результат такого «співробітництва» безпосередньо позначився на 45 тисячах працівників, їх сім’ях.

І, нарешті, виведений слідством грошовий підсумок: збитки від розкрадання коштів, зловживання службовим становищем, ухилення від сплати податків сягнули 348 мільйонів гривень — що в три з половиною рази перевищує заборгованість банку перед вкладниками.

Міф... останній:
закон проти справедливості?

Автори статті стверджують, що слідство апелювало до почуття справедливості, а не до норм закону. Не будемо втягатися в суперечку — недовго до того, щоб її остаточно припинив суд.

Зауважимо лише, що завданням кримінального судочинства є забезпечення верховенства принципу справедливості покарання та охорона прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Для цього і ведеться слідство. При цьому законні права й інтереси мають не тільки обвинувачені, а й потерпілі: вкладники, перед якими банк не виконав зобов’язань, підприємства, які зазнали збитків через недобросовісне кредитування, Мінфін України —власник пакета акцій, який недоотримав прибуток через завищення валових витрат банку внаслідок виплати фантастичних процентів.

Отже, абсурдно протиставляти закон і справедливість. Саме закон зараз і діє для встановлення справедливості, як вона визначається суспільством, котре прийняло такі закони.

Є доведені факти порушень закону. Є обвинувачення, яке треба довести або спростувати в суді. Іде визначений законом процес, в якому сторони мають свої права і свої способи захисту позицій. Сторони і користуються ними повною мірою. Якого іншого процесу воліють міфотворці? Щоб повірили на слово: «вот те крест, не брал»?

Було. Чули. Від Павла Івановича Лазаренка, який присягався, що не порушував законів. Американська Феміда не вірить йому вже два роки. Невинний (на власну думку) і банкір Жердицький. Йому вперто не вірить на слово німецька Феміда.

Насправді ж, побудований таким чином міф — «вимагаємо не справедливості, а верховенства права» — руйнує сам себе.

Якщо ви вимагаєте верховенства права і визнаєте його найвищі стандарти — ви взагалі... повинні мовчати до суду. За умови дотримання вами норм права ніякої публікації не було б взагалі, і не було б цієї відповіді. Нормами, на які ви посилаєтесь, дозволено лише інформувати про перебіг слідства, а не оцінювати його дії і впливати на громадськість.

Очевидно, що міфотворців такий підхід не влаштовує. Чому? Маючи право на припущення, висловимо його: подивіться ще раз, будь ласка, на суму виведених за кордон коштів.