«ЛИБІДЬ»: КРАПКА ЧИ КРАПКИ?

7 жовтня нинішнього року київське регіональне відділення Фонду держмайна продало останній 36-відсотковий пакет акцій готелю «Либідь». Тим самим поставлено крапку в його довготривалій приватизації. Утім, потенційно крапка ризикує знову перетворитися на крапки.

Приватизація готелю-свічки на площі Перемоги вже стала хрестоматійним прикладом інвестиційних ризиків в Україні. Менеджмент «Либіді», контролюючи менш як 5% акцій підприємства, уже п’ятий рік поспіль успішно не допускає до управління власника контрольного пакета. До речі, за минулу п’ятирічку власники вже встигли помінятися.

Першими були американці з інвестфонду NCH Advisors і дружніх йому компаній. За іронією долі, коли вони скуповували контрольний пакет, їх підтримував і директор готелю Віктор Казарцев, і фінансовий директор Ольга Андрух. Акціонери 1997 року дружно провели збори, обравши в спостережну раду двох представників NCH, проте невдовзі стосунки почали стрімко псуватися. Американці звикли детально контролювати фінансові потоки, що, ясна річ, не викликало натхнення в керівництва готелю. Розпочалося багаторічне протистояння, яке набувало іноді просто гротескних форм. Неперевершеною вершиною цього процесу стало звинувачення представників компанії NCH у спробі вручити директору пляшку отруєного віскі. Американці з дуже солідного інвестфонду, за котрими до цього не спостерігалася звичка отруювати міноритарних акціонерів, отримали наочний урок того, що таке страховий ризик у місцевому виконанні. Утім, якщо ці обвинувачення швидко пішли в пісок, то наступний епізод мав набагато більш довгограючі наслідки.

У березні 2001 року правління готелю зуміло поставити досі неперевершений рекорд в історії українського корпоративного управління. Воно примудрилося провести збори акціонерів, взагалі усунувши від участі в них власників контрольного пакета акцій. Смішно, але цей факт навіть не приховувався. Кожен бажаючий, подивившись в Інтернеті звіт про збори акціонерів, може побачити в графі «явка акціонерів» чудові цифри 44,25%. Суто теоретично такого бути не може. Відповідно до українського законодавства на зборах кворум становлять не менш як 60% акціонерів. Проте життя вкотре показало, наскільки воно багатше від якихось нудних папірців. Керівництво готелю запаслося чудовим документом — висновком Київського інституту судових експертиз. У ньому проголошувалося: з огляду на надзвичайну ситуацію в зв’язку з непроведенням зборів акціонерів протягом двох років, «що створювало загрозу існуванню товариства», збори можна проводити й так. У результаті ошелешеним американцям вказали на двері. Одним із головних рішень того заходу стало продовження повноважень улюбленого керівництва до 2008 року. Для того, аби домогтися визнання зборів нелегітимними, попри цілковиту очевидність ситуації, знадобилися серія судів і два з половиною роки. Справа пройшла й через Верховний суд і через Вищий апеляційний суд. Рішення останнього було вже в жовтні. Між іншим, протягом усього цього часу всі спроби проведення зборів не мали успіху, що не хвилювало ні менеджмент, ані тим паче експертів. Побідувавши в такий спосіб зо два-три роки, американці зрозуміли: у цій країні їх не вельми полюбляють, і перепродали свій контрольний пакет акцій двом українським компаніям — «Глоріусу» й «Місту Слави». Власники останньої відоміші за будівництвом комплексу «Метроград».

Ситуація знову повторилася, керівництво «Либіді» радісно привітало заміну заокеанських буржуїв на вітчизняного інвестора. Утім, ідилія тривала менше трьох місяців. 30 листопада 2002-го операцію з американцями завершили, але в січні поточного року перша ж спроба проведення зборів провалилися. Причина була банальна, правління не заплатило за послуги реєстратора, у результаті чого він збори й не готував. Загалом, із підвалів готелю знову виповзла та пробігла між акціонерами і правлінням чорна кішка вражаючих розмірів (майже як середній тигр).

Нові акціонери вдарили по руках з паном Казарцевим, гарантувавши йому збереження посади й більш як середньоєвропейський оклад на п’ять років. Те саме було обіцяно й фінансовому директору Ользі Андрух.

Не увінчалася успіхом і пізніша спроба проведення зборів 1 вересня 2003 року. Причина банальна: правління не оплатило послуги реєстратора, у результаті чого той збори й не готував. Іншими словами, розпочалася друга серія захоплюючої гри «Нумо, відбери».

Проте позиції директора дещо розмивалися. По-перше, змінилося ставлення міської влади, котра явно втомилися від усіх перипетій згадуваної вище справи, тим паче, що свого часу місто видало готелю кредит 12 млн. грн. на реконструкцію, повернення якого виглядало вельми проблематичним. У результаті мерія, попри думку керівництва готелю про необхідність збереження держпакета (свого часу Казарцев заявляв: лише його наявність є гарантом повернення коштів), усе-таки виставила акції на продаж. Створивши тим самим нову ситуацію. 7 жовтня конкурс із продажу 36,2% акцій відбувся. Переможцем, котрий зобов’язався виплатити 11,5 млн. грн. за сам пакет акцій плюс погасити заборгованість за кредитом у 6,8 млн. грн., стала інвестиційна компанія «Купава».

Підсумки конкурсу спричинили нову, дуже цікаву ситуацію. Реальним його переможцем є група компаній «Меркс» Валерія Хорошковського.

У зв’язку з тим, що жодна зі сторін — ані група «Метрограда», ані «Меркс» не мають 60% голосів, можливі кілька сценаріїв розвитку подій.

По-перше, з огляду на потенційну конфліктність ситуації, «Купава» може відмовитися від цілковитої оплати акцій. Хоча такий поворот виглядає малоймовірним. Інші варіанти припускають альянс або з власниками 54% акцій, що забезпечить абсолютний контроль, або з командою пана Казарцева й Ольги Андрух. У даній ситуації їхній чотиривідсотковий пакет може виявитися золотим. Утім, зважаючи на те, що менеджмент готелю послідовно «прокочував» одну групу інвесторів за іншою, таке рішення видається найризикованішим.

Правда, незалежно від того, хто прийде до управління готелем, в акціонерів однаково виникне низка запитань. Після судового визнання зборів акціонерів 2001 року нелегітимними, повноваження правління також стали ефемерними. Бо останні легітимні збори проводилися майже 5 років тому, кількість скелетів, витягнутих із готельних шафок, напевно, вразить багатьох. Кому, приміром, належать другий і третій поверхи готелю?

За словами акціонерів, було зроблено спробу «вивести» ці приміщення зі складу готелю. Принаймні казино «Спліт», яке знаходиться там, платить орендну плату аж ніяк не ВАТ «Либідь», а структурі, скажемо так, дружній Казарцеву й Андрух. Правда, правомірність створення цієї структури вже оскаржено. Не виключено виявлення інших, хоча й менш колоритних, епізодів.

Нова ситуація цікава тим, що досі ані «Меркс», ані «Метроград» одне з одним не конфліктували й їхні інтереси особливо не перетиналися. І якщо для «Метрограда», котрий уже контролює готель «Русь», встановлення контролю над готелем «Либідь» виглядає досить органічно, то для «Меркса» отримання блокуючого пакета мало що змінює. Більше того, В.Хорошковському, міністру економіки та європейської інтеграції й публічному політичному діячеві, конфлікт навколо «Либіді» зовсім ні до чого. Валерій Іванович скрізь позиціонує себе як нового політика європейського типу. Із такою точкою зору йому буде вкрай важко пояснити блокування інтересів власників контрольного пакета акцій. Особливо коли врахувати, що 90% доходів готель отримує саме від здавання номерів іноземцям. Отож із іміджевих міркувань великомасштабний конфлікт йому не потрібен, як, утім, і «Метрограду». Це дарує надію на те, що багаторічна тяжба врешті-решт завершиться розподілом повноважень.

Попри відносно непоганий стан основних фондів, готель потребує серйозної реконструкції. Раніше акціонери заявляли про готовність залучити інвестиції на суму близько 5 млн. доларів, що за збереження існуючого становища з управлінням нереально. Багато в чому допоможуть з’ясувати ситуацію намічені на 27 листопада 2003 року збори акціонерів.

Від того, чи прийдуть на них нові акціонери, залежатиме подальший розвиток подій. Ясна річ, війна великим акціонерам невигідна, але інколи і хвосту цілком вдається крутити собакою.