Козинські купини

Країна зі смаком пережовує поняття «рейдери» — про них пишуть, ними лякають і з ними начебто навіть обіцяють боротися. Тим часом реально нічого нового в цьому явищі немає. Часто ті самі персони й тими самими методами прагнуть досягти тих самих цілей. І таки не завжди безуспішно…

22 березня ц.р. Козинська сільрада звернулася до Міжвідомчої комісії з питань протидії рейдерству, очолюваної Миколою Азаровим, із проханням розслідувати систематичні спроби колишнього голови Козина — селища міського типу, що прогриміло на всю країну, — Валентини Горобець рейдерськими методами захопити в ньому владу.

Гадаю, якщо пані Горобець назвати рейдером, вона щиро образиться. Оскільки до себе цього поняття не застосовує: вона просто хоче влади, щоб узятися за звичне — ділити землю.

Селище Козин — аж ніяк не пересічний населений пункт, у всякому разі, небагато селищ привернули до себе таку увагу сильних світу сього.

Наприклад, банальне повідомлення позаминулого року — «відбулася сесія селищної ради, на якій були присутні голова обласної адміністрації, голова Держкомзему України, особистий представник президента України». Правда, вражає?

Або особисте звернення президента України: «Для мене неприйнятна ситуація, коли голова сільської ради не впускає обраних... депутатів у приміщення ради, проводить фіктивні вибори без рішення Верховної Ради, формує нелегітимну нову селищну раду, і в результаті в селі продовжується щоденний конфлікт. Хтось збирає по селу підписи, щоб звільнити вчителя хімії чи фізики... Це речі, які принижують гідність влади і потребують втручання, зокрема президента». Не кожен обласний центр може похвалитися такою увагою. Як і абсолютно наплювацьким ставленням влади до таких послань.

Справді, є речі набагато важливіші. Адже Козин — це земля в районі урядових дач. За останні 15 років її нарізали там майже десяти тисячам щасливих власників, які отримали загалом приблизно тисячу гектарів. Комусь дали кілька соток, а комусь недорого дісталися десятки гектарів.

І майже весь час у центрі цього процесу перебувала скромна жінка. До 2003 року — як голова земельної комісії селищної ради, відповідальний за оформлення землевідведень. Потім близько двох років як голова селищної ради. І вже майже рік як людина, що ну дуже хоче повернути собі крісло із зарплатою в кілька сотень гривень і правом вирішувати, кому виділити ділянку землі ринковою вартістю від 20 тис. дол. за сотку...

Навіть Генпрокуратура, що якось намагалася порушити проти неї кримінальну справу, нарахувала суму збитків, яких завдала пані Горобець, усього в 6,8 млн. грн. Це копійки порівняно з реальною вартістю землі в цьому районі.

Так що з мотивацією все ясно. За методами теж діло не стало. На початку 2005-го громадськість порадували штурмом селищної ради з бійкою і постраждалими (це, втім, теж буває).

Хоча вчителька, член територіальної виборчої комісії (ТВК), якій зламали ребро й забезпечили струс мозку, навряд чи сприйме таку аргументацію. Утім, до суду кримінальна справа з цього приводу так і не дійшла...

А от дві виборчі комісії на одній дільниці — це все ж таки рідкість.

У лютому 2005 року Валентина Горобець самостійно, без участі будь-якої комісії провела вибори, на яких успішно обрала представників своєї команди депутатами селищної ради. Взагалі-то, відповідно до чинного законодавства, дату проведення місцевих виборів призначає Верховна Рада України за пропозицією Центральної виборчої комісії. ЦВК такого рішення тоді не ухвалювала, але хіба такі дрібниці в такому питанні когось реально цікавили?..

Очевидно, урахувавши попередні помилки, у січні минулого року Валентина Горобець самостійно сформувала альтернативну територіальну виборчу комісію (ідентифікаційний код 33926755).

Тим часом іще в грудні 2005 року селищна рада створила ТВК (ідентифікаціоний код 34161864) відповідно до закону про вибори.

Зрозуміло, В.Горобець відмовилася реєструватися в легітимній ТВК, оскільки вважала, що вибори має проводити тільки її ТВК і ніяка інша. А печатку (за словами депутатів селищної ради) вона зберігала в себе ще з часів штурму адміністративного будинку. Ну навіщо їй ще якісь вибори?

До того ж і тодішній губернатор, і голова районної адміністрації побоювалися сказати вголос, що одна з двох виборчих комісій вочевидь зайва.

У результаті виборів 26 березня 2006 року головою селищної ради було обрано Валерія Володимировича Гартика.

Проте один ?з кандидатів на посаду голови селищної ради, який посів на виборах третє місце, а разом із ним і Валентина Горобець оскаржили вибори в судовому порядку. Тільки через чотири місяці, 26 липня 2006 року, Апеляційний суд Київської області визнав протокольні рішення ТВК про обрання Валерія Гартика і депутатів законними і ухвалив, що головою селищної ради смт Козин обраний і є ним Валерій Гартик.

Згідно з ухвалою Верховного суду України від 14 вересня 2006 року є встановленим, що чинне законодавство не передбачає можливості перегляду судових рішень у порядку касаційного провадження та провадження за винятковими обставинами. Таким чином було визнано, що вибори 2006 року остаточно завершені і не можуть бути оскаржені.

Проте в козинській справі на такі дрібниці, як Верховний суд, давно ніхто не зважає. Зрештою, для чого тоді працює бригада своїх юристів?

І не безрезультатно. Ще через п’ять місяців, 26 грудня 2006 року, не менш славнозвісний Печерський районний суд м. Києва виносить ухвалу. Відповідно до неї, обраний у березні голова селищної ради зобов’язаний передати повноваження... правильно, Валентині Горобець.

Заразом він зобов’язує виборчу комісію, яку створила пані Горобець, визнати вибори 26 березня 2006 року такими, що не відбулися (що та залюбки й зробила). Створену ж для участі в загальнонаціональних виборах (Козин, за чутками, теж начебто до країни належить) ТВК селища Козин, довго не мудруючи, визнали... нелегітимною.

Одне слово — банальний зразок «печерського правосуддя». Автор чудово знає, що наші судді геть непідкупні й керуються виключно власним розумінням...

У згаданому випадку розумінню анітрохи не перешкоджав той дрібний факт, що на момент винесення цієї ухвали позивач Світлана Коліниченко вже відкликала свій позов і суд закрив провадження у справі.

Мало того, ні вона, ні Валерій Гартик, ні інші представники адміністрації смт Козин, ні ТВК селища Козин (ідентифікаційний код 34161864) не були сповіщені про продовження слухань і не знали про винесену судом ухвалу.

Автор анітрохи не сумнівається — запит був, просто його направили іншій територіальній комісії. Саме тій, якій і доручили поставити на царювання пані Горобець.

Те, що в результаті фактичні відповідачі були позбавлені не тільки права на захист у суді, а й можливості подати апеляцію, нікого не хвилювало.

Правда, 20 лютого 2007 року Апеляційний суд міста Києва все ж таки прийняв до розгляду апеляційну скаргу на ухвалу Печерського районного суду м. Києва.

І, відповідно до чинного законодавства, рішення Печерського районного суду м. Києва не набуло законної сили й не може бути виконане.

Природно, що на той час, іще в січні 2007-го, ТВК у форматі «Горобець»… ухвалює рішення про призначення на 25 березня 2007 року нових повторних виборів депутатів і голови селищної ради смт Козин.

Нагадаємо ще раз: дату місцевих виборів призначає Верховна Рада за поданням ЦВК. Як відомо, ВР нових виборів у смт Козин не призначала. Але в 2005-му обійшлися ж якось без рішення Ради, так і тепер обійдуться. Де там та Рада, а де Козин…

16—20 березня 2007 року Валентина Горобець за силової підтримки юрфірми «Лекснавігатор» тричі намагалася примусити державних реєстраторів внести зміни до держреєстру і зареєструвати її головою смт Козин.

Загалом, цирк козинцям давно не цікавий, дійових осіб — понад міру.

Навіть стало набридати. У березні 650 жителів Козина підписали звернення до правоохоронних органів із вимогою не допустити спроб незаконно захопити владу в смт Козин. Поки що реакція традиційна.

У неділю, 25 березня, пані Горобець планує провести дійство під назвою «вибори», переможець заздалегідь відомий. Переможений також — поки що це держава. Україна з тріском програла всі спроби відновити в Козині дію українського законодавства.

Жарт про те, що в Козині воно діє лише в межах, потрібних для оформлення землевідведень, уже давно не смішний. У ньому надто багато правди.