ЧОМУ УКРАЇНА ОПИНИЛАСЯ У «СПИСКУ 301»

Останнім часом уряд США й асоціації фірм звукозапису IFPI (штаб-квартира якої міститься в Лондоні) проводять широкомасштабну акцію боротьби з виробниками нелегальних компакт-дисків. Справді, сьогодні для багатьох виробників проблема порушення авторських прав набуває першочергового значення. Від незаконного використання авторських прав, а простіше кажучи — «піратства» потерпають передусім підприємства, що купують ліцензії на право виробництва такої продукції і не отримують очікуваного прибутку. Крім того, потерпає і державний бюджет, який не одержує податків від продажу легальної аудіо-, відеопродукції, а також програмного забезпечення.

Ось і Україна стала об’єктом пильної уваги з боку асоціації фірм звукозапису IFPI. Україну обвинувачують у тому, що вона перетворилася на найбільшого світового виробника нелегальної аудіо- і відеопродукції. Причому, на думку IFPI, «піратська» продукція виробляється ледь не на виробничих потужностях легальних українських виробників компакт-дисків за нібито повного потурання держорганів. Версія абсурдна, однак вона дозволила IFPI наполягти на тому, щоб міністерство торгівлі США включило Україну до горезвісного «Списку 301».

Перебування в цьому списку створює значні труднощі в зовнішньоекономічній діяльності держави, тому ігнорувати цього факту не можна. Тим більше, що від ставлення США багато в чому залежить надання Україні фінансової допомоги міжнародними фінансовими інституціями. Однак складається враження, що міністерство торгівлі США час від часу використовує американські корпорації для усунення конкурентів і просування американських товарів та послуг на закордонні ринки збуту.

Що стосується України, то справді у сфері охорони прав інтелектуальної власності є певні проблеми, пов’язані насамперед із забезпеченням прав, але аж ніяк не в таких величезних масштабах, як це нерідко намагаються подати закордонні виробники компакт-дисків. Причому найдивніше те, що претензії асоціації фірм звукозапису IFPI пред’являють насамперед підприємствам, які на цілком законних підставах виробляють CD-продукцію.

Слід зазначити, що рівень техніки сьогодні такий, що виробляти нелегальну аудіо- чи відеопродукцію високої якості під силу нашим кулібіним і в домашніх умовах. Про це свідчать результати діяльності податкової поліції, яка останнім часом «прикрила» діяльність багатьох «підприємців»-виробників неліцензійної продукції. Тож говорити про те, що держава заплющує очі на «піратство» у жодному разі не можна. Можна вести мову лише про ефективність чинного законодавства у сфері захисту інтелектуальної власності.

Намагаючись видати бажане за дійсне, іноземні виробники СD-продукції найчастіше згущають фарби настільки, що іноді шиються в дурні. Так, наприклад, наприкінці 1999 року інформаційний центр IFPI поширив інформацію про те, що Україна продукує до 2 млрд. дисків. Абсурдність заявленої цифри викликала подив не лише у фахівців, а й у тих, хто тільки з чуток ознайомлений із ситуацією в цьому сегменті ринку. Довелося IFPI уже на початку 2000 року відкоригувати свою заяву і «зменшити» масштаб заподіяних Україною збитків майже в 30 разів, зупинившись на цифрі 70 млн. компакт-дисків на рік. Після таких «уточнень» багато хто засумнівався у коректності даних IFPI про те, що українська індустрія завдає світовому звукозаписному суспільству понад 200 млн. доларів збитків.

Більше того, ще у вересні 2000 року заступник міністра освіти і науки України, звертаючись до висвітлюваної теми в листі на ім’я віце-прем’єра України М.Жулинського, підкреслював: «На сьогодні немає жодного позову від американських власників авторських чи суміжних прав про порушення їхніх інтересів українськими виробниками».

І раптом усього через півроку Україна, за версією тих-таки американців, «браконьєрить» найбільше?..

Варто звернути увагу на те, що ні до Польщі, де обсяги виробництва компакт-дисків становлять 227 млн. одиниць на рік, ні до Росії, де доходи цієї індустрії перевищують 977 млн. на рік, IFPI таких претензій не висуває. У чому ж причина? Чому міжнародна звукозаписуюча асоціація звертає таку пильну увагу саме на нас? Чи справді Україна — настільки злісний порушник чужої інтелектуальної власності?

Аж ніяк! Причина ймовірно в тому, що IFPI невигідна поява конкурентів. Представляючи інтереси іноземних фірм звукозапису (BMJ, Sony, Warner, Polygram—Universal і EMI), які контролюють до 80% світового виробництва ліцензійних компакт-дисків, IFPI намагається зберегти їхню монополію на виробництво дисків. Напевно, тому численні звернення українських звукозаписуючих компаній щодо придбання прав на популярні музичні твори залишаються без відповіді з боку IFPI.

Таким чином, прикриваючись гаслом боротьби з виробництвом контрафактної продукції, IFPI пропонує Україні на вибір «гонконгівський» або «болгарський» варіанти. «Гонконгівський» варіант полягає в ліцензуванні всіх компонентів виробництва компакт-дисків, включаючи сервісне обслуговування обладнання і процедури закупівлі сировини (оптичного полікарбонату). За «болгарським» варіантом, українські виробники мають здійснювати будь-які замовлення на виробництво компакт-дисків після отримання дозволу IFPI (тобто рішення про відповідність замовлення авторському законодавству приймає не національний орган, а закордонна недержавна організація).

Як засвідчила практика цих країн, обидва шляхи гарантовано призводять до повного згортання виробництва дисків через нерентабельність і збитковість. Схоже, така ж доля очікує й підприємства України, які потрапили під жорсткий пресинг із боку IFPI і не знаходять підтримки та захисту від держави. У результаті повної свободи дій IFPI в Україні, без опору з боку виконавчої влади, практично повністю припинено виробництво компакт-дисків. Сценарій на диво скидається на болгарський, коли національне виробництво CD-продукції було спочатку зупинено, а потім повністю знищено. Після «оксамитової революції» величезний болгарський ринок збуту став цілком підконтрольним компаніям IFPI.

Спостерігаючи за розгортанням подій, доводиться констатувати, що Україна перебуває за крок від згортання власного виробництва CD-продукції. І дуже схоже, що, руками міжнародної організації IFPI, а також міністерства торгівлі США, що включило нашу країну в так званий «Список 301», знищується конкурентоспроможне, за всіма світовими параметрами, виробництво української продукції. Робіть висновок самі: компакт-диски цих компаній продаються вартістю 12—15 доларів, за їх собівартості 0,15—0,18 дол., а українські — від 2 до 4 доларів. Щоб і надалі одержувати майже 900% прибутку, IFPI потрібно, образно висловлюючись, заздалегідь знищити розвиток непідконтрольного виробництва дисків. І для досягнення цієї мети всі способи годяться.

Аналіз інформації, що публікується в іноземних виданнях стосовно виробництва компакт-дисків в Україні, свідчить про те, що дані й аргументи, якими послуговується IFPI, не відповідають дійсності. Так, наприклад, за даними американського видання Таре-Disk Business (жовтень 2000 року), торік у світі було випущено приблизно 11 млрд. компакт-дисків у такій пропорції: 42% — країни Північної Америки; 28% — країни Європи (у тому числі Україна); 7% — Японія; 12% — Китай; 4% — країни Латинської Америки; 7% — інші країни світу (переважно з Південно-Східної Азії). З огляду на ці дані, обсяг виробництва компакт-дисків у країнах Європи становить 3,08 млрд. одиниць. Якщо ж врахувати, що максимальний обсяг виробництва компакт-дисків підприємствами, яких звинувачено у виготовленні піратських копій в Україні, становить 50 млн. одиниць на рік (що становить 1,6% від загальноєвропейського обсягу і 0,4% від світового), то пред’явлені претензії в розмірі 200 млн. доларів збитків надумані.

Прагнення транснаціональних корпорацій стати монополістами на ринку збуту CD-продукції зрозуміле. Але що рухає нашими українськими чиновниками, які йдуть у кільватері політики IFPI? В результаті цієї об’єднаної діяльності львівське підприємство «Ніопрокс» не працює з 1999 року, херсонське підприємство «Амітрон» зменшило обсяг виробництва в листопаді 2000 року більш ніж утричі, а компанія «Київ CD» практично демонтувала чотири з восьми ліній. З подачі IFPI контролюючі органи України протягом 2000 року провели численні перевірки українських підприємств, які випускають CD-продукцію, що призвело до істотного скорочення обсягів виробництва в січні-лютому 2001 року.

Святе місце, як відомо, порожнім не буває. Відбувається, власне кажучи, те, чого і домагалася IFPI: вітчизняна продукція витісняється аналогічною продукцією країн Європи, США та Росії. І хоча керівництво країни час від часу заявляє про підтримку національного виробника, насправді все відбувається з точністю до навпаки. Йдучи назустріч побажанням різноманітних міжнародних організацій, знищується власне виробництво, яке, за нинішньої податкової політики, примудряється не лише виживати, а й становить серйозну конкуренцію для транснаціональних компаній. І не слід сподіватися, що в боротьбі за ринки збуту транснаціональні корпорації хоча б не спробують, як то кажуть, увійти з чорного ходу. Чи здатна їм хоч щось протиставити Україна?