Жертвонеприношення

Однак усі ці розумні й цікаві речі не стали предметом гарячих дискусій у кулуарах Лівадійського палацу. Нинішнього року Ялтинська конференція, швидше, скидалася на з'їзд майже чотирьохсот Плейшнерів у Берні. Я про сп'яніння свободою. Про ейфорію, пов'язану з прийнятим нарешті рішенням про європейський вектор руху. Про полегшення, пов'язане з визначеністю. Експерти навперебій обговорювали, як спочатку буде важко, і як добре - потім. Політичні опоненти інвентаризували вимоги списку Фюле й консенсусно тішилися реальністю перспектив його виконання. Вороги потискували одне одному руки, намагаючись на радощах не згадувати про завдані одне одному рани. Навіть президент виступав без суфлера, певна річ - перекрутивши прізвище президента Литви. Але зал це сприйняв не зловтішно, а, швидше, як вірність стилю. Ейфорія, передчуття, ось воно - поруч. Квітки, що свідчила б про провал явки, на вікні не було. Але там був силует. Юлії Тимошенко.

Витання в емпіреях обірвалося вже після першої панелі. Гравітацію увімкнула опозиція. Три запитання про Юлію Тимошенко, поставлені Януковичу послідовно Арсенієм Яценюком, Юрієм Луценком та Олексієм Гаранем, не тільки роздратували Януковича, не просто стали перебором, а показали ЄС і його представникам, які перебували в залі, що питання Тимошенко - найбільш пріоритетне і не перебуває в полі компромісу. Певна річ, кожен хотів якнайкраще. Безумовно, кожен вважав за власний обов'язок. Зрозуміло, що кожен ніс свою піар-колоду, не особливо переймаючись тим, який же спільний дім вони все-таки будують. Стверджувати, що Фюле вхопився за голову після третього запитання, не стану. Назву це позою роденівського "Мислителя". Однак того ж дня і єврокомісар, який напередодні уникав конкретики й промінився оптимізмом, і Даля Грибаускайте визнали за потрібне однозначно заявити, що без вирішення питання Тимошенко Асоціація між Україною і ЄС укладена бути не може. Останній цвях загнав Олександр Квасневський, заявивши категорично те ж саме у завершальному спічі під завісу Ялтинської конференції. Бравурні твердження регіоналів, котрі курсують маршрутом Київ-Брюссель-Київ, про необов'язковість вирішення питання політичної бранки для підписання Угоди про асоціацію, якось стихли. Усі подивилися на президента...

Для Віктора Януковича асоціація з ЄС - це можливість не двох зайців убити, а перебити цілу зграю. По-перше, він вислизає з-під руки російського самодержця, з яким не хоче ділити ні владу, ні мисливські бізнес-угіддя. По-друге, підписання Угоди з ЄС - це майже розчищений шлях до дешевих і довгострокових кредитів МВФ, таких необхідних знекровленій українській економіці. По-третє, згідно із задумкою технологів, європейський вектор - це шанс розширити напередодні виборів 2015 р. електоральну базу. Вважається, що, не маючи вдосталь економічного й довірчого ресурсу для відновлення в повному обсязі прибічників на Півдні та Сході, Янукович, який приведе Україну на поріг ЄС, зможе добрати голоси за рахунок Центру й Заходу. За моделлю Кучми 1999 року. По-четверте, найоптимістичніші з радників стверджують, що, виконавши ключову умову ЄС - так чи інакше випустивши Юлію Тимошенко на свободу, - Янукович: а) позбавить опозицію двох головних гасел - "Юлі - волю!" та "Україну - в Європу!"; б) випустить у немонолітні й без того опозиційні лави "кЮлю зі зміщеним центром ваги"; в) зможе регулювати політичну активність Юлії Тимошенко на території України незакритими проти неї кримінальними справами та готовністю в будь-який момент змінити запобіжний захід, чим закупорить лідера опозиції в Німеччині.

Інакше кажучи, в Януковича на руках непогані карти. Однак не факт, що він зможе ними зіграти. Все було б значно простіше, якби людина, котра перебуває біля керма 45-мільйонної держави, мала бодай якісь політичні переконання. Тоді можна було б говорити про передбачуваність, усвідомлену жертовність і відповідальний підхід. Риба шукає де глибше, а Янукович - де риба. Він оголосив про пріоритет європейського вектора не через свою переконаність у правильності, безальтернативності саме такого шляху України. А у зв'язку з вигідністю цього маневру з погляду вирішення проблеми 2015 р. Уже практично всі змирилися з тим, що Янукович, керуючись своїми особистими інтересами, дає Україні шанс зачепитися за світ цивілізованих цінностей. Цю ситуацію справді можна прийняти як даність, пам'ятаючи про значимість історичного вибору. Але відсутність внутрішньої переконаності вождя у правильності обраного курсу може стати серйозною проблемою на шляху його реалізації.

Якщо Угоду про асоціацію у Вільнюсі підписано не буде, на Україну чекають два варіанти розвитку подій.

Перший варіант - аргентинський. Оскільки грошей МВФ у такому разі нам не бачити. Від зловтішної Росії їх не отримати. А ухвалити закон про землю, щоб продати чорнозем за китайські мільярди, - це скоїти самогубство напередодні виборів. Без істотної фінансової допомоги ззовні на Україну, з дуже високим рівнем імовірності, чекає дефолт.

Другий - білоруський. Янукович здається Путіну, оплачуючи свої президентські перспективи Україною. Про багатовекторність уже не йдеться. Переобрання забезпечується не скупкою електорату, як це планується тепер, а виведенням потрібних цифр у протоколах. Під ніж ідуть медіахолдинги та бізнеси олігархів. По всій країні закручуються гайки. Проблеми зникають разом із людьми.

У принципі, Янукович це розуміє. Він бачить, як згущується загроза. Кремль завівся всерйоз. Щодня інформаційна стрічка - це не тільки парад погроз російського президента, прем'єра та інших посадовців; не тільки зведення втрат нових українських експортерів. Це вже один зі способів розрядки внутрішньоросійської напруженості - творення з України образу зовнішнього ворога, такого потрібного для зниження тиску в російському внутрішньополітичному казані. Сутенерська поведінка Кремля, звісно ж, стала не останнім аргументом, який примусив Януковича прийняти проєвропейське рішення і підштовхнув Євросоюз пом'якшити свою позицію стосовно вимог до України. Однак, відштовхнувшись від берега, Янукович став більш уразливим, ніж коли сидів замислившись на своєму міцному дебаркадері. У Брюсселі це хутко зрозуміли. Зокрема й тому вимога вирішити питання Юлії Тимошенко зазвучала чіткіше та без евфемізмів. Гра нервів день у день стає напруженішою. Дедалі важче зрозуміти, де блеф, а де реальна позиція гравців. Ризики зростають.

Саме тому в президентському оточенні є люди, котрі вважають, що Віктор Янукович не виключає для себе третього варіанту, а саме - домовитися з Росією не після можливого провалу у Вільнюсі, а до рішення щодо "угоди з ЄС". Цей варіант досить умовно можна назвати "казахстанським".

Як уже повідомляло DT.UA, на тлі викривальної риторики московських політиків і телеканалів, минулого тижня до Віктора Федоровича прилітав давній товариш - російський бізнесмен Володимир Євтушенков. У принципі, в такому візиті не було б нічого дивного, оскільки ця людина пов'язана з українським президентом багатолітньою дружбою, що пройшла перевірку гостинністю Євтушенкова у складні для Януковича перші місяці ющенківського президентства. Однак, як стверджують джерела, російський бізнесмен зустрівся не тільки з Віктором Януковичем, а й із Володимиром Рибаком та Рінатом Ахметовим. Євтушенков привіз портфель пропозицій, які включають у себе можливості вирішення таких питань: надання Україні російських кредитів; кардинальне зниження ціни на російські газ та нафту; створення сприятливого клімату для виробничої кооперації двох країн; розширення взаємної торгівлі; збільшення російських інвестицій в економіку України; гарантування президентові України особистого захисту. Рамка може бути наповнена результатами перемовин щодо кожного з питань, якщо Янукович розцінить вільнюські ризики як непосильно важкі. Адже "вчасно зрадити - означає передбачити".

Насправді уникнути всіх трьох варіантів і отримати європейський Віктор Янукович може, вирішивши проблему Юлії Тимошенко. Теоретично, є три способи забезпечити законність реалізації пропозиції Кокса-Квасневського, озвученої екс-президентом Польщі в Ялті: "виїзд Юлії Тимошенко на лікування у Німеччину, що передбачає операцію, реабілітацію та відновлення". Способи загальновідомі, однак стисло нагадаємо.

Перший - через помилування. Президент, помилувавши Тимошенко, випускає її з харківської лікарні на свободу. Суддя у справі ЄЕСУ, а також слідчі, котрі ведуть справи в ГПУ (це справи стосовно Щербаня та інші), призупиняють слідство до одужання звинуваченої. Юлія Володимирівна летить на лікування у клініку Шаріте як громадянка, що перебуває під слідством, але не обмежена у правах.

Другий спосіб - Україна і Німеччина укладають двосторонній договір про можливість надання медичної допомоги в лікувальних установах Німеччини у разі, якщо необхідна допомога не може бути надана в Україні. Парламенти двох країн ратифікують цю угоду.

Цей другий спосіб потребує внесення парламентом до Кримінально-виконавчого кодексу змін, що давали б право українським ув'язненим у разі наявності тяжкого захворювання та відповідних ресурсів виїжджати на лікування у треті країни або отримувати відстрочку у відбуванні покарання.

Два останні варіанти мало реалістичні й не здатні поміститися в часові рамки, виставлені датою проведення Вільнюського саміту. Дуже складно уявити собі, що Німеччина піде на підписання угоди про надання медичної допомоги українським в'язням. І якщо парламентські процедури одним дзвінком з Банкової в Україні можна стиснути в часі до кількох днів, то в Німеччині це навряд чи можливо. Що ж до внесення зміни до КВК, то цим процедура не обмежується: у кожній зі справ, що ведуться проти Юлії Тимошенко, потрібно буде встигнути ухвалити судові рішення, які підтверджують, що вона підпадає під цей пункт. У принципі, суди теж можна "нагнути". Ми ж не ханжі якісь, не чистоплюї, щоб гудити телефонне право, яке працює проти симпатичних нам людей, і продовжувати обурюватися його використанням, коли йдеться про благі справи...

Однак при використанні другого варіанта Юлія Тимошенко лише змінить харківську лікарню на німецьку, продовжуючи залишатися під вартою.

Помилування - оптимальний варіант. Але лідер БЮТ твердо заявила, що не має наміру ні каятися, бо немає за що; ні просити про щось людину, яка відсторонила свого головного конкурента шляхом підведення відповідальності за політичне рішення під кримінальну статтю. Відповідно до процедури помилування, виписаної в указі президента, Тимошенко повинна сама написати заяву про помилування. І, в принципі, могла б. Наприклад, під заголовком "Віті - волю!". Бо на сьогодні Віктор Янукович є її заручником. А разом із ним - і вся країна. Відпустити його, давши Януковичу можливість відвести Україну подалі від лиха, було б воістину мудрим вчинком з боку державної людини. Жертовним і гідним вчинком. "Не визнаючи своєї вини, будучи позбавленою права на справедливий суд, але в ім'я майбутнього моєї країни, прошу мене помилувати". Навряд чи...

Знаю, знаю. Янукович може змінити процедуру помилування. Та й узагалі в Конституції її не виписано. Сам каші наварив - нехай сам і їсть, звиваючись у пошуку виходу. Логічно. Та чи ефективно? І чи не надто ризиковано, зважаючи на те, що йдеться про визначення цивілізаційного вибору країни? Україна, як держава, що розвивається, уже не є безхребетним організмом, але ще й не наростила свого хребта. Вона потребує зовнішнього хребта - хітинового покриву європейських вимог, стандартів і регламентів. Життєво потребує. Без усього цього, що змушує нас поступово й планомірно розвивати державний і суспільний організм, ми завжди залежатимемо від того, з якої ноги встав президент цієї держави. Як нині залежимо від рішення Віктора Януковича. Або ж його опонента - Юлії Тимошенко.

Та є ще одна проблема. Юлія Володимирівна не потребує сурогатних рішень. Вона не збирається милувати Януковича. Лідер опозиції, розуміючи, наскільки велика ставка, не прагне видавати себе нервовим тиком. Вона хоче все: звільнення, реабілітації, закриття кримінальних справ, участі в президентських виборах.

З огляду на те, як фабрикувалися справи проти Тимошенко, її можна зрозуміти. І, звісно, вислів погодження "політика - мистецтво можливого" не для Юлії Володимирівни, яка неодноразово спростовувала його непорушність. Але цього разу йдеться не про її кар'єру і навіть не про долю опозиції. Йдеться про країну. Питання в тому, хто з них - Янукович чи Тимошенко - помилує одне одного. Той, хто зробить цей крок, - не факт, що виграє, але дасть країні шанс. Черговий шанс... А якщо так і стояти одне навпроти одного "уперши лбы в беду", то можуть програти всі. І кожен отримає по вертухаю: один - КДБівського, інша - МВСівського. А країна - десятиліття виправних робіт.

Дивно, стільки років писати про політику у все ще очікувати прояву відповідального благородства. Утім, є варіант, коли ситуація може бути вирішена й без його проявів. Доповідь місії Кокса-Квасневського може завершитися заявою про несумісність вимог Юлії Тимошенко й готовності Віктора Януковича виконати їх у повному обсязі. Що буде, якщо вони повідомлять про його готовність помилувати і її відмову від запропонованого варіанта лікування в Шаріте? Отож... Цілком можливо, у цьому випадку після зважування всіх геополітичних і ресурсних "за", Угоду про асоціацію з ЄС усе-таки підпишуть. А потім розпочнуться тривалі бої за ратифікацію Угоди в парламентах
28-ми держав - членів ЄС. І в Тимошенко знову з'явиться надія, так само як і в Москви. І розгорнуться бої за європейські ринки, і партизанські бої за експорт до Росії, і битва за гроші МВФ... Навряд чи Україну всенеодмінно скрізь чекають перемоги. Але ви, двоє, дайте нам шанс за них поборотися!

Чи вам у кайф ходити по периметру навколо нас?

Юлія Мостова