Українське суспільство потребує нової виборчої системи

Один з ключових ознак демократичного ладу - регулярні, прозорі, змагальні вибори, за допомогою яких громадяни-виборці формують органи, що приймають найважливіші політичні рішення в державі.

Вже протягом 26 років вибори в Україні проходять регулярно і більш-менш демократично по формі. Виникає питання: чому у владних інститутів, які прямо або опосередковано формуються шляхом виборів, такий низький рівень довіри з боку українців (за даними КМІС, сьогодні президенту довіряють 13,7% українців, уряду - 9,5%, Верховній Раді - лише 5,3%)? Чому українці мають виявляти невдоволення владою, яку самі й формують шляхом виборів, влаштовувати революції? Наша відповідь - з-за діючої виборчої системи, яка, в догоду олігархату, деформує головні суспільно-політичні функції виборів і підтримує існування спотвореної квазипартийной системи.

Після Революції гідності з усією гостротою виникла необхідність провести громадські реформи заради збереження України як незалежної держави та його розвитку. На сьогоднішній день ми спостерігаємо хоч і повільний, але прогрес реформування у багатьох сферах. Однак політична система не змінюється, хоча запит суспільства на її зміну величезний. А без реформування ключового механізму формування найвищих органів політичної влади - виборів - навіть вже помітні скромні досягнення в інших сферах залишаються вкрай уразливими.

Політичні партії в Україні не є представницькими, вони більше схожі на фан-клуби своїх вождів або найманців олігархів. Реформи, які повинні були б радикально міняти політичну систему, не впроваджуються, більше того, ситуація демонструє навіть негативні тенденції. Єдине, що слід відзначити як позитив у цій сфері, - це запровадження державного фінансування політичних партій та обов'язкового звіту про своїх фінансах НАПК.

Переважна більшість політичних партій в Україні є такими лише за формою, але аж ніяк не за змістом, адже вони не виконують або виконують дуже вибірково і однобоко головні функції політичних партій, визначені політологічною наукою. Насамперед, вони дуже слабо здійснюють функцію артикуляції та представництва інтересів професійних, світоглядних та інших соціальних груп. Можна стверджувати, що жодна політична партія України сьогодні не спирається на конкретну соціальну групу або шар. Українські політичні партії не базують свою діяльність на чіткій ідеології, не мають далекоглядного бачення розвитку суспільства і країни, які не виконують комунікативну функцію, яка полягає у формуванні ідей, цілей і завдань, спрямованих на владу і суспільство в цілому. Функції відбору політичних еліт і політичної соціалізації українські партії теж в належній мірі не здійснюють, як і функції соціальної інтеграції.

Таким чином, ми бачимо вкрай атомизированную партійну систему, в якій більшість партій не мають суспільної бази, програми розвитку країни, розгалужених регіональних партійних структур і т. п. Ідейна порожнеча сучасних українських партій відбивається у їх назвах. Вони зазвичай не містять згадки про ідеології, але часто прямо вказують на персоналистский характер партій. Досить згадати хоча б "Блок Петра Порошенка "Солідарність" або "Радикальну партію Олега Ляшка". Де-факто переважна більшість партій є лише інструментом, який обслуговує політико-економічні інтереси олігархів. А вони зацікавлені в збереженні нинішньої виборчої системи, оскільки вона дозволяє таким партіям успішно брати участь у виборах, незважаючи на відсутність ідеології та суспільної бази.

Звичайно, результати виборів і якість влади залежать від стану партійної системи, але вона, в свою чергу, дуже залежить від правил проведення виборів. Партії завжди підлаштовуються під них, щоб бути ефективними на виборах. Саме тому одна з найважливіших завдань сьогодення - реформування виборчого законодавства.

не Можна сказати, що досі проблема реформи виборчої системи не стояла на порядку денному. Так, реформа виборчого законодавства було одним із головних та пріоритетних обіцянок п'яти парламентських фракцій урядової коаліції у Верховній Раді VII скликання. Всі п'ять фракцій підкреслювали необхідність змінити виборчу систему, насамперед для парламентських виборів. Але, як це часто буває, наміри так і не втілили в життя. Таким чином, екватор своєї діяльності парламенту зустрічає зі старою виборчою системою і переконливою демонстрацією небажання змінювати її в інтересах суспільства. При цьому схоже, що експертне середовище і громадянське суспільство, у загальному то, давно досягли згоди в питанні розуміння недоліків нинішньої виборчої системи та пріоритетності виборчої реформи. Проте тиску на парламент для вирішення цього питання ми теж не бачимо.

Нагадаємо, що чинна на сьогодні в Україні змішана (точніше - комбінована, або паралельна) виборча система застосовувалась на парламентських виборах у 1998-му, 2002-му, 2012-му і 2014-му і передбачає поєднання мажоритарної виборчої системи з голосуванням в одномандатних округах (225 мандатів) з пропорційною виборчою системою з голосуванням у єдиному загальнодержавному окрузі за жорсткі (закриті) виборчі списки (225 мандатів). При цьому право брати участь у розподілі мандатів у загальнодержавному окрузі отримують лише партії, які зуміли подолати 5-відсотковий виборчий бар'єр.

Фактично, ця виборча система є об'єднанням двох найпростіших і разом з тим найгірших варіантів проведення парламентських виборів. Недоліками мажоритарної системи з одномандатними округами є те, що вона:

1) найбільш сприятлива для підкупу виборців (за даними громадянської мережі ОПОРА, 70% випадків підкупу виборців зафіксовані саме в одномандатних округах);

2) більш сприйнятлива до застосування адміністративного ресурсу, а значить приносить провладним політичним партіям більше місць у парламенті і сприяє постійному переобрання одних і тих же депутатів в одномандатних округах (в результаті утворюються місцеві депутатські вотчини, що, як демонструє досвід Донбасу, може становити загрозу навіть національної безпеки);

3) забезпечує місця в парламенті представникам лише однієї політичної платформи, яку не обов'язково поділяє більшість населення, при цьому слід відзначити істотну нерівномірність прохідного бар'єру за мажоритарною складовою, в різних регіонах (у діапазоні приблизно від 1,5 до 70 тис. голосів);

4) призводить до деідеологізації кандидатів у депутати, оскільки виборець голосує за "доброго господаря" для свого регіону.

Більшість недоліків мажоритарної виборчої системи проявляються не тільки в Україні. Загальносвітовий досвід демонструє тенденцію до зменшення кількості країн, що застосовують цю виборчу модель. Навіть у країнах, які застосовували мажоритарну систему протягом дуже тривалого часу (Великобританії, Канаді), ведуться дискусії про необхідність відмовитися від неї.

Недоліками пропорційної системи з жорсткими (закритими) виборчими списками в єдиному загальнодержавному окрузі є:

1) консервація проблеми низького рівня внутрішньопартійної демократії, яка не сприяє внутрішньопартійної конкуренції, призводить до монополії партійного керівництва у визначенні персонального складу списку, потрапляння в склад партій "грошових мішків", розвитку політичної корупції та формування партій вождистського типу;

2) посилення відчуження між партіями і виборцями, адже в прохідну частину партійних списків кандидати потрапляють не за популярністю серед виборців, а за принципом лояльності до керівництва партії або за гроші;

3) послаблення функціонування соціальних ліфтів в політичній сфері і уповільнення процесів оновлення персонального складу парламенту;

4) перешкоджання забезпечення підзвітності народних депутатів перед виборцями і взагалі зв'язку з виборцями.

Ці недоліки нинішньої пропорційної системи в першу чергу викликані закритими виборчими списками та голосуванням у єдиному загальнодержавному окрузі. Саме це фактично позбавляє виборця цього вибору, оскільки у нього немає можливості вплинути на черговість кандидатів у виборчих списках і визначитися, нарешті, кого він хоче бачити своїм депутатом.

В умовах невисокої політичної культури і нерозвиненою політичної системи ці недоліки фактично консервують проблему відсутності справжніх представницьких політичних партій в Україні та гальмують розвиток країни.

Як зазначалося, на тлі тенденції звуження використання мажоритарної виборчої системи нарощується практика використання пропорційної системи. Зокрема, на сьогоднішній день 34 європейські країни використовують пропорційну систему. Однак більшість цих держав обирають членів парламенту з пропорційною системою з відкритими списками (тобто з преференціями).

В Україні жодного разу не обирали народних депутатів України за пропорційною системою з відкритими або напіввідкритими (напівжорсткими) виборчими списками. Однак думка про доцільність використовувати саме цю систему стоїть на порядку денному щонайменше з 2008 р.

В 2008 р. експертне середовище початку не тільки говорити про необхідність виборчої реформи, яка повинна змінити, перш за все, виборчу систему, але й активно працювати на це. Восени минулого року в парламенті стали з'являтися законопроекти, які передбачали саме пропорційну систему з преференціями.

Законопроект №3468, внесений народним депутатом Ю. Ключковським, передбачав пропорційну виборчу систему з відкритими списками, з голосуванням в регіональних округах. Виборцям давалася можливість проголосувати за конкретного кандидата у виборчому списку партій, і, відповідно, черговість у списку безпосередньо залежала від кількості голосів на підтримку того чи іншого кандидата.

Законопроект №3366, внесений спочатку народними депутатами Ст. Каськівим і Ю. Мірошниченко, а потім перереєстрований в оновленій редакції Ст. Каськівим, О. Шевченко і Є. Сусловим, також передбачав пропорційну систему з відкритими списками і голосуванням в територіальних округах. При цьому партії повинні були висувати кандидатів у територіальних виборчих округах (від 8 до 12 кандидатів в народні депутати у кожному територіальному окрузі) і формувати список у загальнонаціональному окрузі. Загальнонаціональний список кандидатів від партії гарантовано забезпечував проходження в парламент першої десятки кандидатів від партії, навіть якщо у відповідних територіальних виборчих округах вони не набирали необхідної кількості голосів на свою підтримку (тобто менше виборчої квоти для округу). Усі кандидати в депутати, що отримали в територіальному виборчому окрузі голосів виборців більше виборчої квоти для територіального виборчого округу, гарантовано вважаються обраними депутатами, незалежно від черговості кандидата у партійному списку. Як бачимо, виборець, згідно з цим законопроектом, отримує можливість впливати на черговість кандидатів у списку і, відповідно, обирати кандидатів, яких він підтримує, при цьому і партії гарантовано отримували б проходження перших десяти кандидатів (напівтверді списки).

У 2009 р. в парламенті з'являються проекти Виборчих кодексів, які передбачають для парламентських виборів також пропорційну систему з відкритими списками.

У пояснювальній записці до проекту Виборчого кодексу №4234 від 19.03.2009 р. народного депутата В. Кріля мова йшла про те, що саме поява у 2004 р. закритих виборчих списків призвело до підміни представницької демократії вождистсько-клановим режимом. Депутати з виразників волі виборців перетворилися на слухняних виконавців розпоряджень партійних вождів; списки партій, по суті, стали "парасолькою" навіть для людей з кримінальним минулим, які розглядають політику як прибутковий бізнес; керівництво партій узурпувало центри прийняття рішень в органах влади.

Кращим концептуально був альтернативний проект Виборчого кодексу " №4234-1 від 14.04.2009 р., внесений народними депутатами Ю. Ключковським, С. Гриневецьким, С. Подгорним, Ст. Сінченко, з подальшим внесенням до нього змін 23.03.2010 р. При цьому констатувалося, що однією з основних проблем законодавства про вибори є виборча система, яка сприяє відірваності народних депутатів України від виборців із-за неможливості для останніх впливати на персональний склад парламенту. Необхідність суттєвої модифікації виборчої системи, подолання персоніфікованої системи голосування виборців визнавали в 2009 р. як основні політичні сили, так і громадську думку. Мажоритарна система не сприймалася. У зв'язку з цим пропонувалося застосувати виборчу систему, яка б дозволяла персоніфікувати голосування (відкриті списки кандидатів, голосування з преференціями), що потребувало введення регіональних виборчих округів.

На жаль, до встановлення режиму Януковича в 2010 р. парламент не спромігся провести виборчу реформу і запровадити пропорційну виборчу систему з відкритими списками. За часів Януковича відбулася узурпація влади і повернення Законом №4061 від 17 листопада 2011 р. вигідною для олігархів змішаної системи виборів народних депутатів, що діє до цих пір. До речі, саме така виборча система функціонує і в Московії. Ймовірно, це не випадковий збіг.

Після Революції гідності у Верховній Раді були зареєстровані два законопроекти - №4906-1 від 02.06.2014 р. (представлений народним депутатом Н.Рудьковським) і №4906-2 від 03.06.2014 р. (поданий народними депутатами Р. Кошулинським, Ю. Сыротюком і Ю. Михальчишиним), які також пропонували пропорційну систему з відкритими виборчими списками. На жаль, жоден з них не взяли, що суттєво уповільнило впровадження реформ в Україні.

Сьогодні, рухаючись в бік євроінтеграції, наступні вибори народних депутатів ми повинні провести без мажоритарної складової, за пропорційною системою з відкритими або напіввідкритими списками, з голосуванням у регіональних округах.

За рахунок відкритих виборчих списків вдасться не тільки підвищити якісний склад представницьких органів і рівень легітимності парламенту і уряду, але і створити умови для розвитку партій. Цьому сприятимуть зниження рівня внутрішньої корупції в них, усунення передумов до поширення "вождизму" в керівництві, посилення рівня підзвітності партій, заохочення до розвитку партійних структур на місцях.

При цьому відкриті списки можуть бути повністю відкритими - як у Бразилії, Латвії, Фінляндії, або напіввідкритими - як у Нідерландах, Словаччині, Чехії, Швеції.

Саме другий варіант передбачено зареєстрованим у парламенті законопроектом №1068-2 народних депутатів Ст. Чумака, А. Агафонової, Н.Новак, П. Різаненко, Л. Ємця.

Крім цього законопроекту, у Верховній Раді зареєстровані ще чотири законопроекти, якими пропонується змінити нинішню виборчу систему. Так, законопроект №1068 від 27 листопада 2014 р. (внесений народним депутатом Ю. Мірошниченком) пропонує повернутися до пропорційної системи із закритими списками.

Законопроект №1068-1, внесений Ю. Тимошенко та її однопартійцями в грудні 2014 року, передбачає створення пропорційної системи з закритими списками і закріпленням кандидатів за територіальними округами. Незважаючи на видиму схожість з пропорційною системою з відкритими списками, законопроект також спрямований на консервацію політичних реалій сьогодення. З'їзд партії формує окремий список з 10 кандидатів загальнонаціонального списку і закріплює одного кандидата в територіальний округ. Крім того, партія може ухвалити рішення про зміну черговості кандидатів вже після голосування. Такі пропозиції законопроекту наближають його до варіантів з закритими списками, в яких партії можуть змінювати черговість кандидатів у залежності від своїх побажань, а не від результатів волевиявлення виборців.

Також зареєстровані у Верховній Раді два проекти Виборчого кодексу. Внесений народним депутатом Ст. Писаренко проект №3112 від 16 вересня 2015 р. пропонує ввести пропорційну виборчу систему", але з утворенням 450 територіальних виборчих округів, в яких партія буде висувати по одному кандидату. Запропонована виборча система не є класичною пропорційною системою, як і запровадити відкриті списки. Основний недолік цієї системи - неналежна репрезентативність майбутнього парламенту, оскільки одні виборчі округи можуть бути представлені декількома депутатами, а інші - ні одним. Така система передбачена чинним Законом про місцеві вибори, за яким вони проходили в Україні в 2015 р.

Альтернативний проект Виборчого кодексу, внесений до Верховної Ради 2 жовтня 2015 р. народними депутатами А. Парубієм, А. Черненко і Л. Ємцем, зареєстрований під номером 3112-1. Він передбачає пропорційну виборчу систему з відкритими списками при виборах народних депутатів України.

Нагадаємо, що, згідно з Планом законодавчого забезпечення реформ в Україні, затвердженим постановою Верховної Ради від 04.06.2015 р., має бути запроваджена пропорційна виборча система з відкритими списками. З усіх зареєстрованих на сьогоднішній день законопроектів таку систему впроваджують виключно законопроекти №1068-2 і №3112-1. Відповідно, підтримати в першому читанні слід один з них, з подальшим доопрацюванням.

Крім необхідності перейти до пропорційної виборчої системи з відкритими списками, хочемо підкреслити ще кілька моментів, необхідних для того, щоб виборча реформа стимулювала позитивну трансформацію політичної системи:

- для посилення зв'язку між виборцями та народними депутатами розподіл місць у парламенті між партіями має відбуватися на рівні регіональних багатомандатних округів у відповідній пропорції (в ідеалі, від 10 до 15 мандатів у кожному);

- для ротації парламенту і потрапляння до його складу нових партій на цьому етапі слід встановити невисокий виборчий бар'єр (3-4 %) в загальнонаціональному масштабі;

- слід заборонити або принаймні істотно обмежити теле - та радіорекламу політичних партій та рекламу на зовнішніх носіях.

Необмежена теле - і радіореклама призводить до значного збільшення виборчих бюджетів і спотворення свідомого вибору виборця. Так, за даними громадянської мережі ОПОРА, на останніх виборах сукупний виборчий фонд становив близько 650 млн грн (і це без "тіньових" грошей). Більшість цих коштів невідомого походження. Заборона і обмеження реклами партій призведе до більш усвідомленому вибору громадян на основі ідей і змісту, а не за рахунок несвідомого зомбування через політичну рекламу маркетинговими методами. Телебачення і радіо повинні формувати політичні уподобання виборців, проводячи змістовні дебати між представниками політичних партій.

Таким чином, як висновок доводиться констатувати, що політики вкотре декларують необхідність проведення виборчої реформи з головним акцентом на введення пропорційної системи з відкритими списками. Але у нас вже були втрачені для реформ 2009-й і 2014-й рр. Очевидно, цю найважливішу для прискорення розвитку нашої країни реформу не можуть реалізувати самі політики простим "робочим" способом. Широкій громадськості потрібно консолідуватися і шукати важелі впливу на цю ситуацію. Без зміни виборчої системи нам не вдасться вирватися із замкнутого кола неефективних реформ і почати рухатися вперед до розвитку країни, адже всі реформи в інших сферах залежать від політиків і їх рішень. А хто в нашій країні буде ухвалювати політичні рішення, буде залежати від закону про вибори народних депутатів України.