"У нас залишилося небагато шансів для того, щоб прорватися — як країні в цілому"

Іванну Климпуш-Цинцадзе чудово знають не тільки всі затяті євроінтегратори нашої країни. З нею знайомий не один десяток відомих особистостей планети - від Карла Більдта до Штефана Фюле, від Герхарда Шредера до Олександра Квасневського, відРеджепа Ердогана до Кондолізи Райс. Але при цьому на державній службі Іванна до призначення віце-прем'єром з європейської і євроатлантичної інтеграції не працювала жодного дня, а в політику прийшла лише півтора року тому, ставши народним депутатом від БПП.

Більшу частину трудового життя Іванна присвятила "третьому сектору": Київський центр Інституту Схід-Захід, Фонд "Відкрий Україну", "Ялтинська європейська стратегія" (YES). Відмінні організаторські здібності, широкі міжнародні контакти, знання теми - незаперечний актив Іванни. На жаль, в українських реаліях це не завжди запорука успіху. Малий політичний досвід і відсутність навичок підкилимної боротьби здатні в наших умовах звести нанівець решту переваг. Проте побажаємо свіжоспеченому віце-прем'єрові успіхів.

- Іванно, традиційне запитання: які будуть ваші першочергові кроки на цій посаді?

- Віце-прем'єр із питань євроінтеграції - задумка дуже давня, у тому чи іншому форматі він функціонував у попередніх урядах, але в кабінеті Арсенія Яценюка його не було. Тому першочерговим завданням для себе бачу побудову офісу (бюро), тобто інституційної підтримки для роботи віце-прем'єра з європейської та євроатлантичної інтеграції, аби була можливість виконувати конкретні завдання, які перед собою ставлю. Отож найперші - це організаційні кроки. Розумію: часу на створення всього цього зовсім мало, але це та посада, яка потребує саме організаційних кроків на самому початку роботи, щоби потім уже ефективно робити кроки по суті.

Але основний пріоритет для мене - зробити Угоду про асоціацію реальною. Щоб вона почала працювати на реформування України. Крім того, необхідно усунути бар'єри на шляху допомоги, яку нам готові надати як Єврокомісія, так і держави-члени, зрозуміти, що нам перешкоджає прийняти її й абсорбувати. Ще одне з основних завдань - максимально сприяти нашим регіонам, українським виробникам у їх виході на ринки ЄС (зрозуміло, у співпраці з Міністерством економічного розвитку та торгівлі).

- Експерти, скептично налаштовані стосовно посади віце-прем'єра з євроінтеграції, давно кажуть, що це посада весільного генерала, оскільки для ефективної роботи на ній бракує трьох основних речей - повноважень, фахівців та коштів. Як ви збираєтеся працювати в таких умовах? Який інструментарій плануєте використати?

- Після попередніх консультацій із тоді ще кандидатом у прем'єр-міністри в мене склалося враження, що він розуміє: задля дієвості цієї посади певна інституція потрібна. Сподіваюся, нам усе-таки вдасться прописати розподіл повноважень, і колеги підтримають мене в тому, щоб віце-прем'єр із євроінтеграції здобув можливість реально впливати на координацію, моніторинг виконання, на просування важливих кроків із євроінтеграції. Отож, думаю, це питання буде вирішене через розподіл повноважень між віце-прем'єрами.

Що стосується спеціалістів - я так розумію, досить велика група професіоналів уже зібрана в офісі урядового уповноваженого з питань євроінтеграції. Її можна використати для продовження формування повноцінного офісу (бюро) - команди професіоналів.

Що стосується коштів. Я розраховую, що нам вдасться залучити кошти Європейської комісії, аби додатково ангажувати фахівців, які, можливо, спочатку не підуть на державну службу, а співпрацюватимуть у якомусь форматі з офісом віце-прем'єра. І коли ми почнемо активно впроваджувати в життя реформу держслужби, ці люди згодом зможуть прийти працювати на держслужбу, яка, думаю, стане більш цікавою та привабливою для всіх, у кого будуть відповідні знання і намір попрацювати на державу.

- Таких людей, як ви, влада завжди використовувала як привабливу європейську "вітрину". Але тепер українська влада розгубила рештки симпатій, причому як на Заході, так і серед своїх виборців (причин маса - буксування основних реформ, відсутність боротьби з корупцією, останній скандал із офшорами і т.ін., і т.п.). Як ви шукатимете баланс між презентаційною роботою на Україну на зовнішній арені та реальною ситуацією в українській владі?

- Вважаю, що тільки реальними кроками можна буде презентувати на Заході Україну. І мені дуже хочеться вірити, що ми всі разом (це стосується не тільки нового уряду, а й парламенту, і президента) зрозуміємо головне: в нас залишилося вже небагато шансів для того, щоб прорватися - як країні в цілому.

Євроінтеграція - дуже широке поняття. Воно охоплює безліч дій міністерств і служб, комітетів та інспекцій, які мають бути залучені до цієї роботи. І якщо ми зможемо в окремих, пріоритетних на сьогодні, галузях домогтися конкретних, хай невеликих, перемог і досягнень, це буде найкращим аргументом. Безумовно, мені б не хотілося бути просто фасадом або ширмою для чогось, що неправильно розвивало б нашу країну і стимулювало можливість повернення до попереднього шляху.

- Ще півтора тижня тому євроінтеграція була переважно внутрішнім завданням для України. Після нідерландського референдуму зовнішній напрям знову став досить актуальним. Які кроки потрібні для того, щоб переконати ЄС, і, зокрема, голландців, у необхідності подальшої допомоги українській євроінтеграції?

- Так, справді, хоч головні завдання євроінтеграції лежать у внутрішній площині - внутрішніх перетвореннях та реформах, тепер (сподіваюся, ненадовго) нам доведеться додатково зосередитися ще й на роботі над формулою, як Угода про асоціацію повноцінно діятиме надалі (або, можливо, з мінімальним відступом Нідерландів від її використання у двосторонніх інструментах, що становлять досить незначну частину Угоди). Зі спілкування з нашими колегами з Єврокомісії, Європарламенту та Європейської ради я зрозуміла, що є готовність і прагнення знайти правильний формат, який дасть можливість максимально реалізовувати Угоду про асоціацію України з ЄС - незважаючи на результати нідерландського референдуму. Нині, безумовно, необхідне активне включення, і я розраховую на глибоку співпрацю з Міністерством закордонних справ у цьому. Нам спільно з нашими партнерами з Єврокомісії та Європейської ради необхідно знайти прийнятний формат для України.

- А ви не думаєте, що коли б аналогічний референдум відбувся у всіх країнах ЄС (а такі заклики вже озвучувалися), то негативний для України результат ми б отримали не тільки в Нідерландах?

- Не хочу спекулювати на цю тему. Чудово розумію, що в окремих країнах існують сили, які не обов'язково налаштовані антиукраїнськи, але вони або проросійські, або євроскептичні, до того ж вони досить активні й потужні, - тож там ми цілком могли б побачити результати, схожі на голландські. Але я точно в жодному разі не взялася б стверджувати, що це сталося б у переважній більшості країн Євросоюзу. А ще - дуже багато залежить від того, наскільки уряд і парламент тієї або іншої країни схильні захищати своє попереднє рішення. Адже ми знаємо, що в Нідерландах рішення про ратифікацію вже було прийняте - і в парламенті, і на рівні уряду, і тільки потім відбувся референдум. Отож це питання - наскільки ефективно у внутрішньому дискурсі уряд і парламент Нідерландів захищали своє попереднє рішення.

- Іванно, ми давно вас знаємо як переконаного євроінтегратора. Але на вашому віце-прем'єрському шляху трапиться чимало пасток, вибоїв і складних перехресть, на яких буде досить нелегко приймати рішення, як рухатися далі. Ось реальний приклад: в Україні до кінця року заборонене вивезення кругляка. Це зроблено, зокрема, й для того, щоб створити бодай мінімальну додану вартість для української експортної продукції, щоб Україна експортувала не тільки сировину (ліс, зерно тощо), а й складніші товари. Як результат, стали виростати, наче гриби після дощу, лісопильні, з'являтися невеликі артілі з виготовлення меблів, і це там, де багато років були серйозні проблеми з безробіттям. Але ЄС криком кричить і вимагає відновити вивезення кругляка. Як шукати баланс інтересів у таких ситуаціях? Як правильно вчинити: йти назустріч європейським побажанням - чи захищати створення робочих місць в Україні, розвиток певних галузей?

- Це одне з питань, від яких, як я розумію, залежить надання подальшої макрофінансової допомоги Україні. І я думаю, що ми шукатимемо якісь компроміси в парламенті, пояснюючи й аргументуючи. Відповідний законопроект уже був зареєстрований у Верховній Раді. Упродовж останніх кількох місяців було важко шукати якісь можливості та компроміси, щоб виконати свої зобов'язання перед Європейським Союзом у питанні, яке раніше парламент багатьма голосами підтримав.

Я ще не встигла зануритися в це питання досить глибоко, його доведеться додатково вивчати, але вважаю, що є можливість стимулювати наші переробні підприємства, відкриття нових робочих місць якимось іншим шляхом, використати якийсь інший інструмент, крім заборони, - наприклад гарантовані держзакупівлі, з допомогою яких можна стимулювати розвиток. Але це не завдання для одного віце-прем'єра, це має бути завдання для командної роботи і бажання вийти на результат, який влаштовуватиме і нас, і європейців.

- Євросоюз дедалі глибше занурюється у власні проблеми, суперечності та конфлікти. Як пояснити українцям, навіщо нам усе ще потрібно в Європу, особливо тепер, після голландського ляпасу? Чи прогнозуєте ви помітне зниження євроінтеграційних прагнень та симпатій до ЄС в українців? Як переконати людей, що треба не звинувачувати когось у своїх бідах і невдачах, а почати створювати Європу навколо себе - у власному під'їзді, дворі, місті, країні?

- Думаю, у наших співвітчизників не зникло бажання отриматибезвізовий режим із ЄС, що відкриє нові можливості. Його прибічників приблизно стільки ж, скільки було й раніше. Якщо говорити про виконання Угоди про асоціацію, то, мені здається, це насамперед впровадження тут, в Україні, правил, процедур, інструментів, які дають можливість інакше будувати наше повсякденне життя, що з часом приведе до зовсім іншого його рівня та інших - вищих - стандартів. Ми повинні будувати Європу тут, в Україні. Вважаю, що моїм головним завданням буде саме запуск роботи механізмів, передбачених Угодою - комітетів, підкомітетів, усіх наявних інструментів, аби вони були ефективними, аби ця Угода реально почала працювати на реформи в Україні. Реформи, які змінять наше життя. Я не знаю, скільки часу відпущено цьому уряду, але хоча б запустити якісь процеси, що стануть необоротними, впровадити тут європейські правила та норми життя, - це для нас головне завдання.

- Чи ввійде до сфери вашої компетенції Мінський процес?

- На даний момент я не бачу, яким чином це може відбутися. У нас цими проблемами займається Міністерство закордонних справ, як і іншими питаннями зовнішньої політики, тому, думаю, такий порядок збережеться й надалі.

- Чи буде серед ваших пріоритетів робота з європейськими країнами з приводу продовження антиросійських санкцій? Адже, незважаючи на загострення ситуації в Донбасі, з деяких європейських столиць уже неодноразово надходили меседжі, що автоматичного продовження санкцій влітку нинішнього року не буде.

- Вважаю, що на цей процес спрямовані зусилля дуже багатьох структур в Україні. Але якщо ще один адекватний голос віце-прем'єр-міністра, відповідального за євроінтеграцію, буде аргументовано доданий до загального потужного хору, сподіваюся, це точно стане позитивом.

- Ви довго працювали з Віктором Пінчуком у "Ялтинській європейській стратегії" (YES). Чи радилися ви зі своїм колишнім шефом, перш ніж обійняти цю посаду?

- Я радилася з дуже багатьма людьми, чиї думки для мене важливі. Але насамперед - із рідними, найближчими.

- Ви - виходець із громадського сектора. Чи продовжуватимете співпрацювати з громадськими організаціями? На яких напрямах ця співпраця бачиться найперспективнішою?

- Я ніколи не була держслужбовцем або політиком, перш ніж прийти в парламент. Звісно, я й далі працюватиму з неурядовим сектором. Вважаю, що громадянське суспільство на даний момент - один із основних двигунів реформ в Україні. І з нетерпінням очікую нашої спільної роботи - у проведенні експертиз, допомоги в моніторингу, в роз'ясненні наших кроків, поясненні того, що відбуватиметься у процесі євроінтеграції.