"Паризький синдром": чому Франція стає жертвою терору?

Костянтин Федоренко, Інститут євроатлантичного співробітництва

Увечері 14 липня виходець з Тунісу Мохаммед Лауеєж-Булель, який переїхав до Франції понад 10 років тому, сів за кермо 19-тонної вантажівки і в'їхав на ній у натовп городян, які відзначали День узяття Бастилії. Одночасно він стріляв з кабіни. У результаті 84 особи загинули, понад 300 поранені.

Після листопадових атак у Парижі 2015 р. це найбільший теракт у західному світі за останні 12 років. Як і торік, відповідальність на себе взяло угруповання "Ісламська держава". І хоча прямих зв'язків між терористом з Ніцци й ІДІЛ слідчі поки що не знайшли, здається цілком можливим, що радикальна організація стала принаймні натхненником Мохаммеда Лауеєж-Булеля.

Січень 2015-го - напад на редакцію сатиричного журналу "Шарлі Ебдо". Листопад 2015-го - атаки в Парижі, що забрали понад 130 життів. Липень 2016-го - загибель 84 осіб у Ніцці… За винятком Бельгії, у столиці якої в березні прибічники "Ісламської держави" організували вибухи в аеропорту й метро, в жодній країні Європейського Союзу за останні десятиліття не було терактів, вчинених ісламськими фундаменталістами. Чому? Чому саме Франція дедалі частіше стає жертвою терористів?

Колоніальне минуле й іслам

Багато коментаторів (особливо тих, хто сповідує праві погляди) схильні шукати причини того, що відбувається, в колоніальному минулому Франції та подальшій міграційній політиці Парижа. Вони стверджують, що, оскільки в цій країні проживає до 5 млн мусульман (найбільший відсоток з усіх країн Європи, не беручи до уваги Болгарії з її традиційною турецькою меншиною), наслідки у вигляді терактів були неминучі. Але чи це справді так?

У сусідній Німеччині мусульман живе не менше. І хоча значна частина з них представляє турецьку громаду, що відносно непогано асимілювалася, за останні рік-півтора Німеччина прийняла кілька сотень тисяч мігрантів, більшість з яких - мусульмани, біженці з Близького Сходу. Проте єдиний напад, що стався там, - нещодавня атака у Вюрцбургу за участі 17-річного вихідця з Афганістану. Очевидно, він також був прибічником "Ісламської держави": в його кімнаті знайшли прапор ІДІЛ.

Ще можна згадати, що в травні злочинець, який діяв сам, убив одну людину і поранив кількох на залізничній станції в Мюнхені. Деякі свідки стверджували, що він, як і терорист з Вюрцбурга, при нападі кричав: "Аллах акбар!" Але психіатрична експертиза визнала його неосудним, а слідство не знайшло жодних зв'язків з мережею ісламістів.

Так чи інакше, напад одинака-радикала з сокирою на беззбройний натовп, коли було тяжко поранено кількох людей, і сплановані атаки в різних точках міста або багатотонна вантажівка, навантажена вибухівкою та зброєю, - зовсім не одне й те саме. Організувати таку атаку, як у Франції або Бельгії, набагато важче, тоді як розкрити й запобігти подібному плану, в теорії, поліції й спецслужбам простіше.

Зовнішня політика

Є також припущення, що атаки у Франції та Бельгії прямо пов'язані з їхнім внеском у боротьбу проти ІДІЛ. Справді, ці країни входять до коаліції, створеної 5 вересня 2014 р., яка веде збройну боротьбу з загонами "Ісламської держави" на території Сирії та Іраку. Ба більше, за співвідношенням солдатів, відряджених на цю кампанію, і загальної чисельності населення - в лідерах саме Бельгія.

Франція ж, як і Сполучені Штати, - дуже активний учасник кампанії. Французькі військово-повітряні сили завдали, за оцінками на листопад 2015 р., понад 200 ударів, у результаті чого постраждало безліч важливих об'єктів інфраструктури ІДІЛ.

Утім, поряд із французами, до складу коаліції входять Німеччина, Данія, Нідерланди, Велика Британія. (До речі, у всіх цих країнах є значні мусульманські громади.) Крім того, ще півтора десятка країн надають учасникам коаліції військову допомогу.

Та якщо поглянути на ситуацію ширше - зможемо зрозуміти, чому саме Франція стає пріоритетною ціллю для терористів.

В останні кілька років вона веде активні бої в Західній Африці. Зокрема в Малі. Противниками французів є місцеві гілки "Аль-Каїди", а також ісламістська організація "Боко Харам", що присягнула на вірність "Ісламській державі". Тут європейських союзників у Франції немає. Звичайно, допомогу їй надають. Але брудну роботу доводиться робити саме французьким солдатам. Відтак це призводить до протидії з боку радикальних ісламістів.

Внутрішні справи

І все ж воєнні операції хоча й можуть пояснити причини терактів, не належать до чинників, пов'язаних із поширенням ісламського фундаменталізму у Франції. На думку дослідників цієї проблеми, річ не так у кількості мусульман, що проживають у Франції, як в їхньому соціальному становищі.

Безробіття серед французької молоді нині становить 23,3% - це один з найгірших показників у ЄС. Вище молодіжне безробіття тільки в Словаччині, Хорватії й на Кіпрі, а також у країнах PIGS, що постраждали від кризи, - Португалії, Італії, Греції та Іспанії. При цьому навіть успішного 2002 року безробіття серед мігрантів першого покоління у Франції становило, за офіційним даними, 40% - у два з половиною рази вище, ніж для корінних або натуралізованих французів. Нині, за деякими оцінками, цей показник перевалив за 50%.

ІДІЛ та інші ісламістські організації свідомо провадять політику просування радикального ісламу серед соціально неблагополучної молоді у Франції. Зокрема, неодноразово зазначалося, що в'язниці (куди ймовірність потрапити для безробітного зі зрозумілих причин помітно вища) у Франції перетворилися на самопідтримувальний механізм з рекрутування ісламістів.

Соціальна ізоляція, пов'язана, зокрема, з поширеністю ксенофобських і расистських ідей серед французів, може штовхнути (і штовхає) до радикального ісламу навіть цілком успішних з соціально-економічного погляду людей. Вони одержують підтримку сильної групи, до якої можуть відчувати себе належними.

Нарешті, радикальні рухи різного штибу, включаючи як ісламізм, так і його противників - європейських крайніх правих, задовольняють потребу багатьох молодих людей в ідеології, дають їм чіткі цілі й описують світ у поняттях "свій-чужий".

При цьому молодіжне безробіття у Франції працює на обидві сторони: "завдяки" йому мобілізують своїх прихильників і крайні праві рухи на кшталт "Національного фронту", й ісламські радикали. Посилення ж правих настроїв погіршує соціальну позицію мусульман у французькому суспільстві, штовхає їх до радикалізації. Виходить якийсь вічний двигун, замкнений на соціально-економічні умови.

У результаті тільки тих, хто виїхав з Франції воювати на боці ІДІЛ, у травні минулого року налічувалося 1800 осіб. Дехто з них - етнічні французи, які прийняли іслам під впливом описаних вище рекрутингових механізмів. З Бельгії за той самий період виїхало з цією метою 470 осіб: як повідомляє Time, це найвищий показник на душу населення в Європі.

Вихідці з колишніх французьких колоній, що посідають важливі позиції в ієрархії ІДІЛ, спрямовують удари ісламістів саме на французькі території. Для вихідців з колишніх колоній, крім соціального й історичного чинників, а також воєнних операцій останніх років, значну роль відіграє той факт, що ці країни досі дуже залежні від Франції економічно. Це, природно, підігріває реваншизм у середовищі радикалів.

Схожі причини характерні й для Бельгії.

У 2013 р. фламандський міністр інтеграції заявив, що, згідно з дослідженням, менш як третина молодих мусульман почувається прийнятою бельгійським суспільством. При цьому, як і у Франції, високу підтримку в країні мають крайні праві. Зокрема партія "Фламандський інтерес", що виступає за відокремлення Фландрії. Як і у Франції, в Бельгії мусульмани часто змушені жити компактно. Це, звичайно, не сприяє успішній інтеграції.

Крім того, ще один специфічний бельгійський чинник - це спецслужби Фландрії й Валлонії, які розділені і досить мало співпрацюють між собою. У результаті в Бельгії вкрай утруднене запобігання діяльності бойовиків. Проактивна робота з мережевими організаціями потребує граничної концентрації зусиль. А саме її в Бельгії не спостерігалося.

Отже, урок Франції і Бельгії свідчить про те, що основною внутрішньою причиною радикалізації мусульман стає ксенофобія щодо них, а також соціальна ситуація, за якої багато хто з них залишається в важкому економічному становищі. Боротьба із цими чинниками й налагодження зв'язків з поміркованими мусульманськими лідерами (як це роблять, наприклад, у Голландії) могли б зменшити ризик терактів у цих країнах.