Об'єднуй і володарюй

Однак щотижневі зустрічі з депутатами від Партії регіонів у робочому графіку гаранта не значаться. Та й не царське це діло - розрулювати конфлікти, втихомирювати непокірних і вислуховувати незадоволених. Для цього існують спеціально навчені люди і давно розроблені схеми. Два тижні тому після "батьківського дня" у "Зоряному" Віктор Федорович дав зрозуміти, що повторення ексцесів не терпітиме. Всі необхідні люди мають бути навчені, а всі необхідні схеми - задіяні.

Причина, яка примусила владу ініціювати повернення до змішаної моделі обрання парламенту, відома: "пропорційка" не гарантувала формування провладної більшості. На Банковій не могли не знати про вади цієї схеми. Прихід у вищий представницький орган солідної кількості "одномандатників" (хай навіть лояльних до влади) робив майбутню більшість не такою міцною. Бо робота з мажоритарниками (особливо коли вони з якихось причин не оформляли прописку у фракції ПР) потребувала окремого підходу. Їхня лояльність не означала покірність. Ці люди витрачали на вибори значні кошти, або власні, або взяті у спонсорів-олігархів. А тому вони (або їхні спонсори) вважали себе вільними від вдячності владі за отриманий мандат. Ці люди не приховували бажання "відбити" витрачене на кампанію. І тому розраховували обміняти покірне кнопконатискання на преференції для свого бізнесу та на дотації для своїх округів. Інакше їхній теоретичний послух міг перетворитися на демонстративну нелояльність.

Про загрозу знали, міру її недооцінили. Використовувати Андрія Клюєва й Олександра Волкова, що володіють необхідними навичками роботи зі "своїми" мажоритарниками (і агентами впливу поза фракцією ПР), Янукович із якихось причин не захотів. Призначений на цю роль Сергій Арбузов займатися новим для себе ремеслом не вмів і не хотів. Загроза позбутися мандата з допомогою Вищого адміністративного суду стримує незадоволених від явних демаршів, але не виліковує від спокуси погратися в "італійський страйк". Життєво важливі для влади голосування частенько не набирали потрібних голосів.

Одним зі способів боротьби за голоси називався процес створення депутатських груп. "Бродячі союзники" й частина незадоволених регіоналів збивалися б у зграї за інтересами, формалізовувалися, і це спрощувало б питання вирішення їхніх проблем. За умови, що влада давала добро на використання такої схеми, виділяла бюджет на утримання нових центрів впливу і призначала відповідальних за роботу з ними. А ще треба було змінити регламент Верховної Ради. Адже, відповідно до узаконеного парламентському статуту, чисельність депутатської групи не могла бути нижчою від чисельності найменшої фракції. На сьогодні це 32 нардепи. Ця обставина робила процес створення груп неможливим. Основний ресурс створення "п'ятих колон" - позафракційні. А їх на сьогодні аж 34. Об'єднатися в одну групу, скажімо, демонстративний євроінтегратор, затятий москвофіл, формальний опозиціонер і відвертий олігарх не могли за визначенням. Навіть якщо всі вони перебували у відносинах із владою і готові були їй підігравати. Порушувалися прийняті правила політичних умовностей, і чимало нардепів не готові були йти на таке. Гра мала сенс тільки тоді, коли виникало кілька зовні різних груп, які рекрутували новобранців із різних місць. А для цього було потрібно знизити поріг формування групи до 14–15 осіб.

Однак Банкова на таке йти відмовлялася. Вона боялася. Чого ? У цьому випадку могли посилитися потенційні конкуренти. Наприклад, навіщо Януковичу "група Порошенка"? Кажуть, Віктор Федорович сумнівався у здатності Петра Олексійовича створити власну групу. Але ще більше сумнівався в його постійності. Або навіщо владі "група Фірташа-Льовочкіна"? Згідно з твердженнями різних джерел, за підтримки цього дуету в Раду потрапили від двох до п'яти десятків політиків. На групу з 15 депутатів, у кожному разі, набралося б. Угорі побоювалися, що ближче до виборів ця група з "п'ятої колони" влади може перетворитися на "четверту колону" опозиції. Або на "другу колону Кличка". Наскільки обґрунтовані були ці страхи? Знаємо лише те, що вони існували. Розкидані по різних політичних квартирах агенти - це несміливе підпілля. Зібрані разом - партизанський загін.

Не менше (якщо не більше) Янукович остерігався появи умовної "групи Медведчука", тобто промосковськи налаштованого осередку, здатного вийти з-під контролю в найбільш непідходящий момент. Від планів розукрупнення парламенту відмовилися торік. Щоб повернутися до них сьогодні.

Що змінилося? Якщо на зустрічі в "Зоряному" Янукович був щирий, то можна стверджувати: з геополітичним вибором він визначився. І парламент, що голосує дружно, йому потрібен сьогодні більше, ніж учора.

По-перше, Рада - це інструмент узаконення урядових ініціатив. За чимало з них комуністи не голосуватимуть. Ідеться не тільки про ненависні їм закони зі "списку Фюле". А й про "антинародні" закони, з допомогою яких Януковичу доведеться знижувати витрати. І наповнювати бюджет в умовах майже неминучої економічної війни з Москвою. Скажімо, чи підтримуватиме фракція КПУ приватизацію землі? Навряд. До того ж утримання "золотого запасу більшості" для влади задоволення дороге. Комуністи знають, що вони - головний резерв голосів, і вміло цим користуються. Втрата "золотої акції" має зробити їх зговірливішими, а "роботу" з ними - менш витратною.

По-друге, Янукович, судячи з усього, таки замислюється над сколочуванням конституційної більшості. Є чимало спекуляцій на тему, що саме й коли саме він планує змінювати в Основному Законі. Але слово "Конституція" звучить набагато частіше, ніж раніше. 300 голосів - не 226, і, щоб досягти такої амбіційної мети, треба йти на ризик. Той факт, що Янукович дав добро на зниження порогу формування депутатської групи з 32 до 15 осіб, означає, що він готовий ризикнути.

У чому ризик? Відомо, що і спікер Володимир Рибак, і голова фракції ПР Олександр Єфремов відраджували патрона від цього кроку. Мотиви? На їхню думку, створення груп майже неминуче призведе до певного відпливу депутатів із партосередку регіоналів. А це зле і з погляду піару, оскільки непрямо б'є по репутації партії влади та авторитетові вождя, і з погляду технології: вихід з-під партійного контролю полегшує можливу співпрацю умовних перебіжчиків із опозицією. Особливо в майбутньому, бо емпірично доведено: чим ближче вибори, тим гнучкішими стають піддані. Цікаво, що такого ж погляду, за нашою інформацією, дотримувався й керівник регламентного комітету Володимир Макєєнко. Однак саме він днями вніс законопроект про зниження мінімальної чисельності депутатської групи.

Проте Янукович рішення прийняв. Гра розпочалася. У чому її сенс? Припустімо, що під егідою Банкової в Раді створюються два позапартійних осередки. Перший - відносно лояльний до влади, другий - формально опозиційний. Перший можуть сформувати позафракційні мажоритарники (яким незручно записуватися у фракцію влади) і частина одномандатників, котрі перейшли з ПР (зокрема ті, хто не має партійного квитка). Другий - одномандатники та перебіжчики з опозиційних фракцій, котрим необхідно зберегти формальні ознаки борців із режимом. Один персонаж напівжартома-напівсерйозно запропонував назвати його "За Юлю!" Що не завадить членам гіпотетичного "ЗЮ", коли потрібно, підтримувати законодавчі ініціативи влади.

Ускладнення політичної ситуації змінило логіку оцінки ризиків. Якщо вчора більше боялися партизанського загону, то сьогодні саме парламентські "підпільники" викликають серйозні побоювання. За "підпільниками" не встежиш. А загін можна оточити, блокувати, обезголовити, в найгіршому разі. Не в буквальному сенсі слова (не дай Боже!). Для цього є ВАСУ і Кармазін: був лідером групи - став екс-депутатом. Далекий від думки, що тільки "русофільство" Маркова стало причиною його вигнання зі зграї. Але те, що інші "русофіли" напружилися, - факт. Отож умовної "групи Медведчука" Банкова сьогодні не боїться.

Вона остерігається таємних ігор. А тепер усім, хто готовий співпрацювати з владою, запропонують формалізуватися. Не хочеш вступати в ПР? Не питання. Бажаєш погратися в революційність? На здоров'я! Ось вам група "поміркованих", ось - група "справжніх опозиціонерів", на вибір. Ми пішли назустріч - тепер ваш хід. На Банковій припускають, що "групотворчість" лише формально розукрупнить Раду, а реально спростить контроль за нею. "Безгоспних" стане менше або не залишиться зовсім. І стежити за тим, чим живуть і дихають "люди Ахметова", "люди Фірташа" чи "люди Порошенка", буде легше. Оскільки там, нагорі, є переконання, що олігархи скористаються можливістю формалізувати свої осередки. Так простіше лобіювати явні економічні інтереси. Але водночас так складніше приховувати таємні політичні плани.

Ну й, нарешті, така "демократизація" спростить завдання тим депутатам від опозиції, хто готовий піти на змову з владою, але хоче зберегти обличчя. Янукович розраховує прорідити ряди своїх противників, відплив посилить гарантовану підтримку законів, а заодно підмиє репутацію борців із режимом.

Що може завадити реалізації плану? Опозиція ризикує втратити людей, а комуністи - статус монополістів на ринку голосів. Тому всі чотири фракції поки що мають намір торпедувати владну ініціативу. Але є й суб'єктивні складнощі. "Оператором" процесу Янукович визначив великодосвідченого Олександра Волкова. Але "куратором" призначений не Андрій Клюєв (як сподівалися багато зацікавлених в успіху), а Сергій Арбузов. Який досі не виявляв належної чуйності та
необхідної щедрості. Саме перший заступник голови уряду - розпорядник бюджету майбутнього проекту. А, як слушно зазначив обізнаний політик, "наявність "правильного" бюджету не гарантує його правильного "освоєння". Скупість першого віце-прем'єра, його чванство й недосвідченість у політичних нюансах здатні поламати гру на самому початку. І ще одне особисте втручання вождя може виявитися запізнілим.

Сергій Рахманін