Невже простота гірша за злодійство?

Хоча останнім часом довіра до економічної політики Кабінету міністрів і Національного банку України зросла, вона все ще залишається дуже низькою. Девальвація гривні набула загрозливого, економічно необґрунтованого рівня. Вона вже провокує значну інфляцію, яка може вийти з-під контролю та завдати ще одного нищівного удару і по економіці України, і по добробуту її людей.

Ті дії зі стабілізації державних фінансів і підтримки зовнішньої ліквідності, що нині демонструє уряд, не вирішують головних проблем, які породжують значні бюджетні дисбаланси. Так, уряд не зачіпає інтересів великих фінансово-промислових груп, перекладаючи основний тягар з наповнення бюджету на плечі пересічних українців, особливо шляхом надвисокої девальвації та інфляції. Як наслідок, ми матимемо значне зниження попиту домогосподарств, спроможності українського бізнесу до інвестування та відповідне падіння економічної активності (ВВП).

Політика і нового уряду, і нового-старого керівництва НБУ все ще залишається невідкритою та непрозорою. Тому гучні заяви високопосадовців щодо валютного курсу лише посилюють недовіру та провокують страхи і негативні очікування. Адміністративні дії НБУ на валютному ринку у жодному разі не підкріплено вкрай необхідними заходами на грошово-кредитному. А намагання забезпечити достатню ліквідність банківської системи в цих умовах, та ще й при збереженні кількох ставок рефінансування, призводить лише до ще більшої дестабілізації валютного ринку й девальвації гривні.

У чому саме полягають головні помилки нового-старого керівництва НБУ і якими повинні бути дії НБУ?

Головні помилки

Перша значна помилка нового керівництва Національного банку полягає в тому, що було допущено суттєву дестабілізацію валютного ринку - девальвація гривні набула загрозливого, економічно необґрунтованого рівня.

За оцінками українських аналітиків, напередодні відмови Національного банку від утримання гривні практично на фіксованому рівні її курс до долара США був завищеним приблизно на 15% (оцінка з урахуванням динаміки зростання заробітної плати). Оцінка, що базується на індексі споживчих цін, навпаки, показує, що гривню було навіть недооцінено.

Традиційно вважається, що за наявності девальваційних очікувань при переході від фіксованого до плаваючого валютного курсу можливе короткочасне додаткове послаблення національної валюти на 5–10% від так званого рівноважного курсу із досить швидким поверненням до його довгострокового тренду. Виходячи з таких розрахунків, при переході до плаваючого валютного курсу в умовах економіки України девальвація гривні мала бути не більш як 10,5 грн за долар із подальшим її посиленням до рівня менш як 10 грн. Саме такого розвитку подій і очікували більшість українських та іноземних експертів, особливо з урахуванням успішності переговорів із МВФ і чітких зобов'язань української влади щодо виконання домовленостей. Утім, насправді курс гривні знизився значно більше, досягнувши наприкінці минулого тижня позначки в 13 грн/дол.

НБУ як державний орган, що безпосередньо відповідає за здійснення монетарної політики, має надавати суспільству наявну в нього аналітичну інформацію згідно з найкращими міжнародними практиками. В тому числі інформацію про динаміку реального ефективного обмінного курсу (РЕОК) та його вплив на ключові макроекономічні показники, насамперед на динаміку зовнішньої торгівлі. Однак Нацбанк цього, на жаль, не робить, що значно ускладнює процес оцінки впливу курсу гривні на платіжний баланс.

По-друге, ніщо так не дестабілізує валютний ринок, як провокативні непрофесійні заяви високопосадовців. Напевно, всі пам'ятають стабілізацію гривні на початку березня на рівні близько 9,4 грн/дол. І дуже гучну та результативну в найгіршому розумінні заяву міністра фінансів, що уряд закладає в проекті змін до бюджету на 2014 р. курс на рівні 10 грн/дол. Не минуло й кількох днів, як курс перетнув цю межу та понісся далі.

Так само, напевно, всі пам'ятають не менш результативну заяву прем'єр-міністра - вже на початку квітня, коли за цілковитої бездіяльності НБУ курс досягнув рівня 11,5 грн/дол. Тоді прем'єр заявив, що такий курс плюс-мінус 10% відповідає економічним реаліям - і, знову ж таки, без жодних пояснень та обґрунтувань. А найбільш приголомшливою частиною цієї заяви було твердження прем'єр-міністра, що курс стабілізується лише після отримання на початку травня Україною кредиту МВФ. А щоб той факт, що девальвація і надалі триватиме, зрозуміли навіть ті, хто не повірив прем'єр-міністру, через два дні своїм авторитетом її підсилив голова НБУ.

Втім, на жаль, коли голова НБУ і прем'єр-міністр заявляють, що валютний курс відображає поточний реальний стан економіки, вони говорять неправду. У будь-якому разі, не всю правду. Так само, коли пан Кубів каже, що на ситуацію на валютному ринку впливають спекулянти і політичні обставини, він знову каже не всю правду. Адже передусім на валютний курс і на валютний ринок загалом впливає неякісна та непрозора монетарна політика НБУ і бюджетна політика уряду.

Необхідні кардинальні зміни

Перш за все, це перехід до якісно іншої монетарної політики, а саме - публічного визначення чітких цілей щодо інфляції на 2014 р. і на середньострокову перспективу; проголошення принципів монетарної політики та негайного використання всіх наявних інструментів грошово-кредитної та валютної політик на досягнення мети щодо інфляції.

Першим і найважливішим кроком на цьому шляху мала би стати стабілізація девальваційних очікувань і ситуації на валютному ринку. Для цього адміністративні дії НБУ на валютному ринку треба було підкріпити вкрай необхідними заходами на грошово-кредитному. Мова про підвищення облікової ставки до додатного відносно прогнозованого рівня інфляції.

Згідно з оголошеною головою НБУ оцінкою, в 2014 р. інфляція очікується на рівні 12–16%. Таким чином, рівень облікової ставки НБУ має бути не меншим, а можливо, і значно більшим за 17% (принаймні до стабілізації ситуації на валютному ринку). І взагалі, облікова ставка Національного банку повинна бути гнучкою та перевищувати рівень інфляції, очікуваний на наступні 12 місяців.

У відповідний спосіб мають бути підвищені як ставки рефінансування, так і ставки за депозитними сертифікатами НБУ. При цьому розрив між ними повинен бути мінімальним - не більш як 5–6 в.п.

Окрім того, НБУ має якнайшвидше запровадити чіткі правила валютної політики (на даному етапі їх краще зробити публічними, але можливо й залишити у внутрішній, конфіденційній формі). Основними аспектами цієї політики є, по-перше, визначення параметрів операційного коридору, в рамках якого Національним банком допускається коливання обмінного курсу гривні (відносно долара США або кошика валют євро-долар); по-друге, визначення кроку переходу Нацбанком на інший рівень підтримки гривні та його вартості для НБУ.

У цьому контексті потрібна публічна заява голови НБУ щодо можливості зміни курсу в обох напрямах (як у бік девальвації, так і в бік ревальвації) та чітке зобов'язання НБУ не утримувати курсу гривні на фіксованому рівні в подальшому. Інтервенції щодо купівлі-продажу валюти на міжбанківському валютному ринку мають проводитися НБУ лише перед закриттям ринку і лише за курсом, що склався на ньому в цей день.

Збільшення прозорості дій НБУ потребує кількох кроків:

- регулярного інформування суспільства щодо пріоритетної мети монетарної політики (забезпечення цінової стабільності) та заходів з її досягнення;

- оприлюднення:

– графіка засідань правління НБУ (на яких приймаються рішення з монетарної політики);

– результатів розгляду питань порядку денного;

– роз'яснень обґрунтованості прийнятих рішень у вигляді прес-релізів, протоколів засідань тощо;

– ключових документів, що є основою для прийняття рішень НБУ (наприклад, "Інфляційний звіт" відповідно до прийнятих центральними банками стандартів);

- запровадження практики регулярних промов та інтерв'ю, публікацій статей керівництва НБУ, зустрічей з представниками суспільства (цільовими аудиторіями), проведення Нацбанком конференцій тощо;

- розробки та прийняття комунікаційної стратегії НБУ;

- створення розділу "Грошово-кредитна політика", on-line-документа з інструментів грошово-кредитної політики, а в середньостроковій перспективі - базового нормативного документа "Інструменти та процедури монетарної політики" та роз'яснювального документа "Монетарна політика Національного банку України".

Завдання для уряду

Щоб економіка України змогла відповісти на поточні виклики в валютній і грошово-кредитній сферах, дії НБУ мають бути підтримані урядом, перш за все - у бюджетній сфері.

Зазвичай уряд також не мав обмежуватися проголошенням макроекономічних цілей лише на 2014 р. і прийняттям бюджету поточного року. Тим більше, що ті кроки, що вже здійснив уряд зі стабілізації державних фінансів і підтримки зовнішньої ліквідності, не розв'язують головних проблем, що породжують значні бюджетні дисбаланси. Адже не зачіпаючи інтересів великих фінансово-промислових груп, вони перекладають основний тягар змін на плечі пересічних українців.

Наприклад, при формуванні змін до державного бюджету України поза увагою влади залишилися можливості прискореного застосування норм уже прийнятих рішень із трансфертного ціноутворення. Чи, скажімо, використання наявної в податкових і митних органів інформації для виведення на світло неформальних платежів, що здійснювалися бізнесом (особливо великим і середнім) на користь представників попередньої влади. Ці кошти можна було б прозорим чином спрямувати до бюджету.

Окрім того, уряд міг би значно зменшити витрати на державні закупівлі, значно не зменшуючи при цьому фізичних обсягів самих закупівель. Ми всі вже не раз чули цифри відкотів за попередньої влади та заявлені наміри нового керівництва країни підвищити прозорість державних закупівель і конкурентність тендерних процедур, що має суттєво зменшити корупцію при їх проведенні.

Так само нинішня влада, на жаль, не взяла до уваги й пропозиції щодо запровадження разового податку на активи (10–15–25%?) із одночасною їх легалізацією (декларуванням) для справді багатих українців.

Реалізація цих та аналогічних пропозицій могла би забезпечити значну детінізацію української економіки та кардинально змінити на краще цілу низку макроекономічних параметрів, у тому числі і бюджетних. Проте натомість ми бачимо відсутність кардинальних змін у бюджеті на поточний рік, мовчання щодо цілей і завдань на наступні роки, динаміки бюджетних параметрів (особливо дефіциту бюджету) та ключових дій щодо їх дотримання. Все це породжує значну недовіру до всієї економічної політики нової влади.

Однак така інформація тим більш важлива, що сьогодні є чітке розуміння: існуючий в Україні рівень перерозподілу ВВП через бюджет занадто високий як для країни, що мріє про високі та стабільні темпи економічного зростання. Нещодавно відомий економіст А.Гальчинський знов нагадав про це в своїй публікації в DT.UA. Водночас уже існуючий рівень державного боргу та вартість його обслуговування є зависокими і вкрай обтяжливими для країни. Це обмежує можливості маневру для влади й спричиняє високу вартість запозичень для неї. А, відповідно, і для бізнесу, і для домогосподарств.

На жаль, свідомо чи ні, але владою був обраний шлях лікування всіх проблем і, перш за все чималого дефіциту поточного рахунку платіжного балансу (та скорочення споживчого попиту домогосподарств), через значну девальвацію гривні та, як наслідок, високу інфляцію.

Владі потрібні нові професійні обличчя

Кардинальні зміни в політиці вимагають нових людей. Призначення нового голови НБУ та нового складу Кабінету міністрів, їх перші публічні заяви щодо боротьби з корупцією, про європейську інтеграцію, націленість на глибокі структурні реформи, відновлення співпраці з МВФ і суттєве посилення взаємодії з іншими міжнародними фінансовими організаціями тощо, були позитивно сприйняті більшістю українського суспільства, іноземними інвесторами, міжнародним співтовариством. Усі розуміли, яку важку спадщину залишила нам попередня влада, наскільки іржа корупції роз'їла державний механізм, наскільки слабкою є спроможність значної кількості державних службовців до вироблення і здійснення якісно нової економічної політики.

Втім, минуло не так багато часу, а вже далися взнаки і традиційні вади колишньої опозиції - нинішньої влади. Це відсутність і розгорнутої команди на ключові позиції в органах влади; і стратегії дій, не кажучи вже про програму та детальні плани (навряд чи хтось насправді вважає, що той набір завдань-декларацій, що був затверджений Верховною Радою, відповідає вимогам до програми дій уряду).

Крім того, у старої-нової команди немає навичок і знань з аналізу політики. Передусім оцінки можливих втрат/вигоди від здійснення тих чи інших заходів; чіткого визначення суспільних груп інтересів та ефективної комунікації із ними; забезпечення максимально можливої суспільної підтримки рішень, що приймаються, особливо непопулярних.

До цього можна додати схильність до популізму, щоправда, тепер уже не соціального, а реформаторського. Йдеться, приміром, про рішення щодо ліквідації та поділу Міністерства доходів і зборів замість його трансформації в службу з адміністрування доходів і зборів під керівництвом Міністерства фінансів, або про заклики значно, на десятки відсотків, скоротити кількість держслужбовців, не аналізуючи їх функцій, що залишаються за державними установами.

Нарешті, знову можна пригадати й гучні публічні заяви нового керівництва країни про її можливий дефолт, реструктуризацію боргів, значні обсяги необхідної зовнішньої фінансової підтримки тощо.

При формуванні Кабінету міністрів не було задіяно найкращі міжнародні антикорупційні практики - щодо декларування не лише доходів, майна, активів, а й витрат як членів уряду, так і їхніх рідних, виявлення можливого конфлікту інтересів тощо. Те саме стосується і подальших призначень - заступників міністрів, керівників державних відомств, установ і підприємств, керівників банків, членів різноманітних наглядових рад.

Проте відсутність прозорості та конкурентності при виборі нових високопосадовців породжує недовіру не тільки особисто до них, але й до влади в цілому, її спроможності здійснити задекларовані реформи. Тому, мабуть, і не дивує така низька продуктивність першої половини перших ста днів уряду. Ті позитивні зміни, що зроблено, найчастіше є результатом напрацювань минулих часів, передусім експертної спільноти за підтримки ряду урядовців-реформаторів.

Звичайно, неабияким успіхом нового уряду є проведення переговорів із МВФ і започаткування виконання попередніх заходів. Хоча залишається під питанням, якою мірою підготовлений меморандум є результатом пропозицій і напрацювань української сторони, а якою - вимог МВФ. А також те, наскільки якісними є закладені в ньому заходи, адже низка вже здійснених кроків (нова версія державного бюджету, запровадження збору з купівлі іноземної валюти, відсутність змін у грошово-кредитній політиці) викликають чимало питань.

Маємо надію, що уряд надасть суспільству значно більше інформації щодо політики, закладеної у меморандумі, ще до його затвердженням радою директорів МВФ і зробить його доступним для громадськості через розміщення на сайтах Кабміну та НБУ - після затвердження керівництвом фонду. Так само маємо надію, що нова влада країни нарешті дасть згоду на оприлюднення Огляду МВФ по Україні за ст. 4 за 2013 р., що був розглянутий радою директорів МВФ ще у грудні минулого року. Цей огляд традиційно містить розгорнутий аналіз економічних процесів та економічної політики в країні (через що тим більш дивно, що нова влада ще й досі не зробила цього огляду публічним).

Враховуючи вищевикладене, не викликає подиву те, що після значного зменшення від пікових значень страхова премія за суверенний дефолт і різниця між вартістю цінних паперів України та країн нових ринкових економік усе одно залишилися на дуже високих рівнях, а одна з міжнародних рейтингових агенцій навіть знизила суверенний рейтинг України.

Як не викликає подиву і те, що напруга на валютному ринку не вщухає. Навіть попри такі позитивні сигнали, як засідання ради директорів МВФ, заплановане на кінець квітня (воно відкриває можливість отримання значних обсягів фінансування, а це, в свою чергу, закриє потреби України у зовнішній ліквідності).

Нова влада проголошувала, що основними критеріями при формуванні її команди будуть порядність, професіоналізм і патріотизм. Час, щоб підтвердити цю тезу практичними діями, багато в чому та багато ким уже бездарно згаяно. Наразі Україні потрібні і рішучі кроки, і люди, що здатні їх зробити.

Ігор ШУМИЛО